Справа № 761/20898/24
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/14369/2024
2 жовтня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.
при секретарі Кононовій Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 7 червня 2024 року (суддя Притула Н.Г.) про відмову у забезпеченні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Русанюк Золтан Золтанович про скасування рішення державного реєстратора та припинення права власності,
встановив:
у червні 2024 року позивачка звернулась до суду з позовом, у якому просила визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Русанюка З.З. № 71925000 від 6 березня 2024 року та припинити право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 1506422080000).
Мотивуючи позовні вимоги, позивачка зазначала, що 18 січня 2019 року між нею та ОСОБА_2 був укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пірієвою О.С., за умовами якого ОСОБА_2 надала їй в позику грошові кошти у розмірі 717 660,39грн, що еквівалентно 25 600 доларів США, строком до 18 січня 2020 року. 8 травня 2019 року між ними був укладений договір про внесення змін та доповнень до вказаного договору позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пірієвою О.С., відповідно до якого ОСОБА_2 надала їй в позику грошові кошти в розмірі 1 594 735грн, що еквівалентно 58 202 доларів США, з кінцевим строком повернення до 18 січня 2020 року.
Також, позивачка зазначала, що 18 січня 2019 року був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пірієвою О.С., за умовами якого в забезпечення виконання її зобов'язань за вказаним договором позики, вона передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 . Відповідно до п. 6.2 договору іпотеки, звернення стягнення здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя; передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання за договором позики в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку»; передачі іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку».
Відповідно до п. 6.4 за рішенням іпотекодержателя задоволення його вимог може здійснюватись в позасудовому порядку, передбаченому цим застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, яке визнається сторонами договором про задоволення вимог іпотекодержателя та чинним законодавством України. Таким чином, договір іпотеки містить відповідне застереження, яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Позивачка посилалась на те, що 6 березня 2024 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюком З.З. було прийнято рішення № 71925000, на підставі якого до державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про право власності на квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_2 .
Позивачка стверджувала, що не отримувала від відповідачки будь-яких вимог про усунення порушень договору позики, а приватний нотаріус, всупереч пункту 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, прийняв спірне рішення за відсутності копії письмової вимоги про усунення порушення основного зобов'язання, копії повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення, яким надіслано вимогу, довідки іпотекодержателя, що містить відомості про суму боргу за основним зобов'язанням.
Крім цього, позивачка посилалась на те, що всупереч вимогам статті 37 Закону України «Про іпотеку», приватний нотаріус прийняв оскаржуване рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 за відсутності експертної оцінки цієї квартири.
Одночасно з позовом ОСОБА_1 було подано заяву про забезпечення позову, у якій вона просила накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 1506422080000); заборонити органам та суб'єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав у відповідності до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» - суб'єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та обтяжень та державним реєстраторам прав на нерухоме майно вчиняти будь-які дії щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно (права власності, користування, (оренди, найму, тощо) обтяжень речових прав на нерухоме майно (іпотеки, заборони відчуження, тощо) щодо нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 1506422080000); заборонити ОСОБА_2 та/або за її дорученням іншим особам вчиняти дії щодо вселення та/або виселення будь-яких осіб з квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 1506422080000), а також вчиняти дії щодо зміни, скасування (припинення) державної реєстрації (декларування) місця проживання будь-яких осіб у цій квартирі.
Мотивуючи подану заяву, позивачка зазначала, що спірна квартира є її єдиним житлом, а відповідачкою вчиняються дії щодо її виселення та передачі квартири в користування іншим особам, що зумовить необхідність в майбутньому ініціювати інші судові провадження з приводу виселення таких осіб та захисту своїх майнових прав.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 7 червня 2024 року у задоволенні заяви відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції фактичних обставини справи.
Позивачка посилається на свої доводи, викладені у заяві про забезпечення позову, а також посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у
постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, зазначає про співмірність запропонованих нею заходів забезпечення позову.
Також, позивачка, посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17, зазначає, що враховуючи суть спору, який виник між нею та відповідачкою, існує можливість реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, у разі задоволення позовних вимог.
Крім цього, позивачка, посилаючись на ч.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 367/3628/21, зазначає, що таке втручання держави у право на мирне володіння майном є виправданим та вкрай необхідним, оскільки воно спрямоване виключно на забезпечення цивільного судочинства.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Русанюк З.З., будучи належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду апеляційної скарги, шляхом направлення судової повістки-повідомлення до його електронного кабінету в системі «Електронний суд» (с.с.43), у судове засідання не з'явився, клопотання про його перенесення не подав.
Позивачка ОСОБА_1 про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялась за зазначеною у апеляційній скарзі адресою, однак судова повістка-повідомлення повернулось до апеляційного суду без вручення з відміткою листоноші «адресат відсутній за вказаною адресою» (с.с.38-39).
Згідно ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Матеріали справи не містять іншої адреси місця проживання або місця знаходження позивачки ОСОБА_1 .
Виходячи з вищезазначених норм процесуального права, позивачка ОСОБА_1 належним чином повідомлена про день, час та місце апеляційного розгляду, у судове засідання не з'явилась, клопотання про його перенесення не подала.
Враховуючи вищевикладене та відповідно до положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у відсутність позивачки та третьої особи.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідачки ОСОБА_2 - адвоката Мустіпан О.В., яка проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, вивчивши копії матеріалів справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не надала доказів, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачки, за захистом яких вона звернулась до суду.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав.
Відповідно до ст. 149 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно п. 1 та 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Отже, за змістом наведених вище норм умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Такий інститут цивільно-процесуального законодавства передбачений з метою попередження несумлінних дій відповідача, які можуть призвести до ускладнення або неможливості виконання рішення.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 зазначила, що: «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду
діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення.
Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.
Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин
справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цих заходів призведе до ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Подібні правові висновки сформульовані також Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постановах від 13 грудня 2021 року у справі № 367/3765/20 та від 12 січня 2022 року у справі № 568/525/21, від 19 травня 2022 року у справі № 619/2293/21.
Частиною 3 статті 12 і частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно позовної заяви між сторонами виник спір стосовно правомірності набуття відповідачкою права власності на квартиру АДРЕСА_1 , яка належала на праві власності позивачці та була передана в іпотеку відповідачці на підставі договору іпотеки.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову та зазначаючи об'єктивні обставини та припущення щодо обставин, які мають реальну загрозу невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, позивачка зазначила, що відповідачка не повідомила її про намір звернути стягнення на предмет іпотеки, на даний час вимагає її виселення з квартири та має намір розпорядитися квартирою на власний розсуд, а відтак позивачка має обґрунтовані підстави вважати, що незабезпечення позову у даній справі може призвести до відчуження квартири на користь третіх осіб, що може ускладнити виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки вбачається, що право власності на спірну квартиру було зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Русанюка З.З. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 71925000 від 6 березня 2024 року, згідно договору іпотеки (с.с.13-14).
Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
За таких обставин, відповідачка, як власник квартири, може розпорядитися своїм майном у будь-який час, що у подальшому може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення даного позову.
Виходячи з вищевикладеного, через ризик відчуження квартири на користь третіх осіб, невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту квартири, може істотно ускладнити ефективний захист прав позивачки у випадку задоволення її позову.
Вказані обставини не були враховані судом першої інстанції при розгляді заяви про забезпечення позову та не наведено належного обґрунтування не врахування доводів позивачки.
Разом з цим, вимоги позивачки про забезпечення позову також шляхом заборони органам та суб'єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав у відповідності до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» - суб'єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та обтяжень та державним реєстраторам прав на нерухоме майно вчиняти будь-які дії щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно (права власності, користування, (оренди, найму, тощо) обтяжень речових прав на нерухоме майно (іпотеки, заборони відчуження, тощо) щодо нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 1506422080000); заборони ОСОБА_2 та/або за її дорученням іншим особам вчиняти дії щодо вселення та/або виселення будь-яких осіб із зазначеної квартири, а також вчиняти дії щодо зміни, скасування (припинення) державної реєстрації (декларування) місця проживання будь-
яких осіб у цій квартирііншим особам вчиняти будь-які дії щодо вказаного майна, задоволенню не підлягають, так як у заяві не наведено обґрунтування необхідності застосування такого виду забезпечення позову та не зазначено, як саме невжиття цих заходів забезпечення даного позову, може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у даній справі у разі задоволення позову.
Колегія суддів вважає, що накладення арешту на спірну квартиру є достатнім способом забезпечення даного позову.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні ухвали про відмову у забезпеченні даного позову, неповно встановив обставини справи, не врахував наданих доказів, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, тому ухвала суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення заяви про забезпечення позову.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 7 червня 2024 року скасувати, ухваливши нове судове рішення, яким заяву задовольнити частково.
Накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 1506422080000), яка належить на праві власності ОСОБА_2 .
В іншій частині заяви відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 31 березня 2025 року.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.І. Ящук