18 березня 2025 року місто Київ.
Справа №761/17281/24
Апеляційне провадження № 22-ц/824/7505/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
судді-доповідача Желепи О.В.,
суддів: Стрижеуса А.М., Поливач Л.Д.
за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 1 січня 2025 року (ухвалено у складі судді Мальцева Д.О.)
у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості
Представник Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс» звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом в якому просив суд: стягнути з ОСОБА_2 на користь КП «Київкомунсервіс» заборгованість за послуги з вивезення твердих побутових відходів у сумі 112 102 (сто дванадцять тисяч сто дві) грн. 60 коп.; інфляційні втрати в розмірі 37 715 (тридцять сім тисяч сімсот п'ятнадцять) грн. 73 коп.; 3 % річних в розмірі 9 404 (дев'ять тисяч чотириста чотири) грн. 81коп.; витрати по оплаті судового збору в розмірі 2422 грн. 40 коп.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс» на підставі публічного договору на надання послуг з вивезення твердих побутових відходів від 08.06.2018 року надаються послуги за адресою: АДРЕСА_1 , за якою було відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) на ім'я ОСОБА_2 .
Неналежне виконання відповідачкою зобов'язань по договору порушує право позивача на одержання плати за надані послуги з вивезення твердих побутових відходів в установлений законом та визначений договором строк, у зв'язку з чим, позивач вимушений був звернутись до суду з вказаним позовом.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 1 січня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс» за послуги з вивезення твердих побутових відходів 112 102 грн. 60 коп., судовий збір у розмірі 1 705 грн. 62 коп.
В задоволенні іншої частини позову - відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду представник відповідача - ОСОБА_1 30 січня 2025 року подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить скасувати рішення та ухвалити нове? яким відмовити в задоволенні позову.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, зазначає, що оскаржуване рішення ухвалено за неправильного та неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.
Зазначає, що судом не було враховано той факт, що з 05.10.2021 року по 25.07.2023 року власником однокімнатної квартири є юридична особа - ТОВ «ФК «Стандарт Капітал» - яка і була зобов'язана оплачувати усі комунальні послуги. Вважає, що суд першої інстанції мав би замінити неналежного відповідача, або звернутися з позовом до усіх дієздатних осіб, які проживають або зареєстровані у житлі.
Звертає увагу, що відповідач двічі зверталась до позивача зі зверненнями, в яких повідомляла про фактичну кількість осіб, проживаючих в квартирі, проте жодної відповіді на такі звернення відповідач не отримала.
Вказує, що судом першої інстанції взагалі не надано оцінки тому факту, що позивачем не надано жодного доказу оплати відповідачем послуг позивача, а отже неможливо встановити пропуск позивачем строку позовної давності.
Звертає увагу, що відповідач не отримувала претензії позивача щодо несплати послуг, а позивачем доказів направлення такої претензії суду надано не було.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 4 лютого 2025 року відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою.
До Київського апеляційного суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу, яким позивач просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Вказує, що з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що право власності на квартиру набула ОСОБА_2 .
Зазначає, що станом на 26.04.2024року, а саме на дату подання позовної заяви, КП «КИЇВКОМУНСЕРВІС» не отримало жодних підтверджувальних документів, щодо зміни власника. Крім того на адресу відповідача від позивача, не надходило претензій щодо якості та/або кількості наданих послуг.
Звертає увагу, що відповідач проживала у відповідній квартирі та, відповідно, користувався належним чином послугами, наданими КП «Київкомунсервіс», зокрема послугами з вивезення побутових відходів.
Зазначає, що позивачем надано відповідь на звернення відповідача та роз'яснено, що відповідачу необхідно надати документальні підтвердження заявленим відповідачем обставинам. Станом на дату подання позову, КП «Київкомунсервіс» не отримало жодних підтверджувальних документів, що можуть бути підставою для здійснення перерахунку нарахувань за Договором, у зв'язку з чим проведення перерахунку не проводилось.
У судовому засіданні представник відповідача - ОСОБА_1. підтримала доводи апеляційної скарги. Представник позивача - Ящук М.О. заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 08 червня 2018 р. було опубліковано на сайті КП «Київкомунсервіс» (https://kks.kiev.ua/) Публічний Договір про надання послуг з вивезення побутових відходів. Відповідно до умов Договору, Позивач надає Відповідачу послуги з вивезення твердих побутових відходів (ТПВ), а Відповідач (за договором - Споживач) зобов'язується прийняти та своєчасно оплачувати послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених Договором (далі - Послуги).
Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс» на підставі публічного договору на надання послуг з вивезення твердих побутових відходів від 08.06.2018 року надаються послуги за адресою: АДРЕСА_1 ,за якою було відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) на ім'я ОСОБА_2 .
Згідно з розрахунком заборгованості за період часу з липня 2018 р. по березень 2024 р. відповідачка має заборгованість у розмірі 112 102, 60 грн. за послуги.
Крім того, на підставі положень ст. 625 ЦК України позивач просить стягнути з відповідачки інфляційні втрати - 37 715, 73 грн.; 3% річних - 9 404, 81 грн., станом на 22.04.2024 р.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що належними доказами встановлена наявність заборгованості за послуги і відповідач, як власник та отримувач таких послуг, зобов'язана його утримувати.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції у зв'язку з наступним.
Ст. 11 ЦК України визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона -підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.
Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.
Конклюдентні дії, є акцептом, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
За змістом ч. 1 ст. 901, ч. 1 ст. 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 162 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.
Ст. 179 ЖК України визначено, що користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов'язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями житлових будинків, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин, житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Згідно з п.п. 5, 10 ч. 2 ст. 7 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами; у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги сплачувати пеню в розмірах, установлених законом або договорами про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.
Ст. 9 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Положеннями ст. 20 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що споживач, зокрема, зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Судом встановлено, що Рішенням Київської міської ради від 17 квітня 2018 року за № 479/4543 «Про визначення послуги з вивезення побутових відходів окремою комунальною послугою, право на здійснення якої виборюються на конкурсних засадах» послугу з вивезення побутових відходів визначено окремою послугою.
Спеціальним законом в сфері поводження з побутовими відходами є Закон України «Про відходи».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відходи», послуги з поводження з побутовими відходами - послуги з вивезення, перероблення та захоронення побутових відходів, що надаються в населеному пункті згідно з правилами благоустрою території населеного пункту, розробленими з урахуванням схеми санітарного очищення населеного пункту та затвердженими органом місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 35-1 цього Закону, поводження з побутовими відходами здійснюється відповідно до державних норм і правил. Власники або наймачі, користувачі, у тому числі орендарі, джерел утворення побутових відходів укладають договори з виконавцем послуг з вивезення побутових відходів, здійснюють оплату послуг з поводження з побутовими відходами та забезпечують роздільне збирання побутових відходів. Виконавця послуг з вивезення побутових відходів визначає орган місцевого самоврядування на конкурсних засадах у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Виконавець послуг з вивезення побутових відходів укладає договори про надання послуг з поводження з побутовими відходами із споживачами. Виконавець послуг з вивезення побутових відходів зобов'язаний укласти договори про надання послуг з перероблення та захоронення побутових відходів із суб'єктами господарювання, що надають такі послуги відповідно до правил благоустрою території населеного пункту, розроблених з урахуванням схеми санітарного очищення населеного пункту. Договори про надання послуг з поводження з побутовими відходами мають містити інформацію про укладені договори між виконавцем послуг з вивезення побутових відходів та суб'єктами господарювання, що надають послуги з перероблення та/або захоронення побутових відходів.
Обов'язок споживача укласти договір передбачений п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Відповідно до ст. 25 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживачі зобов'язані укласти договір про поводження з побутовими відходами з особою, визначеною у встановленому законодавством порядку. Якщо інше не визначено законом, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, управитель багатоквартирного будинку або інша уповноважена особа, яка укладає колективний договір про надання комунальних послуг, згідно з правилами благоустрою території населеного пункту, розробленими з урахуванням схеми санітарного очищення населеного пункту та затвердженими органом місцевого самоврядування, має право на вибір серед визначених у встановленому законодавством порядку виконавців послуг з поводження з побутовими відходами. Одиницею виміру обсягу наданих послуг з поводження з побутовими відходами є кілограм, тонна, кубічний метр або інша одиниця, визначена правилами надання відповідної комунальної послуги, що затверджуються уповноваженим законом органом. Одиниця виміру обсягу наданих послуг з поводження з побутовими відходами встановлюється органом місцевого самоврядування. Критерієм якості послуг з вивезення побутових відходів є дотримання графіка вивезення побутових відходів, дотримання правил надання послуг з поводження з побутовими відходами, дотримання вимог законодавства щодо надання послуг з вивезення побутових відходів. Послуга з поводження з побутовими відходами надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з поводження з побутовими відходами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. У разі запровадження роздільного збирання побутових відходів при встановленні цін/тарифів на послугу з поводження з побутовими відходами не враховується вартість операцій з поводження з роздільно зібраними (відсортованими) корисними компонентами цих відходів.
Ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання. Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг. У разі укладення публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг виконавці комунальних послуг розміщують вимоги до якості відповідних послуг згідно із законодавством та іншу необхідну інформацію для кожного багатоквартирного будинку окремо на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на власному веб-сайті. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування таких вимог у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.
Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 18 грудня 2017 року за № 1589 «Про введення в дію рішення конкурсної комісії з визначення виконавця послуг з вивезення побутових відходів на території м. Києва», Комунальне підприємство «Київкомунсервіс» визначено виконавцем послуг з вивезення побутових відходів у м. Києві.
В газеті «Хрещатик» від 08.06.2018 року №61 (5112) оприлюднено Оферту до Публічного Договору про надання послуг з вивезення побутових відходів, а також тарифи та норми на надання послуг з вивезення побутових відходів виконавця послуг.
Публічний Договір від 08 червня 2018 року про надання послуг з вивезення побутових відходів опубліковано на сайті КП «Київкомунсервіс» (https://kks.kiev.ua/).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України далі - ЦК України).
Згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) сформулювала правові позиції та вказала на те, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
З урахуванням принципу тлумачення favor contractus(тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20).
Як вказано у постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) тлумачення ст. 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Виходячи з наведених норм чинного законодавства вивезення відходів є видом житлово-комунальних послуг, що надаються мешканцям певної адміністративно-територіальної одиниці і на ці правовідносини розповсюджується Закон України «Про житлово-комунальні послуги».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) зроблено висновок, що «підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами».
Згідно п.81 Постанови Великої Палата Верховного суду від 18березня 2020 року по справі №129/1033/13-ц принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.
Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. п. 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).
Ст. 68 ЖК УРСР встановлено, що споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Зазначені положення законодавства встановлюють презумпцію обов'язку власника нести усі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов'язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов'язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов'язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Зазначене узгоджується з висновком, викладеним у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13 та від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, де Велика Палата погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов'язку оплати за надані такі послуги та не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (пункти 19-20).
В силу вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем, ОСОБА_2 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Між тим за вказаною адресою станом на квітень 2023 року зареєстровано 43 особи, включаючи відповідача, тобто нарахування заборгованості здійснювалось із розрахунку на 43 особи.
Відповідно до ст. 541 ЦК України, солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором, актами цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Дані норми закону регулюють відносини, що виникають при пасивній солідарності (множинності осіб на стороні боржника).
Отже, з огляду на солідарний обов'язок власників та зареєстрованих осіб у квартирі, як споживачів житлово-комунальних послуг (у розумінні Законів №1875-IV від 24 червня 2004 року та №2189-VIII від 9 листопада 2017 року), КП «Київкомунсервіс», як кредитор, має право вибору звернутися з вимогою про стягнення заборгованості як до усіх боржників так і до будь-кого з них окремо.
При цьому, на підставі частини першої статті 544 ЦК України, ОСОБА_2 у разі виконання солідарного обов'язку, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на неї.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що в дійсності за адресою АДРЕСА_1 проживає вона та її діти, про що було повідомлено позивача , а тому нарахування заборгованості на 43 особи є незаконним.
Відповідно до положень пункту 6 частини 1 статті 20 Закону №1875-IV від 24 червня 2004 року, споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно пункту 6 частини 1 статті 7 Закону №2189-VIII від 9 листопада 2017 року, споживач має право на не оплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.
У пункті 29 Правил зазначено, що споживач має право на зменшення розміру плати у разі тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї на підставі письмової заяви споживача та офіційного документа, що підтверджує його/їх відсутність (довідка з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби, відбування покарання).
Отже, споживач має право не сплачувати вартість житлово-комунальних послуг у випадку, якщо він подасть відповідну письмову заяву до надавача послуг та документально оформить відсутність в квартирі себе або зареєстрованих у вказаній квартирі інших осіб.
Однак, відповідачем не надано доказів документального оформлення не проживання у квартирі АДРЕСА_2 у спірний період усіх 43 осіб, а тому підстав для звільнення відповідачки від оплати житлово-комунальних послуг немає.
Надані скрін-копії електронних листів, направлених відповідачем позивачу, містять запит такого змісту «…Кілька разів писали звернення до КП Київкомунсервіс на тему того, що за нашою адресою зареєстровано багато людей, але проживає фактично 2 особи. Наші звернення проігноровано і ви продовжуєте рахувати борг при тому, що фактично ми готові сплачувати за послуги (і платимо) за фактичну кількість осіб, проживаючих за адресою. Як виправити ситуацію?» (том 2, а.с. 20).
Між тим даний запит не може вважатись належним повідомленням позивача про дійсну кількість осіб, яка проживає за зазначеною квартирою, оскільки такі обставини документально не підтвердженні.
Доводи відповідача про те, що ОСОБА_2 не є власником квартири, оскільки на неї звернуто стягнення кредитором, який став власником, колегія суддів відхиляє, так як з матеріалів справи вбачається, що кредитор в 2021 році лише зареєстрував за собою право власності, проте ОСОБА_2 квартиру не звільнила і одразу звернулась до суду з позовом про визнання незаконним такого звернення стягнення та припинення права власності кредитора. Рішенням районного суду позов був задоволений та припинено право власності кредитора на спірну квартиру. Постанова апеляційного суду, якою відмовлено ОСОБА_2 в такому позові набрала законної сили лише 28 серпня 2024 року, а заборгованість стягується до квітня 2024 року. Таким чином, володільцем майна та користувачем послуг увесь час, за який утворився борг залишалась ОСОБА_2 . ОСОБА_2 не надавала ні позивачу ні суду докази, що особи, які зареєстровані у вказаній квартирі, набували право на неї без її згоди, докази втрати вказаними особами права на житло в цій квартирі, інші документи з яких би можна було встановити фактичну відсутність та не користування послугами з вивезення відходів.
За відсутності таких доказів позивач правомірно нараховував плату з урахуванням зареєстрованих осіб. Доказів протилежного суду не надано. Щодо посилання відповідача на пропуск позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.
Дослідивши надану довідку про нарахування та сплату заборгованості по комунальним послугам за період з 01.07.2018 року по 01.05.2024 року, апеляційний суд встановив, що відповідач по справі час від часу здійснювала оплату комунальних послуг, тим самим визнавши наявну заборгованість по комунальним послугам (том 1, а.с. 14-15).
Відповідно до положень статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Відповідач, стверджуючи, що така довідка не може бути належним доказом, не надала суду жодних належних та допустимих доказів на спростування такої інформації, а відтак такі твердження є безпідставними та необґрунтованими. Крім того у запиті, наданому відповідачем, ОСОБА_2 сама зазначає, що сплачує за послуги, надані позивачем, за дві людини.
Також апеляційний суд зазначає, що в березні 2020 року строки звернення до суду , передбачені ст. 257 ЦК України були продовжені на строк дії карантину. З огляду на те, що карантин розпочався в березні 2020 року , а борг позивач просив стягнути з 2018 року, відсутні підстави для відмови в задоволенні позову через пропуск позовної давності.
Доводи відповідачки про не направлення їй претензій на законність рішення не впливають. Так, як не направлення претензій не звільняє особу від обов'язку сплачувати борг.
На підставі ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи встановлене, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не містять посилання на обставини, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість чи обов'язок скасування або зміни судового рішення.
Рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись ст. ст. 367, п.1 ч.1 , 374, 375, 382- 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 1 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Повна постанова складена 28 березня 2025 року.
Головуючий О.В. Желепа
Судді А.М. Стрижеус
Л.Д. Поливач