03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: № 22-ц/824/11196/2024
30 жовтня 2024 року м. Київ
Справа № 755/4411/24
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,
за участю секретаря судового засідання Мех В.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», яка подана представником Тимошенко Олександром Олександровичем, на додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 квітня 2024 року, ухвалене у складі судді Галагана В.І.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Онлайн Фінанс», треті особи: приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Малкова Марія Вікторівна, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,
встановив:
У березні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», в якому просив визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис від 17 травня 2021 року № 11880 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» заборгованості в розмірі 49 879,21 грн, вчинений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О. В.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 17 травня 2021 року приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О. В. вчинила виконавчий напис про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором на користь кредитора ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» у загальній сумі 49 879,21 грн.
Посилаючись на те, що дії відповідача є протиправними, а надані ним документи не надавали нотаріусу можливості встановити безспірність заборгованості боржника, просив позов задовольнити.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 08 квітня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О. В., від 17 травня 2021 року № 11880 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» кредитної заборгованості.
Стягнуто із ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» в дохід держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
11 квітня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бондаренко А. О. подав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат за надання правничої допомоги у сумі 8000 грн.
Додатковим рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 11 квітня 2024 року частково задоволено заяву про розподіл судових витрат та стягнуто з ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 6000 грн.
В іншій частині заяви відмовлено.
Не погоджуючись із додатковим рішенням суду, представник ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» - Тимошенко О. О. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати в частині стягнення витрат на оплату правничої допомоги та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог заяви в частині стягнення витрат на оплату правничої допомоги в розмірі 6 000 грн.
Вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги лише з огляду на наявність відповідного клопотання, оскільки суд має визначити, чи є обґрунтованим визначений розмір та чи є підстави для відмови стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 3-7, 9 статті 141 ЦПК України.
Звертає увагу на те, що представник позивача не надав документально підтвердженого опису виконаних робіт, розрахунків понесених витрат, інших документів, що підтверджують співмірність обсягів та вартості наданих послуг або витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги. Понесені витрати не відповідають обсягу наданих послуг та виконаних робіт, а заявлений розмір витрат є необґрунтованим та недоведеним.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - Бондаренко А.О. вважав доводи апеляційної скарги необґрунтованими та просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, тому колегія суддів вважала можливим розглянути справу за його відсутності відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша, друга статті 133 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно із частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до статті 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.
У постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі № 710/1367/20, в додатковій постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі № 904/1101/23, в ухвалі Верховного Суду від 10 квітня 2024 року в справі № 638/6853/21 зазначено, що сторона може подати докази на підтвердження розміру витрат, які вона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, зокрема і після судових дебатів, але виключно за сукупності двох умов: по-перше, ці докази повинні бути подані протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, і по-друге, сторона зробила відповідну заяву про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів.
Велика Палата Верховного Суду в додатковій постанові від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц зауважила, що приписи частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.
Суд першої інстанції, ухвалюючи додаткове рішення про розподіл судових витрат на правову допомогу, визнав частково доведеним понесення позивачем витрат на правничу допомогу згідно Угоди про надання правничої (правової) допомоги від 01 березня 2024 року, зокрема на суму 6 000 грн. Унаслідок цього, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у сумі 6 000 грн, що є правомірним розподілом витрат з огляду на повне задоволення позову.
Апеляційний суд частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з такого.
Відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята-шоста статті 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (висновки в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі № 357/380/20 (провадження № 14-20цс22)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18) зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування в справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
Під час визначення суми відшкодування суд має керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі висновки сформульовані в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц.
Відповідно до висновків Верховного Суду у постановах від 19 січня 2023 року у справі № 345/136/18, від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19 суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Суд вважає, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
За висновком, викладеним додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, суд може зменшити розмір судових витрат, якщо: заявлені судові витрати завищені, враховуючи обставини справи (ціна позову, тривалість справи, виклик свідків, призначення експертизи тощо); суду не було надано достатніх доказів фактичного здійснення витрат (відсутні акт прийому-передачі юридичних послуг, платіжне доручення та квитанції про сплату за надані послуги тощо); заявлені судові витрати були недоцільні або не обов'язкові (не підтверджена нагальна потреба у вивченні додаткових джерел права, завищений обсяг часу на технічну підготовку документів тощо).
Як вбачається з матеріалів справи розгляд справи в суді першої інстанції проводився у порядку спрощеного позовного провадження без виклику/повідомлення сторін.
Правничу допомогу позивачу ОСОБА_1 у межах розгляду його позову до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, надавав адвокат Бондаренко А. О. на підставі укладеної між ними угоди про надання правничої (правової) допомоги від 01 березня 2024 року, за умовами якої виконавець взяв на себе зобов'язання надати замовнику визначену цим договором правову допомогу щодо представництва та захисту прав, свобод та законних інтересів клієнта.
Повноваження адвоката Бондаренка А. О., як представника ОСОБА_1 підтверджуються ордером від 06 березня 2024 року серії АА № 1416610.
Загальний розмір витрат ОСОБА_1 в межах розгляду вказаного позову визначено в додатковому договорі від 02 квітня 2024 року № 2 до угоди про надання правничої (правової) допомоги від 01 березня 2024 року, який містить перелік виконаних адвокатом робіт та наведено вартість, що підлягає до оплати, в сумі 8 000 грн.
Згідно з додатковим договором від 02 квітня 2024 року № 2, на виконання умов цього договору виконавець надав клієнту наступну правничу допомогу межах справи за позовом за позовом ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню:
- системний аналіз документів отриманих від клієнта на предмет з'ясування існування наявності спору - 800 грн; - ознайомлення з матеріалами справи наданими клієнтом- 800 грн.; - вивчення документів та їх системний аналіз для оцінки судової перспективи - 800 грн; - вивчення нормативно-правових актів та судової практики - 800 грн; - побудова стратегії захисту порушених прав позивача - 800 грн; - узгодження правової позиції щодо захисту прав та законних інтересів клієнта -800 грн; - консультації клієнта, пов'язані з підставами для обґрунтування заявлених позовних вимог - 800 грн; - підготовка позовної заяви про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, - 800 грн; - представництво інтересів клієнта в суді - 1600 грн, усього - 8000 грн.
Згідно з пунктом 3.1. зазначеного договору клієнт зобов'язується сплатити гонорар адвокату в розмірі, що зазначений у пункті 2 цього договору.
У пункті 6.1. додаткового договору сторони погодили, що правова допомога вважаються наданою, а гонорар переданий клієнтом адвокату після підписання цього додаткового договору наданої правової допомоги сторонами, та скріплюється печатками (за наявності).
З викладеного вбачається, що правова допомога в цілому зводиться до вивчення поданих документів та складання позовної заяви, оскільки зазначення адвокатом про «системний аналіз документів отриманих від клієнта на предмет з'ясування існування наявності спору», «вивчення документів та їх системний аналіз для оцінки судової перспективи», «побудова стратегії захисту порушених прав позивача», з огляду на матеріали справи, не відповідає змісту вказаних дій та обсягу документів, виходячи із того, що дана справа є справою незначної складності, судова практика у цій категорії справ є усталеною та не потребує додаткового вивчення нормативно-правових актів, а обсяг документів, наданий для вивчення адвокату, складається із двох документів - виконавчого напису ( 1 аркуш) та постанови про відкриття виконавчого провадження (1 аркуш). Отже, вивчення і опрацювання таких документів не становить значної складності.
З огляду на викладене вбачається, що витрати позивача на правову допомогу в зазначеному розмірі не відповідають критерію розумності та обґрунтованості таких витрат, а тому не можуть бути покладені на відповідача у повному обсязі.
Визначаючи розмір судових витрат на правову допомогу в сумі 6000 грн, не враховуючи лише таку послугу як «представництво інтересів клієнта в суді» з огляду на те, що справу розглянуто у спрощеному позовному порядку, суд першої інстанції не звернув увагу, середі іншого, на неспівмірність зазначеної суми з реальним обсягом такої допомоги, необґрунтованість заявленої суми судових витрат відповідно до обсягу наданих послуг, предметом спору та складністю справи, невідповідність критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин цієї справи.
Враховуючи наявність заперечень сторони відповідача щодо неспівмірності заявленого розміру витрат на оплату правничої допомоги відповідача, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що розмір заявлений адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг) є завищеним. Суд першої інстанції, при ухваленні додаткового рішення, не звернув увагу на те, що заявлений розмір вочевидь не відповідає обсягу наданих послуг та виконаних робіт, є необґрунтованим, тоді як під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, визначені статтею 141 ЦПК України, і для цього заява іншої сторони не вимагається.
Зокрема, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що підготовка заявника до звернення з позовною заявою про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність позовної заяви не є значними, а тому заявлений розмір витрат на її підготовку є очевидно завищеним та необґрунтованим.
Таким чином, заявлені до стягнення витрати на правову допомогу 8000 грн є необґрунтованими та завищеними, порівняно з обсягом наданих адвокатом послуг.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що наявні в матеріалах справи договір про надання правової допомоги від 01 березня 2024 року, додатковий договір від 02 квітня 2024 року до угоди про надання правничої допомоги від 01 березня 2024 року не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у визначеному судом розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має відповідати вимогам статей 137, 141 ЦПК України та критерію розумної необхідності таких витрат.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що визначена судом до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу сума в розмірі 6 000 грн є неспівмірною зі складністю справи та непропорційною до предмета позову, обсягом наданих адвокатом послуг заявнику, не відповідає критерію розумності та необхідності таких витрат.
У пункті 135 постанови від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що «не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.».
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 28 червня 2023 року у справі № 369/576/22, «суд апеляційної інстанції обґрунтовано врахував вищенаведену судову практику і, застосовуючи норми ЦПК України, зробив висновок про те, що критерії, визначені частиною четвертою статті 137 ЦПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини другої статті 141 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних із розглядом справи. Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, визначені статтею 141 ЦПК України. Апеляційний суд правильно зазначив, що таке застосовування не є тотожним застосовуванню судом критеріїв, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України, де обов'язковою умовою є наявність клопотання іншої сторони.»
Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги обсяг вчинених процесуальних дій , обсяг виконаної адвокатом роботи, враховуючи складність справи, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги та наявність підстав для зменшення суми витрат на правову допомогу, що підлягають стягненню з ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» на користь ОСОБА_1 , із суми 6000 грн до суми в розмірі 2400 грн, у зв'язку з чим додаткове рішення суду підлягає зміні.
Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи наведене, встановивши невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та вимогам цивільного процесуального закону, апеляційний суд дійшов висновку про зміну оскаржуваного додаткового рішення в частині визначення суми витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає до стягнення.
В апеляційній скарзі представник ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» - Тимошенко О.О. також просив витрати, а саме судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1816 грн. 80 коп. покласти на позивача ОСОБА_1 . Проте такі вимоги не ґрунтуються на нормах процесуального права, виходячи з наступного.
Судові витрати, передбачені статтею 133 ЦПК України, становлять два види судових витрат: судовий збір та витрати, пов'язані з розглядом справи, до яких належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Розподіл судових витрат здійснюється судом або в рішенні по суті спору (якщо сторони надали всі докази на підтвердження судових витрат до виходу суду до нарадчої кімнати), або в додатковому судовому рішенні (якщо сторони скористалися своїм правом подати докази на підтвердження понесення судових витрат).
Таким чином, оскарження судового рішення щодо розподілу судових витрат може відбуватися або шляхом оскарження рішення по суті спору в частині розподілу судових витрат, або шляхом оскарження додаткового судового рішення.
Стаття 1 Закону України «Про судовий збір» визначає поняття судового збору, як збору, що справляється по всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених Законом.
Стаття 3 Закону визначає як загальний перелік об'єктів справляння судового збору, так і процесуальні документи, за подання яких до суду збір не сплачується.
Враховуючи те, що у даному випадку оскаржується додаткове рішення щодо розподілу судових витрат, а не за позовними вимогами по суті спору, підстави для сплати судового збору, при зверненні до суду із цією апеляційною скаргою були відсутні.
Отже, сплачена відповідачем сума судового збору при зверненні до суду апеляційної інстанції згідно зі статтею 7 Закону України «Про судовий збір» може бути повернута за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381 - 383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», яка подана представником Тимошенко Олександром Олександровичем, - задовольнити частково.
Додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 квітня 2024 року - змінити, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» на користь ОСОБА_1 , із суми 6000 грн. до суми 2400 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду із підстав визначених ст. 389 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 31 березня 2025 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Кирилюк Г.М.
Рейнарт І.М.