31 березня 2025 року справа №320/45569/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Києві адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Могильовський завод «Електродвігатєль» до Київської митниці про визнання протиправними та скасування рішення, картки відмови,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Могильовський завод «Електродвігатєль» (далі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Київської митниці (далі - відповідач), в якій просить суд:
- визнати протиправними та скасувати рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів від 28.03.2024 №UA100390/2024/000026/2 та картку відмови в митному оформленні товарів від 28.03.2024 №UA100390/2024/000082 у зв'язку з їх незаконністю.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає дії відповідача щодо невнесення змін до митної декларації протиправними, оскільки положеннями статті 269 Митного кодексу України передбачено безумовне право на уточнення показників митної декларації та позивач виконав процедурні вимоги, необхідні для внесення таких змін. Позивач вважає причини відмови формальними, оскільки відповідач не зазначив недоліки поданої заяви, а тому відмова відповідача є такою, що позбавляє позивача права на внесення змін до митної декларації та повернення надміру сплачених платежів.
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Київського окружного адміністративного суду справа №320/45569/24 передана 08.10.2024 до розгляду судді Парненко В.С.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.10.2024 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків позову.
На виконання ухвали суду від 11.10.2024 надійшла заява про усунення недоліків позову.
Таким чином недоліки позову були усунуті.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.12.2024 р. відкрито провадження в адміністративній справі №320/45569/24, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частини 7 статті 18 КАС України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Суд вважає відповідача належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.
До суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач не погоджується з позовними вимогами, вважає їх безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають, оскільки декларантом не підтверджено відомості щодо складових митної вартості транспортування, що суперечить положенням пункту 2 частини 2 статті 52 Митного кодексу України, а також частинам 2, 9, 10 та 21 статті 58 Митного кодексу України. Враховуючи подані документи, неможливо підтвердити заявлений метод визначення митної вартості товарів.
Також до суду надійшла відповідь на відзив, згідно якої позивач не погоджується з доводами відповідача та підтримує свої позовні вимоги.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
26 березня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Могильовський завод "Електродвігатель" звернулося до Київської митниці з метою здійснення митного оформлення та пропуску товарів.
Разом із митною декларацією позивач надав такі документи:
пакувальний лист (Packing List);
рахунок-фактуру (інвойс) (Commercial Invoice);
коносамент (Bill of Lading);
автотранспортну накладну (Road Consignment Note);
декларацію про походження товару (Declaration of Origin);
банківські платіжні документи, що стосуються товару;
документ, що підтверджує вартість перевезення товару;
зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів (крім позначених кодом 4104), подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов'язаних з ним посередницьких (зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів;
доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту);
договір про надання послуг митного брокера;
інші документи (б/н);
митну декларацію, за якою було відмовлено у випуску товарів (№ 24UA100390404789U6)
27 березня 2024 року агент з митного оформлення ТОВ "Н-Транс" ОСОБА_1 подала начальнику ВМО №2 митного поста "Чайка" Київської митниці ДМСУ заяву про надання всіх необхідних документів для розмитнення товарів та прохання завершити митне оформлення або надати рішення про відмову.
28 березня 2024 року відповідач видав позивачу Рішення про коригування митної вартості товарів № UA100390/2024/000026/2 та Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100390/2024/000082.
Згідно з Рішенням про коригування митної вартості товарів, митні платежі були скориговані на суму 141 888 грн 69 коп.
Згідно з Карткою відмови, відповідач зазначив причину відмови: "Митна декларація не може бути оформлена. Відповідно до ст. 54, 55 Митного кодексу України прийнято рішення про коригування митної вартості від 28.03.2024 № UA100390/2024/000026/2".
У роз'ясненнях до картки відмови зазначено, що для прийняття митної декларації необхідно подати нову митну декларацію, заповнену з урахуванням причин відмови, а також усі необхідні документи, передбачені Митним кодексом України. Відмова може бути оскаржена відповідно до глави 4 Митного кодексу України.
У пункті 33 Рішення про коригування митної вартості товарів від 28.03.2024 № UA100390/2024/000026/2, де мають бути вказані обставини прийняття рішення та джерела інформації, що використовувалися митними органами для визначення вартості, жодної інформації не зазначено.
Відповідно до положень ст. 53 Митного кодексу України, позивач надав відповідачу необхідні документи, оформлені належним чином, для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товару. Товариство обґрунтувало застосування першого методу визначення митної вартості товарів за ціною договору.
Відповідач відмовив у прийнятті митних декларацій та видав картку відмови в митному оформленні товарів від 28.03.2024 № UA100390/2024/000082 на підставі рішення про коригування митної вартості товарів № UA100390/2024/000026/2 від 28.03.2024.
Вважаючи протиправними дії Київської митниці, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд зазначає наступне.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що пов'язані із справлянням митних платежів регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.
Згідно із статтею 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема, код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати) (стаття 257 Митного кодексу України).
Статтями 49, 50 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця (частина п'ята статті 58 Митного кодексу України).
Відповідно до статті 57 Митного кодексу України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Згідно із частиною другої статті 54 Митного кодексу України, контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
Зокрема, статтею 58 Митного кодексу України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо, зокрема, щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.
Відповідно до положень статті 53 Митного кодексу України, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
В силу положень частини п'ятої статті 53 Митного кодексу України, забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
З аналізу частин першої та другої статті 53 Митного кодексу України слідує, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Дана норма кореспондується з положеннями частини третьої статті 318 Митного кодексу України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 №3018-VI "Про внесення змін до Закону України "Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур", якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Разом з цим, якщо документи, зазначені у частині другій статті 53 Митного кодексу України, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (частини третя статті 53 Митного кодексу України).
Крім цього, відповідно до частини шостої статті 54 Митного кодексу України, орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Аналіз положень статті 53, частин першої, другої та п'ятої статті 54, статті 58 Митного кодексу України дає підстави для висновку, що митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов'язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись у достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України та у випадках, встановлених цим Кодексом (якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни) письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.
Водночас, суд звертає увагу на те, що, повідомляючи декларанта про необхідність надати додаткові документи, митний орган має обґрунтовувати свої вимоги щодо їх надання, узгоджуючи таке надання документів з правовою суттю правовідносин, які склалися між позивачем та його контрагентом.
Тобто, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
При цьому, митний орган повинен витребувати ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України.
Такий висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постановах від 31 березня 2015 року у справах №21-53а15 та №21-127а15.
При цьому суд звертає увагу на те, що право витребовувати додаткові документи не означає безапеляційного неврахування наданих під час проведення консультацій документів та в процедурі підтвердження заявленої митної вартості товарів, що декларуються.
З аналізу приведених норм вбачається наявність у митного органу обов'язку зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості перевірки розрахунку митної вартості на підставі наданих декларантом документів, обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності. Крім того, для витребування доказів на спростування наявності впливу взаємозв'язку покупця та продавця на митну вартість задекларованого товару митниця зобов'язана обґрунтувати обставини, які свідчать про ймовірність існування такого взаємозв'язку.
Тобто, законом чітко встановлено умову, за наявності якої у митного органу виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів та відмова у митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю товарів. А саме, наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів. Сумніви є обґрунтованими, якщо документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують число визначення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, орган митної служби повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 02.06.2015 (справа №21-498а15).
Судом встановлено, що 28 березня 2024 року відповідач надіслав позивачу рішення про коригування митної вартості товарів № UA100390/2024/000026/2, яким скориговано митні платежі на 141 888 грн 69 коп., та картку відмови № UA100390/2024/000082, де причиною відмови в оформленні митної декларації зазначено прийняття рішення про коригування митної вартості відповідно до ст. 54, 55 МК України. У роз'ясненнях до картки відмови вказано на необхідність подання нової митної декларації з урахуванням причин відмови та всіх необхідних документів, передбачених МК України, з можливістю оскарження відповідно до глави 4 цього Кодексу. Водночас у пункті 33 Рішення про коригування митної вартості, де мали бути зазначені обставини прийняття рішення та джерела інформації, що використовувалися митними органами, жодної інформації не наведено, з приводу чого слід зазначити наступне.
Згідно з п. 4.2 Контракту за № 20220603002 від 03 червня 2022 року, постачання здійснюється на умовах CIF-Гданськ за Інкотермс 2010, що означає, що продавець виконує постачання, коли товар переходить через поручні судна в порту відвантаження, при цьому він оплачує витрати та фрахт для доставки товару до порту призначення. Однак ризик втрати чи пошкодження товару та додаткові витрати після відвантаження покладаються на покупця. Водночас продавець зобов'язаний забезпечити морське страхування на користь покупця.
Суд погоджується з доводами позивача про те, що він, будучи покупцем, не має обов'язку страхувати товар, оскільки це входить у вартість товару, і він не зобов'язаний надавати страховий поліс. Відповідно до п. 7 ст. 58 МК України, при визначенні митної вартості додатково враховуються витрати на страхування, якщо вони не включені до ціни товару. Таким чином, відповідач повинен був проаналізувати пункти Контракту, що регулюють страхування товару, але цього не зробив, що призвело до прийняття незаконного рішення.
Так, на підтвердження п. 4.2 Контракту надається Додаткова угода №1 від 10 жовтня 2022 року. Також, згідно з п. 4.2.4 Договору про надання послуг з транспортно-експедиторського обслуговування вантажів від 16 листопада 2022 року, експедитор зобов'язується забезпечити наявність чинного договору страхування відповідальності для покриття можливих збитків при перевезенні вантажу.
Відповідно до ч. 1 ст. 929 ЦК України, експедитор зобов'язаний організувати перевезення вантажу за рахунок клієнта та виконувати послуги, передбачені договором, що включають організацію перевезення, митні формальності та інші додаткові послуги, необхідні для доставки вантажу. Транспортно-експедиторська діяльність, відповідно до Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», охоплює організацію перевезень вантажів, а п. 1.1 Договору з ТОВ «Н-ТРАНС» визначає обов'язки експедитора щодо доставки вантажу до пункту призначення за заявкою замовника, за що останній зобов'язується сплатити перевезення у встановлені строки.
Таким чином суд зазначає, що відповідач не врахував умови контракту, що чітко визначають обов'язки сторін щодо страхування товару. Оскільки позивач не несе обов'язку страхувати товар і не зобов'язаний надавати страховий поліс, відмова відповідача на підставі відсутності полісу є необґрунтованою та суперечить умовам контракту, а також нормам Митного кодексу України.
Аналізуючи доводи митного органу, що слугували підставою для відмови у визнанні митної вартості, заявленої позивачем, суд дійшов висновку, що відповідач не довів, що позивачем було заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість імпортованих товарів та що у документах, поданих позивачем до митного оформлення, були відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів.
Посилання відповідача на джерело інформації щодо визначення митної вартості не є достатнім доказом ціни, за якою відповідні партії товарів дійсно було імпортовано до України.
Крім того, у рішенні про коригування заявленої митної вартості митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
Будь-яких переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви у достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору відповідачем не наведено та не надано, a інших обставин, які б впливали на ціну задекларованої декларантом митної вартості товару, судом не встановлено.
Доказами, що містяться в матеріалах справи, підтверджується, що заявлена позивачем митна вартість товару базувалась на документально підтверджених відомостях.
Беручи до уваги викладене, суд зазначає, що документами, поданими до митного оформлення товарів, підтверджується заявлена позивачем митна вартість товару .
Будь-яких належних доказів, що свідчили б про відсутність у документах, які підтверджують митну вартість товарів, перелік яких наведено у частині другої статті 53 Митного кодексу України, відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, митний орган не надав.
Відповідно до частини сьомої статті 54 Митного кодексу України у разі якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
Тобто, ненаведення митним органом доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування цим органом переліку документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчить про протиправність рішення цього органу щодо застосування іншого, ніж основний метод визначення митної вартості. Ненадання декларантом запитуваних митним органом документів за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом коригування митної вартості.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 29.05.2012 у справі №21-91а12 та від 11.09.2012 у справі №21-262а12.
Враховуючи викладене, перевіряючи оскаржувані рішення на відповідність критеріям, наведених у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про те, що при його прийнятті відповідач діяв не на підставі закону, який регулює спірні відносини; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого виду рішень; недобросовісно й нерозсудливо.
Також суд звертає увагу, що у постанові від 20.03.2020 року по справі № 480/4423/18 Верховний Суд сформував правову позицію, відповідно до якої неподання декларантом документів, зазначених у частині другій - четвертій статті 53 МК України, саме по собі не тягне для нього негативних правових наслідків. Неподання таких документів може тягнути за собою відмову у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та, відповідно, коригування митної вартості товарів лише у тому випадку, коли у органу доходів і зборів будуть обґрунтовані підстави вважати, що таке неподання зумовило неповноту та/або недостовірність відомостей про митну вартість.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що декларант надав відповідачу всі необхідні документи, які давали можливість останньому встановити дійсну митну вартість товару за ціною договору. Подані позивачем до митного оформлення документи за назвою і змістом відповідали вимогам статті 53 МК України.
Вирішуючи спір, суд також звертає увагу на те, що відповідно до ч. 4 ст. 57 Митного кодексу України застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
В оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товару зазначено про проведення з декларантом консультації між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості товарів, вказано причини неможливості застосування методів віднімання та додавання, оскільки в митного органу відсутня інформація щодо обчислення вартості, наданої виробником товару.
Водночас, зважаючи на протиправність аргументів митного органу, викладених у оскаржуваному рішенні, на думку суду, працівники митного органу протиправно не застосували перший метод визначення митної вартості товару за ціною угоди та визначили митну вартість товарів за резервним методом.
Крім того, жодних доказів на підтвердження реальності проведення процедури консультації між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості товарів відповідачем в ході судового розгляду не надано.
Суд звертає увагу, що формальне посилання митного органу в рішенні на проведення консультацій із декларантом без фактичного їх проведення не може бути підтвердженням здійснення таких консультацій.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.05.2022 у справі № 809/506/17 та від 14.06.2022 у справі № 809/257/17, яку суд враховує в силу ч. 5 ст. 242 КАС України.
Окрім того, у постанові від 08.02.2019 року у справі №825/648/17 Верховний Суд зазначив наступне: «У рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів».
Однак, оскаржуване рішення не містить жодних пояснень щодо зроблених контролюючим органом коригувань на обсяги партій ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов, тощо.
Такі обставини також вказують на необґрунтованість спірного рішення при визначенні митної вартості за другорядним методом 2б (за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів), а тому позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування його є підставними та підлягають задоволенню.
Щодо визнання протиправною та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 28.03.2024 року за №UA100390/2024/000082.
У постанові від 23.07.2021 року у справі № 820/3979/17 Верховний Суд зазначив наступне: «Оскільки оскаржена в судовому порядку картка відмови носить похідний характер від прийнятих рішень про коригування митної вартості, вимогу про визнання її протиправною правомірно визнано судами обґрунтованою».
Відтак, беручи до уваги вказані висновки, адміністративний позов у цій частині також підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так у пункті 23 Рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судові витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 6056,00 грн. належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - Київської митниці.
Питання про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу може бути вирішено після надання представником позивача протягом п'яти днів після ухвалення рішення остаточного розрахунку та докази понесення таких судових витрат.
Керуючись статтями 2-10, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Могильовський завод «Електродвігатєль» до Київської митниці про визнання протиправними та скасування рішення, картки відмови, - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів від 28.03.2024 №UA100390/2024/000026/2 та картку відмови в митному оформленні товарів від 28.03.2024 №UA100390/2024/000082.
Стягнути судові витрати (судовий збір) у розмірі 6056,00 грн. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Могильовський завод «Електродвігатєль» (вул. Дегтярівська, 27-А, м. Київ, 04119, код ЄДРПОУ 36413467) за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці (бул. Вацвала Гавеля, 8-а, м. Київ, 03124, код ЄДРПОУ 43337359).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Парненко В.С.