ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.03.2025Справа № 910/308/25
Господарський суд міста Києва в складі: головуючого судді Г.П. Бондаренко-Легких, розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін справу №910/308/25.
За позовом Приватного підприємства «МПБП Стимул» (17500, Чернігівська обл., м. Прилуки, вул. Соборна, буд. 46)
До Товариства з обмеженою відповідальністю «Сталькомплект +» (04052, м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 13, корпус 1, офіс 2)
про стягнення 103 957, 13 грн
Приватне підприємство «МПБП Стимул» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сталькомплект +» про стягнення 103 957, 13 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на підставі рахунку №852 від 03.12.2024 здійснив на користь відповідача попередню оплату за обумовлений товар (арматура) у загальному розмірі 412131,46 грн.
Проте, відповідач поставив позивачу товар не в повному обсязі, а саме не допоставив товар на суму 103 957, 13 грн, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у зазначеній сумі, яку позивач просить стягнути з відповідача.
15.01.2025 Господарський суд міста Києва, дослідивши матеріали позовної заяви, дійшов висновку про наявність підстав для залишення її без руху, про що постановив відповідну ухвалу та встановив позивачу п'ятиденний строк з дня вручення ухвали від 15.01.2025 для усунення недоліків позовної заяви.
20.01.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшло 2 (дві) заяви про усунення недоліків позовної заяви, якими позивач усунув недоліки, встановлені ухвалою суду від 15.01.2025.
24.01.2025 суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі, в якій вирішив розгляд справи №910/308/25 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
24.02.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про долучення доказів, які підтверджують витрати на правничу допомогу.
Згідно з частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Згідно частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Відповідно до частини 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
І. Фактичні обставини, що стали підставою спору (підстави позову).
Товариство з обмеженою відповідальністю «Сталькомплект+» (відповідач) засобами електронного листування за допомогою месенджера «Viber» надіслало Приватному підприємству «МПБП «Стимул» (позивач), а саме представнику в особі комірника Пірковській Тамілі Миколаївни рахунок на оплату №852 від 03.12.2024 на суму 412 131, 46 грн.
В рахунку №852 від 03.12.2024 зазначено найменування, кількість та ціна товару, а саме:
- арматура 12мм А500С МІРА 12м в кількості 11, 1 т., за ціною 286 202, 40 грн без ПДВ;
- арматура 16мм А500С МІРА 12м в кількості 2, 22 т., за ціною 57 240, 48 грн без ПДВ;
Отже, загальна ціна товару складає 343 442, 88 грн без ПДВ та 412 131, 46 грн з ПДВ.
Позивач, в свою чергу, 04.12.2024 здійснив повну оплату рахунку (передоплата), що підтверджується платіжними інструкціями №25 та №26 від 04.12.2024.
06.12.2024 відповідач поставив відповідачу товар.
Позивач зазначає, що поставка товару здійснювалась на підставі видаткової накладної №158 від 06.12.2024 та товарно-транспортної накладної №Р158 від 06.12.2024, проте, в позивача відсутні зазначені накладні, оскільки під час розвантаження товару зазначені документи не були надані представником відповідача.
Натомість, зазначені накладні містяться у вигляді фотокопій з електронного листування представників сторін у месенджері «Viber», з яких вбачається, що вони не підписані сторонами.
Позивач стверджує, що під час прийняття товару було виявлено нестачу товару, у зв'язку з чим був складений акт про недопоставку товару від 06.12.2024 в якому зазначено, що відповідач фактично поставив арматуру 12мм в кількості 8,18 т., та поставив арматуру 16мм в кількості 1,78 т.
Отже, відповідач не поставив позивачу арматури 12мм в кількості 2, 92 т., а арматури 16мм в кількості 0, 44 т., що в свою чергу в грошових коштах становить 103 957, 13 грн.
У зв'язку з недопоставкою товару, позивач 25.12.2024 засобами поштового зв'язку надіслав відповідачу вимогу вих. №б/н від 25.12.2024, в якій позивач просив відповідача протягом 3-х днів здійснити поставку недопоставленого товару. Також позивач зазначив, що у випадку якщо вимога не буде виконана протягом встановленого терміну, позивач відмовляється від договору та просить повернути надмірно сплачену суму.
Відповідач отримав вимогу 31.12.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення №1751001608907.
Позивач стверджує, що 31.12.2024 надіслав відповідачу претензію №б/н б/д, в якій позивач повторно просив відповідача здійснити поставку недопоставленого товару. Однак, доказів направлення претензії позивач не надав.
Позивач стверджує, що на дату звернення до суду (10.01.2025) відповідач так і не поставив товар в повному обсязі по видатковій накладній №158 від 06.12.2024, з огляду на що, позивач придбав необхідний товар в іншого контрагента, що підтверджується видатковою накладною №5704595 від 23.12.2024 на суму 100 946, 76 грн.
Відтак, позивач просить стягнути з відповідача сплачену суму за товар, який не був поставлений відповідачем у розмірі 103 957, 13 грн на підставі часини 1 статті 670 Цивільного кодексу України.
ІI. Предмет та підстави позову.
Предметом позову у справі є матеріально-правові вимоги позивача до відповідача про стягнення з останнього 103 957, 13 грн.
Юридичною підставою позову позивач визначає частину 1 статті 670 Цивільного кодексу України.
Фактичними підставами позову є неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань в частині поставки обумовленого товару, який був оплачений позивачем в повному обсязі.
III. Доводи позивача щодо суті позовних вимог.
Позивач здійснив повну переплату за поставку обумовленого товару у розмірі 412 131, 46 грн. Відповідач поставив товар позивачу, проте, під розвантаження товару позивачем виявлено нестачу обумовленого товару у вазі на загальну суму 103 957, 13 грн.
Оскільки, під час досудового врегулювання спору відповідач так і непоставив товар в повному об'ємі та не повернув надмірно сплачену позивачем суму, позивач просить стягнути таку суму з відповідача в судовому порядку.
IV. Обґрунтування вирішення спору за наявними матеріалами справи.
18.10.2023 введено в дію норми Закону №3200-ІХ від 29.06.2023, яким внесені зміни до Господарського процесуального кодексу України.
Підпунктом 2.1. пункту 2 резолютивної частини ухвали від 10.12.2024 суд повідомив сторін по справі, що згідно частини 7 статті 6 та частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону №3200-ХІ, що введений в дію 18.10.2023, оскільки, судом встановлено, що вказані сторони мають зареєстрований електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС - суд вручає дану ухвалу та вручатиме будь-які інші судові рішення у даній справі учасникам справи виключно за допомогою ЄСІТС в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє таких осіб права отримати копію будь-якого судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Згідно з частиною 5 та 7 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Частиною 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України внормовано, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
У відповідності до пункту 17 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомуційної системи (надалі - ЄСІТС) затверджено рішенням Вищої ради правосуддя № 1845/0/15-21 від 17.08.2021, особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Пунктом 37 Положення про ЄСІТС внормовано, що підсистема «Електронний суд» забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених. До Електронних кабінетів користувачів надсилаються у передбачених законодавством випадках документи у справах, які внесені до автоматизованої системи діловодства судів (далі - АСДС) та до автоматизованих систем діловодства, що функціонують в інших органах та установах у системі правосуддя. Документи у справах надсилаються до Електронних кабінетів користувачів у випадку, коли вони внесені до відповідних автоматизованих систем у вигляді електронного документа, підписаного кваліфікованим підписом підписувача (підписувачів), чи у вигляді електронної копії паперового документа, засвідченої кваліфікованим електронним підписом відповідального працівника суду, іншого органу чи установи правосуддя (далі - автоматизована система діловодства).
Таким чином, ухвала про відкриття провадження у справі від 24.01.2025 була внесена до АСДС та автоматично направлена в електронні кабінети сторін по справі.
Згідно з пунктом 42 Положення про ЄСІТС у разі наявності в особи Електронного кабінету засобами ЄСІТС забезпечується надсилання до автоматизованої системи діловодства підтвердження доставлення до Електронного кабінету користувача документа у справі.
В матеріалах справи міститься підтвердження доставлення до «Електронного кабінету» Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАЛЬКОМПЛЕКТ+» документа по справі в електронному вигляді, з якого вбачається, що ухвалу суду про відкриття провадження у справі №910/308/25 від 24.01.2025 доставлена в «Електронний кабінет» відповідача - 24.01.2025 о 18:06.
Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи. Абзацом 2 зазначеної норми врегульовано, що якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
З огляду на те, що ухвалу від 24.01.2025 відповідач отримав 24.01.2025 о 18:06 (п'ятниця), таким чином вважається, що відповідач отримав ухвалу в електронному кабінеті підсистеми «Електронний суд» - 27.01.2025.
В пункті 41 постанови Верховного Суду від 30.08.2022 по справі №459/3660/21 викладена правова позиція, що довідка про доставку документа в електронному вигляді до «Електронного кабінету» є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення.
Таким чином, ухвала про відкриття провадження у справі від 24.01.2025 була вручена відповідачу - 27.01.2025.
Приписами частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Таким чином, відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи №910/308/25, втім відзив або заяву про продовження/поновлення строку для його подання до суду не подав впродовж розумного строку, а відтак, відповідач не скористався наданим йому правом на подання відзиву, з огляду на що суд вирішує спір за наявними матеріалами справи.
V. Оцінка доказів судом та висновки суду.
З урахуванням предмету позовних вимог, їх юридичних та фактичних підстав, суд визначає, що перелік обставин, які є предметом доказування у справі, становлять обставини, від яких залежить відповідь на такі ключові питання:
- чи підтверджується факт існування між сторонами договірних зобов'язань та в якій формі вони були узгоджені?
- чи підтверджується факт здійснення позивачем попередньої оплати?
- чи підтверджується факт, що відповідач поставив позивачу товар не в повному обсязі?
- чи підлягають позовні вимоги задоволенню з огляду на обраний позивачем спосіб захисту порушеного права?
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають повному задоволенню з наступних підстав.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (частина 1, пункт 2 частини 2 стаття 11 Цивільного кодексу України).
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (частина 1, 2 стаття 202 Цивільного кодексу України).
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина 3 стаття 203 Цивільного кодексу України).
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина 1 стаття 205 Цивільного кодексу України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами (частина 1 стаття 207 Цивільного кодексу України).
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (частина 2 стаття 205 Цивільного кодексу України).
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина 1 стаття 639 Цивільного кодексу України).
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (частина 2 стаття 638, частина 1 стаття 640, частина 1 стаття 641, частина 1-2 стаття 642 Цивільного кодексу України).
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (частина 1 стаття 173 Господарського кодексу України).
Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).
Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями (частина 1 стаття 179 Господарського кодексу України).
Господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (стаття 181 Господарського кодексу України).
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частина 2, 3 стаття 180 Господарського кодексу України).
Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору (частина 7 стаття 180 Господарського кодексу України).
Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу (частина 2 стаття 184 Господарського кодексу України).
Отже, чинним законодавством України передбачена можливість укладати господарські договори в спрощений спосіб.
Як підтверджено матеріалами справи, відповідач виставив позивачу рахунок на оплату №852 від 03.12.2024 із зазначенням номенклатури на загальну суму 412 131, 46 грн, таким чином, здійснивши пропозицію позивачу укласти господарський договір.
Позивач в свою чергу здійснив попередню оплату у розмірі 412 131, 46 грн, що в свою чергу підтверджується платіжними інструкціями №25 від 04.12.2024 та №26 від 04.12.2024, копії яких знаходяться в матеріалах справи, таким чином, позивач вчинив дію, яка засвідчує його бажання укласти договір, і ця дія є прийняттям пропозиції.
Відповідач, який був належним чином повідомлений про розгляду даної справи не надав до суду заперечень, що він не отримав від позивача попередню оплату у розмірі 412 131, 46 грн.
Зі змісту позовної заяви та долучених до неї позивачем доказів вбачається, що предметом договору було здійснення відповідачем поставики позивачу наступного товару: (1) арматура 12мм А500С МІРА 12м в кількості 11, 1 т., за ціною 286 202, 40 грн без ПДВ; (2) арматура 16мм А500С МІРА 12м в кількості 2, 22 т., за ціною 57 240, 48 грн без ПДВ. З урахуванням ПДВ загальна сума складає 412 131, 46 грн.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина 1 стаття 712 Цивільного кодексу України).
За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (частина 1 стаття 265 Господарського кодексу України).
До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом (Господарський кодекс України), застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 стаття 265 Господарського кодексу України).
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 стаття 712 Цивільного кодексу України).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина 1 стаття 655 Цивільного кодексу України).
З огляду на фактичні обставини та вищезазначені приписи законодавства, судом встановлено, що між сторонами було укладено в спрощений спосіб договір поставки, шляхом надання відповідачем позивачу рахунку на оплату та здійснення останнім на користь відповідача попередньої оплати.
Отже, з моменту прийняття пропозиції (попередньої оплати) позивачем між сторонами укладено господарський договір поставки у спрощений спосіб і відповідно між сторонами виникли та існують зобов'язальні відносини.
Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (частина 1 стаття 662 Цивільного кодексу України).
Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (пункт 1, 2 частина 1 стаття 664 Цивільного кодексу України).
В подальшому, як стверджує позивач, 06.12.2024 відповідач поставив обумовлений товар. Поставка товару за твердженнями позивача здійснювалась за видаткової накладної №158 від 06.12.2024 та товарно-транспортної накладної №Р158 від 06.12.2024, копії яких долучені до позовної заяви, однак, не підписані сторонами, оскільки позивач зазначає, що в нього відсутні оригінали зазначених накладних та відповідачем в момент поставки накладні не були надані. Тому позивач долучив копії накладних, які відображені в електронному листуванні представників сторін у месенджері «Viber».
Суд зазначає, що в копіях вищезазначених накладних відображена номенклатура, яка відповідає номенклатури, яка зазначена в рахунку №852 від 03.12.2024.
Проте, під час приймання товару позивачем виявлено нестачу товару по вазі.
З огляду на зазначене, позивач в односторонньому порядку склав відповідний акт від 06.12.2024, в якому зазначив, що відповідач фактично поставив обумовлений товар в наступній кількості: (1) арматуру 12мм А500С в кількості 8, 18 т.; (2) арматуру 16мм А500С в кількості 1, 78 т.
Відтак, в порівнянні інформації, яка зазначена в рахунку №852 від 03.12.2024 та в акті від 06.12.2024, відповідач не поставив позивачу арматуру 12мм А500С в кількості 2, 92 т. та арматуру 16мм А500С в кількості 0, 44 т., що в свою чергу в грошовому виразі без урахування ПДВ становить 86 634, 24 грн. За розрахунками позивача з урахуванням ПДВ відповідач не поставив товар на загальну суму 103 957, 13 грн.
Якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми (частина 1 стаття 670 Цивільного кодексу України).
Оскільки, договір поставки між сторонами укладений між сторонами в спрощений спосіб, інших умов здійснення поставки товару сторони не передбачили.
Позивач, 25.12.2024 засобами поштового зв'язку направив відповідачу вимогу вих. №б/н від 25.12.2024, в якій позивач просив відповідача протягом 3-х днів здійснити поставку недопоставленого товару, а у випадку якщо вимога не буде виконана протягом встановленого терміну, позивач відмовляється від договору та просить повернути надмірно сплачену суму.
Зазначену вимогу відповідач отримав 31.12.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення №1751001608907, копія якого наявна в матеріалах справи.
Також позивач стверджує, що додатково направив 31.12.2024 відповідачу претензію, але відповідних доказів до матеріалів справи не надав.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність (частина 2 стаття 530 Цивільного кодексу України).
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (частина 1 стаття 193 Господарського кодексу України).
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 Цивільного кодексу України).
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2 стаття 193 Господарського кодексу України).
Таким чином, позивач повинен був виконати вимогу відповідача від 25.12.2024 щодо поставки товару у строк до 03.01.2025 включно.
Натомість, матеріали справи не містять доказів, що відповідач поставив позивачу товар в повній кількості (вазі) або повернув надмірно сплачену позивачем суму.
Основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (стаття 129 Конституції України).
Суд зазначає, що статтею 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 вказаного кодексу.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 1-4 стаття 13 Господарського процесуального кодексу України).
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.01.2021 по справі № 922/51/20).
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
З урахуванням встановленого вище, приймаючи до уваги, що відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 103 957, 13 грн є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.
VI. Розподіл судових витрат.
(1) Щодо судового збору.
Судовий збір покладається, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
За таких обставин, у зв'язку з повним задоволенням позовних вимог, суд покладає судовий збір за подання позовної заяви в сумі з урахуванням зменшення позовних вимог на відповідача
(2) Щодо витрат на професійну правничу допомогу позивача.
Позивач на виконання вимог частини 1 статті 124 та пункту 9 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України в позовній заяві зазначив орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000, 00 грн.
24.02.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про долучення доказів на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 13 500, 00 грн.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (стаття 123 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частинами 2-5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5).
Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити, у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16).
З метою відшкодування витрат на професійну правничу допомогу позивач надав:
- копію ордера серії СВ №1112801 від 08.01.2025;
- копію договору про надання правничої допомоги №б/н від 06.12.2024;
- копію розрахунку суми гонорару за надану правничу допомогу від 24.02.2025;
- копію акта виконаних робіт від 24.02.2025 по договору про надання правничої допомоги від 06.12.2024.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
06.12.2024 між Приватним підприємством «МПБП Стимул», як замовник (позивач) та адвокатом Фесик І.А. укладено договір про надання правничої допомоги №б/н, за умовами якого замовник доручає, а адвокат бере на себе зобов'язання надавати правничу допомогу по стягненню з ТОВ «Сталькомплект +» коштів у сумі 103 957, 13 грн, у зв'язку з поставкою товару в меншій кількості, шляхом звернення до господарського суду та надання правничої допомоги в Господарському суді міста Києва, апеляційному та касаційному суді, а в разі потреби з правом звернення до будь-якого суду України.
Згідно пункту 3.2. договору від 06.12.2024, замовник зобов'язаний оплачувати правничу допомогу адвоката у відповідності до умов розділу 5 договору.
Розділом 5 договору від 06.12.2024 встановлено наступне:
- вартість правничої допомоги визначається з урахуванням рекомендацій щодо застосування рекомендованих (мінімальних) ставок адвокатського гонорару затверджених рішенням Ради адвокатів Чернігівської області (пункту 5.1.);
- за надання правничої допомоги адвокатом, замовник сплачує адвокату коти в наступному розмірі: (1) вартість послуг адвоката, пов'язаних з наданням правничої допомоги, таких як ознайомлення з матеріалами справи, надання усної консультації, складання позовної заяви та інших заяв по справі становить 1 800 грн за годину праці адвоката (пункт 5.2.);
- оплата правничої допомоги адвоката здійснюється замовником протягом 10 днів після набрання рішенням законної сили (пункт 5.3.);
- за результатами надання правничої допомоги складається акт, що підписується кожною стороною договору. В акті вказується обсяг наданої адвокатом правничої допомоги і її вартість (пункт 5.4.);
- підставою для сплати гонорару є акт наданих послуг (пункт 5.5.);
- оплата здійснюється у безготівковому порядку (пункту 5.6.).
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).
Об'єднана палата Верховного Суду у постанові № 922/445/19 від 03.10.2019 дійшла висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частина 1 стаття 126 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, сторони в договорі від 06.12.2024 узгодили погодинну оплату гонорару адвоката за надані послуги та узгодили, що оплата клієнтом здійснюється протягом 10 днів після набрання законної сили рішення суду першої інстанції.
24.02.2025 сторони узгодили та підписали акт виконаних робіт по договору від 06.12.2024, згідно якого виконавець надав, а замовник прийняв наступні послуги професійної правничої допомоги:
(1) ознайомлення з документами замовника, які пов'язані з укладеною угодою між ПП «МПБП Стимул» до ТОВ «Сталькомплект +» на придбання арматури 12мм А500С МІРА 12м та арматури 16мм А500С МІРА 12м - 1 800 грн (згідно розрахунку адвоката, останній витратив 1 годину);
(2) надана усна консультація з приводу укладеної угоди - 900 грн (згідно розрахунку адвоката, останній витратив 30 хвилин);
(3) підготовка та складання претензій, листів для досудового врегулювання спору - 1 800 грн (згідно розрахунку адвоката, останній витратив 1 годину);
(4) проведення аналізу правових висновків Верховного Суду стосовно предмету спору та складання позовної до Господарського суду міста Києва про стягнення з ТОВ «Сталькомплект +» на користь ПП «МПБП Стимул» коштів за товар, який не був поставлений ТОВ «Сталькомплект +» (згідно розрахунку адвоката, останній витратив 4 години) - 7 200 грн;
(5) складання заяв та оформлення документів для усунення недоліків, які зазначені в ухвалі Господарського суду міста Києва (згідно розрахунку адвоката, останній витратив 1 годину) - 1 800 грн.
Загальна вартість наданих послуг становить - 13 500 грн.
Суд звертає увагу, що акт про надання послуг, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі за рахунок іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/16322/18.
Для включення всієї суми гонорару та фактичних витрат у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний, виправданий, що передбачено у статті 126 Господарського процесуального кодексу України та у статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
В розумінні положень згаданих норм законодавства (зокрема, частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України), зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у вищенаведеній нормі.
Слід зауважити, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України", заява №19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7 та 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5 - 7 та 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Висновки, аналогічні відображеним вище, викладені в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.
Вивчивши надані позивача докази понесених ним судових витрат на правничу допомогу, застосувавши критерії частини 4 статті 126 та на підставі частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про наявність підстав для їх зменшення.
Щодо послуги «підготовка та складання претензій, листів для досудового врегулювання спору» на яку представник позивача витратив 1 годину на суму 1 800, 00 грн.
На переконання суду зазначена вимога є необґрунтованою, оскільки стосується надання правничої допомоги в досудовому порядку врегулювання спору, а не безпосередньо під час судового розгляду справи №910/308/25.
Щодо послуги «проведення аналізу правових висновків Верховного Суду стосовно предмету спору та складання позовної до Господарського суду міста Києва про стягнення з ТОВ «Сталькомплект +» на користь ПП «МПБП Стимул» коштів за товар, який не був поставлений ТОВ «Сталькомплект +» на яку представник позивача витратив 4 години на суму 7 200, 00 грн.
На переконання суду зазначена сума є неспівмірною щодо наданих послуг, оскільки матеріали справи та зміст позовних вимог свідчать про те, що правова позиція щодо спору, який виник між сторонами є сталою, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалось, нових висновків Верховного Суду, які б кардинально змінили правову позицію щодо даного спору в період розгляду справи прийнято не було.
Крім цього, підготовка вказаної позовної заяви не потребувала здійснення складних арифметичних розрахунків чи збирання значного обсягу документів, на обґрунтування заявлених позовних вимог.
Таким чином, щодо зазначеної послуги суд відмовляє в стягненні 3 600, 00 грн.
Щодо послуги «складання заяв та оформлення документів для усунення недоліків, які зазначені в ухвалі Господарського суду міста Києва» на яку представник позивача витратив 1 годину на суму 1 800, 00 грн.
На переконання суду зазначена сума є неспівмірною щодо наданих послуг, оскільки, вимога усунення недоліків стосувалась зазначення правильного місцезнаходження відповідача згідно відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підриємців та громадських формувань, відображення в преамбулі позову правильної ціни позову, надання всіх доказів якими обґрунтовувались позовні вимоги, а саме підтвердження реалізації мети та надання копії договору про надання правничої допомоги та доказів.
Тобто, зазначені недоліки не потребували надмірного часу для їх усунення.
Таким чином, щодо зазначеної послуги суд відмовляє в стягненні 900, 00 грн.
Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).
Таким чином, оцінивши наявні в матеріалах справи документи та зважаючи на зазначені вище положення законодавства, суд прийшов до висновку, що розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу не є співмірним зі складністю даної справи та ціною позову, обсягом наданих адвокатом послуг та часом, витраченим на надання цих послуг.
Підсумовуючи все вищезазначене щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку задовольнити заяву позивача про розподіл судових витрат частково і покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 200, 00 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 73-77, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Приватного підприємства «МПБП Стимул» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сталькомплект +» про стягнення 103 957, 13 грн - задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сталькомплект +» (04052, м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 13, корпус 1, офіс 2; ідентифікаційний код: 45361048) на користь Приватного підприємства «МПБП Стимул» (17500, Чернігівська обл., м. Прилуки, вул. Соборна, буд. 46; ідентифікаційний код: 30894417) борг у розмірі 103 957 (сто три тисячі дев'ятсот п'ятдесят три) грн 13 коп., судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 60 коп., витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 200 (сім тисяч двісті) грн 00 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Г.П. Бондаренко - Легких