ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.03.2025Справа № 910/1777/24
За позовомОСОБА_1
до1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Фінансовий будівельний холдинг", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Канбуд"
провизнання недійсним договору поруки
Суддя Підченко Ю.О.
Секретар судового засідання Лемішко Д.А.
Представники сторін:
від позивача: Наумова О.М.;
від відповідача-1: не з'явився;
від відповідача-2: Полтавець І.В.
На новому розгляді Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/1777/24 за позовом ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) про визнання недійсним договору поруки б/н від 08.07.2021, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Канбуд" (далі також - відповідач-2, ТОВ "Канбуд"), ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Фінансовий будівельний холдинг" (далі також -відповідач-1, ТОВ «БК "Фінансовий будівельний холдинг").
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що в оспорюваному договорі поруки б/н від 08.07.2021 не визначено зобов'язання, яке забезпечується порукою, його зміст, розмір, строк виконання, тощо, а також його неможливо визначити зі змісту договору будівельного підряду № 8410 від 08.07.2021, оскільки зміст, розмір та строк виконання основного зобов'язання, узгоджені між генпідрядником (ТОВ "КАНБУД") та боржником (ТОВ "Будівельна компанія "Фінансовий будівельний холдинг") в угодах № 841001 та № 841002 від 08.07.2021, відомості про які відсутні в оспорюваному договорі поруки і за виконання яких позивач не поручався.
Підготовче засідання суд призначив на 23.01.2025 та встановив сторонам строк для подання пояснень.
Позивач та відповідач-1 явку уповноважених представників у підготовче засідання 23.01.2025 не забезпечили, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Представник відповідача-2 безпосередньо в підготовчому засіданні 23.01.2025 усно заявив про залишення позову без розгляду.
Оскільки представник відповідача-2 не подав відповідного письмового клопотання в порядку ст. 169 Господарського процесуального кодексу України та не обґрунтував наявності підстав для залишення позову без розгляду, то суд дійшов висновку про відмову в задоволенні усного клопотання представника відповідача-2 про залишення позову без розгляду.
З огляду на строки розгляду справи та на те, що в підготовчому провадженні здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 13.03.2025.
До початку судового засідання 13.03.2025 від відповідача-2 надійшли письмові пояснення з посиланням на судову практику в схожих правовідносинах.
Суд, керуючись положеннями ст. 207 Господарського процесуального кодексу України, письмові пояснення відповідача-2 від 13.03.2025 залишив без розгляду.
Представник позивача безпосередньо в судовому засіданні 13.03.2025 наполягав на задоволенні заявленого позову. Представник відповідача-2 проти позовних вимог заперечив у повному обсязі.
Відповідач-1 явку уповноваженого представника в судове засідання 13.03.2025 не забезпечив, про час та місце розгляду був повідомлений належним чином.
Під час розгляду даної справи суд врахував, що статтею 316 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що вказівки, які містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.
Тож, судом під час нового розгляду справи враховуються вказівки, які містяться у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.10.2024 року.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
08.07.2021 між ТОВ "Канбуд" (генпідрядник) та ТОВ "Будівельна компанія "Фінансовий будівельний холдинг" (підрядник) укладено договір будівельного підряду № 8410 (далі також - договір підряду), відповідно до умов якого генпідрядник доручає, а підрядник зобов'язується на власний ризик, власними та/або залученими силами, засобами, матеріалами виконати та здати генпідряднику, відповідно до умов договору та проектної документації, комплекс основних робіт по будівництву об'єкта "Будівництво житлово-офісного комплексу з об'єктами торгово-розважальної, ринкової, соціальної інфраструктури та паркінгами на вул. Сім'ї Хохлових, 8 у Шевченківському районі міста Києва" та супутні загальнобудівельні роботи, безпосередньо пов'язані з основними роботами, та роботи з поліпшення об'єкту після вводу в експлуатацію в межах ліцензії підрядника, а генпідрядник зобов'язується надати підряднику фронт робіт, забезпечити підрядника проектною документацією, здійснити приймання та сплатити вартість виконаних підрядником та прийнятих генпідрядником робіт та використаних ним при цьому матеріалів, комплектуючих виробів, обладнання, за винятком наданих генпідрядником, відповідно до умов договору.
Склад, вартість, обсяги, строки (терміни) та режим виконання робіт, робіт з поліпшення об'єкту після вводу в експлуатацію, та їх етапів, вартість та кількість матеріалів, необхідних для виконання робіт, їх якісні та інші характеристики, інші додаткові умови визначаються в угодах до договору. Строки (терміни) виконання робіт за угодами визначаються угодами та/або календарними графіками виконання робіт до відповідних угод до договору (пункту 2.2 договору підряду).
Пунктом 3.1 договору підряду встановлено, що загальна вартість робіт являє собою суму вартостей робіт, згідно з підписаними сторонами угодами до договору. Ціна кожної окремої угоди визначається на підставі договірної ціни з підтверджуючими її кошторисними розрахунками.
Остаточна вартість робіт, яку має сплатити генпідрядник на користь підрядника, визначається на підставі актів, підписаних сторонами на виконання договору (пункт 3.2 договору підряду).
Згідно з пунктом 3.7 договору підряду, розрахунки між сторонами здійснюються шляхом перерахування безготівкових сум грошових коштів на поточні рахунки сторін в наступній послідовності (якщо інше не передбачено угодою та календарними графіками виконання робіт), зокрема:
- авансування робіт здійснюється генпідрядником на підставі письмових заявок на авансування, які складаються підрядником за формою, визначеною додатком №1 до даного договору (далі - заявка). Сплата авансу здійснюється протягом 7 (семи) банківських днів від дати отримання генпідрядником належно оформленої заявки, та за умови відсутності зауважень щодо такої заявки. У випадку надання заявки, яка не відповідає встановленій додатком №1 до договору формі, генпідрядник має право не проводити оплату такої заявки. При цьому терміни виконання робіт не переносяться (пункт 3.7.1);
- при цьому підрядник, не пізніше 5 (п'яти) банківських днів з дня перерахування йому грошових коштів, зобов'язаний надати генпідряднику звіт про цільове використання отриманих коштів у формі та порядку, визначених пунктом 7.2.44 договору. Оплату виконаних та прийнятих в поточному місяці робіт генпідрядник здійснює згідно з підписаними сторонами щомісячними актами, протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту підписання актів сторонами. Генпідрядник сплачує вартість лише фактично виконаних підрядником і прийнятих робіт та використаних при виконанні робіт матеріалів, комплектуючих виробів, обладнання, відповідно до затвердженої проектної документації (пункт 3.7.3);
Строки виконання робіт та/або етапів робіт визначаються сторонами у календарному графіку виконання робіт та/або угодах до договору (пункту 5.1 договору підряду).
Згідно з пунктом 5.2 договору підряду строки виконання робіт можуть переглядатися сторонами тільки за їх взаємною згодою шляхом підписання уповноваженими представниками сторін відповідних додаткових угод до договору/угод до договору.
У випадку, якщо підрядник використав перераховані йому генпідрядником грошові кошти не за цільовим призначенням, вказаним у відповідній заявці, або підрядник не надав генпідряднику документи щодо підтвердження цільового використання коштів як це зазначено вище, підрядник зобов'язаний за вимогою генпідрядника протягом 5 (п'яти) банківських днів, з дня направлення генпідрядником підряднику письмової вимоги про це: повернути генпідряднику всю суму коштів або її частину, перерахованих підряднику на підставі відповідної заявки та/або сплатити генпідряднику штраф у розмірі 50% від перерахованої згідно з відповідною заявкою суми та/або генпідрядник набуває право на розірвання в односторонньому порядку договору (пункту 7.2 договору підряду).
Договір набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін і діє впродовж 10 років з дати набрання чинності, а в частині проведення розрахунків - до повного їх виконання (пункт 13.1 договору підряду).
Крім того, на виконання умов договору підряду сторони уклали угоди від 08.07.2021 №841001 на суму 3 121 446,64 грн та від 08.07.2021 №841002 на суму 3 573 327,50 грн.
З метою виконання сторонами умов договору підряду, а саме для виконання відповідачем-1 робіт на об'єкті за угодами, ТОВ "Канбуд" здійснило авансування робіт на загальну суму 3 365 623,95 грн з ПДВ.
У свою чергу, відповідачем-1 виконано та передано відповідачу-2 роботи на загальну суму 869 367,02 грн, у тому числі ПДВ.
На забезпечення виконання зобов'язань підрядника - ТОВ "Будівельна компанія "Фінансовий будівельний холдинг" укладено тристоронній договір поруки від 08.07.2021 між ТОВ "Канбуд" (генпідрядник), громадянином України ОСОБА_1 (поручитель) та ТОВ "Будівельна компанія "Фінансовий будівельний холдинг" (боржник) (далі - договір поруки), відповідно до умов якого:
- поручитель добровільно бере на себе зобов'язання нести відповідальність перед генпідрядником за невиконання або неналежне виконання боржником взятих на себе зобов'язань, що випливають з укладених між генпідрядником та боржником: договору будівельного підряду від 08.07.2021 №8410 на виконання будівельно-монтажних робіт на об'єкті будівництва: "Будівництво житлово-офісного комплексу з об'єктами торгово-розважальної, ринкової, соціальної інфраструктури та паркінгами на вул. Сім'ї Хохлових, 8 у Шевченківському районі міста Києва" та усіх додатків до нього;
- угод, додаткових угод, змін, доповнень та додатків до договору будівельного підряду від 08.07.2021 №8410, які укладені та/або будуть укладені в майбутньому та є або будуть його невід'ємними частинами, які в подальшому у тексті разом іменовані "Договір будівельного підряду" (пункт 1.1);
- сторони встановлюють, що зобов'язання поручителя перед генпідрядником є безумовними і дотримання будь-яких умов, крім тих, що передбачені цим договором та договором будівельного підряду не потребують (пункт 1.2);
- поручитель відповідає перед генпідрядником за виконання зобов'язання боржником за договором будівельного підряду в тому ж обсязі, що і боржник, включаючи відшкодування генпідряднику витрат та/або збитків, завданих порушенням боржником зобов'язань за договором будівельного підряду, сплату неустойки (пені, штрафу), повернення генпідряднику не використаного або використаного не за призначенням авансу. Розмір відповідальності визначається договором будівельного підряду (пункт 1.4);
- у разі порушення боржником зобов'язань за договором будівельного підряду, поручитель і боржник відповідають перед генпідрядником як солідарні боржники, що означає нічим не обумовлене і абсолютне право генпідрядника вимагати, виконання зобов'язань згідно з цим договором повністю (чи у будь-якій його частині) як від боржника та поручителя разом, так і від кожного з них окремо (пункт 1.5);
- поручитель несе відповідальність як у випадку порушення боржником будь-якої частини зобов'язання, передбаченого договором будівельного підряду, так і при невиконанні його в цілому (пункт 1.6);
- поручитель відповідає перед генпідрядником за порушення боржником зобов'язань, передбачених договором будівельного підряду, у повному об'ємі всім належним йому на праві власності майном та грошовими коштами і не залежно від того чи перебуває він з боржником у трудових відносинах та/або є учасником (власником) боржника (пункт 1.7);
- поручитель зобов'язаний виконати зобов'язання, взяті на себе по цьому договору, не пізніше 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги від генпідрядника. У вимозі повинно бути визначено невиконані боржником зобов'язання, а також вказаний перелік (в т.ч. розрахований розмір збитків, штрафів, пені, неустойки, що належать до сплати) зобов'язань, що належить виконати поручителю (пункт 2.1);
- сторони визначають, що цей договір підписаний на добровільних засадах та відповідає намірам сторін по безумовному виконанню взятих на себе зобов'язань (пункт 5.1);
- підписанням цього договору поручитель підтверджує, що ознайомлений з текстом договору будівельного підряду, обсягом зобов'язань (відповідальності) боржника за договором будівельного підряду та надає свою згоду на внесення змін до договору будівельного підряду, в т.ч. прийняття боржником додаткових зобов'язань (відповідальності) за договором будівельного підряду без додаткового повідомлення поручителя, та поширення на них дії цього договору, в частині забезпечення їх виконання порукою. Підписанням цього договору боржник підтверджує, що ознайомлений з обсягом зобов'язань поручителя за цим договором та надає свою згоду на прийняття поручителем додаткових зобов'язань за договором і погоджується з цим (пункт 5.2).
Оскільки підрядник (відповідач-1) використав не за цільовим призначенням авансові кошти в розмірі 2 496 256,93 грн, ТОВ "Канбуд" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до ОСОБА_1 та ТОВ "Будівельна компанія "Фінансовий будівельний холдинг" про солідарне стягнення заборгованості у розмірі 2 496 256,93 грн і штрафу 2 587 083,30 грн за договором будівельного підряду від 08.07.2021 №8410 та договором поруки від 08.07.2021.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.07.2023 у справі №910/14178/22, яке набрало законної сили, позовні вимоги ТОВ "Канбуд" до ОСОБА_1 та ТОВ "Будівельна компанія "Фінансовий будівельний холдинг" задоволено повністю.
Судом під час нового розгляду справи враховано вказівки, які містяться у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.10.2024 року, зокрема:
- при вирішенні спору у справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій в порушення статті 75 ГПК України послалися на судове рішення у справі № 910/14178/22, у якій вирішувався спір за позовом ТОВ "Канбуд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Фінансовий будівельний холдинг" та ОСОБА_1 про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за договором будівельного підряду від 08.07.2021 №8410;
- у цій справі суд лише констатував укладення тристороннього договору поруки між ТОВ "Канбуд" (генпідрядник), ОСОБА_1 (поручитель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Фінансовий будівельний холдинг" (боржник), який на момент вирішення спору у цій справі є чинним;
- рішення суду у справі №910/14178/22 не містить оцінки умов договору поруки на предмет наявності підстав для його оспорення, оскільки договір поруки не був безпосереднім предметом розгляду у цій справі. Відповідним обставинам укладення між учасниками тристороннього договору поруки надавалась правова оцінка лише з метою підтвердження наявності підстав для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за договором підряду, яка не є безспірною і обов'язковою для розгляду спору у справі № 910/1777/24;
- суди обох інстанцій дійшли передчасних висновків, як щодо відсутності підстав з якими закон пов'язує визнання недійсним спірного правочину, так і щодо відмови у визнанні цього правочину недійсним за недоведеності;
- висновки судів попередніх інстанцій про те, що зміст оскаржуваного договору поруки не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а волевиявлення сторін договору поруки було вільним і відповідало їх внутрішній волі, цей правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні доказів у справі, а також доводів та заперечень сторін.
- розглядаючи позовні вимоги про визнання недійсним договору поруки суди належним чином не дослідили умови спірного договору поруки та не дали ніякої оцінки наведеним позивачем підставам недійсності спірного договору, обмежившись виключно посиланням на рішення суду у справі № 910/14178/22, яке набрало законної сили, та яке суди попередніх інстанцій помилково вважали преюдицією для цієї справи.
Сторони своїм правом на подання пояснень у встановлені судом строки, з урахуванням наведених вище вказівок, не скористалися.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи вказівки касаційної інстанції, суд відзначає наступне.
Предметом судового розгляду у цій справі є вимога ОСОБА_1 про визнання недійсним договору поруки від 08.07.2021, яка обґрунтована із посиланням на приписи статті 553, частину першу статті 638 ЦК України, з підстав відсутності погоджених між сторонами істотних умов договору поруки, зокрема, не визначення у договорі зобов'язання, яке забезпечується порукою, його змісту, розміру, строків виконання.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають з договорів та інших правочинів.
За змістом статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 ЦК України).
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16 тощо.
Отже, в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.
Як встановлено судом, рішенням Господарського суду міста Києва від 12.07.2023 у справі № 910/14178/22, яке набрало законної сили, позовні вимоги ТОВ "Канбуд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Фінансовий будівельний холдинг" та ОСОБА_1 задоволено повністю. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Фінансовий будівельний холдинг" на користь ТОВ "Канбуд" 2 496 256,93 грн заборгованості; 2 587 083,30 грн штрафу та 76 250,10 грн судового збору.
У той же час, з метою виконання вказівок Верховного Суду, суд вважає за необхідне надати оцінку істотним умовам спірного договору поруки від 08.07.2021.
Поняття поруки закріплено у ст. 553 ЦК, відповідно до якої порукою є договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Договір поруки має бути укладений у письмовій формі, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 547 ЦК правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
При розгляді справ цієї категорії потрібно враховувати таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Частиною 3 ст. 215 ЦК тпередбачено, що коли недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). У ч. 1 цієї ж статті зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 ЦК.
Цивільний кодекс України не визначає перелік істотних умов, які повинен містити договір поруки.
Оскільки порука є видом забезпечення виконання зобов'язань і при цьому водночас сама має зобов'язальний, договірний характер, на правовідносини поруки поширюються загальні положення про зобов'язання та про договори (розділи I та II кн. 5 ЦК).
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Враховуючи характер поруки (похідний, залежний від основного зобов'язання), до істотних умов договору поруки слід віднести:
- визначення зобов'язання, яке забезпечується порукою, його зміст та розмір, зокрема реквізити основного договору, його предмет, строк виконання тощо;
- обсяг відповідальності поручителя, оскільки згідно із ч. 2 ст. 553 ЦК порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі, а ч. 2 ст. 554 ЦК встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки;
- відомості про сторони: кредитора і поручителя;
- відомості про боржника (хоча він і не є стороною договору поруки, але згідно із ч. 1 ст. 555 ЦК у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі. До того ж до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання (ч. 2 ст. 556 ЦК).
Як стверджує позивач, на обґрунтування своїх вимог, він не був обізнаний зі змістом додаткових угод до договору підряду під час підписання договору поруки та не міг оцінити весь обсяг взятого на себе зобов'язання.
Однак, при розгляді справи судом не встановлено, а позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання оспорюваного правочину недійсним на момент його вчинення і настання відповідних наслідків, та не встановлено неправомірнірності дій відповідачів у справі та яким саме нормам чинного законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Позивач, як поручитель, підписуючи договір поруки, погодився з умовами договору поруки, в тому числі стосовно відповідальності за невиконання чи неналежне виконання умов договору та розумів міру своєї відповідальності в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань боржником, а також наслідки, які спричинить для поручителя у подальшому таке невиконання.
Суть поруки і полягає у тому, що кредитор отримує додаткову гарантію виконання зобов'язання з боку солідарного боржника, а боржник, отримує підтримку у вигляді поручителя.
Зокрема, як вбачається з п. 1.1. договору поруки, відповідно до умов цього договору поручитель добровільно бере на себе зобов'язання нести відповідальність перед генпідрядником за невиконання або неналежне виконання боржником взятих на себе зобов'язань, що випливають із укладеного між генпідрядником та боржником:
- договору будівельного підряду № 8410 від 08.07.2021 на виконання будівельно-монтажних робіт на об'єкті будівництва: «Будівництво житлово-офісного комплексу з об'єктами торгово-розважальної, ринкової, соціальної інфраструктури та паркінгами на вул. Сім'ї Хохлових, 8 у Шевченківському районі міста Києва» та усіх додатків до нього;
- угод додаткових угод, доповнень та додатків до договору будівельного підряду № 8410 від 08.07.2021, які укладені та/або будуть укладені в майбутньому та є або будуть його невід'ємними частинами.
Таким чином, у договорі поруки сторони чітко погодили предмет договору (зобов'язання) та обсяг відповідальності поручителя. У той же час, умови договору поруки не містять порядку та підстав для отримання згоди поручителя у разі збільшення обсягу відповідальності або ціни договору підряду. Договір поруки також містить відомості про сторони: кредитора, боржника і поручителя.
Зміст оспорюваного договору поруки не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, оскільки волевиявлення сторін договору поруки було вільним і відповідало їх внутрішній волі, він спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, що виключає правові підстави для задоволення позову.
Оспорюваний договір поруки сторони уклали з метою забезпечення виконання зобов'язань, визначених сторонами як у договорі підряду, та і в угодах до нього, якими сторони додатково визначили зміст зобов'язань договору підряду. Отже, доводи позивача про невизначеність зобов'язань боржника перед кредитором, за які поручився поручитель, суд вважає необґрунтованими.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, оцінивши в сукупності обставини справи, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.
Враховуючи приписи статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає витрати по сплаті судового збору на позивача.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288, 316 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Фінансовий будівельний холдинг" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Канбуд" відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 24.03.2025 року.
Суддя Ю.О.Підченко