28 березня 2025 року Справа № 280/12208/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Богатинського Б.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про зобов'язання вчинити певні дії, -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), про зобов'язання вчинити певні дії.
Позивачем сплачений судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Ухвалою суду від 06 січня 2025 року позовну заяву залишено без руху, наданий позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів від дня одержання копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, шляхом подання до суду: належним чином оформленої позовної заяви з урахуванням всіх зауважень суду (в примірнику для суду та копії для відповідача), із уточненням змісту позовних вимог у відповідності до ст. 5 КАС України та п. 4 ч.5 ст.160 КАС України, (необхідно уточнити прохальну частину позову та зазначити, які дії, бездіяльність чи рішення відповідача позивач вважає протиправними, та такими, що порушують його законні права); обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.
15 січня 2025 року до суду надійшла виправлена позовна заява, у які позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови ОСОБА_1 як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій і в подальшому була реабілітована, у призначені підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснювати ОСОБА_1 , як реабілітованій особі виплати підвищення до пенсії у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 01.12.2024 року;
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови ОСОБА_1 як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій і в подальшому була реабілітована, щодо перерахунку трудового стажу для призначення пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні з 30 червня 1949 року по 25 вересня 1956 року (7 років 2 місяці 26 днів Х 3) відповідно до ст.6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»,
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити ОСОБА_1 , як реабілітованій особі, перерахунок трудового стажу для призначення пенсії у потрійному розмірі за час перебування на засланні з 30 червня 1949 року по 25 вересня 1956 року (7 років 2 місяці 26 днів Х 3) відповідно до ст.6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», починаючи з 01.12.2024 року.
Ухвалою суду від 20 січня 2025 року продовжено позивачу процесуальний строк для усунення недоліків позовної заяви. Наданий позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 5 днів від дня одержання копії ухвали, шляхом подання до суду: доказів надсилання позовної заяви (виправленої) відповідачу.
21 січня 2025 року до суду надійшла заява позивача про виправлення недоліків позовної заяви.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що згідно із частиною 1 статті 6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» реабілітованим громадянам відповідно до статті 1 цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій. Відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» позивач має право на підвищення пенсії із розрахунку 50% від мінімальної пенсії за віком та у проведенні перерахунку стажу роботи за час перебування у засланні у відповідності до статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Позивач звернулась до відповідача із заявою про проведення перерахунку пенсії у зв'язку з вищенаведеними обставинами, однак листом відповідач надав роз'яснення яким чином нарахована та виплачується пенсія на теперішній час, підвищення до пенсії. Позивач просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою суду від 27 січня 2025 року відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Відповідач 07 лютого 2025 року подав відзив на позову заяву. Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області заперечує проти задоволення позову в повному обсязі з наступних підстав. Факт проживання позивача із матір'ю у період з червня 1949 року по 25.09.1956 підтверджено довідкою про реабілітацію від 13.07.2015 № 23/16-З-5/15, позивач у вищевказаний період була малолітньою особою. Згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії підвищуються на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком. Позивач має право на підвищення призначеної пенсії саме як член сім'ї реабілітованої особи, тобто на 25% мінімальної пенсії за віком. Підвищення до пенсії в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком вже встановлено позивачу. Законодавством передбачено зарахування стажу перебування в засланні особі, яка була виселена на спецпоселення і в подальшому реабілітована, в потрійному розмірі. Згідно з положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення» та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» закріплено саме порядок обчислення стажу роботи (трудового стажу) для призначення пенсій, а оскільки позивач у період перебування у спецпоселенні була малолітньою особою, відповідно у цей період трудового стажу не набувала, а тому правові підстави для пільгового обчислення періоду знаходження позивача на спецпоселенні відсутні. Відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
12 лютого 2025 року до суду надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача повідомляє, що частина перша статті 6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» із змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», передбачає надання пільг всім реабілітованим відповідно до цього Закону громадянам, без диференціації залежно від підстави, за якою особу було реабілітовано, як це було передбачено в редакції Закону, що діяла до 05 травня 2018 року. Законодавством передбачено зарахування стажу перебування в засланні особі, яка була виселена на спецпоселення і в подальшому реабілітована, в потрійному розмірі. Тому період заслання необхідно зарахувати у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій, оскільки таке право закріплене наведеними вище правовими нормами, які поширюються на позивача.
На підставі матеріалів справи, суд встановив наступні обставини.
Позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в х. Алабін Рязанського району Краснодарського краю. Згідно з довідкою про реабілітацію від 13.07.2015 № 23/16-М-38/3-5-15, виданою Головним управлінням Міністерства внутрішніх справи Російської Федерації по Краснодарському краю, ОСОБА_1 до застосування репресії проживала в х. Алабін Рязанського району Краснодарського краю. Вислана у складі сім'ї у червні 1949 року з території Краснодарського краю відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР від 29.05.1949. На підставі пункту «в» статті 3 Закону Російської Федерації від 18.10.1991 № 1761-1 «Про реабілітацію жертв політичних репресій» ОСОБА_1 , 1947 р.н., реабілітована. Факт проживання позивача із матір'ю у період з червня 1949 року по 25.09.1956 підтверджено довідкою про реабілітацію від 13.07.2015 № 23/16-З-5/15.
27.11.2024 позивач звернулась до відповідача із заявою про проведення перерахунку пенсії з урахуванням підвищення пенсії із розрахунку 50% від мінімальної пенсії за віком та у проведенні перерахунку стажу роботи за час перебування у засланні у відповідності до статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення», листом від 09.12.2024 відповідач надав роз'яснення щодо розміру та складових пенсії позивача.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо здійснення перерахунку стажу роботи та призначенні підвищення до пенсії, позивач звернулась до суду з цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», в первинній редакції, визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством Української РСР до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» № 2325-VIII від 13 березня 2018 року, який набрав чинності 05.05.2018, внесені зміни до Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».
Вказаним законом змінено назву Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» на «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», а також викладено в новій редакції преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», визнано такою, що втратила чинність постанову Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні».
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені цим Законом.
Відповідно до положень статті 1-1 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім'ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім'єю і були пов'язані спільним побутом.
Згідно з положеннями статті 1-2 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», реабілітованими визнаються особи: 1) які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; 2) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; 3) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; 4) які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; 5) стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
Статтею 2 цього Закону, формою репресії визнано вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР.
Направлення у заслання, вислання та спеціальні поселення в адміністративному порядку - застосування репресій на підставі рішень місцевих органів влади, адміністративних органів, посадових осіб чи громадських організацій з політичних мотивів до сімей осіб, репресованих за обвинуваченням у контрреволюційних злочинах; до осіб, визнаних соціально небезпечними у політичному відношенні, противниками колективізації; до обвинувачених у зв'язках з так званими «ворогами народу», у приналежності до політичних партій тощо.
За змістом статті 4 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», поновлено реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
Відповідно довідки про реабілітацію від 13.07.2015 № 23/16-М-38/3-5-15, позивач вислана у складі сім'ї була вислана з території Краснодарського краю; проживала з батьками на спецпоселенні у м. Аральськ Кзил-Ординської області Казахської РСР, з грудня 1954 року - в м. Джамбуле Казахської РСР, визнана такою, що реабілітована.
Зважаючи на те, що позивач, як дитина репресованої - ОСОБА_3 перебувала разом з репресованою матір'ю на спецпоселенні в період з червня 1949 року по 25.09.1956, суд вважає, що репресованою особою є саме мати позивача, в той час як позивач є членом сім'ї репресованої особи.
Оскільки довідка не містить інформації про те, що позивача було саме репресовано до спецпоселення в період з червня 1949 року по 25.09.1956, суд вважає, що підстави вважати, що саме позивач була піддана репресіям відсутні.
За інформацією довідки позивач перебувала у спецпоселенні з репресованою особою матір'ю, а тому суд зазначає, що позивач має право на підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком, як член сім'ї репресованої особи.
Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 13.05.2024 у справі № 500/5507/23 Верховний Суд у подібних правовідносинах дійшов висновку про належність до членів сімей, яких було примусово переселено, дітей, які народилися на засланні і проживали з репресованою особою однією сім'єю та наявність у таких дітей права на підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 11.07.2023. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка не належить до категорії репресованих осіб, а є членом сім'ї (дитиною) репресованої особи. За вказаних обставин та враховуючи висновки Верховного Суду у справі №500/5507/23, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність у позивача права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом "г" статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, як члену сім'ї репресованої особи, а не 50 % як репресованій особі, яку було реабілітовано.
Подібні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 31 травня 2024 року у справі № 500/3332/23.
Як встановлено судом, доплата до пенсії позивачу здійснюється Пенсійним фондом України, як члену сім'ї реабілітованих у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком, відтак позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо вимог про проведення перерахунку трудового стажу для призначення пенсії у потрійному розмірі за час перебування на засланні з 30 червня 1949 року по 25 вересня 1956 року, суд зазначає наступне.
В редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.
Тобто, вказаними змінами передбачено надання пільг всім реабілітованим відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» громадянам, без диференціації залежно від підстави, за якою особу було реабілітовано, як це було передбачено в редакції Закону, яка діяла до 05.05.2018.
Відповідно до статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.
Статтею 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Частиною 4 статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зазначено, що депортованим особам, які знаходилися на спецпоселенні (період якого визначається з моменту депортації до моменту зняття режиму спецпоселень включно), період роботи на спецпоселенні зараховується до страхового стажу для призначення пенсії у потрійному розмірі.
Згідно з визначенням, яке міститься у статті 1 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР; заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.
Суд враховує, висновки Верхового Суду викладені у постанові від 31 травня 2024 року у справі № 500/3332/23: «Аналіз вказаних положень Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» та Закону України «Про пенсійне забезпечення» свідчить про те, що такі застосовуються до реабілітованих громадян та громадян, необґрунтовано притягнутих до кримінальної відповідальності, репресованих осіб, яких у подальшому було реабілітовано. При цьому, враховуючи те, що суди попередніх інстанцій встановили, що позивачка є членом сім'ї (дитиною) репресованої особи, суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування вказаних положень законів до позивачки. Наявне у позивачки посвідчення дійсно підтверджує її право на пільги та компенсації встановлені Законом № 962-XII, однак оскільки цим Законом передбачено пільги як репресованим та реабілітованим особам, так і членам їх сімей як потерпілим від репресій, то позивач не будучи репресованою особою має право на пільги саме як потерпіла від репресій.»
Отже, законодавством передбачено зарахування стажу перебування в засланні особі, яка була виселена на спецпоселення і в подальшому реабілітована, в потрійному розмірі.
Разом з тим, системний аналіз положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» дозволяє суду дійти висновку, що ними закріплено саме порядок обчислення стажу роботи (трудового стажу) для призначення пенсій, а оскільки позивач у період перебування у спецпоселенні була малолітньою особою, то відповідно у цей період трудового стажу не набувала, а тому правові підстави для пільгового обчислення періоду знаходження позивача на спецпоселенні та як наслідок перерахунку трудового стажу відсутні.
Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги у цій частині також не підлягають задоволенню.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 262 КАС України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в порядок та строки, передбачені ст.ст. 295, 297 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ),
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (просп.Соборний, буд.158-б, м.Запоріжжя, 69057; код ЄДРПОУ 20490012).
Повне судове рішення складено 28.03.2025.
Суддя Б.В. Богатинський