27 березня 2025 р. Справа № 480/4032/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ФОП ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 05.09.2023, головуючий суддя І інстанції: С.М. Глазько, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, по справі № 480/4032/23
за позовом ФОП ОСОБА_1
до Відділу Державного нагляду (контролю) у Сумській області Державної служби України з безпеки на транспорті
про скасування постанови,
ФОП ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 , апелянт) звернувся до суду з позовною заявою до Відділу Державного нагляду (контролю) у Сумській області Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач), в якій просив:
- скасувати постанову № 342518 від 17.04.2023 про застосування адміністративно-господарського штрафу.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 05.09.2023 відмовлено в задоволенні позову.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив суд скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що контролюючий орган не надав належних, достатніх та беззаперечних доказів на підтвердження того, що під час проведення рейдової перевірки позивач на зазначеному транспортному засобі надавав послуги з перевезення вантажу на замовлення та що він є автомобільним перевізником у розумінні Закону №2344-III, а не просто власником транспортного засобу.
Також зауважив, що позивачу не надсилався лист-запрошення на розгляд справи, що є порушенням з боку відповідача та підставою для скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін.
В обґрунтування зазначив, що листом від 03.04.2023 №21380/36/24-23 позивача було запрошено для участі у розгляді справи про адміністративне правопорушення. На розгляд справи про порушення 17.04.2022 позивач не з'явився для надання пояснення стосовно порушення, а тому приймаючи оскаржувану постанову, орган державного контролю діяв у межах, у спосіб та на підставі повноважень, визначених чинним законодавством.
Відповідно до положень ч.1 ст. 308 , п.3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено обставини, які не оспорено сторонами.
28.03.2023 посадовою особою відповідача була проведена перевірка транспортного засобу КАМАЗ СЗАП, днз НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , який належить ФОП ОСОБА_1 , під час якої виявлено порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, а саме встановлено, що під час надання послуг з перевезення вантажу на момент перевірки відсутня оформлена товарно-транспортна накладна на вантаж, чим порушено ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за що передбачена абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
За наслідками проведеної перевірки складено акт проведення перевірки додержання законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 355083 від 28.03.2023.
На підставі акту перевірки відповідачем винесено постанову № 342518 від 17.04.2023 про застосування адміністративно-господарського штрафу в сумі 17 000,00 грн (а.с.8).
Вважаючи вказану постанову відповідача протиправною, з метою захисту свого порушеного права, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що відсутність на момент перевірки в автомобільного перевізника документів, визначених, зокрема, ст.48 Закону №2344-ІІІ, є підставою для застосування штрафу в розмірі 17 000,00 грн.
Також, суд не брав до уваги посилання позивача на ту обставину, що відповідачем порушено вимоги Порядку №1567 в частині неповідомлення його про розгляд справи та не направлення для ознайомлення постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу, оскільки, як слідує з поданих відповідачем доказів, на адресу позивача, а саме за його зареєстрованим місцезнаходженням, направлялось рекомендованим листом від 03.04.2023 повідомлення про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт 17.04.2023 об 11:30 год. (а.с. 53).
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 11.02.2015 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, відповідно до пункту 1 якого Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
Підпунктами 2, 15, 27, 54, 58, 62 пункту 5 даного Положення передбачено, що Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань:
здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті;
здійснює державний ринковий нагляд у межах сфери своєї відповідальності;
здійснює стягнення, у тому числі в судовому порядку, плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування з транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні;
проводить перевірки за додержанням суб'єктами господарювання, фізичними особами та юридичними особами вимог законодавства про транспорт;
здійснює контроль наявності, видачу дозвільних документів на здійснення перевезень та контроль відповідності виду перевезення, що фактично здійснюється;
здійснює інші повноваження, визначені законом.
Згідно з пунктом 8 вказаного Положення, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Відповідно до п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України № 592 від 26.06.2015 Деякі питання забезпечення діяльності Державної служби з безпеки на транспорті, утворено територіальні органи Державної служби з безпеки на транспорті як структурні підрозділи апарату Служби за переліком згідно з додатком 3, зокрема управління Укртрансбезпеки у Харківській області.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 № 2344-III (далі - Закон №2344-ІІІ), який регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядуванню пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.
Частиною 14 статті 6 Закону №2344-ІІІ передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Так, процедура здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій і ліцензійних карток, виконанням суб'єктами господарювання ліцензійних умов, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами, а також диспетчерського контролю за роботою автомобільних перевізників визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі - Порядок № 1567).
Відповідно до пункту 4 Порядку № 1567, рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку.
Пунктом 13 Порядку № 1567 передбачено, що графік проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) складається та затверджується керівником або заступником керівника Укртрансбезпеки або її територіального органу з урахуванням стану аварійності, періоду, що пройшов від попередньої перевірки, забезпечення належного рівня транспортного обслуговування в окремих регіонах, інформації про діяльність осіб, що незаконно надають послуги з перевезень, перевірки дотримання умов перевезень, визначених дозволом (договором) на перевезення, та інших обставин..
За приписами п. 14 Порядку № 1567 рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об'єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.
За змістом пункту 15 Порядку №1567, під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом (абзац 2).
Згідно пункту 21 Порядку № 1567, у разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).
Пунктом 22 Порядку № 1567 передбачено, що у разі відмови водія від підписання акта рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу посадова особа (особи), що провела перевірку, вносить про це запис.
Згідно з приписами п.25 Порядку №1567, справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Відповідно до п. 26 Порядку №1567 справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника.
Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності).
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем до відзиву на позовну заяву було надано копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення та копію конверта на ім'я ОСОБА_1 , однак колегія судді зауважує, що з наданих копій неможливо встановити, що саме було направлено позивачу цим відправленням (а.с. 53-54). Тобто, доказів належного повідомлення позивача про дату та час розгляду справи про порушення вимог чинного законодавства при здійсненні перевезення автомобільним транспортом.
Таким чином, в порушення вищенаведених вимог чинного законодавства, відповідач розглянув справу про порушення Закону України "Про автомобільний транспорт" без участі позивача та без належного повідомлення позивача про час і місце розгляду справи, чим позбавив його права взяти участь у розгляді справи з метою свого захисту, надання письмових доказів та пояснень щодо виявлених під час перевірки порушень.
Недотримання посадовими особами органу державного контролю зазначених вище встановлених приписів порушує відповідні гарантії захисту прав та інтересів суб'єкта господарювання, а отже, є порушенням суб'єктивних прав останнього в адміністративних правовідносинах.
За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про порушення відповідачем встановленого способу прийняття оскаржуваного рішення, та обґрунтованості позовних вимог про його скасування.
Щодо позовних вимог ФОП ОСОБА_1 в частині закриття провадження у справі, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 315 КАС України передбачено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін;
2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення;
3) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково;
4) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у визначених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині;
5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю;
6) у визначених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених у пунктах 1 - 5 частини першої цієї статті.
З огляду на викладене, колегія суддів вказує на відсутність повноважень суду в частині закриття провадження у справі про відповідальність, встановлену Законом України "Про автомобільний транспорт".
Також колегія суддів зауважує, що адміністративно-господарські санкції є мірою відповідальності, передбаченої Законом України Про автомобільний транспорт. Накладення таких санкцій здійснюється у відповідності до Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567, а не Кодексу України про адміністративні правопорушення. Отже, жодних справ про адміністративне правопорушення відповідачем відкрито не було, відтак відсутні підстави для закриття провадження у справі.
Виходячи з приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Колегія суддів зазначає, що відповідач, в порушення вимог частини 2 статті 77 КАС України, не довів правомірності прийнятого ним рішення.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що відповідач, приймаючи постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 342518 від 17.04.2023, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені нормами чинного законодавства.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Отже, враховуючи те, що судом першої інстанції неповно з'ясовано всі обставини, що мають значення для справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.
Питання щодо розподілу судових витрат підлягає вирішенню в порядку ст. 139 КАС України.
При зверненні до суду з позовною заявою позивачем сплачено судовий збір в сумі 2684,00 грн. При зверненні з апеляційною скаргою позивач сплатив судовий збір в сумі 4026,00 грн.
Всього підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в сумі 6710 грн 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Що стосується витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів зазначає наступне.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі Двойних проти України (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі Меріт проти України (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
З аналізу статті 134 КАС України, випливає, що крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в т.ч. неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині 5 цієї статті. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів встановила, що на підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем не була надано жодних документів.
Отже всупереч вищенаведеним приписам КАС України та висновкам Верховного Суду щодо застосування цих приписів процесуального закону, позивачем до суду першої інстанції не подано документальне підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат.
Неподання позивачем вказаних документів є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Вказаний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 28.12.2020 по справі № 640/18402/19.
Вказані обставини також стосуються клопотання позивача про розподіл витрат на правничу допомогу у суд апеляційної інстанції, яку останній заявив у апеляційній скарзі.
Керуючись ст. 139, 242, 243, 311, 315, 316, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 5 вересня 2023 року по справі № 480/4032/23 - скасувати.
Ухвалити постанову, якою позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 до Відділу Державного нагляду (контролю) у Сумській області Державної служби України з безпеки на транспорті - задовольнити.
Скасувати постанову № 342518 від 17.04.2023 про застосування адміністративно-господарського штрафу.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відділу Державного нагляду (контролю) у Сумській області Державної служби України з безпеки на транспорті (40000, м. Суми, вул. Шишкаріська, буд. 9, код ЄДРПОУ 39816845) на користь ФОП ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати у розмірі 6710 (шість тисяч сімсот десять) гривень 00 коп. за подання позовної заяви та апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін