Справа № 161/19414/24 Головуючий у 1 інстанції: Рудська С. М.
Провадження № 22-ц/802/287/25 Доповідач: Киця С. I.
18 березня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Киці С. І.,
суддів Данилюк В. А., Шевчук Л. Я.,
секретар судового засідання Черняк О. В.,
з участю прокурора Костюк Н. В.,
представника відповідача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом заступника керівника Луцької окружної прокуратури, поданої в інтересах держави в особі Підгайцівської сільської ради Луцького району Волинської області, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування земельної ділянки, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 , поданою представником ОСОБА_1 , на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 грудня 2024 року
Заступник керівника Луцької окружної прокуратури Мацюк С. Я. у жовтні 2024 року звернувся в суд з позовом в інтересах держави в особі позивача Підгайцівської сільської ради до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування земельної ділянки. Позов обґрунтовував тим, що 07 березня 2024 року ОСОБА_4 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0722884800:03:001:0851 у с. Струмівка Луцького р-ну, площею 0,18 га для ведення особистого селянського господарства. Підставою державної реєстрації земельної ділянки слугувало рішення Підгайцівської сільської ради від 17 листопада 2006 року № 9-4 про передачу у приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,5 га, однак таке не містить відомостей про розміщення земельної ділянки у межах певного населеного пункту та містить посилання на Декрет Кабінету Міністрів України № 15-92 від 26 грудня 1992 року, який на момент прийняття зазначеного рішення втратив чинність. За інформацією ГУ Держгеокадастру у Волинській області ОСОБА_4 на підставі рішення Підгайцівської сільської ради від 17 листопада 2006 року № 9-4 вже набула у власність дві земельні ділянки з кадастровими номерами 0722884800:03:001:4294, площею 0,25 га, та 0722884800:03:001:4266, площею 0,25 га, що підтверджується Державним актом серії ЯБ 490369 від 07.06.2007 року. На момент отримання права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0722884800:03:001:0851, рішення Підгайцівської сільської ради від 17 листопада 2006 року № 9-4 вже було реалізованим. Земельна ділянка з кадастровим номером 0722884800:03:001:0851 вибула з комунальної власності протиправно. Окружною прокуратурою опрацьовано технічну документацію із землеустрою, що слугувала підставою для внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельну ділянку з кадастровим номером 0722884800:03:001:0851 та встановлено, що остання розроблена з порушенням норм земельного законодавства. Відбулося незаконне формування земельної ділянки всупереч відсутності рішення уповноваженого органу про її відведення у власність шляхом надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо її відведення, безпідставна реєстрація ОСОБА_4 права приватної власності на спірну земельну ділянку. На даний час власниками 0722884800:03:001:0851 є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 13 березня 2024 року № 710. Спірна земельна ділянка розташована в с. Струмівка Луцького району Волинської області в адміністративних межах Підгайцівської територіальної громади. Власником земель комунальної власності є Підгайцівська сільська рада, яка визначена позивачем у даному позові. Спірна земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності Підгайцівської сільської ради та незаконно, без прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування, вибула з комунальної власності територіальної громади поза її волею. Просив витребувати у комунальну власність Підгайцівської сільської ради з незаконного володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельну ділянку з кадастровим номером: 0722884800:03:001:0851, площею 0,18 га, що розташована у селі Струмівка Луцького району Волинської області.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 грудня 2024 року в цій справі витребувано у комунальну власність Підгайцівської сільської ради Луцького району Волинської області з незаконного володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельну ділянку з кадастровим номером 0722884800:03:001:0851, площею 0,18 га, що розташована у селі Струмівка Луцького району Волинської області. Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в користь Волинської обласної прокуратури понесені судові витрати зі сплати судового збору за подання позову в розмірі 2422 грн та за подання заяви про забезпечення позову в розмірі 1211,20 грн, всього 1816,80 грн.
Відповідач ОСОБА_2 через представника ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на зазначене рішення суду. Вважає його ухваленим з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Всупереч нормам Земельного Кодексу України суд першої інстанції не досліджував питання дати та порядку набуття прав на спірну земельну ділянку ОСОБА_4 , хоча відповідно до відповіді Підгайцівської сільської ради від 19 липня 2024 року дана земельна ділянка перебувала в користуванні вказаної громадянки. Судом не узято до уваги той факт, що на підставі рішення Підгайцівської сільської ради від 17 листопада 2006 року № 9-4 ОСОБА_4 було передано земельні ділянки загальною площею 0,75 га, тобто особою повністю не було реалізовано рішення органу місцевого самоврядування. Власників земельних ділянок не було повідомлено про розгляд земельного спору. Не надано належної оцінки тому факту, що в технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_4 , 01.03 - для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,1800 га, яка розташована за адресою: Волинська обл., Луцький р-н, с. Струмівка, міститься положення Підгайцівської сільської ради на Акті узгодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами. В апеляційній скарзі наведені норми законодавства, що регулюють питання права власності, втручання держави у право, віндикаційного позову, добросовісного набувача. Суд помилково розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження. Суд вирішив питання про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі в справі, а саме попереднього власника земельної ділянки ОСОБА_4 . Просив скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 грудня 2024 року в цій справі; ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову керівника Луцької окружної прокуратури, поданого в інтересах держави в особі Підгайцівської сільської ради Луцького району Волинської області до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування земельної ділянки.
У відзиві на апеляційну скаргу заступник керівника Луцької окружної прокуратури Мацюк С. Я. заперечив вимоги апеляційної скарги відповідача. Зазначив, що рішення Підгайцівської сільської ради від 17 листопада 2006 року № 9-4 не містить відомостей про розміщення земельної ділянки в межах певного населеного пункту та містить посилання на Декрет Кабінету Міністрів України № 15-92 від 26 грудня 1992 року, який на момент прийняття зазначеного рішення втратив чинність. У додатку № 1 до рішення сільської ради ОСОБА_4 зазначена двічі: у першому рядку передбачено передачу їй у власність земельних ділянко загальною площею 0,5 га, з яких 0,50 га - для ведення особистого селянського господарства; у другому випадку - 0,25 га без зазначення цільового призначення таких земель. ОСОБА_4 у 2007 році скористалася правом на отримання земельних ділянок площею 0,50 га безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, скориставшись тією частиною рішення органу місцевого самоврядування, яка надавала їй право на отримання 0,5 га земель для ведення особистого селянського господарства. Безоплатна приватизація земель провадиться лише один раз за кожним видом використання в межах норм безоплатної приватизації. Земельні ділянки, які набуті ОСОБА_4 у 2007 році (0722884800:03:001:4294, площею 0,25 га, та 0722884800:03:001:4266, площею 0,25 га) мали цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, а не для ведення особистого підсобного господарства. Відсутні підстави стверджувати, що під площею 0,25 га передбачалося передання ОСОБА_4 земель саме для ведення особистого селянського господарства. У подальшому ОСОБА_4 на підставі рішення Підгайцівської сільської ради від 17 листопада 2006 року № 9-4 зареєструвала право власності ще на дві земельні ділянки у селі Струмівка Луцького району: з кадастровим номером 0722884800:03:001:0851, площею 0,18 га, для ведення особистого селянського господарства, та з кадастровим номером 0722884800:03:001:0852, площею 0,8 га. Реалізувавши своє право на приватизацію земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,50 га у 2007 році, ОСОБА_4 у 2024 році набула ще дві земельні ділянки загальною площею 0,26 га, на підставі одного і того ж рішення сільської ради. При цьому витяг з рішення щодо 0,25 га земель невизначеного цільового призначення як під час приватизації у 2007 році, так і під час приватизації у 2024 році ОСОБА_4 не подавала. Правомірно можна приватизувати лише одну земельну ділянку площею до 2 га, натомість ОСОБА_4 приватизувала чотири земельні ділянки площею 0,76 га. Вважає, що земельна ділянка з кадастровим номером 0722884800:03:001:0851 у с. Струмівка Луцького р-ну, площею 0,18 га, вибула з комунальної власності протиправно, поза волею власника. Земельний спір розглядається в судовому порядку, як це передбачено статтею 158 ЗК України. Факт погодження меж спірної земельної ділянки спростовується листом сільської ради від 19 липня 2024 року, що приєднаний до матеріалів справи (позовної заяви), згідно з яким про розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за кадастровим номером 0722884800:03:001:0851 сільській раді стало відомо після отримання запиту окружної прокуратури. ФОП ОСОБА_5 не мав права розробляти технічну документацію на спірну земельну ділянку після набрання чинності підпунктом 5 пункту 27 Перехідних положень ЗК України, оскільки такі дії прямо заборонені законом. Задоволення позову прокурора не вважає порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції та не є невиправданим втручанням у права відповідачів на мирне володіння майном. Участь ОСОБА_4 у розгляді справи вважає необов'язковою, оскільки при заявленні віндикаційного позову визнання усього ланцюгу договорів недійсними не є обов'язковим, тому відповідачами у цій справі є кінцеві набувачі спірної земельної ділянки. Вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм процесуального права. Просив залишити апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Музика-Дубравський В. А, підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити з викладених у ній підстав. Прокурор Костюк Н.В. просила залишити апеляційну скаргу без задоволення з підстав, викладених у відзиві. Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.
Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дійшла висновку про її задоволення.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що 07 березня 2024 року на підставі рішення Підгайцівської сільської ради від 17 листопада 2006 року № 9-4 ОСОБА_4 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0722884800:03:001:0851 в селі Струмівка Луцького району, площею 0,18 га для ведення особистого селянського господарства, попри ту обставину, що рішення Підгайцівської сільської ради від 17 листопада 2006 року № 9-4 вже було реалізованим, шляхом набуття останньою у власність двох земельних ділянок з кадастровими номерами 0722884800:03:001:4294; 0722884800:03:001:4266. За наведених умов земельна ділянка вибула з комунальної власності протиправно, поза волею власника. На даний час власниками земельної ділянки є відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і існують правові підстави для витребування її від них в комунальну власність Підгайцівської сільської ради.
Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з таким висновком.
У справі, що переглядається, прокурор просив витребувати земельну ділянку з кадастровим номером 0722884800:03:001:0851 в с. Струмівка Луцького р-ну Волинської обл., площею 0,18 га для ведення особистого селянського господарства, яка була набута ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_4 , яка в свою чергу отримала спірну земельну ділянку у власність у порядку приватизації.
Судом встановлено, що 07 березня 2024 року за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0722884800:03:001:0851 в с. Струмівка Луцького р-ну Волинської обл., площею 0,18 га для ведення особистого селянського господарства. Підставою державної реєстрації даної земельної ділянки було рішення Підгайцівської сільської ради від 17 листопада 2006 року № 9-4 про передачу у приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,50 га.
Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 13 березня 2024 року ОСОБА_6 продала ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у спільну часткову приватну власність (по частці) вказану земельну ділянку
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої, другої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Вимогами частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України установлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (стаття 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами регулювався статтею 118 ЗК України. Подання заінтересованою особою проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є пропозицією про безоплатну приватизацію земельної ділянки, а рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність є прийняттям такої пропозиції власником в особі відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Приватизація земельної ділянки полягає в укладенні договору між громадянином і власником - державою або територіальною громадою (в особі відповідного органу) шляхом здійснення оферти та її прийняття відповідно до частини другої статті 638 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. При цьому частинами третьою та четвертою статті 116 ЗК України передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення.
Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (частина шоста статті 118 ЗК України).
За правилами статей 116, 121 ЗК України у приватну власність громадян України не можуть безоплатно передаватися із земель державної власності земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства у більшому розмірі, ніж 2,0 гектара.
Рішенням Підгайцівської сільської ради від 17 листопада 2006 року № 9-4 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність громадян», додатку № 1 до рішення, було передано у приватну власність ОСОБА_4 земельні ділянки 0,50 га (осг) та 0,25 га (без зазначення цільового призначення).
ОСОБА_4 зверталася до Підгайцівської сільської ради з заявами від 18 серпня 2006 року та 18 жовтня 2006 року про передачу земельних ділянок відповідно 0,50 га та 0,25 га для ведення особистого селянського господарства. На даних заявах стоїть відмітка «передати». У відповіді Підгайцівської сільської ради від 17 січня 2025 року на запит адвоката, зазначається що відповідно до рішення сільської ради від 17 листопада 2006 року «Про передачу у приватну власність» ОСОБА_4 передано в приватну власність 0,50 га в с.Струмівка для ведення особистого селянського господарства (згідно заяви від 16 серпня 2006 року) та 0,25 га в с. Струмівка, для ведення особистого селянського господарства (згідно заяви від 18 жовтня 2006 року).
У відповіді від 19 липня 2024 року на запит Луцької окружної прокуратури Підгайцівська сільска рада проінформувала, що вказана земельна ділянка площею 0,18 га для ведення особистого селянського господарства в с. Струмівка, перебувала в користуванні ОСОБА_4 відповідно до кадастрових книг сільської ради.
Згідно з інформацією Головного управління Держгеокадастру у Волинській області ОСОБА_4 на підставі рішення Підгайцівської сільської ради від 17 листопада 2006 року № 9-4 набула у власність земельні ділянки з кадастровими номерами 0722884800:03:001:4294, площею 0,25 га, та 0722884800:03:001:4266, площею 0,25 га, що підтверджується Державним актом серії ЯБ 490369 від 07 червня 2007 року. Відповідно до технічної документації зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку громадянці ОСОБА_4 в с. Струмівка 2007 року, підставою видачі Державного акта на право власності на земельну ділянку є заява ОСОБА_4 та рішення Підгайцівської сільської ради від 17 листопада 2006 року № 9-4. Місцезнаходження об'єкта - село Струмівка, площа - 0,5000 га, для ведення особистого селянського господарства. На підставі згаданого Державного акту сформовано дві земельні ділянки з кадастровими номерами 0722884800:03:001:4294, 0722884800:03:001:4266, площею по 0,25 га кожна.
За інформацією Підгайцівської сільської ради від 09 серпня 2024 року № 729/3.2/2-24, останньою проведено обстеження земельної ділянки площею 0,18 га з кадастровим номером 0722884800:03:001:0851 в селі Струмівка, про що складено акт від 07 серпня 2024 року, у якому вказано, що ознайомившись із даними наданими Луцькою окружною прокуратурою підтверджується факт незаконного формування та вибуття з комунальної власності земельної ділянки з кадастровим номером 0722884800:03:001:0851 в АДРЕСА_1 .
У справі, що переглядається, прокурором не доведено, що рішення Підгайцівської сільської ради від 17 листопада 2006 року № 9-4 на час формування земельної ділянки з кадастровим номером 0722884800:03:001:0851, площею 0,18 га, було реалізованим у повному обсязі.
Підгайцівською сільською радою 17 листопада 2006 року вирішено передати у приватну власність ОСОБА_4 земельні ділянки площею 0,50 га (для ведення особистого селянського господарства) та 0,25 га (без зазначення цільового призначення). Саме рішення Підгайцівської сільської ради № 9-4 від 17 листопада 2006 року як підстава набуття зазначеними у ній громадянами, в тому числі ОСОБА_4 , права власності на земельні ділянки у порядку безоплатної приватизації не оспорене, є чинним та не скасоване ні в цілому, а ні частково, тому підстав вважати, що воно не відповідає вимогам чинного на час його винесення законодавства немає. Така обставина також свідчить про те, що територіальна громада в особі Підгайцівської сільської ради на час ухвалення рішення № 9-4 від 17 листопада 2006 року виявила волю на передання земельних ділянок, що перебували у власності територіальної громади, в приватну власність особам, зазначеним в такому рішенні, зокрема в користь ОСОБА_4 . У рішенні загальна площа земельних ділянок, переданих ОСОБА_4 за її заявами, не перевищує встановлені норми приватизації та становить всього 0,75 га. Крім того, як встановлено з відповіді Підгайцівської сільської ради від 17 січня 2025 року ОСОБА_4 у 2006 році зверталася до сільської ради із двома заявами про передання їй дох земельних ділянок площею 0,50 га для ведення особистого селянського господарства та 0,25 га для ведення особистого селянського господарства.
За змістом статті 79-1 ЗК України метою надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок є формування земельної ділянки, яке полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж і внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Матеріали справи не містять відомостей про те, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки 0722884800:03:001:0851 в натурі (на місцевості) була розроблена без відома та згоди органу місцевого самоврядування, оскільки представником органу місцевого самоврядування було погоджено межі земельної ділянки та підписано Акт від 16 лютого 2024 року. Доказів, які б спростовували таку обставину не надано. Лист позивача про те, що про погодження меж спірної земельної ділянки їм стало відомо лише після отримання запиту окружної прокуратури, є виключно документом, який містить позицію позивача щодо обстави справи, однак не є доказом в розумінні статей 76-80 ЦПК України. Вказуючи на протиправність дій розробника технічної документації ОСОБА_5 , позивач зазначив про порушення останнім приписів підпункту 5 пункту 27 розділу Х ЗК України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель» згідно із якими під час дії воєнного стану в Україні безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Така заборона не поширюється на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам, розташованих на таких земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу в приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності Земельним кодексом України. Одночасно із цим, колегія суддів звертає увагу на те, що у справі, що переглядається, розробка технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) земельної ділянки 0722884800:03:001:0851 була здійснена за наявності рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок загальною площею 0,75 га ОСОБА_4 у приватну власність (рішення про приватизацію). Доказів того, що така технічна документація була розроблена у зв'язку з ініціюванням ОСОБА_4 нової процедури приватизації землі, площа якої не охоплюється рішенням Підгайцівської сільської ради від 17 листопада 2006 року, в матеріалах справи немає. Земельна ділянка 0722884800:03:001:0851 за своєю площею у сукупності із вже сформованими земельними ділянками 0722884800:03:001:4294 та 0722884800:03:001:4266 не перевищує загальну площу переданих ОСОБА_4 земельних ділянок (0,75 га) за рішенням Підгайцівської сільської ради від 17 листопада 2006 року № 9-4 та не перевищує норми приватизації за одним видом цільового призначення, встановлені законом.
З наданої позивачем копії відомостей з ДЗК про земельну ділянку 0722884800:03:001:0851 встановлено, що відділ № 1 Управління надання адміністративних послуг Держгеокадастру у Хмельницькій області на підставі виготовленої ФОП ОСОБА_7 16 лютого 2024 року технічної документації із землеустрою 01 березня 2024 року зареєстрував земельну ділянку 0722884800:03:001:0851. Отже, відповідальною особою Держгеокадастру не було встановлено підстав для відмови у затвердженні проєкту землеустрою (у тому числі не встановлено що проєкт землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України, чи що відсутня обов'язкова державна експертиза у визначених законом випадках). При цьому перевірка на відповідність проєкту землеустрою вимогам законів і прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проєкту. У позові не наведено будь-яких доводів про те, що орган Держгеокадастру протиправно здійснив державну реєстрацію земельної ділянки 0722884800:03:001:0851 на підставі технічної документації із землеустрою, яка на думку прокурора також не відповідає нормам чинного законодавства, жодних позовних вимог до відповідного органу Держгеокадастру також не пред'явлено у тому числі про визнання його рішень незаконними (протиправними).
В свою чергу Закон України «Про землеустрій» визначає правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування. Відповідно до статті 1 Закону землеустрій - це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних одиниць, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил. Цільове призначення земельної ділянки це використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
Стверджуючи про те, що земельна ділянка 0,25 га, яка в рішенні сільської ради зазначена як така, що не має цільового призначення, не є земельною ділянкою для ведення особистого селянського господарства, прокурор в судовому засіданні суду апеляційної інстанції вказувала, що така земельна ділянка має цільове призначення для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, однак будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження такої обставини суду не надала. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України), тому апеляційним судом не приймаються доводи прокурора в цій частині.
Крім того, доводи, на яких ґрунтується позов, зводяться до правової оцінки дій первинного набувача земельної ділянки, щодо якої заявлено віндикаційну вимогу, - ОСОБА_4 , яка не була залучена до участі в цій справі. Однак встановлення наявності в її діях ознак неправомірності, що призвело, як вважає сторона позивача, до вибуття земельної ділянки з комунальної власності поза волею органу місцевого самоврядування (перевищення норм приватизації тощо), судом першої інстанції зроблено без участі такої особи. Відповідно до абзацу третьому пункту 6.1 Договору купівлі-продажу від 13 березня 2024 року, згідно з яким така особа ( ОСОБА_4 ) повинна бути залучена до участі в справі в якості третьої особи на стороні покупців - відповідачів в цій справі. Сторони не заявляли клопотання про її залучення до розгляду справи..
Зважаючи на вищенаведене, прокурор не довів факт незаконного формування та вибуття з комунальної власності земельної ділянки 0722884800:03:001:0851 площею 0,18 га, а також не надав належних, достовірних та достатніх доказів того, що ОСОБА_4 на час укладення договору купівлі-продажу 13 березня 2024 року неправомірно володіла таким майном.
Дії відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 були спрямовані на набуття права власності на земельну ділянку на підставі договірних правовідносин між ними та ОСОБА_4 .
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
У разі відсутності волі власника на вибуття з його володіння земельних ділянок власник із застосуванням указаних правових норм вправі заявити вимоги про витребування спірних земельних ділянок від кінцевих набувачів.
За змістом частини першої статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
У постанові від 22 лютого 2023 року у справі № 947/10174/21 Верховний Суд вказав на те, що можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність, насамперед, від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 Цивільного кодексу України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц.
Згідно статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Якщо спірне майно є об'єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року в справі № 922/3537/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17.
Добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей. Добросовісний набувач не може відповідати у зв'язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар (постанова Великої Палати Верховного Суду у Постанові від 02 листопада 2021 року по справі № 925/1351/19).
Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, провадження № 61-22315сво18).
Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року № 29979/04, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року заява № 43768/07).
Однією з цілей регулювання, встановленого ЦК України, є захист добросовісного набувача. Водночас регулювання має бути спрямованим виключно на захист того набувача, який є добросовісним, і не надавати захисту недобросовісному набувачу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 911/1278/20).
Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є добросовісними набувачами спірної земельної ділянки, оскільки набули її за відплатним договором, укладеним з ОСОБА_4 . Під час укладення договору право власності ОСОБА_4 було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, підтверджувалося Витягом № 369281525, на що відповідачі правомірно покладалися.
Колегія суддів дійшла висновку, про добросовісність набуття відповідачами ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 земельної ділянки 0722884800:03:001:0851, тому вона не підлягає витребуванню у них як кінцевих добросовісних набувачів у порядку, передбаченому статтею 388 ЦК України. Факт виділення органом місцевого самоврядування та передання ОСОБА_4 земельних ділянок загальною площею 0,75 га (0,50 га та 0,25 га) із зазначенням у рішенні єдиного виду цільового призначення - для ведення особистого селянського господарства, що оформлено відповідним рішенням сільської ради, спростовують відсутність в органу місцевого самоврядування волі на передачу спірної землі в користь ОСОБА_4 , а, натомість, підтверджує правомірну реалізацію набутого нею права приватної власності. За таких обставин, правові підстави для витребування спірного нерухомого майна у добросовісних набувачів відсутні.
У пункті 1 частини четвертої статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема, малозначних справ. Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є зокрема справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно частини третьої статті 274 ЦПК України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує ціну позову, значення справи для сторін, обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, кількість сторін та інших учасників справи, чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес, думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Позовна вимога у цій справі є вимогою майнового характеру, а ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (заявлена ціна позову 6572,18 грн, вартість земельної ділянки за договором купівлі продажу - 27 792,27 грн).
Розгляд цієї справи судом першої інстанції відбувся в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Відповідачами не подавалася до суду заява з запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, і не ініціювалося питання про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
Колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.
У зв'язку із ухваленням нового судового рішення судові витрати, понесені сторонами в суді першої інстанції, підлягають новому розподілу у порядку, встановленому підпунктом «б» пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України: судові витрати позивача залишаються за ним на підставі статті 141 ЦПК України, а з позивача Підгайцівської сільської ради в користь відповідача ОСОБА_2 необхідно стягнути 3633 судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 , подану представником Музикою-Дубравським Василем Анатолійовичем, задовольнити.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 грудня 2024 року в цій справі скасувати, ухвалити нове судове рішення.
В задоволенні позову заступника керівника Луцької окружної прокуратури, поданої в інтересах держави в особі Підгайцівської сільської ради Луцького району Волинської області, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування земельної ділянки відмовити.
Стягнути з Підгайцівської сільської ради Луцького району Волинської області в користь ОСОБА_2 3633 (три тисячі шістсот тридцять три) гривні судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий - суддя
Судді