Справа № 756/391/16-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/5110/2025
26 березня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання Шаламай Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2024 року у складі судді Тихої О.О.,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним,-
У березні 2016 року ОСОБА_1 , який є правонаступником ОСОБА_3 звернувся у суд із позовомдо ОСОБА_2 , у якому просив стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість за договором позики у розмірі 1 319 415 грн 42 коп, з яких: 971 709 грн 20 коп - основний борг за договором позики за курсом Національного банку України на день звернення до суду, 30 346 грн - 3 % річних та 317 360 грн 22 коп - інфляційні втрати.
Позов обґрунтовано тим, що 27 лютого 2010 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір позики, на підтвердження якого відповідачка надала розписку про отримання у борг грошових коштів у розмірі 35 000 доларів США та які вона мала повернути позикодавцю до 27 лютого 2015 року. Проте, відповідачка в обумовлений у розписці строк свої зобов'язання по поверненню позики не виконала, ухиляється від повернення отриманих у борг коштів, у зв'язку з чим позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх прав.
У липні 2016 року ОСОБА_2 звернулася у суд із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору позики від 27 лютого 2010 року недійсним.
Позов обґрунтовано тим, що вона ніколи не підписувала тексту розписки від 27 лютого 2010 року та ніколи не отримувала від ОСОБА_1 грошових коштів, зазначених в тексті оспорюваної розписки, в розмірі 35 000 доларів США.
Зазначає, що оспорювана нею розписка була сфальсифікована її колишнім чоловіком ОСОБА_1 з корисливих мотивів (шахрайське заволодіння її грошовими коштами) та мотивів помсти їй як колишній дружині.
Вказувала на те, що в період з 15 січня 2011 року до 29 жовтня 2014 року, коли вони перебували із ОСОБА_1 в зареєстрованому шлюбі та в той час коли вона безсумнівно довіряла своєму чоловікові, вона надавала останньому в розпорядження чисті аркуші паперу розміром А4 зі своїм власноручним підписом на цих аркушах для того, щоб він міг за її відсутності скласти текст необхідного документу з подальшим його поданням до відповідних органів в інтересах їх сім'ї, зокрема, для врегулювання побутових питань. На думку позивачки за зустрічним позовом, ОСОБА_1 використав саме такий документ для створення оспорюваної у справі розписки від 27 лютого 2010 року, оскільки ніяких коштів вона у позику у нього не отримувала.
З огляду на відсутність у позивачки за зустрічним позовом волевиявлення на укладення договору позики, яке б відповідало її внутрішній волі, посилаючись на ч.1 ст. 215 ЦК України, ОСОБА_2 просить визнати недійсними договір позики від 27 лютого 2010 року, який оформлено розпискою.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2024 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано договір позики від 27 лютого 2010 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 недійсним. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору у розмірі 551 грн 20 коп.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2024 року, просить скасувати його та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити, в задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції невірно аналізує доходи позивача в 2010 році, в той час коли позику було надано на початку цього року, і не аналізує доходи попередніх років, крім 2009 року, хоча відомості було надано починаючи з 2000 року.
Вказує, що його доходи у вигляді зарплати та доходів від здійснення підприємницької діяльності за три роки (2007-2009), що передували наданню позики відповідачці становили сукупний обсяг 111 296 доларів США, що навіть за мінусом суми позики становило більше ніж дві тисячі доларів США щомісячно на споживчі потреби за цей період.
Посилається на те, що той період часу також отримував мільйонні доходи від будівництва та продажу нерухомості.
Крім того, укладення в 2009 році договору позики між відповідачкою та позивачем в простій формі (тій самій що і розписка від 27 лютого 2010 року) - з друкованим текстом правочину і його підписом, додатково підтверджує той факт, що позивач і відповідачка за весь час своїх особистих стосунків ніколи не покладалися на «довірительні взаємовідносини», а укладали правочини в письмовій формі, а тому не могло бути надання «чистих аркушів із заздалегідь поставленим підписом для вирішення сімейно-побутових питань».
Зазначає, що приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції вважав встановленими обставини справи на підставі недопустимого та недостовірного доказу у вигляді судово-технічної експертизи розписки, під час зберігання якої в матеріалах справи було порушено практично всі вимоги поводження з речовими доказами.
Окрім цього, відсутня оцінка судом першої інстанції доказів того, що технічна експертиза в 2023 році була проведена за завищеною в два рази вартістю, виходячи із штучно збільшених в два рази витрат часу зазначених в рахунку на її проведення від 02 липня 2021 року, порівняно із рахунком за проведення технічної експертизи з тим самим переліком питань тією самою експертною установою - КНДІСЕ, призначеної судом апеляційної інстанції в 2017 році.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Фєтісов Є.П. в інтересах ОСОБА_2 , просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2024 року залишити без змін; відмовити ОСОБА_1 в задоволенні його заяви про призначення судово-технічної експертизи документу; відмовити у прийнятті доданих ОСОБА_1 документів до апеляційної скарги.
Вважає, що доводи викладені в апеляційній скарзі є необґрунтованими та безпідставними, а рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та ухвалене із правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав свою апеляційну скаргу та просив її задовольнити, адвокат Фетісов Є.П. в інтересах ОСОБА_2 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.
У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідають.
Зі справи убачається, що відповідно до розписки від 27 лютого 2010 року, оригінал якої зберігається у матеріалах справи ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 35 000 доларів США у якості позики з терміном повернення до 27 лютого 2015 року (а.с 187 т.2).
Встановлено, що сторони з 15 січня 2011 року перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 вересня 2014 року, яке набрало законної сили 29 жовтня 2014 року (а.с. 41 т.1).
Відповідно до витягу з ЄРДР від 26 травня 2016 року Оболонським УП ГУНП у м. Києві за заявою ОСОБА_2 07 травня 2016 року внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016100050004562 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, за фактом підроблення розписки про отримання грошових коштів від ОСОБА_1 (а.с. 48 т.1).
Під час провадження справи в суді апеляційної інстанції ухвалою від 25 травня 2017 року було призначено судово-почеркознавчу експертизу, за результатами якої було надано висновок № 10160/17-32/10161/17-33 від 10 серпня 2017 року відповідно до якого підпис від імені ОСОБА_2 в оспорюваній розписці від 27 лютого 2010 року виконаний рукописним способом писальним пристроєм - ручкою без попередньої технічної підготовки і технічних засобів (а.с. 92-97 т.2).
За результатами повторної комплексної судово-почеркознавчої експертизи призначеної ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 09 листопада 2017 року було надано висновок експертів № 23530/17-32/23531/17-32/6440/18-32/8407/8408/18-32 від 20 липня 2018 року підпис від імені ОСОБА_2 в оспорюваній розписці від 27 лютого 2010 року, що розміщений під друкованим текстом розписки, складеної від імені ОСОБА_2 , виконаний кульковою ручкою. Будь-яких слідів попередньої підготовки виконання досліджуваного підпису (перетискання, підготовка олівцем, сліди копіювального паперу та ін.), а також слідів його виконання за допомогою технічних засобів не виявлено.
Підпис від імені ОСОБА_2 , що розміщений під друкованим текстом розписки від 27.02.2010, складеної від імені ОСОБА_2 , виконаний ОСОБА_2 (а.с. 178-186 т.2).
Також згідно з висновком експертів Київського НДІСЕ за результатами проведення судово-технічної експертизи документа № 19653/21-34/2150-2174/23-34 від 23 січня 2023 року, складений на виконання ухвали Оболонського районного суду м.Києва від 21.05.2021року, підпис від імені ОСОБА_2 у розписці, датованій 27 лютого 2010 року, виконаний кульковою ручкою, спорядженою пастою синьо-фіолетового кольору
Друкований текст в розписці від імені ОСОБА_2 , датованій 27 лютого 2010 року, нанесений електрофотографічним способом з використанням друкуючого пристрою з лазерною технологією.
Виконання підпису від імені ОСОБА_2 в розписці, датованій 27 лютого 2010 року, в дату, вказану в документі (27.02.2010) не виключається. У той же час, не виключається і виконання підпису від імені ОСОБА_2 раніше вказаної дати.
Встановити, чи в один період часу виконано підпис від імені ОСОБА_2 та друкований текст в розписці, датованій 27 лютого 2010 року, не видається можливим через неможливість встановити час нанесення друкованого тексту.
В досліджуваній розписці від імені ОСОБА_2 , датованій 27 лютого 2010 року, друкований текст наносився на аркуш паперу, на якому вже містився підпис від імені ОСОБА_2 .
Тобто, досліджувану розписку від імені ОСОБА_2 , датовану 27 лютого 2010 року, виготовлено за допомогою монтажу, шляхом нанесення друкованого тексту на аркуш паперу, на якому вже містився підпис від імені ОСОБА_2 .
Виконання розписки від імені ОСОБА_2 , датованої 27 лютого 2010 року, в дату, вказану в документі (27.02.2010) не виключається: підпис від імені ОСОБА_2 виглядає як такий, що виконано у період раніше липня 2013 року; встановити час нанесення друкованого тексту в розписці від імені ОСОБА_2 , датованій 27 лютого 2010 року, не видається можливим у зв'язку із відсутністю індивідуалізуючих часових ознак.
Установлено, що під час розгляду справи районним судом 04 січня 2024 року судовий експерт КНДІСЕ Малєй О.С. (а.с. 162-163 т.4) підтримала складений в тому числі й нею висновок за результатами проведення судово-технічної експертизи документів та зазначила, що усі мікрочасточки тонерного фону, виявлені нею на розписці, знаходяться на поверхні підпису і жодних мікрочасточок не було нею виявлено під підписом, у зв'язку з чим нею зроблено однозначний висновок про те, що друкований текст був нанесений на аркуш паперу (розписку від 27.02.2010), на якому вже містився підпис від імені ОСОБА_2 , тобто розписку виготовлено за допомогою монтажу. Виявлені ознаки незвичайного зберігання документа не вплинули на можливість провести повне дослідження та дійти однозначних висновків. Також зазначила, що під час проведення експертного дослідження нею враховувалися кількісні показники, проте це не потребувало відображення у висновку, оскільки усі мікрочасточки тонеру, виявлені нею, розташовувалися на поверхні штрихів підпису і жодної мікрочастинки не виявлено під підписом.
Так, звертаючись у суд із позовом ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 заборгованість за вказаним договором позики за курсом Національного банку України на день звернення до суду з позовом, а також три проценти річних та інфляційні, нараховані на суму основного боргу згідно з розрахунком, наведеним у позові.
Натомість, ОСОБА_2 не погодилася з такими вимогами ОСОБА_1 та подала зустрічний позову якому заперечувала факт укладення нею та позивачем договору позики та підписання розписки від 27 лютого 2010 року, а також зазначала про фінансову неспроможність ОСОБА_1 позичити таку саму коштів. З цих підстав просила визнати вказаний договір позики недійсним.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 районний суд виходив з того, що ним не доведено укладення договору позики за яким він просить стягнути кошти з ОСОБА_2 у зв'язку з цим задовольнив її зустрічний позов й визнав недійсним спірний договір позики.
Крім того суд визнав належним і допустимим доказом висновок експертів Київського НДІСЕ за результатами проведення судово-технічної експертизи документа № 19653/21-34/2150-2174/23-34 від 23 січня 2023 року, виконаний компетентними експертами, які попереджені про кримінальну відповідальність.
З такими висновками районного суду погоджується й апеляційна інстанція з наступних підстав.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частинами 2, 3 статті 12 ЦПК учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За правилами, встановленими частинами 1, 3 статті 13 ЦПК, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Частиною 1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Пленум Верховного Суду України у п. 8 постанови № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, якій не вчинено. Отже, недійсним може бути визнаний лише укладений договір, а недодержання сторонами вимог щодо форми правочину чи порядку його укладення не може бути підставою для оспорювання такого правочину в судовому порядку, оскільки в силу закону такий правочин вважатиметься або неукладеним, або нікчемним.
Згідно зі ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Отже, договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови, договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов'язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.
Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов'язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд в справах цієї категорії.
Законодавством визначено, що момент переходу права власності на предмет позики залежить від того, що саме передається позичальникові за договором. Право власності на готівкові грошові кошти виникає у позичальника в момент фактичної передачі йому таких коштів позикодавцем.
Відповідно до статті 1052 ЦК України у разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором.
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
З урахуванням матеріалів справи, у їх сукупності, районний суд за наслідками вирішення спору обґрунтовано поклав у основу рішення висновок експертів Київського НДІСЕ за результатами проведення судово-технічної експертизи документа № 19653/21-34/2150-2174/23-34 від 23 січня 2023 року, у якому дано однозначну відповідь на головне питання щодо послідовності нанесення у текст розписки від імені ОСОБА_2 таких реквізитів як: друкований текст та підпис від імені ОСОБА_2 та установлено, що тонерний фон розташований поверх підпису від імені ОСОБА_2 , тобто усі мікрочасточки тонеру, виявлені під час експертного дослідження, розташовувалися на поверхні штрихів підпису і жодної мікрочастинки під підписом не виявлено (а.с. 40-56 т. 4).
При цьому апеляційний суд звертає увагу, що даний висновок викладений чітко, має визначений, конкретний характер та не містить подвійного тлумачення.
Окрім цього, підлягає врахуванню і та обставина, що складено його чотирма висококваліфікованими спеціалістами в галузі дослідження матеріалів, речовин та виробів лабораторії криміналістичних видів досліджень технічних досліджень документа КНДІСЕ, що мають відповідну кваліфікацію судового експерта та тривалий час експертної роботи.
Підстав для сумніву в об'єктивності викладеного висновку не встанови районний суд, не вбачає таких і апеляційний суд.
Також вказані обставини висвітлені в постановою Київського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року, якою скасовано ухвала суду від 29 квітня 2024 року про призначення додаткової судової технічної експертизи документа.
Повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов'язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи.
Статтею 12 ЦПК України передбачена рівність прав учасників справи щодо здійснення процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Врахувавши, що висновок судової почеркознавчої експертизи № 19653/21-34/2150-2174/23-34 від 23 січня 2023 року є правильним та не суперечить іншим матеріалам справи, а тому суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що подана позивачем до суду розписка не підтверджує факту укладення та виконання позикодавцем договору позики.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц виснувала, що у випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків, тому правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли. Натомість виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його істотних умов, передбачених законодавством.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 також зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.
У справі, що переглядається, встановлено, що відповідачка умови договору позики не погоджувала, волю на вчинення правочину не виявляла. Позивач на спростування кваліфікації договору позики як неукладеного не надав доказів виконання його умов обома сторонами (зокрема, як передання грошових коштів в борг, так і часткового погашення заборгованості).
Таким чином судом було обґрунтовано відмовлено в задоволенні первісного позову та задоволено зустрічний позов з підстав його доведеності.
Отже доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 мав дохід для надання позики з урахуванням встановлених обставин та відсутності доказів підписання відповідачкою саме спірної розписки не впливають на суть рішення суду.
Інші доводи викладені позивачем в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2024 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, а судове рішення без змін, тому розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 31 березня 2025 року.
Суддя-доповідач:
Судді: