Дата документу 24.03.2025 Справа № 334/8029/24
Єдиний унікальний №334/8029/24
Провадження №22-ц/807/591/25
Головуючий в 1-й інстанції - Баруліна Т.Є.
24 березня 2025 року місто Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,
суддів:Кочеткова І.В., Полякова О.З.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 грудня 2024 року, ухвалене у м. Запоріжжі у справі за позовом Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У жовтні 2024 року АТ «ПУМБ» через систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість у сумі 72121,42 грн., а також - витрати зі сплати судового збору у сумі 2422,40 грн. В обґрунтування позову зазначено про те, що між АТ «ПУМБ» та відповідачем було укладено кредитний договір №2001347219901 від 04 липня 2019 року, за умовами якого відповідачу видано кредитну карту з кредитним лімітом у сумі 25000,00 грн., який у подальшому було збільшено до 41219,00 грн. Відповідач взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконував неналежним чином, внаслідок чого станом на 21.08.2024 року має заборгованість, яка складає 72121,42 грн., з яких: - 41189,94 грн. - заборгованість за кредитом; 30931,48 грн. - заборгованість процентами. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з відповідача вищевказану суму заборгованості та витрати зі сплати судового збору.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 грудня 2024 року, позов Акціонерного товариства «ПУМБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено повністю.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного Товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» заборгованість за кредитним договором №2001347219901 від 04.07.2019 року в розмірі 72121,42 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного Товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» судовий збір в розмірі 2422,40 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні вимог позову у повному обсязі.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що під час ухвалення оскаржуваного рішення, суд першої інстанції в порушення норм процесуального права не надіслав копії позову та додатків до нього, у зв'язку з чим апелянт був позбавлений права на захист. Розмір заборгованості є необґрунтованим, оскільки не враховані суми сплачені відповідачем на погашення заборгованості. Підписані відповідачем заява та довідка не містять усіх істотних умов кредитного договору.
В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2025 року це 90840,00 грн. (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3028,00 грн. (3028,00 грн. Х 30 = 90840,00 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що між АТ «ПУМБ» та відповідачем була підписана заява №2001347219901 від 04 липня 2019 року про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, за умовами якої відповідачу видано кредитну карту з кредитним лімітом у сумі 25000,00 грн., який у подальшому був збільшений до 41219,00 грн.
Заява відповідача про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, публічна пропозиція АТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, становлять укладений сторонами договір, який є договором приєднання в силу ст. 634 ЦК України, що підтверджується їхніми підписами в заяві.
Згідно довідки про збільшення кредитного ліміту по договору №2001347219901 видано кредитну картку з кредитним лімітом в сумі 25000 грн., який в останнє змінювався 03.03.2022 року, кредитний ліміт було збільшено до 41219,00 грн.
Факт отримання та користування кредитними коштами підтверджується виписками по особовому рахунку за період з 09.07.2019 по 30.09.2022, де вбачається рух коштів по рахунку відповідача. Відповідач погодився із умовами Кредитного договору, адже після отримання кредитної картки, за умовами укладеного з банком договору, здійснював дії щодо її активації, користувався карткою (отримував готівку, сплачував карткою товари та послуги), що підтверджується випискою з рахунку.
Виконаний банком розрахунок заборгованості є належним доказом, оскільки містить детальний розпис нарахованої заборгованості, зокрема, дати здійснення платежів боржником, залишок заборгованості за наданим кредитом.
Заперечуючи заявлені позивачем вимоги, відповідач, в ході розгляду даної справи свого розрахунку, у встановленому законом порядку до суду не надав.
Відповідачем у справі не спростовано доводів позивача щодо отримання, використання, в тому числі і погашення, кредитних коштів.
Відтак, відповідачем не виконано зобов'язань, визначених Договором, порушено умови щодо погашення кредиту та нарахованих відсотків за його користування.
Позивачем надано розрахунок заборгованості за договором №2001347219901 від 04.07.2019, згідно з яким станом на 21.08.2024 р. заборгованість відповідача складає 72121,42 грн., з яких: - 41189,94 грн. - заборгованість за кредитом; 30931,48 грн. - заборгованість процентами.
Задовольняючи вимоги позову, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок неналежного виконання зобов'язань за кредитним договором №2001347219901 від 04.07.2019 року позичальник ОСОБА_1 порушив обумовлені договором строк і порядок повернення кредитних коштів, а також - визначені діючим цивільним законодавством України вимоги до виконання зобов'язань, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення з нього суми заборгованості за кредитом та відсотками ґрунтуються на законі, отже підлягають задоволенню в повному обсязі.
З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з такого.
Положеннями частини першої статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з частиною першою статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
За правилами статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина перша, друга статті 640 ЦК України).
У відповідності до частини першої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Відповідно до частини першої, другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Так, згідно положень статті 1046 цього Кодексу договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 536 цього Кодексу за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Положеннями частини другої статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 04.07.2019 року окрім заяви про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, підписав особисто і паспорт споживчого кредиту, у якому зазначено усі умови отримання кредитних коштів. Зокрема: кредитний ліміт - 25000 грн., строк кредитування - 12 місяців з автоматичною пролонгацією, процентна ставка - 47,88 % річних.
Відповідно до довідки, виданої АТ «ПУМБ», кредитний ліміт за договором №2001347219901 03.03.2022 було збільшено до 41219,00 грн.
За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності договору споживчого кредиту №2001347219901 від 04.07.2019р., зазначений договір недійсним не визнано.
Таким чином, за встановлених обставин справи та досліджених доказів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про укладеність договору споживчого кредиту №2001347219901 від 04.07.2019р., між відповідачем та акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк».
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Із виписки з особового рахунку ОСОБА_1 наданої АТ «ПУМБ» вбачається, що останній систематично використовував грошові кошти з кредитного рахунку на оплату товарів та послуг та здійснював часткове погашення кредиту.
З розрахунку заборгованості вбачається, що позивач не перевищував встановлені кредитним договором ставки по відсоткам за наданим кредитом.
Відтак, заборгованість за кредитним договором №№2001347219901 від 04.07.2019р., станом на 21.08.2024 складає 72121,42 грн., з яких: - 41189,94 грн. - заборгованість за кредитом; 30931,48 грн. - заборгованість процентами.
Відповідно до правової позиції висловленої Верховним Судом у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17.12.2020 у справі №278/2177/15-ц виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
Відтак, посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що сторонами не погоджено умови договору, відсоткову ставку, розмір комісії спростовується наявним у матеріалах справи заяви про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, паспортом споживчого кредиту, підписаного власноручно відповідачем.
Підписуючи паспорт споживчого кредиту, відповідач був ознайомлений з розміром кредитного ліміту, розміром реальної річної процентної ставки, розрахунковою та платіжною датою кредиту; строком дії кредитного ліміту, розміром мінімального платежу та іншими умовами надання та обслуговування кредитної картки.
Окрім того, факт отримання кредитних коштів та користування ними відповідачем не заперечувався, свого контррозрахунку заборгованості відповідач суду не надав.
Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб'єктивний характер, не відповідають обставинам справи, і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 грудня 2024 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 24 березня 2025 року.
Головуючий, суддя-доповідач: С. В. Кухар
Судді: І.В. Кочеткова
О.З. Поляков