Дата документу 24.03.2025 Справа № 812/01254/2012
ЄУН 812/01254/2012 Головуючий у І інстанції: Піх Ю.Р.
Провадження № 22-ц/807/467/25 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
24 березня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
Головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Гончар М.С.,
Кочеткової І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шевченко Анастасії Віталіївни на заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 травня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на неповнолітню дитину,-
У лютому 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на неповнолітню дитину.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з лютого 2005 року сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах. Під час їх сумісного проживання народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження, в якому матір'ю дитини є ОСОБА_1 .
Улітку 2011 року ОСОБА_1 перестала піклуватися про сина, займатися його вихованням, залишала дитину саму без догляду, не займалась господарством, почала вживати алкогольні напої, а потім знайшла іншого чоловіка.
З серпня 2011 року фактичні шлюбні відносини між сторонами припинені. ОСОБА_1 залишила сина батькові і пішла до іншого чоловіка.
З того часу відповідач не брала участі у вихованні сина, не цікавиться ним, дитина проживає з батьком і перебуває на його повному утриманні.
Оскільки ОСОБА_1 не бажає добровільно надавати матеріальну допомогу синові, ОСОБА_2 звернувся з позовом до суду.
Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_2 просив суд стягнути на його користь із ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини від її заробітку (доходу) щомісяця, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред'явлення позову, до досягнення його повноліття.
Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 травня 2012 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 у розмірі частки заробітку (доходу) щомісяця, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення нею повноліття, починаючи з 09.02.2012.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 214 ,60 грн.
Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2024 року залишено без задоволення заяву ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шевченко А.В. про перегляд заочного рішення.
Не погоджуючись із вищезазначеним судовим рішенням, 26 грудня 2024 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шевченко А.В. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 травня 2012 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що 14.07.2024 відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 126 КУпАП за те, що вона 14.07.2024 керувала транспортним засобом, хоча була тимчасово обмеженою у праві керування транспортними засобами постановою Комунарського ВДВС ВП № 32892275 від 05.06.2012, чим порушила вимоги ст. 15 Закону України «Про дорожній рух». Після вказаної події ОСОБА_1 дізналася, що вона є боржником у виконавчому провадженні про стягнення аліментів за оскаржуваним заочним рішенням суду.
ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шевченко А.В. зазначила, що дійсно проживала окремо від дитини, але в добровільному порядку сплачувала аліменти та купувала для дитини все необхідне.
Також скаржниця зазначала, що зареєстрованим місцем її проживання з 10.04.2007 є адреса: АДРЕСА_1 , проте суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відповідача, щодо якої відсутні докази належного повідомлення про час та місце розгляду справи. У зв'язку з неналежним повідомленням про розгляд справи, вона не отримала ні копії позовної заяви, ні копії ухвали про відкриття провадження, що порушило її право на справедливий розгляд справи, адже вона фактично була позбавлена можливості надавати суду пояснення та заперечення по суті справи.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
За приписами п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, даний спір за визначеними статтею 274 ЦПК України критеріями відноситься до категорії малозначних, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відзивів від осіб, які беруть участь у справі, на вищезазначену апеляційну скаргу не надійшло, що в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
П. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України передбачено, що порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, керуючись ст.ст. 180, 181, 182, 183 СК України, задовольняючи позов виходив з того, що з 2005 року сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах, від якого мають неповнолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає з позивачем та знаходиться на його утриманні. Оскільки відповідач матеріальну допомогу на утримання дитини не надає, вимога про стягнення аліментів є обґрунтованою.
Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, однак суд першої інстанції допустив процесуальні порушення, які свідчать про необхідність скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У відповідності до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно частини 2 статті 27 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов'язків (частина друга статті 51 Конституції України) і закріплюється в сімейному законодавстві, зокрема статтею 180 СК України на батьків покладено обов'язок з утримання дитини до досягнення нею повноліття.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Згідно з ч. 1 ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
За статтею 182 СК України, чинній на час подання позовної заяви та розгляду справи в суді першої інстанції, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України, чинній на час подання позовної заяви та розгляду справи в суді першої інстанції, мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.
Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджено копією свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 (а.с. 3)
ОСОБА_3 проживав разом з батьком за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 за вказаною адресою не проживає з 01.08.2011. Вказані обставини підтверджені довідками голови ЖБК № 262 «Комунальник - 13» від 31.03.2012 та від 14.03.2012 відповідно (а.с. 17, 18). Сторони цього факту також не заперечували.
Суд першої інстанції також встановив, що відповідач інших аліментних зобов'язань не має, матеріальну допомогу на утримання дитини не надає.
Жодних доказів протилежного ОСОБА_1 апеляційному суду не надала.
Відповідно до абз. 1 ч. 3 ст. 122 ЦПК України (чинної на час розгляду справи в суді першої інстанції), у разі якщо відповідачем у позовній заяві, поданій і оформленій у порядку, встановленому цим Кодексом, вказана фізична особа, що не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
Положеннями абз. 1, 3 ч. 5 ст. 74 ЦПК України (чинної на час розгляду справи в суді першої інстанції), зокрема, передбачено, що судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. У разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).
Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).
У рішеннях від 27 червня 2017 року у справі «Лазаренко та інші проти України» і від 03 жовтня 2017 року у справі «Віктор Назаренко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що національне законодавство містить спеціальні норми щодо забезпечення інформування сторін про ключові процесуальні дії і дотримання, таким чином, принципу рівності сторін, та зберігання відповідної інформації. Відповідні норми вимагають, щоб у випадку надсилання судових документів поштою вони надсилались рекомендованою кореспонденцією. Більше того, особа, яка вручає документ, має повернути до суду розписку про одержання, а національне законодавство чітко вимагає, щоб таку розписку було долучено до матеріалів справи.
Такий висновок суду відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому у постанові від 20 вересня 2018 року № 14-280цс18.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21) зроблено висновок, що: «обов'язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов'язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов'язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. […] У ситуації, коли суд першої інстанції розглянув справу за відсутності сторони, яка не була належним чином повідомлена про час та місце її розгляду, а суд апеляційної інстанції, повідомивши відповідну сторону належним чином, залишив таке рішення суду першої інстанції без змін, якщо такий учасник справи обґрунтовував свою апеляційну скаргу такою підставою, суд касаційної інстанції не може застосувати правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» (частина друга статті 410 ЦПК України). Тлумачення частини другої статті 410 ЦПК України свідчить, що: правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення; оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції; правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства».
Колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять доказів направлення запиту до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання відповідача щодо надання інформації про її зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
Крім того, апеляційний суд встановив, що позовна заява містить інформацію про адресу реєстрації ОСОБА_1 : АДРЕСА_3 (яку підтвердила скаржниця копією свого паспорта), та адресу останнього місця її проживання: АДРЕСА_4 , що збігається з адресою проживання позивача. Однак сам позивач вказував суду на те, що відповідач не проживає за другою адресою з серпня 2011 року, на підтвердження чого надав суду довідку ЖБК № 262 «Комунальник - 13», яку місцевий суд взяв до уваги під час ухвалення оскаржуваного рішення.
Проте копії процесуальних документів та судові повістки місцевий суд направляв за адресою: АДРЕСА_4 , конверти з якими повернуті до суду з відміткою працівника поштового зв'язку «за зазначеною адресою адресат не проживає» (а.с. 8, 15).
Зазначене свідчить про неналежне повідомлення відповідача судом першої інстанції про дату та час призначення судового засідання, що є обов'язковою підставою для скасування зазначеного рішення.
Таким чином, колегія суддів приймає доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не була повідомлена судом про час та місце розгляду справи належним чином та не змогла взяти повноцінну участь у її розгляді.
Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд, а також порушенням процесуального закону, який передбачає, що ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду справи, врегульовує порядок повідомлення учасників справи про дату судового засідання та наслідки неявки в судове засідання.
Колегія суддів зауважує, що доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 добровільно сплачувала аліменти на утримання сина та забезпечувала його всім необхідним є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Проте жодних доказів на підтвердження свої тверджень скаржниця не надала. Тож, за таких обставин, враховуючи підтвердження ОСОБА_1 окремого проживання від сина, є підстави для задоволення позову.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Таким чином, зважаючи на встановлене апеляційним судом порушення вимоги процесуального закону щодо належного повідомлення відповідача про час та місце судового розгляду, та розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності ОСОБА_1 , чим вона обґрунтувала свою апеляційну скаргу, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування заочного рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 травня 2012 року з ухваленням нової постанови того самого змісту.
Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шевченко Анастасії Віталіївни - задовольнити частково.
Заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 травня 2012 року - скасувати. Ухвалити в цій справі нову постанову, якою:
«Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на неповнолітню дитину - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) щомісяця, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення ним повноліття, починаючи з 09 лютого 2012 року.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 214 (двісті чотирнадцять) гривень 60 копійок»
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 24 березня 2025 року.
Головуючий:
Судді: