ЄУН № 201/2153/24
Провадження 2/201/298/2025
28 березня 2025 року м. Дніпро
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська в складі головуючого - судді Покопцевої Д.О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, Головного управління Державної казначейської служби у Дніпропетровській області про відшкодування шкоди, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся із позовом до суду до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, Головного управління Державної казначейської служби у Дніпропетровській області про відшкодування шкоди.
В обгрунтуванні позовних вимог зазначає, що відносно нього ГУДПС у Дніпропетровській області оформлено вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1805-52/04-63/У від 06.11.2020 р. про стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску у сумі 35 588, 74 грн. та № Ф-1805-52/04-63/У від 05.02.2021 р. про стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску у сумі 3300 грн.
15.01.2023р. та 16.01.2023р. позивачем були сплачені вказані у вимогах суми грошових коштів в рамках відкритих виконавчих проваджень № 66603207, № 66580787.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду в справі ЄУН 420/2639/23 від 11.03.2023р. позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправними та скасовано вимоги про сплату боргу Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області №Ф-1805-52/04- 63/У від 06.11.2020, № Ф-1805-52/04-63/У від 05.02.2021. Рішення набрало законної сили.
25.07.2023р. та 22.11.2023р. позивач направив Головному управлінню Державної податкової служби у Дніпропетровській області заяви про повернення сплачених коштів в сумі 35 588,74 грн та 3300грн., відповідей не отримав.
Просить суд стягнути з Державного бюджету через Головне управління Державної казначейської служби у Дніпропетровській області матеріальну шкоду в сумі у розмірі 38 888,74грн, інфляційні втрати в розмірі 1814,86грн. та штрафні санкції у розмірі 1255,78 грн. в порядку ст. 625 ЦК України, вирішити питання судових витрат.
28.02.2024 р. ухвалою судді Покопцевої Д.О. відкрито провадження у цивільній справі і призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Представником Головного управлінняя Державної податкової служби в Дніпропетровській області поданий відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позивач з 23.04.2009р. перебуває на обліку в Головному управлінні Державної казначейської служби у Дніпропетровській області, Соборна ДПІ, як фізична особа, яка проводить незалежну професійну діяльність - адвокат та відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» є платником єдиного внеску. За даними інформаційної системи податкового органу, в Інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 відображені наступні автоматичні нарахування єдиного внеску на загальну суму 38 888, 74 грн. Станом на 19.01.2021 р. за даними ІТС «Податковий блок» в ІКП ОСОБА_1 по єдиному внеску рахувалась недоїмка у сумі 38 888, 74 грн. за період з 2017-2022 роки. 11.05.2023 р. Одеський окружний адміністративний суд ухвалив рішення по справі № 420/2639/23, визнавши протиправними та скасувавши вимоги про сплату боргу Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області № Ф-1805-52/04-63/У від 06.11.2020 р., № Ф-1805-52/04-63/У від 05.02.2021 р.
Комісією з розгляду спірних питань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області при здійсненні ретельного аналізу рішення суду від 11.05.2023 р., враховуючи протокол № 13 від 23.03.2023 р., одноголосно було прийнято рішення про вилучення з ІКП Гомзи А.А. недоїмки у сумі 38 888, 74 грн. Переплата в ІКП Гомзи А.А. станом на 23.06.2024 р. складає 38 888, 74 грн. Зазначає, що Гомзою А.А. надано заяву про повернення коштів від 25.07.2023 р., яка не відповідає вимогам формі визначеною у додатку 1 до Порядку № 417 (пункт 6 Порядку № 417). ОСОБА_1 28.11.2023 р. надано заяви про повернення коштів з рахунків 3556 до яких додані квитанції про стягнення у межах виконавчого провадження, отримувач Соборний ВДВС у м. Дніпрі. Квитанції про перерахування коштів за ОСОБА_1 до ГУ ДПС у Дніпропетровській області відсутні.
Також зауважує, що розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних, не містить належного правового обґрунтування часового періоду, за який позивачем здійснений такий розрахунок. Вказує на те, що Головне управління Державної податкової служби в Дніпропетровській області є неналежним відповідачем, тому з врахуванням викладеного просить відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі (а.с.71-73).
Також надав додаткові пояснення, в яких зазначено, що предметом у цій справі виступає стягнення надміру сплачених сум єдиного внеску, де відповідачем у справі є орган державної влади, що у розумінні ч. 2 ст. 18 КАС України, необхідно звертатися до окружного адміністративного суду за правилами адміністративного судочинства (а.с. 83-84).
03.07.2024р. за клопотанням позивача залучено як співвідповідача Головне управління Державної казначейської служби у Дніпропетровській області.
Позивачем ОСОБА_1 в порядку ст. 179 ЦПК України подана відповідь на відзив, де останнім зазначено, що обов'язок з повернення відповідачем сум матеріальної шкоди утворилась саме з моменту вимушеної сплати ним грошових коштів в рамках виконавчих проваджень, відкритих на підставі заздалегідь протиправних вимогах про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1805-52/04-63/У від 06.11.2020 р., № Ф-1805-52/04-63/У від 05.02.2021 р., тобто з 16.01.2023 р. Також зазначає, що зі змісту відзиву відповідача-1 на позовну заяву не вбачається заперечення аргументів позивача по суті (а.с. 90-91).
Представником Головного управління Державної податкової служби в Дніпропетровській області в порядку ст. 180 ЦПК України надані заперечення на відповідь на відзив в яких заперечує щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних у відповідності до ст. 625 ЦК України, та просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі (а.с. 99-101).
Відповідач Головне управління Державної казначейської служби у Дніпропетровській області право на подання відзиву відповідно до ст. 178 ЦПК України не скористався.
Суд вирішує справу за наявними матеріалами у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, заперечення і доводи подані сторонами всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Встановлені наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
06.11.2020 р. уповноваженою особою Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області винесено вимогу № Ф-1805-52/04-63/У про сплату боргу (недоїмки) ОСОБА_1 у розмірі 35 588, 74 грн (а.с.8).
05.02.2021 р. уповноваженою особою Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області винесено вимогу № Ф-1805-52/04-63/У про сплату боргу (недоїмки) ОСОБА_1 у розмірі 3300 грн (а.с. 9).
Згідно квитанції № Р463728 від 15.01.2023 р., ОСОБА_1 сплачено борг за ВП № 66580787 у розмірі 3899 грн., отримувачем якого є Собороний ВДВ у м. Дніпрі (а.с. 10).
Згідно квитанції № Р466870 від 16.01.2023 р., ОСОБА_1 сплачено борг за ВП № 66603207 у розмірі 39 416грн 61коп, отримувачем якого є Соброний ВДВ у м. Дніпрі (а.с. 11).
Начальником відділу Соборного ВДВС у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 18.01.2023 р. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 66603207 за вимогою ГУ ДПС у Дніпропетровській області № Ф-1805-52/04-63/У, виданою 06.11.2020 р. (а.с. 12-13).
Начальником відділу Соборного ВДВС у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 18.01.2023р. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 66580787 за вимогою ГУ ДПС у Дніпропетровській області № Ф-1805-52/04-63/У, виданою 05.02.2021 р. (а.с. 14-15).
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11.05.2023 р. позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано вимоги про сплату боргу Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області №Ф-1805-52/04- 63/У від 06.11.2020, № Ф-1805-52/04-63/У від 05.02.2021. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658) на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору у розмірі 1073, 60 грн. В задоволенні решти вимог відмовлено (а.с. 16-27).
Позивачем на адресу Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області направлені заяви від 25.07.2023 р. та від 22.11.2023 р. разом з квитанціями про сплату боргу за вимогами, про повернення надміру/помилково сплачених 3 899грн та 39416грн (а.с. 28-43, 44-45, 46-48).
Грошові кошти позивачу не повернуті.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні, у тому числі господарські, правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у конкретних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. Інакше кажучи, органи державної влади, насправді, не діють як юридичні особи, навіть якщо вони формально наділені таким статусом, а діють від імені держави, що відповідає за своїми зобов'язаннями державним майном, яким наділяє, зокрема, її органи (постанови від 20.11.2018 року в справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 року в справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 року в справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 15.01.2020 року в справі № 698/119/18 (пункт 21), від 18.03.2020 року в справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 року в справі № 911/2169/20 (пункт 8.5), від 23.11.2022 року в справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 15.02.2022 року в справі № 910/6175/19 (пункт 7.45), від 20.07.2022 року в справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 року в справах № 923/199/21 (пункт 8.16) і № 922/1830/19 (пункт 7.1), від 14.12.2022 року в справі № 2-3887/2009 (пункт 55), від 12.07.2023 року в справі № 757/31372/18-ц (пункт 37)).
У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 року в справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 року в справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 року в справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 року в справах № 923/199/21 (пункт 8.17) і № 922/1830/19 (пункт 7.2), від 14.12.2022 року в справі № 2-3887/2009 (пункт 55)). Це випливає, зокрема, із положень ст.56 ЦПК України.
Тобто під час провадження у справі стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року в справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 року в справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 року в справі № 923/199/21 (пункт 8.18) і № 922/1830/19 (пункт 7.3), від 14.12.2022 року в справі № 2-3887/2009 (пункт 55), від 12.07.2023 року в справі № 757/31372/18-ц (пункт 38)).
Отже те, що позивач вказав відповідачем у справі щодо стягнення з Державного бюджету України коштів, які утримуються без достатньої правової підстави, певний орган державної влади не означає, що у спірних правовідносинах відповідальним суб'єктом є не держава, а саме цей орган. Інакше кажучи, у спірних кондикційних правовідносинах орган держави є представником її інтересів, а не суб'єктом владних повноважень, який здійснює щодо позивача публічно-владні управлінські функції. Останні він реалізував тоді, коли виніс постанову про стягнення недоїмки та забезпечив стягнення останнього до бюджету. Подальше намагання позивача повернути з Державного бюджету України відповідну суму, заявивши вимогу про її стягнення, не пов'язане з виконанням органами державної влади публічно-владних управлінських функцій щодо позивача.
У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (частини 1, 2 статті 326 Цивільного кодексу України).
Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина 2 статті 2 Цивільного кодексу України), яка діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина 1 статті 167 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Держава відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 Цивільного кодексу України).
З огляду на наведені приписи, а також враховуючи те, що поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах, у спорі щодо стягнення суми недоїмки, яка утримується на казначейському рахунку органу державної влади без достатньої правової підстави, держава бере участь у матеріальних і процесуальних правовідносинах в особі її органу, який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету.
За змістом абзацу 1 частини 3 статті 17 Цивільного кодексу України орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.
Згідно з частиною 2 статті 45 Бюджетного кодексу України (у чинній редакції) Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Відповідно до абзаців 1, 9 пункту 5 розділу І Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року № 787, повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету або повернення на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, або перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили. Заява про повернення (перерахування) коштів з бюджету складається та подається платником до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, з платежу, який підлягає поверненню (крім повернення судового збору, за виключенням помилково зарахованого), із обов'язковим зазначенням інформації в такій послідовності: найменування платника (суб'єкта господарювання) (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові (за наявності) фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті) та номер контактного телефону (за згодою), причина повернення (перерахування) коштів з бюджету, найменування банку або небанківського надавача платіжних послуг, місцезнаходження банку (у разі повернення коштів в іноземній валюті (латиницею)), в якому відкрито рахунок отримувача коштів, та реквізити такого рахунка (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), номер карткового рахунка отримувача коштів (за наявності).
У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (частина 2 статті 17 Цивільного кодексу України). Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду (абзац 2 частини 3 статті 17 Цивільного кодексу України).
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частини 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України).
Як встановлено судом, вимоги про сплату боргу (недоїмки) винесені 06.11.2020р. та 05.02.2021р., погашені позивачем 15.01.2023р. та 16.01.2023р., а визнано протиправними та скасовано ці вимоги про сплату недоїмки рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11.05.2023р., тобто вже після їх погашення.
Відтак, на момент сплати позивачем боргу (недоїмки) юридична підстава для такого платежу існувала - були чинними вимоги сплату боргу (недоїмки) та відкрите виконавче провадження. Тому не можна вважати, що позивач сплатив кошти помилково. Так само з огляду на обставини справи немає підстав вважати, що він сплатив надміру, тобто у розмірі більшому, ніж визначений у вимогах про сплату боргу (недоїмки). Надалі, з огляду на набрання законної сили судовим рішенням адміністративного суду про визнання протиправною та скасування цих вимог, відповідна юридична підстава відпала.
Порядок повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року № 787, застосовний до випадків помилково чи надміру зарахованих до бюджету коштів. Оскільки сума недоїмки, яку вніс до бюджету позивач, не є помилково чи надміру зарахованою, даний Порядок на спірні правовідносини не поширюється.
Після визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу, платник згідно зі статтею 1212 Цивільного кодексу України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави.
Це узгоджується із практикою Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення органу влади, за умови його невідповідності закону, не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови від 21.08.2019 року в справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 року в справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 року в справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 року в справі № 922/614/19 (пункт 52), від 23.11.2021 року в справі № 359/3373/16-ц (пункт 109)).
За змістом глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних, - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях, тоді як для кондикційних зобов'язань вина не має значення, бо суттєвим є неправомірність набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки те майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість останнього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 року в справі № 320/5877/17 (пункти 45-46)). Інакше кажучи, у деліктних зобов'язаннях одна зі сторін втрачає певне майно, а інша його не набуває, тоді як у кондикційних зобов'язаннях одна зі сторін втрачає певне майно унаслідок того, що інша сторона його набуває, зокрема утримує в себе.
З огляду на наведене, на спірні правовідносини поширюються приписи статті 1212 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Оскільки рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11.05.2023р. визнано протиправними та скасовано вимоги про сплату боргу Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області №Ф-1805-52/04- 63/У від 06.11.2020р., № Ф-1805-52/04-63/У від 05.02.2021р., правові підстави утримання Державою сплачених позивачем в якості недоїмок коштів в загальному розмірі 38 888грн 74коп відпали. Доказів повернення позивачу грошових коштів у розмірі 38 888грн 74коп матеріали справи не містять.
Аналогічні за змістом висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21.
У цій постанові Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що висновок суду першої інстанції, який підтримав апеляційний суд, про те, що кошти слід стягнути на користь позивача саме з Державного бюджету України, відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 19.06.2018р. у справі № 910/23967/16.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульованого у постанові від 10.07.2019 у справі № 489/6624/15-ц, за змістом якого повернення коштів у тотожній правовій ситуації має відбуватися тільки згідно з Порядком № 787, тобто у позасудовому порядку.
За встановлених обставин, вимога позивача про стягнення з Державного бюджету України безпідставно набутих коштів у розмірі 38 888грн 74коп є обґрунтованою.
Стосовно стягнення інфляційних втрат та 3% річних згідно положень ст.625 ЦК України слід зазначити наступне.
Так, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11.05.2023р. грошові кошти на користь позивача не стягувалися.
Він звертався до органу ДПС із заявами про повернення грошових коштів згідно Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013р. № 787, який у даних правовідносинах не застосовується, оскільки сплачені ним суми не є помилково або надміру сплаченими. До казначейства позивач не звертався.
У частині першій статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3 % річних від простроченої суми.
Судом встановлено, що грошових зобов'язань (боргу) у цій справі не виникло. Вони виникнуть у випадку набрання цим рішенням законної сили.
Тому підстави застосовувати ст. 625 ЦК України відсутні, а відтак слід відмовити у задоволенні позову в частині стягнення на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних.
Згідно ст. 141 ЦПК України з державного бюджету підлягають стягненню на користь позивача судові витрати по оплаті судового збору у сумі 1 122грн 56коп пропорційно до задоволеної суми вимог (38 888,74х1211,20/41959грн 38коп). Вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір (п.36 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду україни з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014р. № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах».
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 247, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 354-355 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, Головного управління Державної казначейської служби у Дніпропетровській області про відшкодування шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти в сумі 38 888 гривень 74 копійки, судові витрати в сумі 1 122 гривень 56 копійок, а всього 40 011 (сорок тисяч одинадцять) гривень 30 копійок.
Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду впродовж 30 днів.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Головне управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, код ЄРДПОУ 44118658, місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд. 17.
Відповідач: Головне управління Державної казначейської служби у Дніпропетровській області, код ЄРДПОУ 37988155, місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. 93-ї Холодноярської Бригади, буд. 1.
Суддя: Д.О. Покопцева