"11" березня 2025 р.
м. Київ
Справа № 911/296/25
Суддя Черногуз А.Ф., за участю секретаря Василець О.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Термо Авто Мастер" (33001, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Дубенська, буд. 6А, офіс 6, ЄДРПОУ 37302124)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Цукровик" (07700, Київська обл. м. Яготин, вул. Козацька, буд. 126, ЄДРПОУ 13722864)
про зобов'язання повернути транспортний засіб та скасування реєстрації транспортного засобу,
за участю представників: не з'явились,
Історія розгляду справи
Через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Термо Авто Мастер" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Цукровик" про зобов'язання останнього повернути транспортний засіб легковик пасажирський - В, марки RENAULT TRAFIC, державний номер № НОМЕР_1 , номер шасі № НОМЕР_2 , 2016 року виготовлення та скасування реєстрації цього транспортного засобу за Товариством з обмеженою відповідальністю "Цукровик".
Ухвалою суду від 24.01.2025 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено судом здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено проведення підготовчого судового засідання на 03.02.2025 на 15:00 та встановлено строк для подання відзиву на позов.
Через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області 29.01.2025 надійшов відзив на позовну заяву представниці відповідача, в якому вона також просила розглядати справу без її участі, а 31.01.2025 від представниці позивача надійшли відповідь на відзив та заява про розгляд справи без її участі.
У судове засідання 03.02.2025 представники сторін не з'явились, хоча належним чином були повідомлені, зокрема через систему «Електронний суд». Суд констатував наявність у матеріалах справи відзиву та відповіді на відзив, у зв'язку з чим судом вирішено встановив строк для подання заперечення відповідачем до наступного судового засідання та відкладено розгляд справи у підготовчому провадженні на 17.02.2025 на 15:00.
Через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області 10.02.2025 надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву представниці відповідача.
У судове засідання 17.02.2025 представники сторін не з'явились, хоча належним чином були повідомлені, зокрема через систему «Електронний суд». Суд констатував наявність у матеріалах справи усіх необхідних заяв по суті спору: позовної заяви, відзиву, відповіді на відзив та заперечення. З огляду на зазначене, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті на 11.03.2025 на 12:30.
У судове засідання 11.03.2025 представники сторін повторно не з'явились, хоча належним чином були повідомлені, зокрема через систему «Електронний суд», разом із цим, враховуючи наявність в матеріалах справах заяв представниць сторін про розгляд справи без їх участі, суд 11.03.2025 прийняв рішення у справі.
Обставини спірних правовідносин, позиції учасників справи
Судом встановлено, що 14.05.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Термо Авто Мастер», як продавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Цукровик", як покупцем, було укладено договір №1/1405 купівлі-продажу транспортного засобу, за умовами якого продавець зобов'язувався передати майно у власність покупцю, а покупець зобов'язувався це майно прийняти і сплатити за нього обумовлену грошову суму.
Зокрема, пунктом 1.2. договору визначено, що продавець продає бувший у використанні автомобіль легковик пасажирський - В, марки RENAULT TRAFIC, держ. номер № НОМЕР_1 , номер шасі № НОМЕР_2 , 2016 року виготовлення, далі по тексту «транспортний засіб».
А згідно з пунктом 2.1. договору продаж транспортного засобу за домовленістю сторін вчиняється за 462825,00 (чотириста шістдесят дві тисячі вісімсот двадцять п'ять) грн. 00 коп., в т. ч. ПДВ 20% 77137,50 грн., які попередньо отримає продавець від покупця, оскільки сторони встановили, що умови договору щодо сплати ціни договору застосовуються до передачі транспортного засобу по акту приймання-передачі.
Відповідно до пункту 2.3. договору остаточний розрахунок здійснюється покупцем протягом 60 календарних днів з дати підписання сторонами акту прийому-передачі автомобіля.
Після передачі транспортного засобу за актом приймання-передачі, продавець втрачає право власності на цей транспортний засіб, а покупець приймає його у власність та без законодавчих обмежень користується та розпоряджається транспортним засобом з моменту державної реєстрації транспортного засобу в уповноважених державних органах (пункт 3.4. договору).
Пунктом 5.1. (розділу 6) договору сторони погодили, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання представниками і діє до 31.12.2021.
Так, відповідно до акту приймання-передачі від 14.05.2021 позивач передав а відповідач отримав транспортний засіб легковик пасажирський RENAULT TRAFIC, рік виготовлення 2016, номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_1 .
При цьому як вбачається із свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 15.05.2021 відповідач здійснив державну реєстрацію означеного транспортного засобу за собою, як його власником, з присвоєнням транспортному засобу нового реєстраційного номеру, а саме НОМЕР_4 .
01.12.2021 позивачем було направлено відповідачу претензію про сплату 462825,00 грн боргу за транспортний засіб, переданий відповідачу на виконання умов договору, у відповідь на яку останній своїм листом № 14/12-01 від 14.12.2021 вказав на значну дебіторську заборгованість перед відповідачем його контрагентів, а також інші суттєві і об'єктивні обставини, що у свою чергу зумовило неможливість розрахунку з позивачем, при цьому відповідач гарантував вжити всі заходи для проведення розрахунку з позивачем протягом шести місяців.
30.12.2021 між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до договору, згідно з умовами якої сторони погодили викласти пункт 5.1. договору в такій редакції: « 5.1. договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами, скріплення печаткою та діє до 31 грудня 2022 року, проте в будь якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань та повного розрахунку по договору за надані послуги.».
В подальшому, позивачем було повторно направлено відповідачу претензії про сплату 462825,00 грн боргу від 01.12.2022, від 01.04.2023, від 01.07.2023, 01.12.2023, 01.06.2024, 01.10.2024, у відповідь на які відповідач своїми листами № 07/12-01 від 07.12.2022, № 05/04-01 від 05.04.2023, № 11/07-01 від 11.07.2023 та № 12/06-01 від 12.06.2024, які є подібними за змістом до першого листа відповідача № 14/12-01 від 14.12.2021 вказував, зокрема, на те що ним оформляється кредит у Львівській філії АТ «Ощадбанк» для погашення боргу перед позивачем (лист № 05/04-01 від 05.04.2023) та повторно гарантував вжити заходів для оплати боргу (листи № 07/12-01 від 07.12.2022, № 11/07-01 від 11.07.2023 та № 12/06-01 від 12.06.2024).
Між тим 30.12.2022 сторонами була укладена додаткова угода № 1 до договору, згідно з умовами якої було погоджено викласти пункт 5.1. договору в такій редакції: « 5.1. договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами, скріплення печаткою та діє до 31 грудня 2023 року, проте в будь якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань та повного розрахунку по договору за надані послуги.».
Також 29.12.2023 між сторонами було укладено додаткову угоду №1 згідно з умовами якої сторони погодили викласти пункт 5.1. договору в такій редакції: « 5.1. договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами, скріплення печаткою та діє до 31 грудня 2024 року, проте в будь якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань та повного розрахунку по договору за надані послуги.»
Поряд із цим, пунктом 2 вказаної додаткової угоди № 1 до договору від 29.12.2023 сторони погодили додати до договору пункт 2.4. наступного змісту: «Якщо до 01 червня 2024 року остаточний розрахунок за автомобіль RENAULT TRAFIC не буде проведений, то даний автомобіль підлягає поверненню протягом десяти календарних днів».
Звертаючись до суду із цим позовом, позивач вказує на те, що 01.10.2024 направив відповідачу претензію, в якій просив повернути транспортний засіб протягом 10 календарних днів, проте відповідач на неї відповідь не надав та разом із цим відповідачем була визнана заборгованість за транспортний засіб у розмірі 462825,00 грн, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків станом на 01.10.2024, що підписаний обома сторонами.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, послався на те, що вартість транспортного засобу не була ним оплачена через складне фінансове становище, а транспортний засіб був придбаний відповідачем для здійснення власної господарської діяльності - постачання електричної енергії. Відповідач зауважив, що він є підприємством критичної інфраструктури, яке забезпечує населення, а також державні та комунальні підприємства електроенергією та при цьому придбаний транспортний засіб є, у свою чергу, критично необхідним для діяльності відповідача.
При цьому відповідач також вказав на те, що у зв'язку з пандемією коронавірусної хвороби 2019 року спричиненої SARSCoV-2 та повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України, платоспроможність кінцевих споживачів значно знизилась, що призвело до збільшення дебіторської заборгованості контрагентів відповідача та до відсутності обігових коштів.
Відповідач також зауважив не відмовляється від власного обов'язку здійснити оплату боргу перед позивачем, про що свідчать відповіді на численні претензії останнього, а отже відповідач діяв добросовісно щодо позивача, а борг перед останнім виник не з вини відповідача.
Висновки господарського суду
В силу статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Право на доступ до правосуддя закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.
Як визначено статтею 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 11 ЦК України закріплено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно ст. 174 ГК України є господарський договір.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Разом із цим, згідно зі статтею 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Вказаний припис закріплений також статтею 627 ЦК України ("Свобода договору").
Судом з'ясовано, що між сторонами був укладений договір поставки (купівлі-продажу), правовідносини щодо якої регулюється положеннями глави 54 ЦК України та відповідно до умов якого позивач виступив продавцем, а відповідач виступив покупцем майна - транспортного засобу.
При цьому, як зазначалось вище, 29.12.2023 сторони уклали додаткову угоду, в якій погодили, що якщо до 01.06.2024 остаточний розрахунок за транспортний засіб не буде проведений, то цей транспортний засіб підлягає поверненню позивачу протягом десяти календарних днів.
Стосовно доводів відповідача про те, що невиконання взятого на себе зобов'язання щодо повернення транспортного засобу зумовлене скрутним фінансовим становищем, а також посилання на те, що він визнавав наявність заборгованості та діяв по відношенню до позивача добросовісно, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Пунктом 6 частини 1 статті 3 ЦК України встановлено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанова Верховного Суду від 08.06.2022 в справі №396/269/18).
Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
Ця правова позиція міститься в постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 в справі №910/16579/20, а також в постановах Верховного Суду від 11.08.2021 в справі №909/436/20, від 28.09.2021 в справі №918/1045/20 та від 06.10.2021 в справі №925/1546/20.
Водночас за приписами частини 2 статті 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Поряд із цим статтею 617 ЦК України закріплено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Як зазначалось вище транспортний засіб був переданий позивачем відповідачу 14.05.2021 при тому що спочатку сторони обумовили оплату відповідачем транспортного засобу до моменту його передачі. Проте відповідач вказане зобов'язання щодо оплати транспортного засобу не виконав, а в подальшому неодноразово у своїх листах - відповідях на вимоги позивача зобов'язувався сплатити борг та, зрештою, в додатковій угоді від 29.12.2023 прийняв на себе зобов'язання сплатити борг до 01.06.2024, а у випадку несплати боргу зобов'язувався повернути транспортний засіб.
У вказаних листах - відповідях на вимоги позивача відповідач посилався на ті самі обставини - перебування у скрутному фінансовому становищі, на які вказував і у своїх заявах по суті в цій справі, при тому що неодноразове порушення взятих на себе зобов'язань щодо сплати боргу, про яке йшлося у цих листах - не свідчить про добросовісну поведінку відповідача.
Щодо обставин непереборної сили на які вказує відповідач, а саме - пандемію коронавірусної хвороби 2019 року спричиненої SARSCoV-2 та повномасштабне вторгнення Російської Федерації на територію України, то суд зауважує, що вказані обставини, в контексті спірних правовідносин, потребують доведення і належного правового оформлення в судовому процесі.
Зокрема, згідно з пунктами 2, 4, 5 частини 2 статті 42 ГПК України учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Стаття 73 ГПК України передбачає, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 статті 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Так, доказів на підтвердження того факту, що означені вище обставини непереборної сили зумовили неможливість виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань відповідно до умов договору в установлений строк, зокрема відповідного сертифікату в розумінні приписів статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" відповідачем суду не надано.
В будь-якому разі існування таких надзвичайних і невідворотних обставин, так само як і саме по собі перебування відповідача в скрутному фінансовому становищі - не звільняють його від обов'язку виконання взятих на себе зобов'язань щодо повернення боргу, яке сторони в подальшому змінили у додатковій угоді до договору, узгодивши його виконання у виді повернення транспортного засобу позивачу (у разі несплати боргу в установлений строк).
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Нормами статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
За змістом положень статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Підсумовуючи вищевикладене, оскільки відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо повернення транспортного засобу в десятиденний строк після 01.06.2024 - кінцевої дати розрахунку за транспортний засіб, що була погоджена сторонами, суд приходить до висновку, що вимога позивача про зобов'язання відповідача повернути транспортний засіб легковик пасажирський - В, марки RENAULT TRAFIC, держ. номер № НОМЕР_1 , номер шасі № НОМЕР_2 , 2016 року виготовлення є обґрунтованою та позов у цій частині підлягає задоволенню.
Щодо вимоги позивача про скасування реєстрації цього транспортного засобу за відповідачем, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною 4 статті 236 ГПК України, що кореспондується за змістом із частиною 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 в справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 в справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 в справі № 569/17272/15-ц).
При цьому розглядаючи справу, суд з'ясовує: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах (цей висновок викладений в пунктах 6.6. та 6.7. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 в справі № 916/1415/19).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування судом конкретного способу захисту повинно призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення особи до суду для вжиття додаткових способів захисту.
Відповідно до частини 1 статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно зі статтею 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Водночас, у справі "Ейрі проти Ірландії" від 09.10.1979 Європейський Суд з прав людини зазначив, що особа сама має вирішити, який засіб судового захисту використати; отже, навіть якби виявилось, що пані Ейрі обрала засіб судового захисту, менш підходящий для неї, ніж інші у даних обставинах, то це не мало б значення.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (частина 4 статті 11 ГПК України).
Так, позивач має право на захист свого порушеного права у той спосіб, який сам обрав, якщо такий спосіб передбачений законом. Застосування того чи іншого способу захисту порушеного права чи охоронюваного законом інтересу повинні бути об'єктивно виправданим і обґрунтованим, належним і ефективним. При цьому, позивач може скористатись будь-яким, передбаченим законом або договором способом захисту свого порушеного права.
Ефективність позовної вимоги оцінюється, виходячи з обставин конкретної справи, але вирішення питання щодо задоволення (відмови в задоволенні) позову не може залежати від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту порушеного права чи охоронюваного законом інтересу позивача.
Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що ефективність засобу правового захисту для цілей статті 13 Конвенції не залежить від впевненості в сприятливому результаті для заявника (Шведська спілка машиністів проти Швеції, 1976 р. &157; Костелло-Робертс проти Сполученого Королівства, 1993 р. &40; Хілал проти Сполученого Королівства, 2001 р.&78); засіб правового захисту в контексті статті 13 Конвенції означає не засіб правового захисту, який має бути успішним, а просто доступний засіб правового захисту перед органом, уповноваженим розглядати скаргу по суті (С. проти Сполученого Королівства, рішення комісії, 1983 р.); стаття 13 Конвенції гарантує наявність засобу правового захисту, але не гарантує успішного результату (R. проти Сполученого Королівства, рішення Комісії, 1984 р.).
Усе вищевикладене дозволяє дійти висновку про те, що суд задовольняє вимогу позивача, якщо такий спосіб захисту передбачений законом та, на думку позивача, відновить його порушене право.
Так, статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною 2 статті 16 ЦК України встановлено, зокрема, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення та примусове виконання обов'язку в натурі. Вказане кореспондується з приписами частини 2 статті 20 ГК України.
При цьому суд враховує, що відповідно до приписів статті 34 Закону України "Про дорожній рух" державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов'язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків. Державний облік зареєстрованих транспортних засобів включає в себе процес реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про зареєстровані транспортні засоби та їх власників. Державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортні засоби усіх типів: автомобілі, автобуси, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, самохідні машини, причепи та напівпричепи до них, мотоколяски, інші прирівняні до них транспортні засоби та мопеди, що використовуються на автомобільних дорогах державного значення. Державна реєстрація та облік автомобілів, автобусів, мотоциклів та мопедів усіх типів, марок і моделей, самохідних машин, причепів та напівпричепів до них, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів здійснюються територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України. Для автоматизованого обліку транспортних засобів, що використовуються на вулично-дорожній мережі загального користування і підлягають державній або відомчій реєстрації, та відомостей про їх власників ведеться Єдиний державний реєстр, держателем якого є Міністерство внутрішніх справ України.
Відповідно до абзацу 1 пункту 3 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.1998 (далі - Порядок № 1388) передбачено, що державна реєстрація транспортних засобів проводиться територіальними органами з надання сервісних послуг МВС (далі - сервісні центри МВС) з метою здійснення контролю за відповідністю конструкції та технічного стану транспортних засобів установленим вимогам стандартів, правил і нормативів, дотриманням законодавства, що визначає порядок сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), використанням транспортних засобів в умовах воєнного і надзвичайного стану, а також для ведення їх обліку та запобіганню вчиненню щодо них протиправних дій.
Пунктом 8 Порядку № 1388 встановлено, що державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність, для юридичних осіб - організаційно-розпорядчий документ про проведення державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортних засобів та видана юридичною особою довіреність), а також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Не допускаються до державної реєстрації транспортні засоби з правим розташуванням керма (за винятком транспортних засобів, які були зареєстровані в підрозділах Державтоінспекції до набрання чинності Законом України "Про дорожній рух").
Згідно з приписами абзацу 3 пункту 8 Порядку № 1388, документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є оформлені в установленому порядку, зокрема, договір комісії між власником транспортного засобу і суб'єктом господарювання, який за таким договором є комісіонером, та договір купівлі-продажу транспортного засобу, за яким продавцем є такий суб'єкт господарювання, які підписані від імені суб'єкта господарювання уповноваженою особою, - у разі продажу транспортних засобів суб'єктами господарювання, що здійснюють оптову та/або роздрібну торгівлю транспортними засобами на підставі договору комісії, укладеного з власником транспортного засобу.
За положеннями пункту 40 Порядку № 1388 передбачено, крім іншого, що державна реєстрація (перереєстрація), зняття з обліку транспортних засобів скасовується, зокрема:
- у разі визнання недійсним правочину, на підставі якого проводилася державна реєстрація (перереєстрація), зняття з обліку транспортного засобу;
- на підставі рішення суду.
Як зазначалося вище, позивач на виконання умов договору передав відповідачу транспортний засіб, що стало підставою для перереєстрації відповідачем цього транспортного засобу за собою у встановленому законом порядку.
При цьому внаслідок укладення між сторонами, в подальшому, додаткової угоди до договору, відповідач зобов'язувався, у випадку несплати боргу до встановленого строку, повернути позивачу транспортний засіб, чим були внесені істотні зміни до умов первинного договору, на підставі якого транспортний засіб був перереєстрований за відповідачем.
Враховуючи ці обставини, в розумінні зазначених вище положень пункту 40 Порядку № 1388 договір, на підставі якого відповідачем був придбаний транспортний засіб, не є недійсним. Разом із цим, з урахуванням змін внесених до договору сторонами, якими фактично було погоджено умову щодо повернення придбаного відповідачем транспортного засобу позивачу, після невиконання відповідачем обов'язку щодо оплати вартості транспортного засобу до 01.06.2024, умова щодо переходу транспортного засобу у власність відповідача фактично втратила свій зміст, оскільки була погоджена нова умова - щодо повернення транспортного засобу у власність позивача.
Отже, виходячи зі спірних правовідносин сторін, з огляду на невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати вартості переданого позивачем транспортного засобу та, в подальшому, його неповернення позивачу всупереч досягнутої сторонами домовленості, враховуючи також положення пункту 40 Порядку № 1388, заявлення позивачем вимоги про скасування реєстрації транспортного засобу за відповідачем, яка по суті є похідною від вимоги про повернення транспортного засобу, є належними способом захисту та призведе до ефективного відновлення порушеного права позивача.
Відтак, підсумовуючи вищевикладене, вимоги про скасування реєстрації транспортного засобу легковика пасажирського - В, марки RENAULT TRAFIC, держ. номер № НОМЕР_1 , номер шасі № НОМЕР_2 , 2016 року виготовлення за відповідачем, які є похідними від вимог про повернення означеного транспортного засобу, є обґрунтованими, у зв'язку з чим позов у цій частині також підлягає задоволенню.
Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, у зв'язку з повним задоволенням позовних вимог, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 7976,30 грн покладаються на відповідача.
В силу частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав щодо доказів та доводів.
Підсумовуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Цукровик" (07700, Київська обл. м. Яготин, вул. Козацька, буд. 126, ЄДРПОУ 13722864) повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Термо Авто Мастер" (33001, Рівненська область, м. Рівне, вул. Дубенська, буд. 6А, офіс 6, ЄДРПОУ 37302124) транспортний засіб легковик пасажирський - В, марки RENAULT TRAFIC, номер шасі № НОМЕР_2 , 2016 року виготовлення.
Скасувати реєстрацію транспортного засобу легковика пасажирського - В, марки RENAULT TRAFIC, номер шасі № НОМЕР_2 , 2016 року виготовлення за Товариством з обмеженою відповідальністю "Цукровик" (07700, Київська обл. м. Яготин, вул. Козацька, буд. 126, ЄДРПОУ 13722864).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Цукровик" (07700, Київська обл. м. Яготин, вул. Козацька, буд. 126, ЄДРПОУ 13722864) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Термо Авто Мастер" (33001, Рівненська область, м. Рівне, вул. Дубенська, буд. 6А, офіс 6, ЄДРПОУ 37302124) 7976,30 грн витрат зі сплати судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.
Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 25.03.2025.
Суддя А.Ф. Черногуз