Справа № 761/48324/19
Провадження № 2/761/119/2025
20 лютого 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді- Фролової І.В.,
секретаря судового засідання- Бордусенка Б. С.,
за участі:
представника позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві у порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бережна Тетяна Леонідівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ротач Ірина Іванівна про визнання заповіту недійсним,
ОСОБА_2 звернулася до суд з позовом до ОСОБА_4 , треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бережна Тетяна Леонідівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ротач Ірина Іванівна про визнання заповіту недійсним.
У своїй позовній заяві з урахуванням заяви про уточнення вимог просила суд:
1) Визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 , посвідчений 15 січня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бережною Тетяною Леонідівною, реєстровий № 27.
2) Відновити попередній заповіт ОСОБА_5 , складений нею на користь ОСОБА_2 , посвідчений 03 серпня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ротач Іриною Іванівною, реєстровий № 4411.
В обґрунтування позовних вимог в позові зазначено, що позивач є рідною сестрою ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . За період життя ОСОБА_5 було складено заповіт, яким вона заповіла все своє майно позивачці.
Після смерті ОСОБА_5 позивач, в межах 6-місячного строку, звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ротач Ірини Іванівни для прийняття спадщини за заповітом. Однак, ОСОБА_2 було повідомлено, що спадщина відкрита, але її заповіт скасовано, оскільки ОСОБА_5 15 січня 2019 року було складено новий заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бережною Тетяною Леонідівною, яким вона заповіла все належне їй майно ОСОБА_4 .
На переконання позивачки, на момент складання заповіту від 15.01.2019р. ОСОБА_5 не усвідомлювала своїх дій та не могла керувати ними, внаслідок чого такий заповіт має бути визнаний недійсним на підставі ч. 1 ст. 225 ЦК України.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 грудня 2019 року було вирішено задовольнити заяву про забезпечення позову, а саме було заборонено приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Ротач Ірині Іванівні (свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю №7421, АДРЕСА_1 ) видавати свідоцтво про право на спадщину, що відкрилась після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , до завершення розгляду справи судом та набрання рішенням суду законної сили.
Також заборонено вчиняти реєстраційні дії щодо реєстрації права власності на спадкове майно (5/6 частин квартири), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 937186280000), до завершення розгляду справи судом та набрання рішенням суду законної сили.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 грудня 2019 року було вирішено забезпечити докази шляхом витребування із Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи медичну документацію щодо ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ).
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 21 грудня 2019 року було відкрито провадження у справі, призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
18 березня 2020 року на адресу суду надійшов відзив ОСОБА_6 з викладенням заперечень проти позовної заяви.
14 травня 2020 року представником позивача було подано відповідь на відзив.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 14 травня 2020 року судом було задоволено клопотання сторін про витребування доказів у справі, та витребувано у:
1) приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ротач Ірини Іванівни спадкову справу ОСОБА_5 (ІПН НОМЕР_1 ).
2) КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3 Шевченківського району міста Києва» медичну документацію щодо ОСОБА_5 за період з 01.01.2018 р. по 04.07.2019 р.
3) Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві інформацію хто отримав допомогу на поховання померлої ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованої на день смерті за адресою: АДРЕСА_2 та про її розмір.
4) Центрального відділу державної реєстрації актів цивільного стану управління Міністерства юстиції м. Київ :
- інформацію про укладені шлюби ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка м.Києва (паспорт НОМЕР_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації на день смерті: АДРЕСА_2 ) щодо підтвердження дошлюбного прізвища;
- інформацію про актовий запис про народження ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Києві;
- інформацію щодо батьків в свідоцтві про народження ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Києві.
10 червня 2020 року на адресу суду надійшла витребувана інформація від КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3 Шевченківського району міста Києва».
11 червня 2020 року на адресу суду надійшла витребувана інформація від Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи.
15 червня 2020 року на адресу суду надійшла витребувана інформація від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ротач Ірини Іванівни.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 01 вересня 2020 року судом було витребувано у Шевченківського управління поліції ГУНП у м. Києві висновок судово-медичної експертизи трупу ОСОБА_5 №011-2648-2019 від 05.07.2019.
05 жовтня 2020 року на адресу суду надійшла витребувана інформація від Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
12 жовтня 2020 року на адресу суду надійшла витребувана інформація від Центрального відділу державної реєстрації актів цивільного стану управління Міністерства юстиції м. Київ.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18 січня 2021 року у справі було призначено посмертну судово-психіатричну експертизу.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 25 січня 2023 року було відновлено провадження у справі.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 25 квітня 2023 року у справі було призначено посмертну судово-психіатричну експертизу.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 08 квітня 2024 року було відновлено провадження у справі.
23 травня 2024 року на адресу суду надійшло клопотання ОСОБА_3 про залучення останньої у якості правонаступника ОСОБА_6 .
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 28 травня 2024 року було витребувано у Першої київської державної нотаріальної контори належним чином завірену копію спадкової справи №410/2023 відкриту після смерті ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 28.10.2021, а також інформацію про коло спадкоємців ОСОБА_6 .
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 28 травня 2024 року було залучено ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) як правонаступника Відповідача - ОСОБА_4 до участі у справі №761/48324/19.
20 червня 2024 року на адресу надійшла копія спадкової справи №410/2023 відкриту після смерті ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2024 року було закрито підготовче провадження у справі, призначено до розгляду по суті.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила задовольнити позов.
Відповідач у судове засідання не прибув, повідомлявся судом належним чином.
Треті особи у судове засідання не прибули, повідомлялися судом про дату, час та місце розгляду справи належним чином, подали клопотання про розгляд справи без їх участі.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).
Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).
За таких підстав судом визнано за можливе розглядати справу на підставі доказів, наявних у матеріалах справі, та за погодженням сторін, третіх осіб й згідно поданих ними заяв.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору суд по суті встановив.
За змістом ч.ч.1, 2, 3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.
Дослідивши матеріали справи, судом було встановлено наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 03 серпня 2017 року ОСОБА_5 було складено заповіт, яким вона заповіла все своє майно ОСОБА_2 , зокрема, заповідачка передавала у спадок 5/6 частин квартири АДРЕСА_3 та належала їй на праві приватної власності.
Вказане підтверджується заповітом від 03.08.2017 р., який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ротач Іриною Іванівною та зареєстровано в реєстрі за № 4411.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_5 .
Після смерті ОСОБА_5 позивач, в межах 6-місячного строку, звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ротач Ірини Іванівни для прийняття спадщини за заповітом.
Однак, ОСОБА_2 було повідомлено, що спадщина відкрита, але її заповіт скасовано, оскільки ОСОБА_5 15 січня 2019 року було складено новий заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бережною Тетяною Леонідівною, яким вона заповіла все належне їй майно ОСОБА_4 .
Щодо позовних вимог, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень ст. ст. 1216, 1217 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно зі ст. 1218, 1220, 1221 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Згідно з ст. 1258, 1261 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до ст. 1233, 1234 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування (ст. 1235 ЦК України).
Загальні вимоги до форми заповіту визначені ст. 1247 ЦК України, відповідно до якої заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 1248 ЦК України, нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.
Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (ст. 1257 ЦК України).
Зі змісту оспорюваного заповіту вбачається, що ОСОБА_5 попередньо ознайомлена із загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, усвідомлює значення своїх дій та згідно з вільним волевиявленням, яке повністю відповідає її внутрішній волі як учасника правочину, володіючи українською мовою, що дало їй змогу прочитати та зрозуміти суть та зміст документу, зробила розпорядження на випадок свої смерті щодо усього належного їй майна.
Разом з тим, позивач посилається на те, що складання заповіту не було вільним та не відповідало волі його дружини, оскільки стан її здоров'я вплинув на усвідомлення нею своїх дій.
Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом ст. 225 ЦК України, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Отже, підставою для визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
У пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу (стаття 145 ЦПК).
Згідно з п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК України зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК.
За змістом ч. 1, 2 ст. 1257 ЦК заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2018 року в справі № 756/14304/15-ц зроблено висновок по застосуванню частини другої статті 1257 ЦК та вказано, що «для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України».
Слід звернути увагу, що конструкція норми статті 1257 ЦК має безпосередній зв'язок із принципом свободи заповіту як ключовим положенням спадкового права, що формує окремий вид (підставу) спадкування (ст. 1217 ЦК), та з відповідними нормами законодавства про спадкування, якими визначена форма заповіту і порядок його посвідчення. Принцип свободи заповіту, з огляду на визнання пріоритету спадкування за заповітом перед спадкуванням за законом, потребує охорони і захисту не тільки на стадії складання і посвідчення заповіту, а й при подальшому здійсненні спадкових прав і набутті права на спадщину. У свободі заповіту втілені загальні уявлення про свободу як здатність і можливість людини діяти на власний розсуд, керуючись власними принципами, цінностями й інтересами, реалізуючи свої уявлення про сенс життя. Людині завжди притаманна свобода волі. Свобода заповіту виступає складовою комплексу основоположних прав і свобод людини. Дотримання принципу свободи заповіту має виключати свавільне ігнорування волі заповідача.
Дослідивши матеріали справи судом вбачається, що на момент складання заповіту від 15 січня 2019 року, ОСОБА_2 страждала на Органічний психосиндром внаслідок ураження головного мозку поєднаного (судинного, інтоксикаційного, атрофічного) генезу з інтелектуально-мнестичним зниженням та емоційно-вольовими розладами (F 07/9-згідно з Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду).
Таким чином на момент підписання заповіту 15 січня 2019 року ОСОБА_5 за психічним станом не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
За таких обставин суд приходить до висновку про обґрунтованість доводів позивача про те, що оспорюваний заповіт слід визнати недійсним, оскільки такий заповіт не відображає дійсної волі заповідача і порушує законні права та інтереси позивача, оскільки фактично усуває його від спадкування спадщини після смерті сестри.
При цьому надаючи оцінку висновку посмертної судово-психіатричної експертизи №1166 від 09 листопада 2023 року, суд бере до уваги, що викладені у такому доказі висновки експерта належним чином обґрунтовані та узгоджуються з обставинами анамнезу життя та стану здоров'я ОСОБА_8 .
Суд критично ставиться до доводів відповідача щодо того, що ОСОБА_2 дійсності змінила свою волю на порядок закликання до спадкування свого майна, що обумовлено зміною стосунків між померлим та позивачем, оскільки остання не приділяла достатньої уваги сестрі та не піклувалася про неї.
Щодо інших доводів, викладених у позовній заяві, то суд зауважує, що вони не мають правового значення з огляду на вищевикладені обставини та не впливають на правильність вирішення спору між сторонами, а тому відсутня необхідність у мотивуванні підстав їх відхилення.
В цьому контексті слід звернути увагу, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Таким чином, суд доходить висновку, що позивачем обраний правильний та ефективний спосіб захисту, застосування якого поновить його права та інтереси, а позовні вимоги є належним чином обґрунтованими та правомірними, а тому слід задовольнити позов в повному обсязі.
Одночасно суд звертає увагу, що за змістом положень ст. 1254 ЦК кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу.
Отже, враховуючи особливість законодавчого регулювання спірних правовідносин, беручи до уваги, що позовні вимоги підлягають задоволення з підстав, передбачених ч. 1 ст. 225 та ч. 2 ст. 1257 ЦК, то в даному випадку визнання судом оспорюваного заповіту недійсним автоматично відновлює дію попереднього заповіту, складеного ОСОБА_8 ..
Щодо судових витрат, суд дійшов наступних висновків.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захистити себе у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, пунктом 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать витрати пов'язані із проведенням експертизи.
Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
За змістом ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Вирішуючи питання щодо розміру компенсації судових витрат позивачу суд бере до уваги, що витрати позивача, пов'язані з оплатою посмертної судово-психіатричної експертизи, є необхідними та об'єктивними витратами для підтвердження обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору. Зокрема, необхідність проведення такої експертизи була обумовлена потребою визначення здатності гр. ОСОБА_5 на момент складання оспорюваного заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними.
За таких обставин, на підставі п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, суд приходить до висновку про необхідність покладання витрати зі сплати судового збору ,а також витрати за проведення посмертної судово-психіатричної експертизи на відповідачку, оскільки позовні вимоги позивача задоволені в повному обсязі.
Керуючись ст. 4, 5, 10, 12, 13, 17-19, 76-82, 141, 223, 258, 259, 263-266, 268, 352, 354 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бережна Тетяна Леонідівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ротач Ірина Іванівна про визнання заповіту недійсним - задовольнити у повному обсязі.
Визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 , посвідчений 15 січня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бережною Тетяною Леонідівною, реєстровий № 27.
Відновити попередній заповіт ОСОБА_5 , складений нею на користь ОСОБА_2 , посвідчений 03 серпня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ротач Іриною Іванівною, реєстровий № 4411.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 66 089 гривень 60 копійок, що складаються з: судовий збір - 1 536 гривень 80 копійок, витрати на проведення судової експертизи - 64 552 гривень 80 копійок.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити учасників справи:
ОСОБА_2 , адреса місця проживання - АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_6 ,
ОСОБА_3 , адреса місця проживання - АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ,
Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бережна Тетяна Леонідівна, адреса місцезнаходження- м. Київ, вул. Салютна, буд. 15,
Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ротач Ірина Іванівна, адреса місцезнаходження - АДРЕСА_5 .
Повний текст рішення виготовлений 23 березня 2025 року.
Суддя: