18 березня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі секретаря ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 13 лютого 2024 року,
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 13.02.2024 задоволено клопотання прокурора Голосіївської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_8 та накладено арешт у кримінальному провадженні №12023105060000552 від 02.10.2023 на легковий автомобіль марки «Mercedes-Benz» модель «G-500», VIN-код: НОМЕР_1 , чорного кольору, 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , із забороною відчуження, розпорядження та користування вказаним майном.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просив поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора.
Апелянт зазначав, що клопотання прокурора було розглянуто слідчим суддею без повідомлення та участі власника майна ОСОБА_7 , а про наявність оскаржуваної ухвали представник дізнався 31.12.2024 з відповіді на його адвокатський запит.
Справа № 752/3218/24 Слідчий суддя - ОСОБА_9
Апеляційне провадження № 11-сс/824/1224/2025 Суддя-доповідач - ОСОБА_1
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначав, що в доданих до клопотання матеріалах не міститься жодного доказу відповідності вилученого транспортного засобу критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
Під час обшуку 14.11.2024 вилучено речі, на вилучення яких не було надано дозволу ухвалою слідчого судді про обшук, а відтак таке майно є тимчасово вилученим.
У судове засідання власник майна ОСОБА_7 та її представник ОСОБА_6 не прибули, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про поважні причини свого неприбуття не повідомив та клопотань про відкладення судового засідання не подавали.
10.02.2025 від представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги без його участі.
З урахуванням положень ч. 1 ст. 172, ч. 4 ст. 405 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проводити апеляційний розгляд у відсутності власника майна та її представника, які не прибули в судове засідання.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши доводи прокурора ОСОБА_5 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до вимог пункту 3 ч. 2 ст. 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Згідно абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що клопотання прокурора про арешт майна розглянуто без повідомлення та у відсутності власника майна ОСОБА_7 або її представника.
Дані про вручення власнику майна або її представнику копії оскаржуваної ухвали, у справі відсутні.
Як зазначено апелянтом, та підтверджується даними наявного у справі листа Печерського районного суду міста Києва, копію оскаржуваної ухвали направлено ОСОБА_6 у відповідь на його адвокатський запит 26.12.2024.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу подано ОСОБА_6 подано 31.12.2024 в строк, передбачений абзацом 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, а відтак не убачає підстав для розгляду клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження.
Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, у провадженні відділу дізнання Голосіївського управління поліції ГУ Національної поліції у м. Києві перебувають матеріали кримінального провадження №12023105060000552, відомості щодо якого внесені 02.10.2023 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 384 КК України.
Згідно даних клопотання, до Печерського УП ГУНП у м. Києві надійшла заява ОСОБА_10 за вх. С-3067 від 21.09.2023 про те, що у липні 2023 року ОСОБА_7 , зловживаючи довірою покійного чоловіка ОСОБА_10 - ОСОБА_11 , оформила на власне ім'я автомобіль, яким постійно користувалась ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .
Окрім цього, до Печерського УП ГУНП у м. Києві надійшла заява ОСОБА_10 за вх. С-3066 від 21.09.2023 про те, що у вересні 2023 року ОСОБА_7 , перебуваючи у приміщенні Київської міської прокуратури за адресою: м. Київ, вул. Предславинська, 45/9, надала завідомо неправдиві свідчення в якості свідка.
Під час проведення подальших слідчих (розшукових) дій у вказаному кримінальному провадженні встановлено, що 27.06.2023 ОСОБА_11 придбав за особисті кошти транспортний засіб - легковий автомобіль марки «Mercedes-Benz» модель «G-500», VIN-код НОМЕР_1 , чорного кольору, 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 . Однак, вказаний вище транспортний засіб на довірительних відносинах був зареєстрований за своєю сестрою - ОСОБА_7 .
Із протоколу допиту свідка ОСОБА_10 вбачається, що з 28.08.2018 вона перебувала у шлюбі із вже покійним ОСОБА_11 . За час спільного проживання однією сім'єю вони мали спільний побут, взаємні права та обов'язки. Після придбання її покійним чоловіком транспортного засобу - легкового автомобіля марки «Mercedes-Benz» модель «G-500», VIN-код НОМЕР_1 , чорного кольору, 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , транспортний засіб використовувався як її покійним чоловіком, так і нею особисто. 07.07.2023 ОСОБА_11 потрапив до ДТП, в результаті чого помер, а вказаний вище транспортний засіб було переміщено на спеціальний майданчик для зберігання транспортних засобів. У подальшому, як відомо свідку, ОСОБА_7 , на яку було оформлено право власності на вказаний автомобіль, здійснює спроби заволодіти вказаним транспортним засобом, стверджуючи про факт його особистого придбання. Однак, автомобіль було придбано на грошові кошти ОСОБА_10 , які остання мала при перебуванні у шлюбі із вже покійним ОСОБА_11 .
У відповідності до отриманих під час дізнання документів, а саме договорів купівлі-продажу вказаного автомобіля, в графі покупець знаходяться два підписи, що на думку органу досудового розслідування, підтверджує факт того, що ОСОБА_7 , має намір шахрайським шляхом заволодіти вищевказаним автомобілем.
Постановою заступника начальника відділу дізнання Голосіївського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_12 від 08.02.2024 транспортний засіб - легковий автомобіль марки «Mercedes-Benz» модель «G-500», VIN-код НОМЕР_1 , чорного кольору, 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , визнано речовим доказами у кримінальному провадженні.
12.02.2024 прокурор Голосіївської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_8 звернулась до слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва із клопотанням про накладення арешту у кримінальному провадженні №12023105060000552 від 02.10.2023 на легковий автомобіль марки «Mercedes-Benz» модель «G-500», VIN-код: НОМЕР_1 , чорного кольору, 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , із позбавленням права на відчуження, розпорядження та користування вказаним майном.
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 13.02.2024 задоволено клопотання прокурора та накладено арешт у кримінальному провадженні №12023105060000552 від 02.10.2023 на легковий автомобіль марки «Mercedes-Benz» модель «G-500», VIN-код: НОМЕР_1 , чорного кольору, 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , із забороною відчуження, розпорядження та користування вказаним майном.
З такими висновками слідчого судді колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується, виходячи з наступного.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
У своїх висновках Європейський Суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах, «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Згідно п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.
У відповідності до ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора, може бути виконано завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК Україниарештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Чинним Кримінальним процесуальним кодексом України передбачено, що арешт на майно з метою збереження речових доказів можливий, коли існує сукупність розумних підстав і підозр вважати, що таке майно є доказом злочину.
З матеріалів судового провадження вбачається, що під час звернення із вищевказаним клопотанням та слідчим суддею під час його розгляду не в повній мірі дотримані вимоги вищевказаних норм КПК України та Конвенції про захист прав та основоположних свобод.
При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину.
Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Як убачається із даних клопотання прокурора, досудове розслідування здійснюється щодо обставин незаконного заволодіння ОСОБА_7 шляхом зловживання довірою транспортним засобом, яким постійно користувались ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .
Разом з тим, на переконання колегії суддів, на даному етапі досудового розслідування клопотання прокурора не містить достатніх відомостей на підтвердження наявності у діях ОСОБА_7 ознак незаконного заволодіння транспортним засобом, а долучені до клопотання докази містять істотні протиріччя.
Так, під час апеляційного розгляду прокурором долучено до клопотання висновок комплексної судової почеркознавчої та технічної експертизи документів від 01.08.2024 № КСЕ-19-24/26050, відповідно до якої, підпис у дужках від імені ОСОБА_7 у графі "покупець" договору купівлі-продажу 8048/2023/3900505 транспортного засобу від 27.06.2023 - виконаний ОСОБА_11 .
Разом з тим, у матеріалах клопотання наявний висновок експерта від 09.01.2024 № СЕ-19/111-23/66261-ПЧ, відповідно до якого, підпис від імені ОСОБА_7 у графі "покупець" на лицьовому боці 2-го аркуша договору купівлі-продажу 8048/2023/3900505 транспортного засобу від 27.06.2023 - виконаний ОСОБА_7 .
Таким чином, на підтвердження вказаних у клопотанні відомостей, прокурором долучено до клопотання два висновки експерта, які є протилежними за своїм змістом, та прокурором під час апеляційного розгляду не усунуто вказані протиріччя.
Інші долучені до клопотання відомості не містять достатніх підстав для висновку про обгрунтованість викладених прокурором у клопотанні доводів про незаконне заволодіння ОСОБА_7 транспортним засобом «Mercedes-Benz» модель «G-500», VIN-код: НОМЕР_1 шляхом зловживання довірою свого брата ОСОБА_11 .
За таких обставин, слідчий суддя дійшов помилкового висновку про доведеність у даному провадженні обставин, передбачених ч. 3 ст. 132 КПК України, для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження № 12023105060000552, як арешт майна.
Крім того, як встановлено колегією суддів, слідчий суддя, у порушення вимог п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт транспортного засобу, належним чином не перевірив правову підставу для такого арешту та можливість використання даного майна як доказу у кримінальному провадженні, та не встановив достатність доказів на підтвердження підстав для накладення арешту з метою забезпечення збереження речових доказів.
Посилаючись в ухвалі на необхідність арешту вказаного майна з метою збереження речових доказів, слідчий суддя обмежився вказівкою про наявність постанови про визнання автомобіля речовим доказом, не обгрунтувавши, за яким із критеріїв, передбачених ст. 98 КПК України, транспортний засіб відповідає ознакам речових доказів у кримінальному провадженні.
Разом з тим, не зважаючи на те, що автомобіль марки «Mercedes-Benz» модель «G-500», VIN-код: НОМЕР_1 визнаний речовим доказом у кримінальному провадженні № 12023105060000552, сукупність доданих до клопотання матеріалів не містить достатньо розумних підстав і підозр вважати, що транспортний засіб марки «Mercedes-Benz» модель «G-500», VIN-код: НОМЕР_1 , чорного кольору, 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 може бути об'єктом кримінально - протиправних дій, набутим кримінально протиправним шляхом, або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження за викладених в клопотанні обставин.
Ураховуючи наведені обставини, клопотання про арешт майна не містить, тапрокурором не надано доказів того, що зареєстрований за ОСОБА_7 автомобіль «арки «Mercedes-Benz» модель «G-500», VIN-код: НОМЕР_1 на даному етапі досудового розслідування може бути речовим доказом у кримінальному провадженні № 12023105060000552.
З урахуванням вищевикладеного у сукупності, на думку колегії суддів, прокурор в розумінні вимог ст. 132 КПК України не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні, а слідчий суддя належним чином не оцінив ці докази, з точки зору їх достатності та взаємозв'язку для прийняття рішення.
Відповідно ч. 1 ст. 173 КПК України, суд відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої 170 КПК України.
Наведене дає колегії суддів підстави вважати, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження у виді обмеження права власності здійснено в порушення вимог закону, а отже втручання в право на володіння майном ОСОБА_7 на даному етапі досудового розслідуванняздійснено без законних на те підстав.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги, у зв'язку з чим ухвала слідчого судді підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про відмову у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.
Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 13 лютого 2024 року, -скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора Голосіївської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_8 про накладення арешту у кримінальному провадженні №12023105060000552 від 02.10.2023 на легковий автомобіль марки «Mercedes-Benz» модель «G-500», VIN-код: НОМЕР_1 , чорного кольору, 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , із забороною відчуження, розпорядження та користування вказаним майном.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
____________ ___________ ___________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3