Дата документу 24.03.2025 Справа № 333/3386/24
ЄУН 333/3386/24 Головуючий у І інстанції: Холод Р.С.
Провадження № 22-ц/807/283/25 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
24 березня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
Головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Кочеткової І.В.,
Кухаря С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Концерну «Міські теплові мережі» на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 28 жовтня 2024 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,-
У квітні 2024 року Концерн «МТМ» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованостіза житлово-комунальні послуги.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Концерн «МТМ», діючи на підставі статуту та чинного законодавства України, надав послуги з постачання теплової енергії до нежилого приміщення № 235, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_1
01.11.2021 між Концерном «МТМ» та ОСОБА_1 укладений типовий індивідуальний договір № 75200071 про надання послуги з постачання теплової енергії (вказаний договір приєднання розміщений на офіційному сайті підприємства).
Факт отримання послуги з постачання теплової енергії до житлового будинку, в якому знаходиться приміщення відповідача, підтверджується рішеннями виконавчого комітету Запорізької міської ради про початок та закінчення опалюваного сезону, відповідно до яких позивачем було розпочато та закінчено опалюваний сезон в м. Запоріжжі (відповідні рішення містяться на офіційному сайті ЗМР).
Житловий будинок АДРЕСА_1 оснащений приладом комерційного обліку теплової енергії.
Розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень здійснюється відповідно до розділу ІІІ Методики між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг.
Відповідач свої зобов'язання зі своєчасної оплати за надані послуги за встановленими тарифами не виконав, внаслідок чого, за останнім утворилась заборгованість за період з 01 листопада 2021 року до 29 лютого 2024 року в сумі 38 569,17 грн.
Посилаючись на означені обставини, Концерн «МТМ» просив суд стягнути в з ОСОБА_1 суму грошової заборгованості за надану послугу з постачання теплової енергії в розмірі 38569,17 грн та судові витрати у розмірі 2422,40 грн.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 28 жовтня 2024 року позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Концерн «МТМ» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, невідповідність їм висновків суду першої інстанції, просить скасувати рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 28 жовтня 2024 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
В обгрунтування апеляційної скарги, повторюючи доводи позовної заяви, Концерн «МТМ» зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що узв'язку з тим, що система опалення в нежитловому приміщенні відповідача відноситься до загальної внутрішньобудинкові системи багатоквартирного будинку, наявність однієї складової - загальної системи опалення, у вигляді транзитних трубопроводів радіаторів, підводок, радіаторів, стояків, тощо вже є фактичним підтвердженням споживання теплової енергії нежитловим приміщенням. Відсутність радіаторів не означає відсутність споживання комунальних послуг з опалення, так як і відключення опалення в окремому приміщенні не означає, що споживання комунальних послуг з опалення припиняється у випадку перекриття подачі теплоносія до системи опалення приміщення, так як теплоенергія передається в опалювальні приміщення за рахунок теплопровідності, випромінювання і конвекції, і поширюється тепло не тільки від радіаторів, а й від інших елементів системи опалення (розподільчі трубопроводи, стояки тощо). Тіла, предмети, повітря, отримавши теплоенергію від носія, в свою чергу, передають тепло іншим тілам і предметам, нагріті повітряні маси переносять тепло в інші ділянки простору. Тепло передається від більш нагрітих тіл до менш нагрітих, і теплоенергія, що міститься в повітрі передається в тому числі і в сусідні приміщення через огороджувальні конструкції суміжних приміщень (стіни, стелі, підлога).
Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У своєму відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 заперечує проти доводів скаржника, просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а оскаржуване рішення - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає.
Залишаючи позовні вимоги без задоволення, суд першої інстанції виходив з недоведеності та необґрунтованості позовних вимог. При цьому, суд врахував, що позивачем не надано доказів існування централізованого опалення у приміщенні АДРЕСА_2 .
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що Концерн «МТМ» діє на підставі статуту, в до якого основною метою діяльності Концерну є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності Концерну та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу Концерну.
Предметом діяльності підприємства є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла, а також побутових потреб населення та підприємств, установ, організацій, її збут та інше.
02 жовтня 2021 року на офіційному веб-сайті Концерну «Міські теплові мережі» опубліковано типовий індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, нежиле приміщення І та ІІ поверху (літ. А-9), що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .
У розрахунку основного боргу за договором № 75200071 зазначено, що за адресою надання послуг, а саме: АДРЕСА_3 , за період з 01 листопада 2021 року до 29 лютого 2024 року обліковується заборгованість в розмірі 38569,17 грн.
З матеріалів справи вбачається, що з липня 2022 року по березень 2024 року ОСОБА_1 повертав акти взаємних розрахунків Концерну «МТМ» без підпису, у зв'язку з тим, що послуги не надавалися.
Як вбачається з технічного паспорту на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , вказаний будинок побудований в 1976 році.
Відповідно до акту державної технічної документації про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, державній технічній комісії, призначеної виконавчим комітетом ЗМР рішенням від 26.12.2003 №453, пред'явлений закінчений будівництвом, а саме - кафе по АДРЕСА_1 (після реконструкції частини крізного проходу з будівництвом вбудованого кафе), збудований згідно з дозволом на виконання будівельно-монтажних робіт, виданим інспекцією ДАБК від 31.01.2003 №65.
Згідно характеристики нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , рік спорудження/реконструкції - 2004, підлога - тепла підлога; вид опалення - місцеве.
Відповідно до витягу з реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронний системи у сфері будівництва, загальна площа нежилого приміщення за вказаною адресою - 159,3 м2; опалення - місцеве.
Суд першої інстанції встановив та не заперечували сторони, що приміщення фактично вбудоване у крізний прохід (в арці). Між приміщенням відповідача та будинком відсутній суміжний простір.
В силу вимог ч. 4 ст. 319 ЦК України, власність зобов'язує.
Відповідно до ст. 322 ЦК України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом за власні кошти. До таких витрат належать витрати, пов'язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпечення збереження його властивостей тощо. Невиконання власником свого обов'язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб. Опалення є однією із витрат пов'язаною зі зберіганням майна, а отже оплата за надані послуги для сталого функціонування приміщення є обов'язком власника.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до ч..1, 3 ст. 2 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та управління побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках. Норми цього Закону застосовуються з урахуванням особливостей, встановлених законами, що регулюють відносини у сферах постачання та розподілу електричної енергії і природного газу, постачання теплової енергії, централізованого постачання гарячої води, централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
Згідно з ч. 2 ст. 6 вказаного Закону виконавцями комунальних послуг є: 3) послуг з постачання теплової енергії - теплопостачальна організація; 4) послуг з постачання гарячої води - суб'єкт господарювання, який є власником (або володіє і користується на інших законних підставах) теплової, тепловикористальної або теплогенеруючої установки, за допомогою якої виробляє гарячу воду, якщо споживачами не визначено іншого постачальника гарячої води.
Ч. 1 ст. 9 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Згідно з п.1 Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830, ці Правила регулюють відносини між суб'єктом господарювання, що провадить господарську діяльність з постачання теплової енергії, та індивідуальним і колективним споживачем, який отримує або має намір отримати послугу з постачання теплової енергії, та визначають вимоги до якості послуги, одиниці вимірювання обсягу спожитої споживачем теплової енергії, порядок оплати.
Відповідно до вказаних Правил надання послуги здійснюється виключно на договірних засадах. Послуга надається споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до статей 13 і 14 Закону України Про житлово-комунальні послуги. Індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем. Фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги.
Згідно з п. 32 Правил плата за послугу розраховується виходячи з розміру встановленого тарифу та обсягу спожитої послуги, визначеного та розподіленого відповідно до законодавства.
П. 35-37 Правил передбачено, що розрахунковим періодом для оплати спожитої послуги є календарний місяць. Оплата послуги здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (граничний строк внесення плати за спожиту послугу), якщо інший порядок та строки не визначені договором. За бажанням споживача оплата послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів. Споживач здійснює оплату спожитої послуги щомісяця в порядку та строки, визначені договором. Споживач не звільняється від оплати послуги, отриманої ним до укладення відповідного договору.
Відповідно до ч.1 ст.901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається крім випадків, передбачених законом.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на вищевикладене, правильним є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, адже позивач не довів надання послуг до належного відповідачу нежитлового приміщення, що, як встановлено судом з технічної документації, є результатом реконструкції частини крізного проходу між будинками, збудоване згідно з дозволом на виконання будівельно-монтажних робіт, виданим інспекцією ДАБК від 31.01.2003, в той як житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , побудований ще в 1976 році.
Доводи апеляційної скарги про відсутність доказів дотримання відповідачем процедури відключення власників (співвласників) будівель від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) відповідно до Наказу № 169 від 26.07.2019 Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, є неспроможними.
Як вже зазначено вище, приміщення збудоване значно пізніше багатоквартирного будинку, має місцеве опалення, тобто, система опалення в нежитловому приміщенні відповідача не є частиною загальної внутрішньобудинкової системи опалення, адже приміщення № 235 в будинку АДРЕСА_1 прийнято в експлуатацію через 28 років після будівництва самого будинку. Це приміщення фактично вбудоване у крізний прохід (в арці). Крім того, між приміщенням відповідача та будинком відсутній суміжний простір: тобто будь-який спільний прохід або отвір (дверний або віконний).
Крім того, Концерн не надав суду жодних доказів наявності у приміщенні відповідача спільних комунікацій з опаленням будинку: транзитних трубопроводів радіаторів, підводок, радіаторів, стояків, тощо. Доказів приєднання зазначеного приміщення до мережі опалення житлового будинку ні станом на дату спорудження, ні на час утворення заборгованості також не надано.
Посилання Концерну на висновки, викладені в постановах Центрального апеляційного господарського суду №908/3159/19 від 03 червня 2021 року, Запорізького апеляційного суду №331/3629/19 від 18 серпня 2020 року, №332/1535/20 від 28 липня 2021 року, №332/1495/20 від 14 грудня 2021 року, колегія суддів не приймає, адже вони не є застосовними в цій справі в розумінні ч. 4 ст. 263 ЦПК України.
Крім того, суд першої інстанції правильно зауважив, що відповідно до п. 3.10. СНиП ІІ-33-75, затвердженого постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР у справах будівництва від 20.10.1975 року №180 (які діяли станом на дату будівництва будинку), системи опалення, вид та параметри теплоносія, а також типи нагрівальних приладів слід передбачати з урахуванням теплової інерції огороджувальних конструкцій та у відповідності з характером і призначенням будівель та споруд.
Розміщення нагрівальних приладів і трубопроводів теплоносія систем опалення слід передбачати так, щоб марні втрати тепла (через зовнішні огороджувальні конструкції за нагрівальними приладами та трубопроводами, а також від трубопроводів теплоносія в неопалюваних обсягах будівель та споруд) становили в сумі не більше 10% витрат тепла на опалення.
Згідно з п. 6.3.4. ДБН В.2.5-67:2013 (які діють на теперішній час), опалення слід проектувати з урахуванням теплового балансу між тепловтратами та теплонадходженнями, а саме: а) утратою теплоти через огороджувальні конструкції; б) витратою теплоти на нагрівання зовнішнього повітря, що потрапляє у приміщення за рахунок інфільтрації або шляхом організованого припливу для вентиляції приміщень; в) витратою теплоти на нагрівання матеріалів, обладнання та транспортних засобів; г) надходженням теплоти, що регулярно надходить у приміщення від електричних приладів, приладів освітлення, технологічного обладнання, трубопроводів, людей та інших джерел.
Отже, система опалення будинку проектується з урахуванням і витрат теплоти на нагрівання матеріалів, обладнання та транспортних засобів, відповідно витрати опалення на нагрівання самих матеріалів стояків труб, іншого обладнання є витратами теплоти, а не повноцінною послугою з теплопостачання, у зв'язку з чим, правильним є висновок суду про те, що Концерн помиляється щодо факту надання послуг з централізованого опалення відповідачу, так як складовою частиною послуг з теплопостачання є досягнення мети - забезпечення нормативної температури у приміщенні. Арка житлового будинку утворена зовнішніми стінами житлової будівлі, спорудженими таким чином, щоб, зокрема, мінімізувати втрати теплової енергії в зовнішнє середовище.
Таким чином, доводи апеляційної скарги, що приміщення № 235 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Європейська, буд. 16, забезпечується тепловою енергією за рахунок внутрішньобудинкової системи теплопостачання, не знайшли свого підтвердження.
Інші доводи апеляційної скарги є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З урахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, суд надав належну оцінку доводам відповідача, висновки суду є достатньо аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим, апеляційну скаргу Концерну «МТМ» слід залишити без задоволення, а рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 28 жовтня 2024 року - залишити без змін.
Керуючись ч. 13 ст. 7, ст. 367, ч. 1 ст. 369, ст. 374, ст. 375, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Концерну «Міські теплові мережі»- залишити без задоволення.
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 28 жовтня 2024 року в цій справі - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дняїї ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 24 березня 2025 року.
Головуючий:
Судді: