Справа № 754/7738/24
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/3381/2025
26 березня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання Шаламай Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Нечай Руслана Васильовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 13 вересня 2024 року у складі судді Зотько Т.А.,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства «Міський заклад з надання психіатричної допомоги» виконавчого органу Київської міської ради про усунення порушень прав пацієнта,-
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася у суд із позовом до КНП «Міський заклад з надання психіатричної допомоги» про усунення порушень прав пацієнта, у якому просив: стягнути з відповідача грошові кошти в якості компенсації матеріальних збитків у розмірі 3 000 грн; грошові кошти в якості компенсації втраченої вигоди у розмірі 22 140 грн, грошові кошти в якості компенсації моральних страждань у розмірі 15 000 грн; зобов'язати відповідача розглянути заяву від 22 вересня 2023 року про зміну лікаря у якого позивач зможе отримувати послуги медичного характеру і провести заміну лікаря психіатра ОСОБА_2 на лікаря-психіатра ОСОБА_3 ; зобов'язати відповідача видати направлення для позивача на проходження експертизи працездатності.
Позов обґрунтовано тим, що 22 вересня 2023 року позивач звернувся за консультацією до ОСОБА_2 , лікаря-психіатра амбулаторії Київської міської психоневрологічної лікарні №2, до якого позивача було приписано у зв'язку з переведенням попереднього «лікуючого» лікаря-психіатра Клафас Б.Ю. на роботу до іншого відділення. На прийомі ОСОБА_2 поводив себе неетично, демонстрував відсутність предметної експертизи та клінічної думки, марнував даремно час консультації, намагався призначити позивачу антипсихотичні препарати (кпозапін, арипіпразол, рисперидон) у середньому та високому дозуванні, ігноруючи анамнестичні дані та зауваженні пацієнта щодо тяжких побічних ефектів та відсутності цільового терапевтичного ефекту, що спричинили шкоду здоров'ю позивача при спробах отримувати лікування за схожими медикаментозними схемами у інших лікарів-психіатрів низької кваліфікації в минулому. Намагався призначити у якості нормотиміка (стабілізатора настрою) препарат карбамазепін з низькою доведеною ефективністю у цій ролі, а також відмовив позивачу у видачі направлення на експертизу працездатності до медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) мотивуючи цю відмову тим, що тільки лікарі психіатричного стаціонару можуть надати таке направлення, без посилання на правову норму, відмовився на вимогу позивача виписати лікарський рецепт зі своїми абсурдними призначеннями.
У зв'язку з тим, що дії ОСОБА_2 можуть підпадати під означення замаху на кримінальне правопорушення (ст. 15 КК України) та спробу отримання неправомірної вигоди службовою особою (ст. 369 КК України) позивач була направив заява на електрону адресу національної поліції електронне звернення. Позивачем не було отримано відповіді від Печерського управління поліції ГУНП у м. Києві у встановлений законом термін у зв'язку з чим було подана заява до прокуратури.
22 вересня 2023 року позивач намагався особисто звернутися до ОСОБА_5 , завідуючої амбулаторії відповідача, із заявою про заміну лікуючого лікаря, але ОСОБА_5 проявила зневагу, відмовила у реєстрації усної заяви, відмовилась записати заяву самостійно зі слів позивача, та не надала засобів (ручки та аркуша паперу) для самостійного написання, а тому заява була спрямована позивачем у вигляді фото-копії за електронними адресами відповідача, приведеними на порталі Київ Цифровий zpmp.kmpnl2@qmail.com, ІНФОРМАЦІЯ_1 (https://quide.kvivcitv.qov.ua/places/kiivska-miska-psihonevroloqicna-likarna-no2).
Станом на момент складання позивної заяви відповідач не розглянув і не виконав запит на заміну лікаря та не надав відповіді на звернення позивача по суті.
Відповідач лише надсилає листи-запрошення на огляд комісією лікарів-психіатрів у конкретний вівторок, а пізніше і щовівторка, у вузький часовий проміжок, з неочевидними для позивача цілями - «для вирішення питання надання психіатричної допомоги».
Порушення прав пацієнта відповідачем призвело до неможливості отримати медичні послуги безкоштовно і позивач був вимушений звертатись до приватного лікаря-психіатра, у тому числі коли були потрібні лише послуги, що потребують низької кваліфікації і для забезпечення котрих експертиза високо - кваліфікованого приватного лікаря є надмірною і чого позивач не був би змушений робити, якщо б міг отримати обслуговування у законний спосіб в амбулаторії відповідача за умови виконання заяви на заміну лікаря, або якщо б поточний лікар-психіатр нормально виконував би свої обов'язки. А відтак позивач був змушений звернутися до суду з даним позовом.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 13 вересня 2024 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі адвокат Нечай Р.В. в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права просить рішення Деснянського районного суду м. Києва від 13 вересня 2024 року, скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції в будь-якому випадку повинен був задовольнити вимоги позивача в частині заміни лікаря, оскільки однією з підстав позову є порушення права позивача на вільний вибір лікаря.
Посилається на те, що лікар - психіатр ОСОБА_2 відмовив йому в наданні схеми лікування та відмовився виписати рецепт на лікарські засоби оскільки позивач не являється його пацієнтом, а закріплений за іншим лікарем.
Звертає увагу суду, що при зверненні до ОСОБА_5 , вона також відмовилася видавати позивачу будь-які рецепти а також розписувати схему лікування. Також на прохання позивача йому було відмовлено в наданні направлення на проходження експертизи працездатності. Більш того, остання вигнала позивача зі свого кабінету та взагалі відмовилася з ним розмовляти.
Крім того зазначає, що неодноразово знаходився на стаціонарному амбулаторному лікуванні в психоневрологічних лікарнях, про що є відповідні відомості в історії хвороби позивача, яка наявна в медичній документації, яка зберігається в КНП «МЗНПД» за юридичною адресою: вул. Миропільська, 8, а тому на думку позивача є всі підстави для проходження позивачем медико-соціальної експертизи працездатності
Скаржник вважає, що вимоги щодо стягнення втраченої вигоди були обґрунтовані в повній мірі, зокрема позивачем в позовній заяві було зазначено, що унеможливлення з вини відповідача проходження експертизи працездатності призвело до втрати доходів від пенсії по інвалідності, на які позивач міг би претендувати. Якщо для розрахунку взяти усереднену пенсію інваліду 3 групи у розмірі 1230 грн/міс (у розрахунку 50% пенсії за віком) за 18 місяців, то розмір втраченого прибутку буде складати 22 140 грн.
В судовому засіданні адвокат Нечай Р.В. в інтересах ОСОБА_1 проси в апеляційну скаргу задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву в якій просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, про відкладення справи не клопотав, тому її розглянуто апеляційним судом відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України у його відсутності.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає її такою, що підлягає частковому задоволенню.
Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду відповідає зазначеним вимогам, враховуючи наступне.
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян (держави), правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Зі справи убачається, що позивач перебуває на диспансерному обліку у Київської міської психоневрологічної лікарні №2 (нині КНП «Міський заклад з надання психіатричної допомоги») й 22 вересня 2023 року звернувся за консультацією до лікаря-психіатра амбулаторії Київської міської психоневрологічної лікарні №2 ОСОБА_2., до якого позивача було приписано у зв'язку з переведенням попереднього лікуючого його лікаря-психіатра Клафас Б.Ю. на роботу до іншого відділення.
Відповідно до матеріалів справи, 22 вересня 2023 року позивач, не погоджуючись з рекомендаціями лікаря ОСОБА_2 звернувся до завідувача амбулаторним відділенням КНП «МЗНПД» зі скаргою, під час якої йому було запропоновано обрати за правом вільного вибору лікуючого лікаря згідно ст.38 Основ законодавства України «Про охорону здоров'я».
Того ж дня ОСОБА_1 подав заяву до Печерського УП ГУНП в м. Києві з тих підстав, що лікар ОСОБА_2 зокрема поводив себе непрофесійно та демонстрував низьку кваліфікацію, а також вимагав взятку (а.с. 7).
