Справа №591/8407/24 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/477/25 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Крадіжка
Іменем України
25 березня 2025 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції в м. Суми кримінальне провадження № 591/8407/24 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 23.10.2024 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою,
учасників судового провадження:
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
установила:
В поданій апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу суду та призначити новий розгляд у суді першої інстанції, оскільки не погоджується з викладеними судом мотивами судового рішення.
У Зарічному районному суді м. Суми знаходиться кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 185 КК, розгляд якого по суті пред'явленого обвинувачення до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою не завершений, тому прокурором було подане клопотання про продовження ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою із визначенням розміру застави, яке обґрунтоване тим, що ОСОБА_7 може вдатися до переховування від суду, незаконно впливати на свідків, вчиняти інші кримінальні правопорушення.
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 23.10.2024 обвинуваченому ОСОБА_9 продовжений запобіжний захід у виді тримання під вартою із визначенням застави в розмірі 60560 грн. Своє рішення суд першої інстанції умотивував тим, що прокурором доведено наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК, а інші більш м'які запобіжні заходи не зможуть запобігти цим ризикам.
Відповідно ч. 1 ст. 117 КПК, пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою суду. При цьому поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються обставини, які не залежать від волі заінтересованої особи і перешкодили їй виконати процесуальні дії у межах встановленого законом проміжку часу, а згідно п. 1-1 ч. 2 ст. 395 КПК апеляційна скарга, якщо інше не передбачено цим Кодексом, може бути подана на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, - протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Оскаржувана ухвала постановлена 23.10.2024 в судовому засіданні за участі обвинуваченого ОСОБА_7 , а до апеляційного суду його апеляційна скарга надійшла 29.10.2024, однак в матеріалах справи відсутні відомості про отримання останнім копії ухвали слідчого судді, тому колегія суддів вважає за необхідне поновити обвинуваченому ОСОБА_7 строк на апеляційне оскарження рішення слідчого судді.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи обвинуваченого ОСОБА_7 , який підтримав свою апеляційну скаргу, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вказана вище апеляційна скарга обвинуваченого задоволенню не підлягає з таких підстав.
Зокрема, завданнями кримінального провадження, крім іншого, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК), а згідно ст. 177 КПК підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті, тобто: переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Відповідно ч. 3 ст. 315 КПК, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого; при розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу. При цьому обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою, однак в кожному випадку суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів; забезпечення таких стандартів вимагає від національного суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК, і обґрунтованість цього обвинувачення може бути вирішена виключно при ухваленні судом першої інстанції вироку, а тому колегія суддів не уповноважена надавати будь-яку правову оцінку доказам як сторони захисту, так і сторони обвинувачення щодо винуватості чи навпаки невинуватості ОСОБА_7 , вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність пред'явленого йому обвинувачення, правильності кваліфікації його дій, достовірність або недостовірність наявних у справі доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування органом державного обвинувачення того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність, і може вирішувати тільки питання щодо наявності або відсутності встановлених ч. 1 ст. 177 КПК ризиків і необхідності (доцільності) подальшого тримання під вартою обвинуваченого для їх запобігання до закінчення судового розгляду по суті кримінального провадження.
Висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені судом за результатами сукупного аналізу фактичних обставин кримінального правопорушення та особистих даних обвинуваченої особи (характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців тощо), її поведінки під час досудового розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилитись від органів влади, способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків тощо). При цьому ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. Хоч КПК і не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Враховуючи наведені вище обставини, існують ризики того, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого, свідків або вчинити інше кримінальне правопорушення, а застосування іншого, більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою не забезпечить належне виконання останнім покладених на нього процесуальних обов'язків і не зможе запобігти передбаченому ч. 1 ст. 177 КПК ризику.
Урахування тяжкості кримінального правопорушення, у цьому конкретному випадку, має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за вчинені кримінальні правопорушення підвищує ризик того, що обвинувачений ОСОБА_7 може ухилитися від суду та іншим чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, оскільки «небезпека ризику переховування від суду може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з інформацією про матеріальний, соціальний стан особи та ін.», а «серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти» (рішення ЄСПЛ у справах «Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини»). При цьому колегія суддів враховує те, що «тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту», а «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів» (рішення ЄСПЛ від 26.07.2001 у справі «Ілійков проти Болгарії» (заява № 33977/96).
Суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого рішення, що вказані прокурором ризики не зменшились та є актуальним і на час апеляційного розгляду, зважаючи на тяжкість майбутнього покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого правопорушення, його характер та ступінь суспільної небезпечності, а також обставини його вчинення, зокрема. При цьому ризик втечі, як зазначалось вище, також має оцінюватись і у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування (§58 рішення ЄСПЛ у справі «Бекчиєв проти Молдови»), а тому колегія суддів вважає, що ризик переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності дійсно має місце і реально існує.
Що ж стосується апеляційної скарги обвинуваченого, то вона не містить жодних доводів на спростування висновків суду першої інстанції про необхідність тримання його під вартою, тобто є необґрунтованою і задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду першої інстанції належним чином умотивоване, матеріали кримінального провадження об'єктивно свідчать про недостатність застосування більш м'якого запобіжного заходу для запобігання наявному ризику, який є реальним і продовжує існувати.
Зважаючи на наявність ризиків зазначених в ухвалі суду першої інстанції, необхідність забезпечення повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до кожного учасника судового провадження була застосована належна правова процедура, колегія суддів вважає, що суспільний інтерес, що полягає у захисті прав потерпілих від злочинів привалює над принципом поваги до свободи особистості і виправдовує саме на теперішній час подальше тримання обвинуваченого під вартою.
Оскаржувана ухвала суду є законною, обґрунтованою та належним чином умотивованою, внаслідок чого вона підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга ОСОБА_7 - без задоволення.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України,
постановила:
Поновити обвинуваченому ОСОБА_7 строк на апеляційне оскарження ухвали Зарічного районного суду м. Суми від 23.10.2024.
Ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 23.10.2024 відносно ОСОБА_10 залишити без змін, а його апеляційну скаргу на цю ухвалу - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4