ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.03.2025Справа № 910/10665/24
За позовом Приватного акціонерного товариства "Київське автотранспортне підприємство бакалеї";
до Київської міської ради;
про визнання укладеною додаткової угоди до договору.
Суддя Мандриченко О. В.
Секретар судового засідання Рябий І. П.
Представники:
Від позивача: Гончаренко О.О., керівник юридичної особи;
Від позивача: Крохмальова Я.Е., адвокат, ордер серії АА № 1479201 від 28.08.2024;
Від відповідача: Поліщук М.В., в порядку самопредставництва.
Приватне акціонерне товариство "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом, в якому просить суд визнати укладеною додаткову угоду про поновлення договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди від 11.02.1999, укладеного між Закритим акціонерним товариством "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" та Київською міською державною адміністрацією, зареєстрованого у книзі договорів на право тимчасового користування землею 11.02.1999 за № 88-5-00040, у редакції, визначеній у прохальній частині позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2024 вирішено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 910/10665/24, справу розглядати за правилами загального позовного провадження, а підготовче засідання призначити на 08.10.2024.
09.09.2024 Київська міська рада подала до господарського суду відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити у задоволенні позову.
11.09.2024 Приватне акціонерне товариство "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" подало до господарського суду відповідь на відзив Київської міської ради.
23.09.2024 Київська міська рада подала до господарського суду клопотання про залучення Приватного підприємства "МПП "Імпульс" до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача.
У підготовчому засіданні 10.12.2024 судом розглядалося клопотання Київської міської ради про залучення третьої особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 50 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.
Договір на право тимчасового користування землею на умовах оренди від 11.02.1999 року укладений між Київською міською радою та Приватним акціонерним товариством "Київське автотранспортне підприємство бакалеї", відповідно до п.п.1.1 якого, Київська міська державна адміністрація на підставі розпорядження від 17.07.1998 року №1484 передає, а Закрите акціонерне товариство "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" приймає в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 6557 кв.м. в тому числі під об'єктами автомобільного транспорту - 6557 кв.м. згідно з планом землекористування, що додається.
При цьому, на час укладання договору купівлі-продажу приміщення від 25.03.2002 за адресою м. Київ, вул. Дегтярівська, 29 літ. "А", між Акціонерним комерційним банком "Східно-Європейский банк" та Приватним підприємством "МПП "Імпульс", попередній володілець відповідного приміщення не мав права користування земельною ділянкою, на якій перебуває відповідне нерухоме майно, у той же час відповідні права та обов'язки оренди можуть бути передані виключно у випадку їх наявності у попереднього володільця.
В свою чергу суд вказує, що постановою Верховного Суду від 16.07.2024 у справі №910/11499/23 встановлено: «Як слідує із оскарженої постанови, суд апеляційної інстанції, посилаючись на усталену практику Верховного Суду щодо застосування статті 120 ЗК України, у тому числі на постанову від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, зауважив, що попередній власник придбаного третьою особою нерухомого майна - АКБ "Східно-Європейський Банк", не набував у встановленому діючим на той час законодавством права оренди земельної ділянки, на якій це майно розташовано. Таким чином, у цьому випадку відсутнє таке право користування земельною ділянкою (оренди), яке б могло перейти до третьої особи від попереднього власника такого нерухомого майна. Сам факт набуття третьою особою права власності на нерухомість, не може вважатись достатньою правовою підставою для набуття цим підприємством права користування щодо усієї земельної ділянки, орендованої Товариством".
З наведеного вбачається, що у Приватного підприємства "МПП "Імпульс" не виникло прав та обов'язків співорендаря земельної ділянки, а відтак воно не може претендувати на переважне право укладення договору оренди земельної ділянки чи поновлення договору оренди, що є предметом даної справи, у зв'язку з чим, судом, не виходячи до нарадчої кімнати, відмовлено у задоволенні зазначеного клопотання.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.12.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/10665/24 до судового розгляду по суті.
13.01.2025 від Приватного підприємства "МПП "Імпульс" до господарського суду надійшла заява про вступ у справу як третьої особи.
У судовому засіданні 14.01.2025 розглядалася заява Приватного підприємства "МПП "Імпульс" про вступ у справу як третьої особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 50 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.
Таким чином, господарське процесуальне законодавство передбачає можливість подання такої заяви до закінчення підготовчого провадження у справі.
Суд вказує, що ухвалою від 10.12.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/10665/24 до судового розгляду по суті.
Таким чином суд вказує, що заява Приватного підприємства "МПП "Імпульс" про вступ у справу як третьої особи подана після закінчення строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України на її подання.
Пори цьому суд вказує, що відповідно до ч. 1-4 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Проте, як вбачається з заяви Приватного підприємства "МПП "Імпульс", заявник не просить поновити пропущений ним процесуальний строк на подання заяви.
Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України, головуючий з'ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов'язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.
Проте, станом на день подання заяви та день її розгляду, Приватне підприємство "МПП "Імпульс" не є учасником справи.
Крім того суд вказує, що питання залучення Приватного підприємства "МПП "Імпульс" до участі у справі третьою особою уже було розглянуто судом.
Враховуючи наведене, суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив відмовити Приватному підприємству "МПП "Імпульс" у задоволенні заяви про вступ у справу як третьої особи.
Під час розгляду спору по суті у судовому засіданні 11.03.2025 представник Приватного акціонерного товариства "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.
Представник Київської міської ради у судовому засіданні 11.03.2025 проти позовних вимог заперечував, у задоволенні позову просив відмовити.
11.03.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Приватне акціонерне товариство "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" (далі також - позивач) є правонаступником Закритого акціонерного товариства "Київське автотранспортне підприємство бакалеї", яке, у свою чергу, являється правонаступником Київського державного автотранспортного підприємства Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України.
Позивачу на праві власності належить майновий комплекс за адресою м. Київ, вул. Дегтярівська, 29 (складові частини об'єкту нерухомого майна: частина основного (підвал) "А" загальною площею 796,6 кв. м, нежила будівля "Б" загальною площею 176,6 кв. м, нежила будівля "В" загальною площею 173,2 кв. м, гараж "Г" загальною площею 193,1 кв. м, нежила будівля "Д" загальною площею 199,9 кв. м, прохідна "Ж" загальною площею 13,7 кв. м, адміністративна будівля "З" загальною площею 113,1 кв. м), яке було придбано за договором купівлі-продажу державного майна від 29.03.1996 та передано позивачу по акту прийому-передачі державного майна від 05.05.1996.
11.02.1999 між Закритим акціонерним товариством "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" та Київською міською державною адміністрацією укладено договір на право тимчасового користування землею на умовах оренди строком на 25 років для експлуатації та обслуговування комплексу адміністративно-господарських будівель і споруд на вул. Дегтярівській, 29 у м. Києві. Договір зареєстровано у книзі договорів на право тимчасового користування землею 11.02.1999 за №88-5-00040 (далі - договір).
Таким чином, позивач є орендарем земельної ділянки площею 6557 кв. м, яка надана йому в користування для експлуатації та обслуговування комплексу адміністративно-господарських будівель і споруд на вул. Дегтярівській, 29 у м. Києві строком на 25 років.
Позивач вказує, що 09.01.2024 звернувся до Київської міської ради (далі також - відповідач) з листом-повідомленням про поновлення договору від 11.02.1999 №88-5-00040 на новий строк для експлуатації та обслуговування комплексу адміністративно-господарських будівель і споруд на вул. Дегтярівська, 29 у Шевченківському районі м. Києва, земельна ділянка кадастровий номер 8000000000:88:061:0044, справа №691590518 (вх. від 10.01.2024), однак, 19.01.2024 листом Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) №05716-847 у відповідь на лист-повідомлення про поновлення вищевказаного договору вказано, що згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що позивач не є одноособовим власником об'єктів нерухомого майна, розташованого на вказаній земельній ділянці, у зв'язку з чим поновлення договору оренди позивачу порушуватиме права іншого власника та вказано, що подальший розгляд питання оформлення права користування цією земельною ділянкою можливий за участю всіх власників нерухомого майна, розташованого на ній.
Позивач зазначає, що для досудового врегулювання спору неодноразово звертався як до Київської міської ради, Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з клопотаннями щодо земельної ділянки 8000000000:88:061:0044 з посиланням, зокрема, на імперативні положення статті 33 Закону України "Про оренду землі", якою регламентовано переважне право орендаря на укладання договору оренди на новий строк (клопотання від 11.04.2024 №11-04/24, від 27.05.2024 №24-05/24-04, від 01.08.2024 №01-08/24-01), однак у відповідь на клопотання від 11.04.2024 №11-04/24 Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом від 15.04.2024 № 05716-5153 надано аналогічну відповідь, викладену у попередньому листі від 19.01.2024 №05716-847.
З урахуванням непоновлення договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди позивач вимушений звернутися до суду з позовом про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 23.09.2002.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказує, що Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) розглянуто лист-повідомлення позивача від 10.01.2024 з доданими до нього документами про поновлення договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди від 11.02.1999№ 88-5-00040 для експлуатації та обслуговування комплексу адміністративно-господарських будівель і споруд на вул. Дегтярівській, 29 у Шевченківському районі м. Києва (земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:88:061:0044, справа № 691590518) та повідомлено листом від 19.01.2024 № 05716-847 про те, що згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач не є одноособовим власником об' єктів нерухомого майна, розташованого на вказаній земельній ділянці, у зв'язку з чим поновлення договору позивачу порушуватиме права іншого власника.
А відтак, на думку відповідача, подальший розгляд питання оформлення права користування цією земельною ділянкою можливий за участі всіх власників нерухомого майна, розташованого на ній.
Окрім того відповідач зазначає, що Приватне підприємство "МПП "Імпульс" на законних підставах набуло право власності на нерухоме майно, нежилий будинок - склад (літера А) загальною площею 830, 7 кв. м, що знаходиться по вул. Дегтярівській, 29 у м. Києві (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 861058380000, номер відомостей про речове право від 26.02.2016 №13453996), а відтак, подальший розгляд питання щодо оформлення права користування спірною земельною ділянкою можливий лише за участі позивача та Приватного підприємства "МПП "Імпульс" як власників нерухомого майна, розташованого на ній.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Частиною 3 ст. 792 Цивільного кодексу України встановлено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Земельний кодекс України визначає основні засади регулювання земельних відносин, зокрема, порядок передачі земельних ділянок в оренду (ст. 124 Земельного кодексу України).
Проте, саме Законом України "Про оренду землі" врегульовано відносини, що виникають між власником земельної ділянки та іншими особами в зв'язку із передачею її у користування та володіння, в тому числі конкретизовано та деталізовано особливості та порядок укладення договору оренди землі, його істотні умови, основні права та обов'язки його сторін, порядок зміни, припинення та поновлення такого договору.
Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (статті 1, 2 Закону України "Про оренду землі" тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
У ст. 15 Закону України "Про оренду землі" визначено, що істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про оренду землі", зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.
Спори, пов'язані з орендою землі, вирішуються у судовому порядку (ст. 35 Закону України "Про оренду землі").
Відповідно до ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
За положеннями частин 1, 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до частин 1-4 ст. 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Таким чином, виходячи зі змісту статей 632, 651 Цивільного кодексу України, статті 188 Господарського кодексу України та статті 30 Закону України "Про оренду землі", слід дійти висновку про те, що за загальним правилом зміна умов договору, у тому числі в частині поновлення його строку дії, здійснюється за взаємною згодою сторін. За відсутності цієї згоди такий договір може бути змінений за рішенням суду лише у випадках, встановлених умовами договору або в силу закону.
Як було встановлено судом вище, позивачу на праві власності належить майновий комплекс за адресою м. Київ, вул. Дегтярівська, 29 (складові частини об'єкту нерухомого майна: частина основного (підвал) "А" загальною площею 796,6 кв. м, нежила будівля "Б" загальною площею 176,6 кв. м, нежила будівля "В" загальною площею 173,2 кв. м, гараж "Г" загальною площею 193,1 кв. м, нежила будівля "Д" загальною площею 199,9 кв. м, прохідна "Ж" загальною площею 13,7 кв. м, адміністративна будівля "З" загальною площею 113,1 кв. м), яке було придбано за договором купівлі-продажу державного майна від 29.03.1996 та передано позивачу по акту прийому-передачі державного майна від 05.05.1996.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до абзацу 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі", укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами земельних торгів.
Як визначено ст. 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить:
а) розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад;
б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу;
в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;
г) вилучення земельних ділянок комунальної власності із постійного користування відповідно до цього Кодексу;
ґ) викуп земельних ділянок приватної власності для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст;
д) організація землеустрою;
ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства;
з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу;
и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом;
і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок;
ї) встановлення та зміна меж сіл, селищ;
ї-1) внесення до Кабінету Міністрів України пропозицій щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст у випадках, передбачених законом;
й) вирішення земельних спорів;
к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить:
а) надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону;
б) здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у межах та порядку, встановлених законом;
в) здійснення інших повноважень у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Як передбачено ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Як визначено п. 34 ч. 1 ст. 26 вказаного Закону, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Згідно з ч. 1 - 3 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Рішення ради щодо безоплатної передачі земельної ділянки комунальної власності у приватну власність (крім земельних ділянок, що перебувають у користуванні громадян, та випадків передачі земельної ділянки власнику розташованого на ній жилого будинку, іншої будівлі, споруди) приймається не менш як двома третинами голосів депутатів від загального складу ради. Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов'язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід'ємною частиною протоколу сесії ради.
За приписами ч. 1-5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніш як за один місяць до закінчення строку дії договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом одного місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку. До листа-повідомлення про укладення договору оренди землі на новий строк орендар додає проект договору. При укладенні договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний строк розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом договору оренди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і в разі відсутності заперечень укладає договір оренди. У разі оренди земель державної та комунальної власності укладення договору здійснюється на підставі рішення органу, уповноваженого здійснювати передачу земельних ділянок у власність або користування згідно із статтею 122 Земельного кодексу України. За наявності заперечень орендодавця щодо укладення договору оренди землі на новий строк орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.
При цьому суд вказує, що п. 9 Порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 20.04.2017 №241/2463 (далі також - Порядок), деталізовано порядок дій щодо поновлення договору оренди земельної ділянки, внесення змін до договору оренди земельної ділянки.
Так, зокрема, орендар, який має намір скористатись переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, звертається до Київської міської ради з листом-повідомленням про поновлення договору оренди землі через приймальню Київради з земельних питань. Форма листа-повідомлення та додатків до нього встановлюється додатком 4 до цього рішення (п. 9.3. Порядку).
Приймальня Київради з земельних питань у день реєстрації листа-повідомлення про поновлення договору оренди земельної ділянки або протягом наступного робочого дня вносить відповідну інформацію до ПК "Кадастр" та передає цей лист-повідомлення з доданими до нього документами, сформованими у кадастрову справу, до Департаменту земельних ресурсів (п. 9.4. Порядку).
Згідно пункту 9.5. Порядку, у десятиденний термін Департамент земельних ресурсів розглядає лист-повідомлення щодо поновлення договору оренди земельної ділянки та готує проект рішення Київської міської ради про поновлення договору оренди земельної ділянки або відмову у поновленні договору та пояснювальну записку до нього, крім випадків, встановлених пунктом 9.11. цього Порядку. Пояснювальна записка до проекту рішення Київської міської ради обов'язково повинна містити інформацію щодо: правового статусу об'єкта нерухомого майна (за наявності); особи заявника та іншу інформацію, що має значення для прийняття рішення Київської міської ради.
Рішення Київської міської ради про поновлення договору оренди земельної ділянки або відмову у поновленні договору розглядається в порядку, встановленому Регламентом Київської міської ради (п. 9.6. Порядку).
Рішення Київської міської ради про поновлення договору оренди земельної ділянки або про відмову в його поновленні видається у порядку, встановленому Регламентом Київської міської ради, орендарю або уповноваженому ним представнику, а засвідчені копії рішення Київської міської ради про поновлення договору оренди земельної ділянки надсилаються до Департаменту земельних ресурсів та Департаменту містобудування та архітектури і територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у місті Києві (п. 9.7. Порядку).
Після прийняття Київською міською радою рішення про поновлення договору оренди земельної ділянки або поновлення договору оренди у випадку, визначеному пунктом 9.11. цього Порядку, Департамент земельних ресурсів повідомляє орендаря про необхідність підписання додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки (п. 9.8. Порядку).
Таким чином, законодавцем та органом місцевого самоврядування визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря, як більш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря.
Так, дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов'язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин.
Мета такого повідомлення - запобігання укладенню орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв'язку з відсутністю в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини.
Як зазначала Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у пункті 42 постанови від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує його обов'язки за цим договором; він повідомив орендодавця в установлені законом строки про намір поновити договірні відносини на новий строк; до листа-повідомлення додав проект додаткової угоди про поновлення договору оренди землі; продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець упродовж місяця після закінчення строку договору оренди землі письмово не повідомив орендаря про заперечення у поновленні цього договору.
Як встановлено судом, позивач, 09.01.2024 звернувся до Київської міської ради (далі також - відповідач) з листом-повідомленням про поновлення договору від 11.02.1999 №88-5-00040 на новий строк для експлуатації та обслуговування комплексу адміністративно-господарських будівель і споруд на вул. Дегтярівська, 29 у Шевченківському районі м. Києва, земельна ділянка кадастровий номер 8000000000:88:061:0044, справа №691590518 (вх. від 10.01.2024).
На підтвердження належного виконання умов договору, позивачем до листа-повідомлення долучено зокрема лист ГУ ДПС у м. Києві від 02.01.2014 №118/6/26-15-13-01-08 про відсутність заборгованості по земельному податку та орендній платі, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи; підтвердження, що земельна ділянка використовується за цільовим призначенням, а саме: для експлуатації та обслуговування комплексу адміністративно-господарських будівель і споруд.
Тобто, позивач, реалізуючи своє переважне право на поновлення договору оренди на новий строк, відповідно до пункту 3.2. договору від 11.02.1999 та статті 33 Закону України "Про оренду землі", пункту 9 Порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві, звернувся у встановлений законом строк до Київської міської ради з відповідним листом-повідомленням про поновлення договору від 11.02.1999 №88-5-00040 на новий строк з додатками до нього.
Однак, 19.01.2024 листом Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) №05716-847 у відповідь на лист-повідомлення про поновлення вищевказаного договору вказано, що згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що позивач не є одноособовим власником об'єктів нерухомого майна, розташованого на вказаній земельній ділянці, у зв'язку з чим поновлення договору оренди позивачу порушуватиме права іншого власника та вказано, що подальший розгляд питання оформлення права користування цією земельною ділянкою можливий за участю всіх власників нерухомого майна, розташованого на ній.
В подальшому, позивач звертався до Київської міської ради, Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з клопотаннями щодо земельної ділянки 8000000000:88:061:0044 з посиланням, зокрема, на імперативні положення статті 33 Закону України "Про оренду землі", якою регламентовано переважне право орендаря на укладання договору оренди на новий строк (клопотання від 11.04.2024 №11-04/24, від 27.05.2024 №24-05/24-04, від 01.08.2024 №01-08/24-01), однак у відповідь на клопотання від 11.04.2024 №11-04/24 Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом від 15.04.2024 № 05716-5153 надано аналогічну відповідь, викладену у попередньому листі від 19.01.2024 №05716-847.
25.03.2002 між АКБ "Східно-Європейський Банк", як продавцем, та Малим приватним підприємством "Імпульс", як покупцем, укладено договір купівлі-продажу об'єкту нерухомого майна - частини нежилої будівлі-складу (літера А) загальною площею 830,7 кв.м. за адресою вул. Дегтярівській, 29 у м. Києві. Дане майно передано покупцю по акту приймання-передачі нерухомого майна від 26.03.2002.
Відповідно до статей 125, 126 Земельного Кодексу України, право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державній реєстрації прав підлягають: речові права на нерухоме майно, похідні від права власності; право оренди (суборенди) земельної ділянки.
За змістом частини 1 статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
Отже, право оренди земельної ділянки виникає після державної реєстрації такого права, яка проводиться державним реєстратором у порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", на підставі договору оренди землі та інших документів, які підтверджують набуття права оренди земельної ділянки.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об'єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства.
Відповідно до висновків, викладених у пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, у статті 120 ЗК України та статті 377 Цивільного кодексу України) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Отже, відповідно до зазначених правових норм власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована. У пункті 49 цієї ж постанови зазначено, що ніхто інший, окрім власника цього об'єкта, не може претендувати на вказану земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна.
Згідно із частиною 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі", до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.
Тобто особа, яка набула право власності на це нерухоме майно, фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене, у тому ж обсязі та на умовах, як і в попереднього власника. При цьому договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно. Ця правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 915/672/17, від 17.04.2018 у справі № 922/2883/17, від 30.05.2018 у справі № 908/1990/17, від 05.06.2018 у справі № 920/717/17, від 20.06.2018 у справі № 913/661/17, від 27.06.2018 у справі № 921/613/17-г/17, від 05.09.2018 у справі № 904/9027/17, від 04.10.2018 у справі № 904/326/18, від 04.06.2019 у справі № 914/1925/18, від 26.11.2019 у справі № 917/92/19.
Подібна правова позиція, що у розумінні наведених положень законодавства при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови), право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки, відповідно, новий власник об'єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває право оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, тобто має місце заміна сторони у зобов'язанні, викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/3655/17, від 05.09.2018 у справі № 904/9027/17, від 07.11.2018 у справі № 910/20774/17, від 29.11.2018 у справі № 915/1416/17, від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15, від 27.02.2019 у справі № 913/661/17 від 06.03.2019 у справі № 914/2687/17, від 04.06.2019 у справі № 914/1925/18, від 26.11.2019 у справі № 917/92/19.
Ураховуючи викладене, після відчуження об'єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набуває також право оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже, й відповідні права та обов'язки. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29.08.2018 у справі № 920/675/17, від 26.11.2019 у справі № 917/92/19, від 18.02.2020 у справі № 907/132/19.
Таким чином, після проведення державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомості та переходу до нового власника відповідно до статей 120 Земельного кодексу України та 377 Цивільного кодексу України прав і обов'язків орендаря земельної ділянки за договором оренди землі, новий власник звертається до державного реєстратора для проведення державної реєстрації відповідного права оренди на підставі поданого ним чинного договору оренди землі. При цьому укладення з орендодавцем та подання державному реєстратору додаткової угоди до договору оренди землі про заміну сторони договору чинним законодавством України не передбачено, тому не є обов'язковим.
Подібний правовий висновок щодо застосування частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України у правовідносинах щодо внесення змін до договору оренди земельної ділянки, зокрема заміни орендаря у договорі оренди у судовому порядку шляхом визнання укладеним договору оренди (додаткової угоди до договору), викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 927/79/19.
Однак, як встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 у справі № 910/11499/23, попередній власник придбаного Малим приватним підприємством "Імпульс" (Приватне підприємство "МПП "Імпульс") нерухомого майна - АКБ "Східно-Європейський Банк", не набував у встановленому діючим на той час законодавством права оренди земельної ділянки, на якій це майно розташовано. Таким чином, у даному випадку відсутнє таке право користування земельною ділянкою (оренди), яке б могло перейти до третьої особи від попереднього власника такого нерухомого майна. За таких обставин, судом встановлено обґрунтованість тверджень і доводів позивача про те, що він, як єдиний орендар спірної земельної ділянки, не відчужував об'єктів нерухомості, які розташовані на земельній ділянці, зокрема і АКБ "Східно-Європейський Банк", тож відповідно в цьому випадку не відбулось переходу належного позивачу права оренди на земельну ділянку до третьої особи.
Вказане рішення є таким, що набрало законної сили.
Суд вказує, що відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Суд зазначає, що до Приватного підприємства "МПП "Імпульс" не перейшло від АКБ "Східно-Європейський Банк" право оренди земельної ділянки, оскільки останній його не набував.
При цьому суд вказує, що єдиним запереченням відповідача проти задоволення позовних вимог було саме наявність на спірній земельній ділянці двох власників нежитлових приміщень, які на ній знаходяться.
А відтак, суд приходить до висновку, що у відповідача була відсутня правова підстава для відмови позивачеві в укладанні додаткової угоди про поновлення договору оренди з посиланням на те, що останній не є одноособовим власником об'єктів нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці, у зв'язку з чим поновлення договору оренди позивачу порушуватиме права іншого власника, а подальший розгляд питання оформлення права користування цією земельною ділянкою можливий за участю всіх власників нерухомого майна, розташованого на ній.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи у судових засіданнях в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99 від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як законодавчо необґрунтовані та безпідставні.
Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати укладеною Додаткову угоду про поновлення Договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди від 11.02.1999, укладеного між Закритим акціонерним товариством "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" та Київською міською державною адміністрацією, зареєстрованого у книзі договорів на право тимчасового користування землею 11.02.1999 за №88-5-00040, у наступній редакції:
"Додаткова угода
про поновлення Договору 88-5-00040 від 11.02.1999
__________ "___" __________20_________ року
Київська міська рада (ідентифікаційний код 227883141, м. Київ, вул. Хрещатик, 36) далі в тексті - "Орендодавець", в особі Київського міського голови Кличка Віталія Володимировича, що діє на підставі ст. 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" з однієї сторони, та
ПрАТ "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" (ідентифікаційний код 21534734, м. Київ, вул. Дегтярівська, 29) далі в тексті - "Орендар", в особі директора Гончаренко Олександра Олександровича, з другої сторони, на підставі статті 792 Цивільного кодексу України, статті 33 Закону України "Про оренду землі" уклали цей Договір про таке:
1. Поновити на 25 (двадцять п'ять) років Договір 88-5-00040 від 11.02.1999 (далі в тексті - Договір оренди):
2. Дана додаткова угода є невід'ємною частиною Договору 88-5-00040 від 11.02.1999 та набуває чинності з дня її нотаріального посвідчення в установленому законом порядку.
3. Витрати пов'язані з нотаріальним посвідченням цього Договору, сплачує Орендар.
4. Спори, пов'язані з виконанням умов цього договору, вирішуються в судовому порядку із застосуванням, чинного законодавства України, при неможливості досудового врегулювання спорів, що виникають при виконанні умов цього Договору.
5. Всі інші пункти Договору залишити без змін.
Київський міський голова __________________
Директор ПрАТ "Київське автотранспортне
підприємство бакалеї" О.О. Гончаренко"
3. Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36, ідентифікаційний код 22883141) на користь Приватного акціонерного товариства "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 29, ідентифікаційний код 21534734) 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 31.03.2025.
Суддя О.В. Мандриченко