У зв'язку з відсутністю реагування поліції на його лист, позивач звернувся до Печерської районної прокуратури від 29 грудня 2023 року та просив здійснити перевірку діяльності поліції (а.с. 8).
Листом №061/32-2423 від 06 листопада 2023 року адресатним на електронну адресу позивача, відповідач проінформував про те, що при звернення 22 вересня 2023 року ОСОБА_1 відмовся від медичної допомоги. Під час бесіди йому було запропоновано обрати за правом вільного вибору лікуючого лікаря згідно ст. 38 Основ законодавства України про охорону здоров'я, а лист про з проханням перевести на обслуговування до лікаря-психіатра ОСОБА_3 не надходив. Крім того вказано що за вказаним в заяві телефоном ОСОБА_1 не відповідає. 27 жовтня 2023 року на електронну адресу йому було надіслано запрошення на огляд комісією лікарів-психіатрів на 31 жовтня 2023 року (а.с. 13), проте він не з'явився й 03 листопада 2023 року запрошення було надіслано повторно (а.с. 11,14).
Крім того в електронному лисі КНП «МЗПНД» до позивача № 06/32-2507 від 16 листопада 2023 року вказано, що останній запрошується на огляд комісією лікарів-психіатрів щовівторка з 11.00 до 13.00 за адресою: вул. Миропіська, 8, кабінет 102 (а.с. 15).
Долучено позивачем також лист до Прокуратури Деснянського району м. Києва від 24 жовтня 2023 року (а.с. 16).
У відповідь на вказаний лист 27 жовтня 2023 року прокуратура повідомила про прийняття до розгляду його заяви й те, що про прийняте рішення буде повідомлено у визначений законом строк (а.с. 12).
Також долучено позивачем й копію квитанції № К655-88К0-А9СХ-ТВК7 від 21 вересня 2023 на суму 500 грн, копії платіжних інструкцій від 29 жовтня 2023 року на суму 1 000 грн, від 15 листопада 2023 року на суму 500 грн, та від 24 травня 2024 року (а.с. 18-20, 37).
Досліджено судом також й копію листа КНП «МЗПНД» до Департаменту охорони здоров'я №061/223-2144 від 02 жовтня 2023 року; копію листа КНП «МЗПНД» до Департаменту моніторингу додержання інформаційних прав №061/32-2626 від 01 грудня 2023 року; заяви до Департаменту охорони здоров'я від 22 вересня 2023 року та 24 жовтня 2023 року; заяву до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 14 листопада 2023 року; копії листів Департаменту охорони здоров'я адресованих позивачу від 03 січня 2024 року; копії листів Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини до позивача.
Відмовляючи у задоволенні позову районний суд виходив з підстав його недоведеності.
Між тим в повній мірі з такими висновками колегія суддів не погоджується враховуючи наступне.
Убачається, що первинно після огляду 22 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою у якій заперечував проти проходження у лікування у лікаря-психіатра ОСОБА_2 та просив провести його заміну.
Статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Законодавство України про охорону здоров'я базується на Конституції України і складається з Основ законодавства про охорону здоров'я та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров'я.
Відповідно до статті 284 ЦК України, фізична особа має право на надання їй медичної допомоги. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років і яка звернулася за наданням їй медичної допомоги, має право на вибір лікаря та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій.
Аналогічна норма закріплена в статті 38 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я", де кожний пацієнт, який досяг чотирнадцяти років і який звернувся за наданням йому медичної допомоги, має право на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги, та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій.
У статті 39 цього Закону передбачено, що пацієнт, який досяг повноліття, має право на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров'я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються його здоров'я.
Медичний працівник зобов'язаний надати пацієнтові в доступній формі інформацію про стан його здоров'я, мету проведення запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі наявність ризику для життя і здоров'я.
Відповідно до ч. ч. 6,7 ст. 7 Закону України "Основи законодавства про охорону здоров'я" у разі порушення законних прав і інтересів громадян у сфері охорони здоров'я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов'язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди. Судовий захист права на охорону здоров'я здійснюється у порядку, встановленому законодавством.
А згідно зі ст. 80 Закону України "Основи законодавства про охорону здоров'я" особи, винні у порушенні законодавства про охорону здоров'я, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законодавством.
Як установлено матеріалами справи, 22 вересня 2023 року позивач відмовився від запропонованого йому лікарем ОСОБА_2 медикаментозного лікування й цього дня звернувся до завідувача амбулаторним відділенням №1 КНП «МЗНПД» за наслідками чого отримав відповідь про його право вільного вибору лікуючого лікаря.
Матеріалами справи доведено, що 14 листопада 2023 року на електронну пошту медичного закладу поступила заява ОСОБА_1 датована 22 вересня 2023 року, у якій позивачем зазначено про його вибір лікаря та бажання отримувати необхідну медичну допомогу, яку йому буде надавати інший лікар-психіатр медичного закладу - ОСОБА_3 , у зв'язку з чим просив знайти його медичну картку пацієнта й передати за належністю.
Окрім цього, про результати розгляду поданої ним заяви просив повідомити його на електронну пошту (а.с.10,54).
Між тим, у матеріалах справи відсутні докази розгляду посадовою особою медичного закладу зазначеної заяви ОСОБА_1 .
Не спростовано й представником відповідача тверджень ОСОБА_1 про порушення передбаченого законом його права вільного вибору лікаря, а навпаки, підтверджено, що таке звернення позивача по суті вимог розглянуто не було.
Зазначене свідчить про допущене відповідачем порушення прав ОСОБА_1 , пов'язаного з невирішенням по суті вимог його заяви щодо вибраного ним лікуючого лікаря, в той час як таке право позивача закріплено положеннями ст. 38 Закону України "Основи положеннями законодавства України про охорону здоров'я".
Проте на викладене районний суд уваги не звернув, належної оцінки у судовому рішенні не дав, що призвело до ухвалення поспішного рішення про відмову в частині вимог позову про зобов'язання відповідача розглянути заяву ОСОБА_1 про заміну лікаря від 22 вересня 2023року.
Отже, має місце порушення прав пацієнта.
З огляду на викладене, апеляційний суд визнає хибними й мотиви районного суду про відсутність правових підстав для висновків про заподіяння позивачу моральної (немайнової) шкоди, остільки як установлено, неправомірна бездіяльність відповідача призвела до душевних страждань та необхідності тривалий час вживати заходів щодо захисту своїх прав та законних інтересів, пов'язаних з правом вільного вибору лікуючого лікаря.
За вказаних обставин рішення суду в зазначеній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про зобов'язання комунального некомерційного підприємства «Міський заклад з надання психіатричної допомоги» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) розглянути заяву ОСОБА_1 про заміну лікаря від 22 вересня 2023 року.
Що стосується визначення розміру заподіяної позивачу моральної шкоди, апеляційний суд враховує наступне.
За змістом статей 23, 1167 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Під моральною шкодою потрібно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Таким чином, цивільне законодавство у деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини особи, яка завдала шкоду (завдавача шкоди). Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди, її розмір, протиправність дій відповідача та причинний зв'язок між ними.
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).
Відповідно до п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 95 року № 4, за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу.
Цивільно-правова відповідальність у сфері медичної діяльності - це вид юридичної відповідальності, який виникає внаслідок порушення у галузі майнових або особистих немайнових благ громадян у сфері охорони здоров'я і який полягає переважно в необхідності відшкодування шкоди. Ця відповідальність настає при порушенні медиками виконання своїх професійних обов'язків, унаслідок чого було заподіяно шкоду здоров'ю пацієнта.
До особистих немайнових благ громадян, які безпосередньо пов'язані з медичною діяльністю, належать перш за все життя і здоров'я.
Умови настання цивільно-правової відповідальності у сфері медичної діяльності: 1) протиправна поведінка (дія чи бездіяльність) медичного персоналу; 2) заподіяння шкоди пацієнту; 3) причинний зв'язок між протиправністю та настанням шкідливих наслідків; 4) вина заподіювана шкоди.
Протиправність - це наявність певного відхилення від правил (норм) надання медичної допомоги, порушення суб'єктивного права пацієнта. Протиправність може виражатись як у дії, так і в бездіяльності. Наприклад, під стандартизацією, яка запроваджується у практику охорони здоров'я, розуміють використання певних стандартів (протоколів) ведення хворих з тими чи іншими захворюваннями. Відхилення від таких стандартів у лікуванні захворювання, при настанні несприятливого результату, є протиправним і може розглядатись як одна з умов настання цивільно-правової відповідальності медичної установи.
Шкода - це матеріальні збитки, які виражаються у зменшенні майна потерпілого пацієнта і (або) зменшенні його нематеріального блага (життя, здоров'я). Різновидами шкоди як результату протиправного дослідження є: майнова (реальні втрати, витрати на додаткові обстеження, харчування, лікування, догляд тощо); моральна (фізичні та моральні переживання пацієнта, який переніс стрес у результаті помилкового діагнозу).
Причинний зв'язок між протиправністю діяння та настанням шкідливих наслідків, як третя умова настання цивільно-правової відповідальності у сфері медичної діяльності, полягає у встановленні реального зв'язку між діями лікаря і настанням негативних наслідків. Для встановлення причинного зв'язку вдаються до допомоги судово-медичної експертизи.
Таким чином, для настання відповідальності за завдання шкоди ушкодженням здоров'я необхідна наявність таких умов: протиправна поведінка особи, яка завдала шкоду; наявність шкоди; причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою; наявність вини.
Аналіз норм ЦК України щодо відшкодування шкоди, з урахуванням визначених цивільним процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди, діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
Разом з тим, потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.
Вина заподіювана шкоди - характеризується особливостями, притаманними медичній діяльності. Лікувальна установа визнається винною, якщо встановлено вину її працівників у заподіянні шкоди здоров'ю пацієнта. Вина може бути виражена у формі умислу або необережності. Про умисел мова йде у випадках, коли медичний працівник усвідомлював протиправність дій, які здійснював, і бажав настання пов'язаного з цими діями результату. Необережна форма вини полягає у тому, що медичний працівник: а) передбачав настання шкідливих наслідків, але самовпевнено сподівався на їх відвернення; б) не передбачав настання шкідливих наслідків, хоча за необхідної уважності та завбачливості повинен був і міг передбачити ці наслідки.
Як уже було встановлено, відповідачем не розглянуто заяву позивача від 22 вересня 2023 року ро заміну лікаря, а тому наявні підстави до стягнення моральної шкоди.
Прооте, колегія суддів вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди з урахуванням ступеня фізичних і моральних страждань позивача, їх тривалості й тяжкості, істотності вимушених змін у його житті, а також з урахуванням конкретних обставин справи, виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості дійшла висновку про те, що заявлена позивачем моральна шкода в розмірі 15 000 грн підлягає зменшенню до 5 000 грн.
Щодо інших заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача компенсації матеріальних збитків у розмірі 3 000 грн та компенсації втраченої вигоди у розмірі 22 140 грн, то в цій частині рішення суду не підлягає скасуванню з огляду на наступне.
Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування частина перша статті 77 ЦПК України).
Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належно обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18)).
Колегія суддів повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши та надавши правову оцінку зібраним у справі доказам, суд дійшов висновку про те, що позивач не довів факту завдання йому відповідачем збитків у вигляді упущеної вигоди та матеріальних збитків з підстав не розгляду його заяви від 22 вересня 2023 року.
Отже, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження лише частково.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм процесуального та матеріального права.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу адвоката Нечай Руслана Васильовича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 13 вересня 2024 року в частині вимог про зобов'язання розглянути заяву про заміну лікаря та стягнення моральної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким зобов'язати комунальне некомерційне підприємство «Міський заклад з надання психіатричної допомоги» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) розглянути заяву ОСОБА_1 про заміну лікаря від 22 вересня 2023 року.
Стягнути з комунального некомерційного підприємства «Міський заклад з надання психіатричної допомоги» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 5 000 грн.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 28 березня 2025 року.
Суддя-доповідач:
Судді: