28 березня 2025 р.Справа №160/8927/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Сліпець Н.Є., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі заяву ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного у справі №160/8927/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Комісії з розгляду питань щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
26.03.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Комісії з розгляду питань щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо не розгляду заяви
ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" як чоловіку, на утриманні якого перебувають троє і більше дітей віком до 18 років;
- зобов'язати відповідачів розглянути заяву ОСОБА_1 про
надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту З
частини 1 статті ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" як чоловіку, на утриманні якого перебувають троє і більше дітей віком до 18 років " та за наслідком розгляду цієї заяви прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
Разом з позовом, 26.03.2025 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить суд заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти дії щодо переміщення ОСОБА_1 до військової частини з метою проходження ним військової служби в Збройних Силах України до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі щодо визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
В обґрунтування поданої заяви зазначає, що, якщо заявника буде призвано на військову службу під час мобілізації, в особливий період, він набуде нового юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на відстрочку, а також унеможливить виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача, оскільки надання відстрочки/бронювання від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим. Без вжиття заходів забезпечення позову мобілізаційні заходи відносно ОСОБА_1 будуть завершені, а тому будь-яке рішення у справі за його адміністративним позовом не поновить порушені права, про які ним наголошено, у зв'язку із чим просить забезпечити позов.
Відповідно до частини 1 статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
З урахуванням приписів ч.1 ст.154 КАС України суд розглянув заяву про забезпечення позову в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Дослідивши подану заяву про забезпечення позову та матеріали справи, в рамках якої її подано, суд доходить висновку про наявність підстав для її часткового задоволення, з огляду на наступне.
Так, відповідно до ч.1 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з ч.2 ст.150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Частиною першою ст.151 КАС України встановлено, що позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
При цьому відповідно до ч.2 ст.151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
З аналізу наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України слідує, що забезпечення позову здійснюється з метою гарантування виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог та спрямоване на те, щоб не допустити настання незворотних наслідків щодо відновлення порушеного права.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії (зупинення оскаржуваного рішення). Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
З огляду на приписи статті 150 КАС України, небезпека істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, до вирішення справи по суті не є фактом, який підлягає встановленню, а є елементом аргументації або оціночною категорією.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В силу ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, суд зазначає, що обов'язок щодо доведення та обґрунтування наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, аргументованості та невідвертості додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на особу, яка заявляє клопотання.
Виходячи з системного тлумачення зазначених положень закону, застосування заходів забезпечення позову можливе лише у випадку існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або якщо захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також наявність ознак, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. При цьому небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача має бути очевидною.
При цьому з аналізу вищенаведених приписів статті 150 КАС України слідує, що цією нормою закону визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
В розумінні наведених норм процесуального закону, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності ускладнення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушення у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є у часниками даного судового процесу.
При цьому, інститут забезпечення позову є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.
Забезпечення позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Судом встановлено, що позивачем, зокрема, оскаржуюється бездіяльність Комісії з розгляду питань щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо ненадання відстрочки від призову під час мобілізації ОСОБА_1 , в той час як позивач, за його твердженням, має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.3 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", оскільки він має на утриманні трьох дітей віком до 18 років.
Так, 18.02.2025 та 12.03.2025 ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Станом на день звернення до суду заяви позивача не розглянуті, рішення не прийнято.
За встановлених обставин, суд вважає необхідним забезпечити позов, оскільки невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, з огляду на таке.
Так, предметом позову у цій справі є зобов'язання відповідача надати позивачеві відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
При цьому, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають військовозобов'язані жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці
Відповідно до ч.9 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, зокрема, що військовослужбовці - особи, які проходять військову службу.
Згідно з п.4 ч.1 ст.24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Відповідно до п.1.1.-1.2. глави 1 розділу І Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008р. №402 (далі Положення №420) військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
З аналізу зазначених норм слідує, що військовозобов'язані, які були призвані на військову службу під час мобілізації, в особливий період, набувають нового юридичного статусу військовослужбовці, а ВЛК військовозобов'язаних осіб проводиться з метою визначення їх придатності до військової служби з подальшою мобілізацією.
При цьому особа, яка має право на відстрочку, не повинна підлягати призову на військову службу під час мобілізації.
Таким чином, суд доходить висновку, що якщо заявника буде призвано на військову службу під час мобілізації, в особливий період, він набуде нового юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на відстрочку, у разі встановлення наявності у нього такого права, а також унеможливить виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача, оскільки надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим.
Отже, наявна підстава для забезпечення позову, яка передбачена п. 1 ч. 2 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, суд звертає увагу, що розгляд заяви про вжиття заходів забезпечення позову не передбачає надання оцінки правомірності дій, рішень чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, а спрямований виключно на забезпечення захисту прав, свобод та інтересів позивача на час розгляду справи. Тобто, виключно за результатами розгляду справи по суті судом надається повна, всебічна та об'єктивна оцінка оскаржуваному рішенню, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заявлених заходів забезпечення позову, з урахуванням розумності та обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу, суд доходить висновку, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню в частині щодо вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти дії, пов'язані з мобілізацією ОСОБА_1 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №160/8927/25.
Вжиття заходів забезпечення позову у зазначений спосіб, не суперечить меті застосування правового інституту забезпечення позову та забезпечить ефективність судового захисту, у разі задоволення цього позову. Водночас такий захід забезпечення позову відповідає положенням Кодексу адміністративного судочинства України та не відноситься до переліку заборон щодо забезпечення позову, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настане подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Згідно з Рекомендацією NR (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийняті Комітетом міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
Суд також наголошує, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявності об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Враховуючи наведене, суд вважає, що достатнім, допустимим і належним способом, який дозволить зберегти існуюче становище до вирішення справи по суті позовних вимог, є вжиття заходів забезпечення позову у спосіб заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти дії, пов'язані з мобілізацією ОСОБА_1 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №160/8927/25.
При вирішення питання щодо вжиття заходів забезпечення позову, суд оцінив, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти та дійшов висновку, що вжиття вказаних заходів забезпечення позову буде мати наслідком виключно збереження існуючого становища до розгляду справи по суті. Водночас, невжиття таких заходів, очевидно, може призвести до того, що захист прав, свобод та інтересів заявника, на захист яких буде подано в майбутньому позов, стане неможливим, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, в тому числі матеріальних.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає за можливе вжити зазначені заходи забезпечення позову з метою захисту прав та законних інтересів позивача. При цьому вжиті заходи забезпечення є своєчасними, відповідають предмету позову, а також є співрозмірними із заявленими вимогами, необхідними і достатніми для забезпечення в майбутньому виконання судового рішення, а їх невжиття може унеможливити ефективний захист прав заявника та призвести до заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам.
Крім того, суд наголошує, що вжиття таких заходів жодним чином не зумовлює фактичного вирішення спору, а спрямовано лише на збереження існуючого становища до набрання законної сили рішенням в адміністративній справі №160/897/25.
За таких обставин, суд вважає обґрунтованими твердження позивача щодо наявності реальної загрози спричинення значної шкоди його правам та здійснення ефективного захисту і поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких позивач звернувся до суду, якщо таке рішення буде прийнято на його користь, у разі невжиття заходів забезпечення позову.
Разом з тим, суд не знаходить підстав для задоволення вимог заяви позивача про забезпечення позову, а саме: щодо заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти дії щодо переміщення ОСОБА_1 до військової частини з метою проходження ним військової служби в Збройних Силах України до моменту набрання законної сили рішенням суду у цій справі, з огляду на те, що, жодних доказів вжиття відповідачем будь-яких дій щодо переміщення до військової частини ОСОБА_1 суду не надано, відтак, неможливо стверджувати, що такі дії вчиняються та, відповідно, можуть об'єктивно спричинити шкоду правам позивача до ухвалення рішення суду у цій справі.
Враховуючи вище викладене, суд доходить висновку про часткове задоволення заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Керуючись статтями 150-154, 156, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №160/8927/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Комісії з розгляду питань щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти дії, пов'язані з мобілізацією ОСОБА_1 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №160/8927/25.
У задоволенні іншої частини заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Є. Сліпець