Дата документу 24.03.2025 Справа № 333/3732/24
ЄУН 333/3732/24 Головуючий у І інстанції: Кулик В.Б.
Провадження № 22-ц/807/543/25 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
24 березня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Кочеткової І.В.,
Кухаря С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу з апеляційною скаргою ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДІДЖИ ФІНАНС» на додаткове рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2024 року у справі за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДІДЖИ ФІНАНС» в особі представника - адвоката Міньковської Анастасії Володимирівни до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У квітні 2024 року ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» в особі представника - адвоката Міньковської А.В. звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 28 листопада 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Черненко Т.Ю. звернулась до суду з заявою про стягнення понесених судових витрат, в якій, посилаючись на ч. 8 ст. 141 ЦПК України, просила суд стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати на правову (правничу) допомогу в розмірі 7500 грн.
Додатковим рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 30 грудня 2024 року стягнуто з ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7500 грн.
Не погоджуючись із вищезазначеним судовим рішенням, ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, просить скасувати додаткове рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у стягненні з ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» витрат на професійну правничу допомогу загальному розмірі 7500 грн та зменшити їх до розумної та обґрунтованої суми, що підтверджується належними та допустимими доказами.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що матеріали справи не містять доказів оплати за договором від 02.08.2024 про надання правової допомоги. А з огляду на фактично виконану роботу адвокатом у справі, розмір витрат на правничу допомогу в цій справі є неспівмірним з наданими послугами.
У своєму відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Черненко Т.Ю. заперечує проти доводів товариства, вказуючи на їх необґрунтованість, просить відмови вити в задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення - залишити без змін. Також відзив містить клопотання про відшкодування витрат, яких зазнала Шулаєва Т.О. на правову допомогу під час розгляду справи в апеляційному суді, в розмірі 2000 грн.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
За приписами п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
Зважаючи на те, що спір у цій справі стосується зміни способу аліментів, він за визначеними статтею 274 ЦПК України критеріями відноситься до категорії малозначних, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з огляду на таке.
За вимогами п.2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване додаткове рішення суду не відповідає.
Стягнувши з ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7500 грн, тобто, в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що витрати саме в такому розмірі є обґрунтованими і пропорційними до предмета спору та виконаної адвокатом роботи.
Проте, колегія суддів повною мірою не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 28 листопада 2024 року в задоволенні позову ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» в особі представника - адвоката Міньковської А.В. до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представник відповідача надала копію договору про надання правової (професійної правничої) допомоги від 02 серпня 2024 року, додаток № 1 до договору від 28 листопада 2024 року, акт приймання-передачі виконаних робіт від 28 листопада 2024 року на суму 7500 грн, відповідно до якого адвокат надав клієнту такі послуги: аналіз судової практики Верховного суду з подібних питань з аналогічною правовою позицією для підготовки відзиву на позов. Підготовка, складання відзиву, у тому числі заяви про застосування позовної давності (без подання до суду), разом 6000 грн; подання відзиву та заяви про застосування позовної давності, направлення учасникам справи, разом 1500 грн; рахунок до договору від 28 листопада 2024 року на суму 7500 грн.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Статтею 133 ЦПК України до судових витрат віднесені і витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).
За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.
За положеннями пункту 4 частини першої статті 1, частин третьої та п'ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
То ж домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).
За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
З урахуванням наведеного вище, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату гонорару адвокату, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналізуючи вказані норми ЦПК України про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, можна дійти висновку, що до понесених стороною витрат на професійну правову допомогу відносяться як витрати, які оплачені стороною/третьою особою до моменту за явлення вимоги про їх відшкодування так і ті, які будуть оплачені нею в майбутньому, якщо це відповідає умовам договору.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 27 липня 2022 року у справі № 686/28627/18, провадження № 61-3410св20, від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, провадження № 61-21442св19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, провадження № 61-21197св19, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, провадження № 61-44217св18, у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 червня 2021 року у справі № 640/4126/19, провадження № 61-14735св20 та ін.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (рішення від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", заява №71660/11, пункт 95).
У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі.
У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, з поправками від 09 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що «заявник мав сплатити їх або бути зобов'язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов'язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов'язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду» (пункт 18).
Що стосується гонорарів адвокатів, ЄСПЛ вказує, що заявник повинен показати, що гонорари сплачені або тільки будуть сплачені адвокату.
Відповідні висновки щодо того, що фактичними витратами на правову допомогу є, в тому числі, витрати, оплата яких буде здійснена в майбутньому ЄСПЛ виклав, зокрема, у справі «Теб'єті Мюхафізе Кемійветі та Ісрафілов проти Азербайджану» (заява № 37083/03, пункт 106).
У справі "Бєлоусов проти України" (заява №4494/07, пункти 115-116) Суд зазначив, що хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов'язаннями. Як видно з матеріалів справи, п. Бущенко представляв заявника протягом провадження у Суді, отже, має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром "фактично понесеними" (див. вищезазначене рішення у справі "Савін проти України", заява №34725/08, пункт 97); Суд зазначає, що вже постановляв у деяких справах, що суми відшкодування судових та інших витрат можуть бути сплачені безпосередньо на рахунки представників заявників (див., наприклад, рішення у справах "Тогджу проти Туреччини", заява №27601/95, пункт 158; "Начова та інші проти Болгарії" [ВП], заяви №43577/98 і №43579/98, пункт 175; "Імакаєва проти Росії", заява №7615/02; "Карабуля проти Румунії", заява №45661/99, пункт 180).
Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у додатковій постанові від 17 січня 2022 року у справі № 756/8241/20 (провадження № 61-9789св21).
Склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
При визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, а також з урахуванням складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значенням справи для сторони.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2022 року у справі № 706/199/22 (провадження № 61-9325ск22).
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає помилковим висновок про те, що відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката, яких зазнала відповідач у цій справі, саме у заявленому адвокатом розмірі є пропорційним та співмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, відповідає принципам розумності.
Оцінюючи пропорційність та співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, та виходячи із засад розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що заявлені представником позивача суми є надмірними та не співмірними зі складністю справи, враховуючи що справа є малозначною, її розгляд здійснено у спрощеному позовному провадженні, та доходить висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який підлягає відшкодуванню в суді першої інстанції необхідно зменшити.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що стягнення витрат на правову допомогу в сумі 4000 грн забезпечуватиме баланс рівноваги між інтересами сторін у справі, відповідатиме принципу розумності та співмірності, визначеного одним з основних критеріїв стягнення таких витрат.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач на підтвердження понесених витрат не надала платіжних доручень про передачу коштів адвокату не заслуговують на увагу, оскільки витрати за надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховного Суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19, від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18.
Указана судова практика є незмінною.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження, у зв'язку з чим, додаткове рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2024 року на підставі ч. 1 ст. 376 ЦПК України слід скасувати, ухвалити нову постанову про часткове задоволення заяви та стягнення з ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі в розмірі 4000 грн.
Вирішуючи вимогу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Черненко Т.Ю. щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу на стадії апеляційного перегляду, колегія суддів виходить з того, що оскарження додаткового судового рішення не є окремим судовим розглядом спору по суті, а прямо залежить від розгляду основної справи, тому вирішення питання щодо стягнення судових витрат за наслідками перегляду додаткового рішення ("розподіл витрат на правничу допомогу за участь у розгляді питання про розподіл витрат на правничу допомогу"), яким вже вирішено питання розподілу судових витрат, є необґрунтованим та не відповідає критерію розумної необхідності, і загалом суперечить змісту процесуального законодавства щодо розподілу судових витрат.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 30 січня 2024 року у справі № 925/790/17 (провадження № 925/580/20), в ухвалах Верховного Суду від 14 березня 2023 року у справі № 925/790/17 (провадження № 925/580/20), від 12 квітня 2023 року у cправі № 876/30/22.
Отже, апеляційний суд не вбачає підстав для розподілу судових витрат (правової допомоги) за наслідками розгляду апеляційної скарги на додаткове рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2024 року, тому відмовляє у їх стягненні.
Керуючись ст.ст. 141, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДІДЖИ ФІНАНС» - задовольнити частково.
Додаткове рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2024 року в цій справі - скасувати. Ухвалити в цій справі нову постанову, якою:
«Заяву ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Черненко Тетяни Юріївни про стягнення понесених витрат - задовольнити частково.
Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДІДЖИ ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, яких вона зазнала під час розгляду справи в суді першої інстанції, в розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень.»
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 24 березня 2025 року.
Головуючий:
Судді: