Справа № 161/10350/22 Головуючий у 1 інстанції: Івасюта Л. В.
Провадження № 22-ц/802/285/25 Доповідач: Шевчук Л. Я.
20 березня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Шевчук Л. Я.,
суддів Данилюк В. А., Киці С. І.,
секретар с/з Черняк О. В.,
з участю:
представника позивача - ОСОБА_1 ,
відповідача - ОСОБА_2 ,
представника відповідача - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Веремчук Сергій Володимирович, Управління охорони здоров'я Луцької міської ради, ОСОБА_5 , про визнання недійсним договору дарування квартири, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_4 , подану представником ОСОБА_1 , на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 грудня 2024 року,
У серпні 2022 року ОСОБА_4 звернувся в суд із зазначеним позовом, який обґрунтований тим, що його дружина ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 страждає на тяжкий психічний розлад, з приводу чого отримує медичну допомогу у Волинській обласній психіатричній лікарні з 24 березня 2020 року. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 вересня 2021 року ухвалено визнати ОСОБА_6 недієздатною, над нею встановлено опіку, опікуном призначено ОСОБА_4 . Під час розгляду справи про визнання його дружини недієздатною йому стало відомо, що 24 квітня 2020 року його дружина ОСОБА_6 подарувала належну їй на праві власності квартиру, в якій вони разом мешкають, своїй сестрі ОСОБА_2 . Договір дарування був посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Веремчуком С. В.
Згідно з висновком судово-психіатричної експертизи № 184 від 30 липня 2021 року ОСОБА_6 виявляла ознаки хронічного, стійкого психічного розладу у вигляді судинної деменції змішаного типу, внаслідок психічного стану ОСОБА_6 позбавлена можливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Крім того позивач зазначав, що його дружина ОСОБА_6 є особою похилого віку, після укладення договору дарування вона продовжила проживати у квартирі, яка є її єдиним житлом, не вчиняла дій, які могли б свідчити про її небажання користуватися спірною квартирою, тобто фактично квартира не була передана обдарованій ОСОБА_2 .
Позивач вважає, що оспорюваний договір дарування є недійсним, оскільки на час укладення цього договору ОСОБА_6 не розуміла значення своїх дій та (або) не могла ними керувати.
Він звернувся в суд із зазначеним позовом як опікун ОСОБА_6 .
Посилаючись на викладене, просив суд визнати недійним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Веремчуком С. В., а також просив стягнути з відповідачки у його користь понесені у справі судові витрати.
12 грудня 2022 року представник позивача ОСОБА_4 - адвокат Ковальов С. В. подав суду заяву про зміну підстав позову, в якій зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла дружина позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_6 , у зв'язку з чим є всі підстави вважати, що укладений договір дарування квартири порушує права та інтереси ОСОБА_4 , як спадкоємця після смерті своєї дружини ОСОБА_6 , а тому він має право на звернення до суду з відповідним позовом з інших підстав.
Покликаючись на зазначені обставини, позивач просив суд визнати недійним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Веремчуком С. В., а також просив стягнути з відповідачки у його користь понесені у справі судові витрати.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 грудня 2024 року у цій справі у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Не погоджуючись із ухваленим судовим рішенням, представник позивача ОСОБА_4 - адвокат Ковальов С. В. подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушення судом норм процесуального права, неповне з?ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову ОСОБА_4 .
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Нестерук Р. В. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 - адвокат Ковальов С. В. апеляційну скаргу підтримав, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, відповідачка ОСОБА_2 та її представник Нестерук Р. В. апеляційну скаргу заперечили, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з?явилися, хоча у встановленому законом порядку були повідомлені про час та місце розгляду справи, а тому апеляційний суд розглянув справу у їх відсутності.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та вивчивши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, яка передбачає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частиною першою статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Стаття 225 ЦК України передбачає правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, зокрема, відповідно до частини першої цієї статті правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Норми статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд має призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.
Верховний Суд у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно з частиною першою статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 06 грудня 2023 року у справі № 2-25/11 (провадження № 61-7816св23).
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини 1 статті 105 ЦПК України зобов?язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 89 ЦПК України. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).
Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною 1 статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Такі висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 03 лютого 2022 року у справі № 520/8118/17 (провадження № 61-10855св21).
Відповідно до договору дарування квартири від 24 квітня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Веремчуком С. В. за реєстраційним № 938, ОСОБА_6 передала у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 (т. 2, а. с. 13, 14).
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 вересня 2021 року, яке набрало законної сили, ухвалено визнати ОСОБА_6 недієздатною, над нею встановлено опіку та призначено ОСОБА_4 її опікуном (т. 1, а. с. 10, 11).
ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 (т. 1, а. с. 57).
У своїй позовній заяві про визнання договору дарування недійсним ОСОБА_4 зазначив, що його дружина ОСОБА_6 на час укладення договору дарування квартири не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а тому її дійсного волевиявлення на відчуження квартири не було і такий договір порушує його права.
Згідно із висновком посмертної судово-психіатричної експертизи № 79 від 04 березня 2024 досліджені матеріали не містять достовірної інформації про присутність у ОСОБА_6 проявів вираженого психічного дефекту протягом принаймні шести місяців до дня укладення оспорюваного правочину, що не дає підстави для формальної діагностики деменції саме на день 24 квітня 2020 року. На час укладення договору дарування своєї квартири 24 квітня 2020 року ОСОБА_6 виявляла ознаки вираженого когнітивного зниження (до рівня деменції), внаслідок чого вірогідно не могла усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними (т. 1, а. с. 196-199).
Допитаний в судовому засіданні лікар-судово-психіатричний експерт ОСОБА_7 суду пояснив, що медичних документів, з яких можна було б дійти висновку, що на момент укладення правочину ОСОБА_6 страждала на психічні розлади не було. Психічне захворювання, про яке йдеться у висновку експерта, а саме виражене когнітивне зниження (до рівня деменції) може коливатися в залежності від загального стану її здоров'я, коли людина може почуватися нормально.
Для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме в момент укладення договору дарування не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) зробив висновок про застосування норми права, відповідно до якого підставою для визнання правочину недійсним згідно з частиною 1 статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 травня 2019 року у справі № 372/830/17-ц (провадження № 61-39444св18), від 22 травня 2019 року у справі № 234/9293/14-ц (провадження № 61-2968св19) та від 06 лютого 2020 року у справі № 495/538/16-ц (провадження № 61-43716св18).
У пункті 16 своєї постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Пленум Верховного Суду України роз?яснив, що правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Проведена на підставі ухвали суду судово-психіатрична експертиза № 79 від 04 березня 2024 року не зробила висновок про абсолютну неспроможність ОСОБА_6 в момент вчинення договору дарування квартири розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
За положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що показання свідків про поведінку ОСОБА_6 в момент вчинення договору дарування квартири мають побічне значення для встановлення того, чи в момент вчинення договору дарування ОСОБА_6 за станом свого здоров?я розуміла значення своїх дій і могла керувати ними.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не впливають на правильність судового рішення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного суд апеляційної інстанції доходить висновку, що рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_4 , подану представником ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 грудня 2024 року у цій справі залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді