79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"28" березня 2025 р. Справа №909/623/24
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
Головуючого (судді-доповідача) Якімець Г.Г.,
Суддів: Бойко С.М., Бонк Т.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма Лік-ІФ», б/н від 28 жовтня 2024 року
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03 жовтня 2024 року (повний текст підписано 03.10.2024), суддя Максимів Т.В.
у справі №909/623/24
за позовом Івано-Франківської міської ради, м. Івано-Франківськ
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма Лік-ІФ», м. Івано-Франківськ
про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки в розмірі орендної плати в сумі 119 378,17 грн
встановив:
28 червня 2024 року Івано-Франківська міська рада звернулася до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма Лік-ІФ» про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки в розмірі орендної плати в сумі 119 378,17 грн. за період з 21.06.2022 до 31.12.2023.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 03 жовтня 2024 року у справі №909/623/24 позов задоволено в повному обсязі: присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 119 378,17 грн. безпідставно збережених коштів. Здійснено розподіл судових витрат.
Рішення суду мотивоване тим, що відповідач є власником нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці комунальної власності кадастровий номер 2610100000:03:002:0770 та у спірний період користувався земельною ділянкою без достатньої правової підстави; матеріали справи не містять доказів сплати земельного податку та орендної плати за землю, а кошти сплачені відповідачем згідно платіжної інструкції №228 від 13.02.2024 зараховані як орендна плата, згідно договору оренди від 20.10.2023, обов'язок сплати якої виник у відповідача 29.01.2024.
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю “Фірма Лік-ІФ» звернулося до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03 жовтня 2024 року у справі №909/623/24 та прийняти нове рішення про відмову в позові. Зокрема, зазначає, що між сторонами 20 жовтня 2023 року укладено договір оренди земельної ділянки, на якій знаходиться належне відповідачу нерухоме майно. Разом з тим, вказує, що 13.02.2024 оплачено орендну плату згідно договору оренди від 20.10.2023 на суму 16 240 грн 80 коп. за період 20.10.2023 до 31.12.2023, що підтверджується платіжною інструкцією №228 та вважає, що заявлена до стягнення сума є необґрунтованою. Крім того, зазначає, що місцевим господарським судом не взято до уваги те, що відповідач був платником єдиного податку, відтак у нього не було обв'язку оплачувати орендну плату за період з 21.06.2022 по 20.10.2023. У зв'язку з наведеним, вважає помилковим застосування судом до спірних правовідносин положень ст.1212 ЦК України.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі №909/623/24 за апеляційною скаргою ТОВ “Фірма Лік-ІФ» на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03 жовтня 2024 року; витребувано з місцевого господарського суду матеріали справи; позивачу надано строк (15 днів з дня отримання ухвали) на подання суду відзиву на апеляційну скаргу; справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи на підставі ч.10 ст.270 ГПК України.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Зокрема, зазначає, що відповідач набувши право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці комунальної форми власності у спірний період належним чином не оформив та не зареєстрував речові права на цю земельну ділянку; не вносив плату за користування землею у розмірі, встановленому законодавством, внаслідок чого без достатньої правової підстави зберіг грошові кошти в обсязі орендної плати.
Заяви щодо розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи до суду не надходили.
Згідно з ч.1 ст.273 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до п.10 ч.3 ст.2 ГПК України.
Поняття “розумного строку» не має чіткого визначення, проте, розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, №4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, №№32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07 від 15.03.2012).
Західний апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:
Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 12 червня 2023 року Департаментом комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради складено акт №58 за результатами обстеження земельної ділянки комунальної власності, розташованої на вул. Кобилянської, 24 в м. Івано-Франківську, кадастровий номер: 2610100000:03:002:0770.
Це обстеження проведено відповідно до вимог статей 12 та 83 Земельного кодексу України, пункту 1 частини 1 статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", а також Положення про Департамент комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради в редакції від 10.06.2022 №101-25 та Порядку добровільного відшкодування безпідставно збережених коштів за використання земель комунальної власності Івано-Франківської міської територіальної громади, затвердженого рішенням Івано-Франківської міської ради від 10.06.2022 №99-25.
Під час обстеження з'ясовано, що на земельній ділянці за вказаною адресою зареєстроване нерухоме майно - виробничі приміщення, які належать ТОВ "Фірма Лік-ІФ" на праві приватної власності. До складу майна входять картоплесховище загальною площею 891 кв.м та магазин площею 76,4 кв.м. Право власності зареєстроване 25 квітня 2018 року.
Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру № НВ-6800604432022 від 21.06.2022 земельна ділянка сформована і зареєстрована в Державному земельному кадастрі 21.06.2022, їй присвоєний кадастровий номер 2610100000:03:002:0770. Площа земельної ділянки становить 0,2833 га. Цільове призначення земельної ділянки 11.02. Для розміщення та експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.
Згідно з Інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №335654614 від 14.06.2023, власником земельної ділянки площею 0,2833 га є Івано-Франківська міська рада, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2714769926101.
20 жовтня 2023 року Івано-Франківська міська рада прийняла рішення №207-38, яким вирішила передати ТОВ "Фірма ЛІК- ІФ" (код 38330917) в оренду терміном на 10 років, земельну ділянку площею 0,2833 га у м.Івано-Франківську на вул.О.Кобилянської, 24 для обслуговування виробничих приміщень (11.02. Для розміщення та експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості), кадастровий номер 22610100000:03:002:0770 (реєстрація права власності на нерухоме майно від 24.04.2018).
20 жовтня 2023 року сторони підписали договір оренди вищезазначеної земельної ділянки.
Відповідно до відповіді №819192 від 01.10.2024 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право оренди земельної ділянки зареєстроване 29.01.2024.
Відтак обов'язок сплати орендної плати згідно укладеного договору від 20.10.2023 виник у відповідача з дня реєстрації права оренди земельної ділянки, тобто з 29.01.2024.
13.02.2024 відповідач оплатив орендну плату в сумі 16 240 грн 80 коп., що підтверджується платіжною інструкцією №228, в призначенні платежу якої зазначено: 101; орендна плата за землю згідно договору оренди землі б/н від 20.10.2023.
Головне управління ДПС в Івано-Франківській області листом №6357/5/09-19-04-01-05 від 17.05.2023 повідомило Департаменту комунальних ресурсів та сільськогосподарського господарства Івано-Франківської міської ради, що ТОВ "Фірма ЛІК- ІФ" за період 2022-2023 роки декларування, земельного податку та орендної плати за земельну ділянку площею 0,2833 кадастровий номер: 2610100000:03:002:0770 не здійснювало.
Згідно з витягами із технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки станом на 2022 та 2023 роки, нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 22610100000:03:002:0770 визначена у розмірі 2366525 грн 64 коп. та 2721447 грн 79 коп. відповідно.
Враховуючи нормативну грошову оцінку позивач, як власник земельної ділянки, також здійснив розрахунок безпідставно збережених коштів за період з 21.06.2022 до 31.12.2023, згідно з яким, сума безпідставно збережених коштів становить 119 378 грн 17 коп, які він просить стягнути з відповідача.
Відповідно до ч.2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Згідно з ст.80 ЗК України суб'єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування
В силу положень частин 1 статей 122, 123, 124 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.
Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 ЗК України реалізується через право постійного користування або право оренди.
Частиною 1 статті 93 і статтею 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Статтею 206 ЗК України установлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 ЗК України).
Судом встановлено, що з 25 квітня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма Лік-ІФ" є власником нерухомого майна: виробничих приміщень, реєстраційний номер 1540472526101. До складу нерухомого майна входять: картоплесховище (Д) загальною площею 891 кв.м., магазин (Е) загальною площею 76,4 кв.м.
Вказане нерухоме майно розташоване на земельній ділянці комунальної власності площею 0.2833 га, за адресою: вул. Кобилянської, 24 ,м. Івано-Франківськ, кадастровий номер: 2610100000:03:002:0770.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі) має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об'єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані. Отже, об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об'єкт права власності.
Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 ЗК України, статті 1212 ЦК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об'єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об'єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянкою, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст.1212 ЦК України.
Відтак, відповідач, як власник об'єкта нерухомого майна, у спірний період - з 21 червня 2022 року по 31 грудня 2023 року, користувався земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований, за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування земельною ділянкою, не сплачуючи коштів за користування нею, тому є фактичним користувачем спірної земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок позивача - власника земельної ділянки, зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, відтак, зобов'язаний повернути ці кошти власникові земельної ділянки на підставі положень ч.1 ст.1212 ЦК України.
Судом встановлено, що спірна земельна ділянка є сформованою та їй присвоєно кадастровий номер 2610100000:03:002:0770, відтак, набула статусу об'єкта цивільних прав.
Так, відповідно до п.289.1, 289.2 ст.289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за певною формулою.
Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки - підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж установлено положеннями підп.288.5.1 п.288.5 ст.288 ПК України. Відповідного правового висновку дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 у справі №635/4233/19.
Відповідно до ст.20 ЗУ “Про оцінку земель» за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Згідно з положеннями ч.3 ст.23 Закону України “Про оцінку земель» витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.
Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.
Отже, технічна документація на конкретну земельну ділянку, яка виготовляється на замовлення землекористувача (власника), відповідно до статті 20 Закону України “Про оцінку земель», є джерелом інформації про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки.
Так, у матеріалах справи міститься витяг №15077 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, сформований 22 листопада 2022 року, та витяг №4111 від 05 червня 2023 року за даними яких, нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 22610100000:03:002:0770 визначена у розмірі 2366525 грн 64 коп. та 2721447 грн 79 коп. відповідно.
Як встановлено судом вище, відповідач не був та не є власником або постійним користувачем спірної земельної ділянки, відтак, не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдиною формою здійснення відповідачем плати за землю є орендна плата, що також підтверджується укладеним у подальшому договором оренди вказаної земельної ділянки.
Згідно з п.14.1.136 ст.14 ПК України орендна плата - обов'язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди.
Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки (п.5 ст.288 ПК України).
Щодо розміру відсоткової ставки орендної плати, позивач був вправі розраховувати на отримання орендної плати в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що є мінімальним розміром відсоткової ставки.
Разом з тим, судом правомірно встановлено, що кошти в розмірі 16240,80 грн. сплачені відповідачем згідно платіжної інструкції №228 від 13.02.2024, зараховані як орендна плата згідно договору оренди від 20.10.2023, обов'язок сплати якої, виник у відповідача 29.01.2024. Судом апеляційної інстанції не береться до уваги довідка Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 23.10.2024 року, адже така видана після прийняття рішення у справі, окрім цього в матеріалах справи наявні довідки Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 17.05.2023 та 31.07.2024 (а.с.26,53) відповідно до яких ТОВ «Фірма Лік-ІФ» за період 2022-2023 роки декларування земельного податку та орендної плати не здійснювало.
Згідно з розрахунком безпідставно збережених коштів ТОВ “Фірма Лік-ІФ» за період з 21.06.2022 до 31.12.2023, розмір таких становить 119 378 грн 17 коп.
Перевіривши розрахунок позивача, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що такий є правильним.
Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).
Враховуючи все наведене вище, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 119 378 грн 17 коп. - безпідставно збережених коштів у формі орендної плати за землю за період з 21 червня 2022 року по 31 грудня 2023 року.
Доводи скаржника про те, що він був платником єдиного податку, відтак у нього не виникло обв'язку оплачувати орендну плату за період з 21.06.2022 по 20.10.2023 не підтверджуються матеріалами справи та не беруться до уваги колегією суддів, з огляду на те, що за змістом пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України, плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Отже, чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".
Відповідач не є власником або постійним користувачем спірної земельної ділянки, а тому не є субєктом плати за землю у формі земельного податку. При цьому, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього є орендна плата.
Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги відповідача - без задоволення.
Доводи скаржника про скасування рішення суду першої інстанції є безпідставними.
Судовий збір за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст.129 ГПК України, покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст.236, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,
ухвалив:
Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03 жовтня 2024 року у справі №909/623/24 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма Лік-ІФ» - без задоволення.
Матеріали справи №909/623/24 повернути до Господарського суду Івано-Франківської області.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.
Головуючий (суддя-доповідач) Якімець Г.Г.
Суддя Бойко С.М.
Суддя Бонк Т.Б.