Дата документу 24.03.2025 Справа № 337/4861/24
ЄУН 337/4861/24 Головуючий у І інстанції: Калугіна Г.Б.
Провадження № 22-ц/807/361/25 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
24 березня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
Головуючого: Полякова О.З.
суддів: Кочеткової І.В.,
Кухаря С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Ємця Артема Юрійовича на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 27 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, що продовжує навчання,-
У вересні 2024 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Ємця А.Ю. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, що продовжує навчання.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що син ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є повнолітньою особою, студентом денної форми навчання «Відокремленого структурного підрозділу «Фаховий коледж бізнесу та харчових технологій». Строк навчання: до 31.01.2027.
Відповідач у добровільному порядку відмовляється надавати матеріальну допомогу на утримання сина, тому позивач вимушена звернутись з цим позовом про примусове стягнення аліментів.
Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Ємця А.Ю. просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання повнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу) відповідача, починаючи з дня пред'явлення позову та до закінчення навчального закладу, але не більше, ніж до досягнення ОСОБА_3 23-річного віку.
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 27 листопада 2024 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв'язку з продовженням навчання у твердій грошовій сумі в розмірі 7000 грн щомісячно, починаючи з 05.09.2024 і до закінчення навчання, тобто до 31.07.2027, але не більше, ніж до досягнення сином двадцяти трьох років та за умови, що він продовжуватиме навчання.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 1211,20 грн.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Ємця А.Ю. подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне затосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 27 листопада 2024 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції не мав права стягувати аліменти у твердій грошовій сумі, оскільки позивач просила суд стягнути з відповідача 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу) відповідача, починаючи з дня пред'явлення позову та до закінчення навчального закладу, але не більше ніж до досягнення ОСОБА_3 23-ти річного віку.
Відповідач не є бідною людиною, оскільки отримує гідне грошове забезпечення у зв'язку зі службою, а також має у власності земельну ділянку, площею 0,06 га, за адресою: АДРЕСА_1 . Земельна ділянка призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку.
Також суд першої інстанції не взяв до уваги, що позивач є матір'ю одиначкою та має дитину від другого шлюбу - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на якого отримує державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям.Її дохід у 2023 році відповідно до довідок форми ОК-7 та ОК-5 склав 7417,86 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, в суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи. Надано учасникам справи строк для надання відзиву на апеляційну скаргу.
У своєму відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Желтухіна Є.О. заперечує проти її доводів, просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до положень ч.ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина друга статті 264 ЦПК України).
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Принцип диспозитивності цивільного судочинства, визначений у статті 13 ЦПК України, вимагає від суду розглядати справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частково задовольняючи позовні вимоги та стягуючи з відповідача аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 7000 грн, суд першої інстанції виходив із того, що у зв'язку з продовженням навчання повнолітній син, який проживає з матір'ю, потребує матеріальної допомоги батька, який може надавати сину матеріальну допомогу, оскільки він працевлаштований та має офіційний дохід.
Колегія суддів у цілому погоджується з висновком суду про наявність підстав для стягнення аліментів на користь позивача, проте визначення їх розміру у твердій грошовій сумі суперечить вимогам позовної заяви, що фактично є виходом за межі позовних вимог.
Так, суд першої інстанції встановив, підтверджено матеріалами справи та не заперечували сторони, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який на теперішній час розірвано, що підтверджено свідоцтвом про розірвання шлюбу (а.с. 12).
Сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с. 8), який є повнолітнім та, згідно з довідкою про внесення відомостей до демографічного реєстру, проживає разом з матір'ю, ОСОБА_1 (а.с. 9).
ОСОБА_3 є студентом 1-го курсу групи ХТ-1/24 денної форми навчання в ВСП «Фаховий коледж бізнесу та харчових технологій Запорізького національного університету», термін навчання: з 01.09.2024 до 31.01.2027, що підтверджується довідкою від 26.08.2024 № 1/118 (а.с. 11).
Згідно з даними, що містяться у довідці Пенсійного фонду України (форма ОК-5) від 02.10.2024, доходів за період з 1 кварталу 2024 року по 3 квартал 2024 року ОСОБА_1 не мала, а у 2023 році вона отримувала державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям, що становила 7417,86 грн за догляд за малолітнім сином - ОСОБА_5 (а.с. 68-70).
ОСОБА_2 є військовослужбовцем, його дохід згідно з довідкою Пенсійного фонду України (форма ОК-7) за період з І кварталу 2024 року до ІІ квартал 2024 року складає 285753,72 грн (а.с. 96-97).
Відповідно до письмових пояснень самого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , син сторін не вважає справедливим стягнення з батька частини всіх його доходів, оскільки він опікується своєю хворою матір'ю, бабусею ОСОБА_3 , а також вимушений витрачати власні кошти для придбання засобів, необхідних для протистояння ворогу. Крім того, ОСОБА_3 зазначив таке: «Також я не певен у тому, що всі кошти, що будуть отримані від батька на моє утримання, якщо це буде від всіх доходів, в реальності підуть на моє утримання, а не на інші потреби членів моєї родини та їх співмешканців.» (а.с. 115, зворот).
Статтею 199 СК України передбачений обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.
Правовідносини щодо обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). При визначенні розміру аліментів необхідно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. В той же час утримання дитини складається не лише з наведених витрат, які за своєю суттю є нерегулярними та направленими на задоволення конкретно визначених потреб дитини. В той же час поряд з такими витратами батьки мають забезпечувати можливість задоволення постійних, повсякденних потреб дитини, що пов'язані (але не вичерпуються) необхідністю забезпечення її харчування, проживання, придбання одягу, тощо.
Таким чином, обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18 років, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
Відповідно до частини 1 статті 182 СК України при визначені розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 4) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 5) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 6) інші обставини, що мають істотне значення.
При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов'язок обох батьків із надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати.
Колегія суддів зауважує, що визначення способу стягнення аліментів у частці від доходів платника аліментів або у твердій грошовій сумі належить стягувачу аліментів, тобто позивачу.
Встановивши, що ОСОБА_3 є студентом 1-го курсу групи ХТ-1/24 денної форми навчання в ВСП «Фаховий коледж бізнесу та харчових технологій Запорізького національного університету», потребує у зв'язку з цим матеріальної допомоги, а ОСОБА_2 працевлаштований, має можливість надавати сину таку допомогу та сам фактично проти цього не заперечував у судовому засіданні під час розгляду справи в суді першої інстанції, місцевий суд дійшов правильного висновку, що за приписами ст. 199 СК України, ОСОБА_2 зобов'язаний надавати матеріальну допомогу повнолітньому синові, який продовжує навчання.
Проте, при визначенні розміру аліментів суд вийшов за межі позовних вимог, призначивши стягнення аліментів у твердій грошовій сумі, про що не просила ОСОБА_1 у позовній заяві.
Оцінивши усі надані сторонами докази, враховуючи матеріальне та сімейне становище позивача та відповідача, пояснення самого ОСОБА_3 , колегія суддів вважає, що з відповідача слід стягнути 1/6 частину всіх його доходів щомісячно на користь позивача, що є достатнім та обґрунтованим розміром аліментів, який, на думку апеляційного суду, відповідатиме засадам розумності та справедливості, відповідатиме фактичним потребам повнолітнього сина сторін для продовження навчання, адже сам по собі факт навчання дитини в навчальному закладі не може бути підставою для призначення аліментів у заявленому позивачем розмірі.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку про те, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи, у зв'язку з чим на підставі ст. 367 ЦПК України, рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 27 листопада 2024 року слід скасувати та ухвалити нову постанову про часткове задоволення позову.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору, витати зі сплати судового збору у розмірі 2664,64 грн: за подання позовної заяви (1211,20 грн) та апеляційної скарги (1453,44 грн) слід стягнути з відповідача в дохід держави.
Керуючись ст. ст. 7 ч. 13, 367, 369 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Ємця Артема Юрійовича - задовольнити частково.
Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 27 листопада 2024 року- скасувати.
Ухвалити в цій справі нову постанову, якою:
«Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, що продовжує навчання - задовльнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісяця, починаючи з 05 вересня 2024 року, до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення сином двадцяти трьох років.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 2664 (дві тисячі шістсот шістдесят чотири) гривні 64 копійки.»
Постанова набирає законної сили з дняїї ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 24 березня 2025 року.
Головуючий:
Судді: