27 березня 2025 р. Справа № 480/7345/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Русанової В.Б. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Галузеве підприємство "Промсервіс" на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 20.11.2024, головуючий суддя І інстанції: А.І. Сидорук, м. Суми, повний текст складено 20.11.24 у справі № 480/7345/23
за позовом Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Галузеве підприємство "Промсервіс"
про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі за текстом також - позивач) звернулося до адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ''Галузеве підприємство ''Промсервіс'' (далі та текстом також - відповідач, ТОВ ''Галузеве підприємство ''Промсервіс''), в якому просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ''Галузеве підприємство ''Промсервіс'' адміністративно-господарські санкції в сумі 35754,43 грн та пеню в сумі 1229,80 грн.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року адміністративний позов задоволено.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Галузеве підприємство "Промсервіс" на користь Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції у сумі 35754 грн 43 коп. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у сумі 1229 грн 80 коп.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зазначає, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не врахував, що сукупність допущених позивачем під час реалізації своїх функцій, як суб'єктом владних повноважень, порушень не забезпечили послідовність дій, спрямованих на забезпечення принципу законності, водночас недотримання відповідачем виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю не доведено належними доказами; позивач передчасно, не маючи встановлених актом перевірки органами Держпраці доказів про недотримання відповідачем нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році, посилаючись лише на інформаційно-аналітичні бази даних, звернувся з позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.
За результатами апеляційного розгляду відповідач просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач на підставі даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності визначив, що відповідач у 2022 році не забезпечив виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та надіслав 17.04.2023 до електронного кабінету відповідача на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті (а.с. 5-6).
У зв'язку з несплатою відповідачем суми адміністративно-господарських санкцій до 18.04.2022, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення таких санкцій та пені за прострочення сплати відповідної суми санкцій для стягнення заборгованості в примусовому порядку.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушено вимоги Закону № 875-ХІІ, за що передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій у сумі 35754,43 грн, порушення строків сплати яких тягне за собою нарахування пені у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку за кожний календарний день прострочення (ч. 2 ст. 20 Закону № 875-ХІІ).
Надаючи правову оцінку правовідносинам сторін та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21.03.1991 №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон №875-ХІІ).
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч. 3 ст. 18-1 Закону № 875-XII державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.
Відповідно до частин 1-2 ст. 19 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Частинами 6, 8 ст. 19 цього Закону передбачено, що Пенсійний фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію, необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.
Приписами частин 12, 13 ст. 19 Закону передбачено, що фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону. Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.
Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону № 875-ХІІ підприємства, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.
За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.01.2019 у справі №809/750/17, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.
Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.
Порядок подання інформації про наявність вакансій врегульований Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 за № 316 «Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядку її подання».
Вказаним наказом встановлена єдина форма, призначена для інформування центру зайнятості населення про наявність вільних робочих місць, в тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та порядок її подання.
Відповідно до пунктів 5, 6 розділу 1 Порядку форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Роботодавець визначає вид звітності - первинна або уточнювальна. Первинна звітність подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії). Уточнювальна звітність подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії: умов праці, розміру заробітної плати, вимог до претендента тощо. При цьому, не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та назви професії (посади).
Отже, доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для їх працевлаштування, є саме звіт за формою № 3-ПН.
Колегія суддів звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов'язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 806/1368/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17 та від 12 липня 2019 року у справі №812/1126/18.
Разом з тим, виконанню відповідними органами обов'язку працевлаштовувати осіб з інвалідністю повинно передувати вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування, до яких належать, зокрема, створення в установленому порядку робочих місць у межах нормативу та інформування названих органів про наявність таких вакантних посад.
Системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю інформацію та звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у передбаченому порядку; у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
В свою чергу, законодавство не покладає обов'язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - осіб з інвалідністю.
Така позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 червня 2018 року у справі № 819/639/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17, від 03 грудня 2020 року у справі № 812/1189/18 та від 19 серпня 2021 року у справі №812/1131/18.
Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми №3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31 травня 2013 року.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 02 травня 2018 року у справі №804/8007/16, від 13 липня 2020 року у справі №804/4097/18 та від 24 березня 2021 року у справі №440/2371/19.
Як убачається з матеріалів справи, відповідно до інформації, зазначеної у листі Сумської філії Сумського обласного центру зайнятості від 17.05.2023 за № 591, позивач протягом 2022 року не звертався з офіційними заявками (форма № 3-НП ''Інформація про попит на робочу силу'' (вакансії) про направлення на підприємство для працевлаштування осіб з інвалідністю (а.с.8).
Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів вжиття відповідачем належних дій, щодо пошуку у 2022 році осіб з інвалідністю для їх працевлаштування, а також наявний розрахунок позивача сум адміністративно-господарських санкцій, відповідно до якого середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача складає 9 осіб, а їх фонд оплати праці - 643579,81 грн, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про порушення відповідачем вимог Закону № 875-ХІІ, за що передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій у сумі 35754,43 грн.
В матеріалах справи відсутні докази сплати відповідачем санкцій до 18.04.2022, тому порушення строків сплати таких санкцій тягне за собою нарахування пені у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку за кожний календарний день прострочення (ч. 2 ст. 20 Закону № 875-ХІІ).
Механізм нарахування пені встановлений Порядком, який затверджено Наказом Міністерства праці та соціальної політики України 15.05.2007 за № 223.
Згідно з пунктами 3.4, 3.6, 3.7 цього Порядку нарахування пені як роботодавцем, так і органом контролю здійснюється з наступного дня граничного строку сплати адміністративно-господарських санкцій по день сплати включно.
Нарахування пені здійснюється на дату фактичного погашення суми боргу (частини боргу) за кожний календарний день прострочення платежу. При частковому погашенні боргу сума такої частки визначається з урахуванням пені, нарахованої на таку частку боргу.
Отже, оскільки відповідачем порушено терміни сплати санкцій, позивачем правомірно нараховано пеню за прострочення сплати адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за звітний 2022 рік в сумі 1229,80 грн.
На спростування відповідного розрахунку позивачем до матеріалів справи доказів не надано.
Отже, оскільки заборгованість відповідача зі сплати адміністративно-господарських санкцій та пені станом на день розгляду справи залишається несплаченою і складає 36984,23 грн, що підтверджується матеріалами справи, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що вимоги щодо стягнення вказаної суми заборгованості є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального права - неправильним.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Галузеве підприємство "Промсервіс" залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 20.11.2024 у справі № 480/7345/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді В.Б. Русанова О.В. Присяжнюк