Справа № 755/15215/23
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/3323/2025
26 березня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання Шаламай Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 19 вересня 2024 року у складі судді Марфіної Н.В.,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , товариства з обмеженою відповідальністю «Інком-Будівництво», ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванова Олена Павлівна, державний реєстратор Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Набок Віталій Миколайович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пахниць Наталя Вікторівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кара Олександр Олександрович про витребування майна та визнання права власності на нерухоме майно, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дольової участі у фінансуванні будівництва житлового будинку,-
У жовтні 2023 року ОСОБА_2 звернулася у суд із позовом до ОСОБА_3 , ТОВ «Інком-Будівництво», ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про витребування майна та визнання права власності на нерухоме майно.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2023 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задовольнити. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу №6154 від 21 вересня 2023 року посвідченому ПН КМНО Кара О.О.
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася у суд із клопотанням про заміну одного заходу забезпечення позову іншим, у якому просила змінити заходи забезпечення позову з накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 на заборону відчуження квартири АДРЕСА_1 .
Клопотання обґрунтовано тим, що ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2023 року було задоволено заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову.
Про накладення арешту відповідачка дізналась випадково, намагаючись змінити місце реєстрації та отримавши відмову з посиланням реєстратора на зазначену вище ухвалу суду про накладення арешту.
В ухвалі Дніпровського районного суду м. Києва від 07 грудня 2023 року зазначено, що накладення арешту не позбавляє відповідачку права користуватись квартирою, проживати в ній та здійснювати необхідний ремонт. На думку відповідачки таке посилання суду розтлумачує накладення арешту в межах відчуження квартири та реєстрації місця проживання. Неможливість відповідачки зареєструватись у квартирі порушує її права та обов'язки. Також у квартирі не може зареєструватись чоловік відповідачки, який є військовозобов'язаним, що не припустимо в умовах воєнного часу.
За відсутності реєстрації за постійним місцем проживання чоловік порушуватиме приписи щодо оновлення актуальних даних військовозобов'язаних, що в свою чергу може призвести до адміністративної відповідальності. У квартирі не може зареєструватись і донька відповідачки, яка є студенткою, та оформити документи для отримання передбачених адміністрацією навчального закладу пільг. Відповідачка посилається також на положення ч. 1 ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» щодо обов'язку особи зареєструвати своє місце проживання.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 19 вересня 2024 року клопотання ОСОБА_1 про зміну одного заходу забезпечення позову іншим в межах розгляду цивільної справи №755/15215/23 залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , просить скасувати ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 19 вересня 2024 року та постановити нове рішення в якому замінити заходи забезпечення позову встановлені ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2023 року з «накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу №6154 від 21 вересня 2023 року посвідченому ПН КМНО Кара О.О.» на «заборону відчуження квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу №6154 від 21 вересня 2023 року посвідченому ПН КМНО Кара О.О.».
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що оскаржувана ухвала постановлена з недостатнім вивченням обставин справи і доводів сторін, порушенням норм матеріального права.
Звертає увагу суду, що твердження суду про зв'язок між накладеним арештом та розумними строками розгляду справи є хибними, бо жодного зв'язку між цими двома подіями немає.
Зазначає, що стосовно реєстрації малолітній дітей, або родини відповідачки, то твердження суду про ускладнення виконання позивачем рішення суду є невірним, отже питання, щодо зняття з реєстрації осіб, що втратили право власності на майно вирішується державним реєстратором, та не призведе до повторного звернення позивачки до суду.
Вказано, що передумовою забезпечення позову є обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову, що гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (заявника).
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Оплачко В.О. в інтересах ОСОБА_2 , просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Вказує, що скаржницею не подано жодних доказів щодо порушення прав та обов'язків як її так і членів її сім'ї.
В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу і просила її задовольнити. Адвокат Оплачко В.О. в інтересах ОСОБА_2 заперечував проти задоволення апеляційної скарги і просив її відхилити.
Інші учасники справи та їх представники в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належно.
Від приватного нотаріуса КМНО Іванової О.П. надійшла заява, у якій вона не заперечувала проти розгляду справи за її відсутності.
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т. ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. При цьому, участь сторін та їх представників в судовому засіданні суду апеляційної інстанції не є обов'язковою (частина 2 ст. 372 ЦПК України).
Зважаючи на вищезазначене та положення п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України, суд визнав повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає розглядові справи.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що заміна заходів забезпечення позову в обраний відповідачем спосіб може призвести до порушення права позивача на ефективний захист інтересів, за захистом яких він звернувся до суду.
Крім того, суд вказав, що відсутність реєстрації у квартирі не позбавляє відповідачку та її родину можливості проживати в квартирі.
Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 152 ЦПК України заява про забезпечення позову подається: до подання позовної заяви; одночасно з пред'явленням позову; після відкриття провадження у справі.
За ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Питання про заміну одного заходу забезпечення позову іншим вирішується судом у судовому засіданні не пізніше наступного дня після надходження до суду відповідного клопотання учасника справи (частина 2 статті 156 ЦПК України).
Згідно з частиною 1 статті 156 ЦПК України за клопотанням учасника справи суд може допустити заміну одного заходу забезпечення позову іншим.
Зміна одного заходу забезпечення позову іншим не змінює мети забезпечення позову.
А відтак, суд може замінити заходи забезпечення позову лише за наявності відповідних підстав, які не суперечать завданню та основним засадам цивільного судочинства, передбачених статтею 2 ЦПК України, якими, поміж іншим, передбачено і таке завдання як ефективний захист порушеного права, що може бути несумісним у разі безпідставної заміни вжитих судом заходів забезпечення позову.
Особа, що заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом (аналогічно зміну заходу), зобов'язана довести зв'язок між неприйняттям таких заходів (чи їх зміни) і утрудненням чи неможливістю виконання судового рішення.
За ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Проте, згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суди повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Як убачається зі справи, ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2023 року за заявою ОСОБА_2 накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу №6154 від 21 вересня 2023 року посвідченому ПН КМНО Кара О.О.
Застосовуючи такий захід районний суд, виходив з того, що накладення арешту на спірну квартиру є співмірним із заявленими позовними вимогами, оскільки ОСОБА_2 просить витребувати майно та визнати за нею право власності на квартиру.
ОСОБА_1 подаючи заяву про зміну заходу забезпечення позову на заборону відчуження квартири, посилаючись на те, що вона і члени її родини не можуть зареєструватися у вказаній квартирі, оскільки на неї накладено арешт.
Згідно частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки одо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 01 квітня 2019 року у справі № 922/1631/18 зазначено, що при вирішенні питання про заміну одного заходу забезпечення позову іншим, як і щодо вжиття заходів забезпечення позову, обов'язковим є надання оцінки обґрунтованості необхідності здійснення такої заміни, здатності саме того заходу, на який заявник просить замінити вжитий судом, забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі задоволення позову, наявності зв'язку цього заходу забезпечення позову з предметом позову у справі, співмірності заходу із заявленими позовними вимогами, враховуючи також необхідність забезпечення збалансованості інтересів учасників справи. Тобто саме на заявника відповідного клопотання покладається тягар доведення необхідності здійснення заміни вжитого судом заходу забезпечення позову іншим, отже здатності саме такого заходу реально забезпечити задоволення вимог позивача у разі задоволення позову.
До подібних висновків також дійшов Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постанові від 27 серпня 2020 року у справі № 638/18499/18, провадження № 61-19248св19.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у справі № 908/2382/21 від 17 червня 2022 року, та у справі № 504/3408/22 від 14 лютого 2024 року, арешт майна, як спосіб забезпечення позову, передбачає накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої дол. цього майна.
Крім того апеляційна інстанція звертає увагу, на те, що відповідно до вимог ст. 154 ЦПК України та п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", суд за заявою однієї зі сторін і зважаючи на пояснення другої сторони, вправі допустити заміну одного виду забезпечення позову іншим. Відповідну заяву необхідно розглядати в судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. При цьому слід мати на увазі, що замінити спосіб забезпечення позову за заявою відповідача можна тільки за згодою позивача, за винятком випадку, коли відповідач згідно з ч. 2 ст. 154 ЦПК із дозволу суду замість допущеного виду забезпечення позову про стягнення грошових коштів внесе на депозитний рахунок суду суму, зазначену в позовній заяві.
Скаржниця не довела обставини, на які посилалася як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надала.
Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, питання щодо заяви про заміну заходів забезпечення позову вирішено судом першої інстанції по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції немає.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалена з дотриманням норм процесуального права, доводи скарги висновків суду не спростували, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 19 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 28 березня 2025 року.
Суддя-доповідач:
Судді: