Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
24.03.2025р. справа №520/35506/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст.263 КАС України справу за позовом ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин, позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі за текстом - Відповідач №1), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - Відповідач №2, суб"єкт владних повноважень, адміністративний орган, владний суб"єкт, Управління) про визнання протиправним та скасування рішення, спонукання до призначення пенсії,
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком №204250008240 від 01.11.2024; 2) зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу період роботи з 13.06.1981 по 13.10.1981 та з 04.01.1998 по 20.05.2002 згідно записів у трудовій книжці та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 25.10.2024.
Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що органом публічної адміністрації штучно створено перешкоду в призначенні пенсії у спосіб відмови у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 13.06.1981 по 13.10.1981 та з 04.01.1998 по 20.05.2002.
Відповідач №1 був належно та завчасно сповіщений про розгляд справи, але обов'язку із подання відзиву на позов та доказів у спростування викладених у позові доводів не виконав.
Відповідач №2 з поданим позовом не погодився, наполягаючи у поданому відзиву на правильності обчислення страхового стажу заявника та зазначив про відсутність підстав для зарахування вказаного періоду до страхового стажу заявника.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно довідки внутрішньо переміщеної особи №6321-7001525855 зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ; 25.10.2024р. звернувся із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (надалі - Закон № 1058-IV).
За принципом екстериторіальності дане звернення було розглянуто і вирішено по суті ГУ ПФУ в Дніпропетровській області і рішенням відділу призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 01.11.2024 р. №204250008240 заявнику було відмовлено у призначенні пенсії.
Зазначено, що необхідний страховий стаж для призначення пенсії становить 30 років; страховий стаж заявника становить 29 років 04 місяці 26 днів. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до загального стажу не зараховано період роботи: з 13.06.1981 по 13.10.1981, оскільки міститься виправлення у номері наказу при звільненні з роботи; з 04.01.1988 по 20.05.2002, оскільки назва організації на печатці після звільнення не відповідає назві організації в яку прийнята заявниця (відсутня довідка про реорганізацію); період зарахований частково.
Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 позивач (в межах спірних правовідносин): з 13.06.1981 прийнята на посаду повара четвертого розряду в столову на Куп'янський комбінат харчування на підставі наказу від 12.06.1981 № 86; з 13.10.1981 звільнена на підставі наказу від 14/10-1981 № 165; з 04.01.1988 прийнята в енергодільницю учнем оператора на Куп'янский машзавод на підставі наказу від 04.01.1988 № 1; 06.04.1988 присвоєно 3 розряд оператора котельні; з 01.07.1990 член комплексної одиниці по обслуговуванню котельні; з 20.05.2002 звільнена на підставі наказу від 20.05.2002 № 73.
Як встановлено судом з форми РС-право, заявнику частково зараховано страховий стаж згідно Індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5 за період з 04.01.1988 по 20.05.2002, а саме 01.01.1998-31.05.1998, 01.08.1998-30.04.1999, 01.08.1999-31.05.2000, 01.07.2000-30.04.2002, 31.05.2002-14.10.2002.
Стверджуючи про протиправність відмови органу публічної адміністрації у призначенні пенсії, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Право громадян України на соціальний захист проголошено ст.46 Конституції України, конкретизовано п.6 ч.1 ст.92 Конституції України і з 01.01.2004р. деталізовано нормами, насамперед, Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".
Відповідно до ст.2 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Згідно з ч.1 ст.9 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відповідно до цього закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Частиною 1 ст.26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
За змістом ст.27 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" розмір пенсії за віком визначається залежно від середньомісячного заробітку та коефіцієнту страхового стажу, тобто параметрів, арифметичне значення яких обчислюється за нормами ст.ст.24, 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Так, у розумінні ч.1 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Отже, з 01.01.2004р. обов'язковими кваліфікуючими умовами для включення періоду трудової діяльності громадянина до страхового стажу є одночасна сукупність таких обставин як: 1) провадження діяльності, котра є об'єктом загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; 2) реальність щомісячної оплати страхових внесків (тобто єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною ч.2 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
До набрання чинності нормами Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" правила обчислення стажу роботи громадянина у цілях пенсійного забезпечення визначались, зокрема, ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", ч.1 якої містила положення про те, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Частиною 3 ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" окреслювались спеціальні випадки включення до стажу роботи періодів іншої діяльності громадянина.
Суд відзначає, що відповідно до ст.62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Правила ведення трудових книжок найманих працівників деталізовані нормами постанови КМУ від 27.04.1993 №301 “Про трудові книжки працівників», Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637; далі за текстом - Порядок №637), Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №5; зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110; далі за текстом - Інструкція №110).
Так, за приписами пункту 1.1 Інструкції №110 трудова книжка основним документом про трудову діяльність працівника.
Аналогічна норма міститься у пункті 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 “Про трудові книжки працівників».
Пунктом 1.2 Інструкції №110 про порядок ведення трудових книжок працівників передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (надалі також - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 20 Порядку №637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
При цьому, як вже зазначалося судом, основним документом про трудову діяльність працівника є трудова книжка.
З аналізу наведених норм права слідує, що лише відсутність трудової книжки, відсутність записів у трудовій книжці, явна та очевидна неповнота або суперечливість наявних записів у трудовій книжці зумовлюють виникнення необхідності у встановленні трудового стажу особи на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами чи на підставі показань свідків
При цьому, записи у трудовій книжці мають пріоритет перед відомостями інших документів про періоди та предмет роботи, а тому необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу виникає лише у випадку відсутності записів достатнього змісту у самій трудовій книжці.
Суд вважає, що відповідальність за оформлення та ведення трудової книжки покладено, насамперед, на роботодавця. Трудова книжка оформлюється при першому прийнятті особи на роботу та при подальшому працевлаштуванні на інше місце роботи обміну не підлягає.
Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, наведеною у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17.
Тому неістотні та несуттєві недоліки (дефекти, вади) відомостей записів у трудовій книжці об"єктивно не здатні позбавити особу права на включення пов"язаних із цими записами періодів трудової діяльності до показника загальної тривалості страхового стажу за виключенням випадку доведення суб"єктом владних повноважень недостовірності цих записів.
У даному конкретному випадку відмова відповідача у призначенні пенсії за віком заявнику обґрунтована відсутністю необхідного страхового стажу, бо до страхового стажу суб"єктом владних повноважень - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області не було враховано трудову діяльність позивача за відомостями трудової книжки серії НОМЕР_1 (в межах спірних правовідносин): з 13.06.1981 по 13.10.1981, оскільки міститься виправлення у номері наказу при звільненні з роботи; з 04.01.1988 по 20.05.2002, оскільки назва організації на печатці після звільнення не відповідає назві організації в яку прийнята заявниця (відсутня довідка про реорганізацію); період зарахований частково.
Розглядаючи справу по суті, суд зауважує, що управлінські волевиявлення терорганів системи ПФУ з приводу пенсійного забезпечення громадян за загальним правилом повинні відповідати вимогами ч.2 ст.2 КАС України, зокрема, критерію обґрунтованості (п.3 ч.2 ст.2), критерію безсторонності (неупередженості) п.4 ч.2 ст.2), критерію добросовісності (п.5 ч.2 ст.2), критерію розсудливості (п.6 ч.2 ст.2).
Згідно з ч.1 ст.44 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" призначення пенсії здійснюється, зокрема, за зверненням особи.
Відносини з приводу правил та процедур звернення громадян за призначенням пенсії конкретизовані приписами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005р. за №1566/11846 у редакції постанови Правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014р. №13-1; далі за текстом - Порядок №22-1), п.п.1.1 Розділу І якого визначено форму звернення зацікавленої особи, а нормами Розділу ІІ визначено обсяг матеріалів звернення зацікавленої особи.
Згідно з ч.3 ст.44 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Аналогічні вимоги до реалізації владної управлінської функції суб"єкта владних повноважень з приводу вчинення управлінських волевиявлень стосовно призначення громадянам пенсій сформульовані як у п.1.8 Розділу І Порядку №22-1 (де указано, що у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія), так і у п.4.2 Розділу IV Порядку №22-1 (де указано, що працівник пенсійного органу повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.
Також аналогічні вимоги до функціонування пенсійних органів сформульовані у п.п.2 п. 6 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (затверджене Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 за № 28-2, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15.0.12015 за № 40/26485) де указано, що Головне управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на головне управління Фонду завдань.
З наведеного слідує, що законодавець одночасно як наділив тероргани системи ПФУ правом на перевірку відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, так і обтяжив обов'язком витребування недостатніх відомостей і документів.
Суд вважає, що таке тлумачення змісту обов'язку суб"єкта владних повноважень у спірних правовідносинах є цілком релевантним правовим висновкам постанови Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 та постанови Верховного Суду від 08.02.2021р. у справі № 487/68/17.
Як встановлено судом, у трудовій книжці заявника серії НОМЕР_1 щодо спірного періоду міститься інформація про трудовий стаж з відповідними записами про роботу позивача, а також містяться посилання на відповідні накази, на підставі яких зроблено записи про прийняття позивача на роботу та звільнення з роботи. В графі щодо оспорюваних періодів записи не містять помилок, виправлень чи неточностей.
Посилання відповідача на той факт, що в записі №3 трудової книжки позивача номер наказу про звільнення має виправлення, яке не завірене належним чином, та невідповідність назви підприємства на печатці після звільнення назві, в яку прийнятий позивач, не може бути підставою незарахування трудового стажу, оскільки це є надмірним формалізмом та вказані помилки не можуть нівелювати відомості трудової книжки, позбавивши позивача права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого стажу.
Так, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Разом з тим, трудова книжка позивача містить записи про періоди роботи на відповідних посадах і у наведений період часу, що є належним доказом роботи позивача.
Суд зауважує, сам по собі виявлений суб"єктом владних повноважень окреслений вище недолік в оформленні окремого запису трудової книжки не зумовлює недійсності трудової книжки, не призводить до суттєвого чи істотного впливу на зміст відомостей про трудову діяльність позивача, бо копія трудової книжки заявника містить чіткі, послідовні та змістовні записи про період роботи на відповідній посаді і у наведений період часу, що є належним доказом роботи позивача.
За даних обставин, пенсійний орган фактично переклав юридичну відповідальність за належне та правильне оформлення трудової книжки щодо відомостей про період роботи на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивача), а тому зазначене управлінське волевиявлення суб"єкта владних повноважень не може бути кваліфіковано у якості обґрунтованого, добросовісного та розсудливого.
Окремо суд зважає, що у даному конкретному випадку реально вчинене суб"єктом владних повноважень невиправдано ґрунтується на порушенні звичайного хронологічного перебігу подій, унаслідок чого претензії до календарної дати припинення певного виду трудової діяльності робітника поширюються використовуються у якості причини неврахування усієї тривалості часу виконання відповідної роботи за відсутності будь-яких недоліків (вад, дефектів) стосовно календарної дати початку згаданого вище певного виду трудової діяльності робітника.
Таким чином, суд констатує, що відповідачем - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області не доведено правомірності реально вчиненого управлінського волевиявлення з приводу відмови в зарахуванні до страхового стажу спірного періоду роботи та з приводу відмови у призначенні заявнику пенсії за віком.
Розглядаючи справу, суд зауважує, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020р. у справі №814/1460/16 адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб'єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного публічного обов'язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб'єктом владних повноважень.
При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.
У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
У межах даного спору суд вважає за можливе керуватись правовою позицією, сформульованою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, де указано, що: 1) покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.
Тому перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що згідно з правовими висновками постанови Верховного Суду від 02.07.2019р. по справі №140/2160/18 (адміністративне провадження №К/9901/13662/19) загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
У пункті 75 постанови Верховного Суду від 17.12.2018р. по справі №509/4156/15-а (адміністративне провадження №К/9901/7504/18) міститься правовий висновок, у силу якого адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб'єктом владних повноважень для доведення правомірності ("виправдання") свого рішення.
Суд вважає, що оскаржуване рішення суб»єкта владних повноважень не відповідає вимогам умотивованості, а тому порушує інтерес заявника до юридичної визначеності як невід»ємної складової запровадженого ст.8 Конституції України верховенства права.
З цих підстав оскаржене рішення суб»єкта владних повноважень - Відповідача №1 належить скасувати, а суб»єкта владних повноважень - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області належить обтяжити обов»язком повторного розгляду по суті звернення зацікавленої особи та прийняти рішення з урахуванням висновків суду по даній справі.
При цьому, суд відзначає, що нормами Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не передбачено вчинення суб"єктом владних повноважень окремого та самостійного управлінського волевиявлення з приводу обчислення страхового стажу громадянина.
Натомість, вирішення згаданого питання відбувається у якості невід"ємного структурного елементу вчинення управлінського волевиявлення з приводу призначення пенсії згідно з ч.5 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Тому позов за епізодами спонукання суб"єкта владних повноважень до зарахування до страхового стажу громадянина окремих періодів трудової діяльності до задоволення не підлягає, позаяк право (інтерес) заявника у даному випадку дієво та ефективно поновлюється у спосіб обтяження суб"єкта владних повноважень вчинити управлінське волевиявлення з приводу призначення пенсії згідно з ч.5 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням висновків суду за кожним епізодом трудової діяльності зацікавленої особи.
Вирішуючи спір за епізодом вимог до ГУ ПФУ в Харківській області суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Згідно ч.5 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
У спірних правовідносинах звернення заявника з приводу призначення пенсії за віком за правилами "екстериторіальності" згідно з п.4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (затверджений постановою Правління ПФУ від 25.11.2005р. №22-1 у редакції постанови Правління ПФУ від 07.07.2014р. №13-1; зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005р. за №1566/11846; далі за текстом - Порядок №22-1) було розглянуто терорганом системи ПФУ - ГУ ПФУ у Дніпропетровській області шляхом прийняття оскарженого рішення про відмову у призначенні пенсії.
Відтак, під час розгляду справи постало питання змісту та співвідношення таких правових категорій як "призначення пенсії", "обчислення пенсії", "нарахування пенсії", "виплата пенсії", "перерахунок пенсії", "поновлення пенсії".
Розв'язуючи дане питання, суд бере до уваги, що ст.ст.80-85 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у процедурі забезпечення громадян пенсіями прямо передбачені такі механізми як призначення пенсії та виплата пенсії.
Ці ж самі механізми згадані законодавцем і у приписах ст.ст.44-47 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а також у приписах ст.ст.48-52 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".
При цьому, оскільки останнім у часі з-поміж перелічених актів права був прийнятий Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", то саме положенням цього закону слід віддати пріоритет у застосуванні.
Так, згідно ч.5 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Процедура подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" додатково деталізована нормами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі за текстом - Порядок №22-1).
Відповідно до п.4.3 розділу IV Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов'язків) та завіряється печаткою управління.
Таким чином, суд доходить до висновку, що правова категорія "призначення пенсії" використовується законодавцем у розумінні прийняття територіальним органом Пенсійного фонду України письмового рішення (як індивідуального акту) з приводу визнання за особою суб'єктивного права на одержання грошових платежів у галузі соціального страхування із визначенням розміру регулярного платежу у межах календарного місяця.
А тому виданий терорганом ПФУ індивідуальний акт з приводу призначення пенсії одночасно охоплює як владне управлінське волевиявлення стосовно правової підстави пенсії, так і владне управське волевиявлення стосовно грошового виміру пенсії.
Відтак, розглянута категорія поглинає категорію "обчислення пенсії".
Отже, під нарахуванням пенсії слід розуміти прийняття терорганом ПФУ рішення про призначення пенсії у певному розмірі (грошовому виразі).
Звідси слідує, що ситуація не нарахування пенсії особі є об'єктивно неможливою після настання події прийняття владним суб'єктом рішення про призначення пенсії як за основним розміром, так і за окремими компонентами (за виключенням випадку прийняття рішення про припинення пенсії).
Стосовно змісту правової категорії "переведення на іншу пенсію" суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Тому суд вважає, що за правовою природою та суттю процедура переведення особи з одного виду пенсії на інший є різновидом механізму призначення пенсії за іншою правовою підставою.
За відсутності чіткого визначення у національному законі, суд вважає, що під правовою категорією "виплата пенсії" слід розуміти переказ безготівкових коштів з рахунків терорганів ПФУ в установах Державної казначейської служби України на рахунки громадян в банках.
Відтак, у спірних правовідносинах владне управлінське волевиявлення з приводу призначення пенсії (що поглинає як етап обчислення тривалості страхового стажу, так і етап обчислення грошової суми пенсії) віднесене до обсягу компетенції саме відповідача - ГУ ПФУ у Дніпропетровській області як теоргану системи ПФУ, визначеного за правилом "екстериторіальності" , а майбутнє виконання рішення про призначення пенсії (тобто управлінське волевиявлення з приводу нарахування пенсії за внутрішнім обліком тероргану ПФУ та управлінське волевиявлення з приводу виплати пенсії) є повноваженнями тероргану системи ПФУ за місцем реєстрації адреси проживання громадянина, тобто ГУ ПФУ в Харківській області.
Отже, у межах даного спору вимога заявника до відповідача - ГУ ПФУ в Харківській області про зобов'язання зарахувати страховий стаж та призначити пенсію не може бути задоволена, позаяк у спірних правовідносинах повноваження на призначення пенсії на підставі звернення від 25.10.2024р. за правилом "екстериторіальності" передано у відання відповідача - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.
Прав та охоронюваних законом інтересів заявника Відповідач №2 у межах спірних правовідносинах не порушував, звернення заявника про призначення пенсії не розглядав, підстав та приводів для вчинення управлінського волевиявлення з приводу призначення пенсії за цим зверненням не мав (бо звернення за правилом "екстериторіальності" було передано для вирішення по суті до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області).
Відтак, компетенцією на вирішення питання про призначення заявникові пенсії за зверненням заявника Відповідач №2 не наділений, що унеможливлює обтяження цього суб"єкта владних повноважень таким обов"язком.
Тож, позов в частині вимог до Відповідача №2 належить залишити без задоволення.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін, виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір підлягав сплаті у розмірі 968,96 грн, проте позивачем було сплачено 1211,20 грн.
Суми судового збору, зайво сплачені позивачем при поданні позовної заяви, можуть бути повернуті за заявою позивача.
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, ст.ст.72-77, 90, 211, 241-244, 246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 01.11.2024р. №204250008240 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.10.2024р. про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду по даній справі.
Позов у решті вимог - залишити без задоволення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ідентифікаційний код - 21910427; місцезнаходження - вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації місця проживання - АДРЕСА_3 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ) 484,48 грн (чотириста вісімдесят чотири гривні 48 копійок) у якості компенсації витрат на оплату судового збору.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).
Суддя А.В. Сліденко