Справа № 753/9108/23 Головуючий у суді І інстанції Гусак О.С.
Провадження № 22-ц/824/1663/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
27 березня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 червня 2024 року у справі за позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі,
У травні 2023 року Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент економіки та інвестицій) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідача безпідставно збережені грошові кошти (пайовий внесок) у розмірі 234 503,96 грн на бюджетний рахунок бюджету розвитку спеціального фонду міського бюджету за відповідними реквізитами та на його користь витрати зі сплати судового збору.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в період з 14 вересня 2016 року по 15 липня 2020 року ОСОБА_1 на праві власності належала земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:932:0001.
27 березня 2020 року Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві отримав повідомлення про початок будівельних робіт № КВ 061200870221 на вказаній земельній ділянці, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Будівництво об'єкта розпочалось у 2020 році, ОСОБА_1 є замовником будівництва та на нього було покладено обов'язок до 10 квітня 2020 року звернутись до Департаменту економіки та інвестицій із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, проте відповідач знехтував вимогами законодавства та не подав відповідну заяву.
01 червня 2020 року Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва було зареєстровано декларацію № КВ 141201530114 про готовність об'єкта до експлуатації на земельній ділянці, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
За вимогами чинного законодавства замовники будівництва у 2020 році не звільнялися від пайової участі на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, а навпаки, розпочавши роботи з будівництва/реконструкції, замовники були зобов'язані сплатити пайову участь грошовими коштами до введення об'єкта в експлуатацію. Невиконання вказаного імперативного обов'язку свідчить про безпідставне набуття грошових коштів, які повинні бути сплачені як пайовий внесок до бюджету м. Києва.
Однак, відповідач вказаний обов'язок не виконав, а отже він, як замовник будівництва, без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури м. Києва, тому зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
02 серпня 2021 року ОСОБА_1 отримав вимогу № 050/18-4271 про укладення договору пайової участі у розвитку інфраструктури м. Києва, проте протягом встановленого строку до Департаменту економіки та інвестицій не звернувся і не надав належним чином завірені документи. Таким чином, відповідач був обізнаний про обов'язок сплатити пайовий внесок та свідомо ухиляється від його виконання.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 10 червня 2024 року позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 пайовий внесок в сумі 234 503,96 грн на бюджетний рахунок бюджетного розвитку спеціального фонду міського бюджету: отримувач - ГУК у м. Києві, ЄДРПОУ - 37993783, код доходів 24170000, рахунок IBAN: UA538999980314131921000026001, банк одержувача - Казначейство України (ЕАП).
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Департаменту економіки та інвестицій витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 814,05 грн.
Не погоджуючись з указаним судовим рішенням, відповідач в особі представника - адвоката Самбур М.М. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Аргументи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не врахував, що позивач не надав доказів та не навів у позовній заяві відповідно до якої норми закону чи договору відповідач повинен сплатити кошти пайової участі будівництва свого садибного будинку. Усі вимоги та розрахунки позивача, що долучені як докази до позову, без дати, а також відсутнє підтвердження ознайомлення або ж отримання відповідачем таких розрахунків і вимог.
Крім того, судом не надано правової оцінки тому, що 17 жовтня 2019 року набрав чинності Закон України № 132-ІХ від 20 вересня 2019 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким, зокрема скасовано пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Вказаним Законом з 01 січня 2020 року також було виключено статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Повідомлення відповідача про початок виконання будівництва було подано позивачу 27 березня 2020 року, хоча з 01 січня 2020 року вже було скасовано обов'язковість внесення пайової участі при будівництві. При цьому, між позивачем та відповідачем взагалі не існувало договору про пайову участь, який визначений КМДА. Відповідач на час розгляду спору не володів будинком і не являється його власником, тому його примушення сплатити пайовий внесок у грошовому вигляді в створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Києва не ґрунтується на чинному законодавстві.
У відзиві на апеляційну скаргу Департамент економіки та інвестицій просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що доводи відповідача є необґрунтованими, оскільки неодноразово направлені і отримані відповідачем вимоги, а саме № 050/18-4271 від 19 липня 2021 року, № 050/08-3408 від 16 листопада 2022 року та № 050/08-731 від 23 лютого 2023 року мають свій вихідний реєстраційний номер та дату. Відповідач не надав жодних доказів, які б підтверджували його доводи щодо подання ним повідомлення про початок виконання будівництва саме Департаменту економіки та інвестицій, що є окремою юридичною особою.
Посилання відповідача на Закон України № 132-ІХ від 20 вересня 2019 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в України» (далі також - Закон № 132-ІХ) позивач вважає безпідставними, адже враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону № 132-ІХ,замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
За змістом зазначених норм, обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає: для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01 січня 2020 року вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01 січня 2020 року; для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Відповідач звертає увагу, що Закон № 132-ІХ набув чинності ще до моменту реєстрації відповідачем повідомлення про початок будівельних робіт, діяв під час здійснення відповідачем будівництва та є чинним на сьогодні. Вказане свідчить про те, що наступний день після прийняття об'єкта в експлуатацію без сплати пайової участі є строком, з якого вважається, що відповідач порушив вимоги «Прикінцевих та перехідних положень» даного Закону.
Вищевказане, на думку позивача, у повному обсязі спростовує доводи відповідача про те, що сплата пайової участі є власним бажанням, не ґрунтується на чинному законодавстві, яким не передбачено внесення пайових внесків у примусовому порядку. При цьому імперативними приписами «Прикінцевих та перехідних положень» Закону№ 132-ІХ та Порядкузалучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15 листопада 2016 року № 411/1415 (зі змінами) (далі також - Порядок№ 411/1415) не передбачено звільнення від сплати пайового внеску у разі припинення права власності на збудований об'єкт.
Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Суд першої інстанції встановив, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24 травня 2023 року власником земельної ділянки площею 0,0623 га з кадастровим номером 8000000000:90:932:0001, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ,був відповідач ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 14 вересня 2016 року.
27 березня 2020 року Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві отримав повідомлення про початок будівельних робіт № КВ 061200870221 на вказаній земельній ділянці.
01 червня 2020 року Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва було зареєстровано декларацію № КВ 141201530114 про готовність об'єкта (садового будинку) до експлуатації за адресою: АДРЕСА_1 , що знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:90:932:0001.
Згідно даної декларації загальна площа збудованого двоповерхового садового будинку становить 480,6 кв. м.
Відповідно до матеріалів справи Департаментом економіки та інвестицій була направлена на адресу відповідача вимога від 19 липня 2021 року № 050/18-4271 про укладення договору пайової участі у розвитку інфраструктури м. Києва, яку отримано останнім 02 серпня 2021 року.
16 листопада 2022 року за № 050/08-3408 та 23 лютого 2023 року за № 050/08-731 позивачем повторного направлялися відповідачу відповідні вимоги, які залишені були без відповіді.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що 01 червня 2020 року Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об'єкта будівництва, замовником якого є ОСОБА_1 , проте на дату прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом зазначеного об'єкта відповідач не уклав договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Києва, а тому у позивача виникло право вимагати стягнення коштів на підставі статті 1212 ЦК України, розмір яких за розрахунком суми пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва становить 234 503,96 грн.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції виходячи з такого.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» № 3038-VI від 17 лютого 2011 року (далі також - Закон № 3038-VI), норми якого спрямовані на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Відповідно до статті 1 Закону № 3038-VI замовник будівництва - фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
Частиною першою статті 2 цього Закону № 3038-VI встановлено, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об'єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури; здійснення контролю у сфері містобудування.
До 01 січня 2020 року відносини щодо участі замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту врегульовувалися приписами статті 40 вказаного Закону.
Відповідно до частини другої статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовник будівництва, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до частини третьої статті 40 цього Закону № 3038-VI полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.
Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію (частини п'ята, дев'ята статті 40 Закону № 3038-VI).
Зі змісту статті 40 Закону № 3038-VI випливає, що у наведених у цьому Законі випадках перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов'язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону, а положення договору лише визначають суму, що належить до перерахування. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, було обов'язковим на підставі закону.
Аналогічні за змістом висновки були викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 911/594/18 (провадження № 12-81гс19), від 22 серпня 2018 року у справі № 339/388/16-ц (провадження № 14-261цс18), від 22 вересня 2021 року у справі № 904/2258/20 (провадження № 12-34гс21).
За змістом зазначених норм, відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов'язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов'язання повинне бути виконане до прийнятті новозбудованого об'єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.
Рішенням Київської міської ради від 15 листопада 2016 року за № 411/1415 затверджено Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва (у редакції рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033).
Відповідно до пункту 3.1 розділу ІІІ Порядку № 411/1415пайова участь є обов'язковим внеском, який замовник має сплатити до бюджету міста Києва, крім випадків, передбачених законами України та цим Порядком.
Згідно з пунктом 3.3 розділу ІІІ Порядку № 411/1415 в усіх питаннях щодо залучення коштів пайової участі Київська міська рада виступає в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Пунктом 3.4 розділу ІІІ Порядку № 411/1415 визначено, що Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є єдиним органом, уповноваженим здійснювати розрахунок пайової участі та укладання, зміну та розірвання договорів про пайову участь (з урахуванням особливостей інших положень цього Порядку).
За змістом пункту 4.3 розділу IV Порядку № 411/1415 кошти пайової участі сплачуються замовником в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва/реконструкції в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором про пайову участь. Прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію без сплати пайової участі в повному обсязі не звільняє замовника від обов'язку її сплати.
Визначений цим Порядком обов'язок замовника будівництва сплати пайової участі у створенні і розвитку інфраструктури міста Києва узгоджується з імперативними приписами пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», якими установлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у визначеному Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» розмірі та порядку.
Разом з тим 01 січня 2020 року набули чинності норми Закону України № 132-IX від 20 вересня 2019 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», якими статтю 40 Закону № 3038-VI виключено.
Згідно з пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX договори про сплату пайової участі, укладені до 01 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.
Установлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
2) пайова участь не сплачується у разі будівництва:
об'єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів;
будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення;
будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла;
індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках;
об'єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів;
об'єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури;
об'єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру;
об'єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів;
об'єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об'єктів енергетики, зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу);
об'єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків;
об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства;
об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель промислових;
об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції);
3) замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва;
4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію;
5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;
6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
В силу положень частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові від 23 травня 2024 року у справі № 915/149/23 зробив наступні правові висновки.
За змістом Закону № 132-IX та прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01 січня 2020 року у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01 січня 2020 року.
Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.
Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов'язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.
Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акту має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.
Стаття 40 № 3038-VI визначала зобов'язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об'єкта в експлуатацію. Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання. Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону № 3038-VI після втрати нею чинності.
Крім того, пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 01 січня 2020 року. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.
Наведені вище правові висновки викладені і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду вирішувала, зокрема, питання щодо належного способу захисту порушеного права та вказала на наступне.
Абзацами 6, 7 частини дев'ятої статті 40 Закону № 3038-VI визначено, що невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Кошти пайової участі в розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.
У зв'язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов'язок сплати яких був встановлений законом.
У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
За таких обставин у разі порушення зобов'язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 13 грудня 2022 року у cправі № 910/21307/21.
У постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 910/9548/21 вказано на наступне.
Зі змісту наведених норм вбачається, що передбачений прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:
(1) об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01 січня 2020 року не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01 січня 2020 року не були укладені;
(2) об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Тож у вказаних двох випадках, ураховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01 січня 2020 року вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01 січня 2020 року;
- для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Відтак колегія суддів Касаційного господарського суду вважала, що для об'єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01 січня 2020 року не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01 січня 2020 року не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
Такі висновки Верховного Суду у цій справі відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01 січня 2020 року та добросовісно виконав встановлений законом (статтею 40 Закону № 3038-VI) обов'язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01 січня 2020 року, але до цієї дати такого обов'язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об'єкта будівництва в експлуатацію до 01 січня 2020 року з метою уникнення сплати пайової участі.
З наведених обставин справи вбачається, що відповідач набув право власності право власності на земельну ділянки площею 0,0623 га з кадастровим номером 8000000000:90:932:0001,яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 14 вересня 2016 року.
27 березня 2020 року ОСОБА_1 надіслав до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві повідомлення про початок будівельних робіт - нове будівництво садового будинку на вказаній вище земельній ділянці.
01 червня 2020 року зареєстровано декларацію № КВ 141201530114 про готовність до експлуатації об'єкта будівництва - садового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 480,6 кв. м.
Таким чином нове будівництво садового будинку за вказаною адресою було розпочато і завершено у 2020 році.
Відтак, ураховуючи що будівництво розпочате в 2020 році, правовідносини у цій справі підпадають під дію абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX, якими визначено обов'язок щодо перерахування замовником об'єкта реконструкції до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до виготовлення органом ДАБІ декларація про готовність об'єкта до експлуатації.
З огляду на викладене, незважаючи на відсутність на час розгляду справи положення закону, яке б зобов'язувало відповідача укласти з позивачем відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Києва, обов'язок ОСОБА_1 , як замовника будівництва, здійснити оплату пайового внеску у 2020 році визначений безпосередньо приписами пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX, а також положеннями приведеного у відповідність до цього Закону Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, який в свою чергу передбачає залучення замовників до пайової участі на підставі укладеного з ним договору.
У справі, яка переглядається, встановлено, що відповідач ухилився вчинити будь-які дії щодо виконання вказаного обв'язку замовника будівництва, так як на неодноразові вимоги позивача розмір внеску пайової участі ним сплачений не був.
Отже, відповідач, як замовник будівництва садового будинку на власній земельній ділянціплощею 0,0623 га з кадастровим номером 8000000000:90:932:0001, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зобов'язаний перерахувати органу місцевого самоврядування безпідставно збережені грошові кошти пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.
Розмір пайової участі в сумі 234 503,96 грн розраховано позивачем на підставі підпункту 6.4.3. пункту 6.4 розділу VI Порядку № 411/1415 за відповідною формулою, перевірений і наведений судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні та не оспорюється стороною відповідача в апеляційній скарзі.
За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з ОСОБА_1 на бюджетний рахунок розвитку спеціального фонду Київського міського бюджету безпідставно збережені грошові кошти пайової участі у розмірі 234 503,96 грн.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач на час розгляду спору вже не являється власником збудованого садового будинку та земельної ділянки колегія суддів не сприймає, оскільки факт дарування 15 липня 2020 року зазначених об'єктів нерухомості на користь ОСОБА_2 не звільняє ОСОБА_1 від обов'язку саме як замовника будівництва садового будинку у м. Києві виконати приписи «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 132-ІХ та Порядку № 411/1415, а саме сплатити пайову участь у створенні і розвитку інфраструктури м. Києва.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги сторони відповідача.
Суд першої інстанції виконав вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судового рішення в цивільній справі, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі, правильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, у зв'язку з чим дійшов вірного висновку про задоволення позову Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого відповідачем судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.
З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 червня 2024 року у даній справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Судді: С.А. Голуб
Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній