вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
м. Київ
"24" березня 2025 р. Справа№910/11721/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Ходаківської І.П.
Демидової А.М.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Зоріна Віктора Анатолійовича
на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2024
у справі №910/11721/24 (суддя Спичак О.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»
до Фізичної особи-підприємця Зоріна Віктора Анатолійовича
про стягнення 78 815,81 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Зоріна Віктора Анатолійовича (далі - відповідач) 75 000,00 грн безпідставно набутих коштів, 1 088, 00 грн 3 % річних та 2 727, 70 грн інфляційних нарахувань.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ним було перераховано відповідачу без достатньої правової підстави грошові кошти у розмірі 75 000,00 грн після розірвання Договору №76 суборенди нежитлового приміщення від 10.04.2023, які позивач просить суд стягнути з відповідача на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 1088,11 грн 3% річних та 2727,70 грн інфляційних втрат.
Господарський суд міста Києва рішенням від 06.12.2024 у справі №910/11721/24 позов задовольнив частково. Стягнув з Фізичної особи-підприємця Зоріна Віктора Анатолійовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» суму основного боргу у розмірі 75 000, 00 грн, 3% річних у розмірі 1 012, 29 грн, інфляційні втрати у розмірі 2 675, 98 грн та судовий збір у розмірі 2 418, 48 грн. В іншій частині позову відмовив.
Ухвалюючи вказане рішення місцевий господарський суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення безпідставно отриманих коштів у розмірі 75 000,00 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню. При цьому, перевіривши розрахунок позивача трьох процентів річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку щодо їх необгрунтованості, оскільки у відповідача не могло виникнути обов'язку повернути позивачу грошові кошти раніше дат їх отримання від позивача (наприклад, позивач нараховує 3% річних та інфляційні втрати з 01.04.2024, тоді як оплата у сумі 25 000,00 грн була здійснена позивачем 03.05.2024). Суд першої інстанції здійснив власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, відповідно до якого обґрунтованим розміром 3% річних та інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідача, визначив 1 012,29 грн 3% річних та 2 675,98 грн інфляційні втрати.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Фізична особа-підприємець Зорін Віктор Анатолійович звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2024 у справі №910/11721/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у стягненні суми боргу в повному обсязі.
В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що судом першої інстанції, невірно застосовано положення статті 1212 ЦК України, у зв'язку з чим рішення місцевого господарського суду є незаконним.
Також, скаржник посилається на те, що 25 000,00 грн, що були перераховані позивачем відповідачу 05.03.2024 згідно платіжної інструкції №53180, як орендна плата за березень 2024 року, перераховані на виконання умов Договору №76 суборенди нежитлового приміщення від 10.04.2023, під час його дії, а не після розірвання Договору, як встановлено судом першої інстанції.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.01.2025 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Зоріна Віктора Анатолійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2024 у справі №910/11721/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 10.01.2025 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/11721/24. Відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Зоріна Віктора Анатолійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2024 у справі №910/11721/24.
Матеріали справи №910/11721/24 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 27.01.2025.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 30.01.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Зоріна Віктора Анатолійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2024 у справі №910/11721/24. Розгляд апеляційної скарги призначив в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
06.02.2025, через систему "Електронний суд", позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.
У своєму відзиві позивач вказує, що ним на виконання умов договору було сплачено аванс за перший і останній місяць. Тобто, останній місяць березень 2024 року був оплаченим , а грошові кошти сплачені після укладання Договору за останній місяць відповідачем повернуто не було. Позивач вказав на вимоги статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Ним наголошено, що сторони визнають вказані обставини і тому вони не підлягають доведенню.
За змістом частини 3 статті 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу.
Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до частини 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Оскільки сторони письмово висловили свою правову позицію з даного спору, клопотань про розгляд апеляційної скарги з повідомленням (викликом) учасників справи не заявлялось, а необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова Північного апеляційного господарського суду ухвалена за результатами дослідження наявних в матеріалах справи доказів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 10.04.2023 між Фізичною особою-підприємцем Зоріним Віктором Анатолійовичем (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (орендар) укладено Договір №76 суборенди нежитлового приміщення, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове строкове платне користування (оренду) нежиле приміщення на 3 поверсі, площею 250 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Уманська, буд. 6.
Відповідно до п. 2.4 Договору №76 суборенди нежитлового приміщення від 10.04.2023 договір оренди може бути розірвано за згодою сторін.
Згідно з п. 3.1 Договору №76 суборенди нежитлового приміщення від 10.04.2023 приміщення передаються в тимчасове платне користування та повертаються за актами прийому-передачі, які є невід'ємними частинами даного договору.
У п. 5.1 Договору №76 суборенди нежитлового приміщення від 10.04.2023 розмір орендної плати за орендовані приміщення становить 23000,00 грн без ПДВ. Починаючи з жовтня 2023 року розмір орендної плати становить 25000,00 грн без ПДВ.
Згідно з п. 5.3 Договору №76 суборенди нежитлового приміщення від 10.04.2023 перший та останній місяці оренди оплачуються авансом після підписання акту прийому-передачі.
Актом прийому-передачі нежилого приміщення від 01.05.2023 позивач прийняв у відповідача в орендне користування на умовах Договору №76 суборенди нежитлового приміщення від 10.04.2023 нежиле приміщення на 3 поверсі, площею 250 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Уманська, буд. 6.
Згідно з п. 2.1 Договору №76 суборенди нежитлового приміщення від 10.04.2023 строк дії даного договору встановлюється з 01.05.2023 та діє до 31.12.2023.
Відповідно до п. 2.3 Договору №76 суборенди нежитлового приміщення від 10.04.2023 у випадку, якщо за 30 календарних днів до закінчення дії договору жодна зі сторін не повідомила письмово іншу сторону про відмову від даного договору, дія даного договору продовжується на такий же строк (пролонгація). Кількість таких пролонгацій не обмежена.
11.03.2024 між сторонами укладено Угоду про розірвання Договору №76 суборенди нежитлового приміщення від 10.04.2023, в якій сторони дійшли згоди розірвати з 31.03.2024 вказаний договір.
Згідно з п. 3.5 Договору №76 суборенди нежитлового приміщення від 10.04.2023 майно вважається поверненим орендарем орендодавцю з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі майна.
31.03.2024 між сторонами підписано Акт прийому-передачі (повернення) об'єкта оренди.
Отже, як правильно встановлено судом першої інстанції, 31.03.2024 між сторонами припинились орендні правовідносини на умовах Договору №76 суборенди нежитлового приміщення від 10.04.2023, та позивач повернув відповідачу об'єкт оренди - нежиле приміщення на 3 поверсі, площею 250 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Уманська, буд. 6.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що ним було перераховано відповідачу грошові кошти у розмірі 75000,00 грн без достатньої правової підстави після розірвання Договору №76 суборенди нежитлового приміщення від 10.04.2023, які позивач просить суд стягнути з відповідача на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.
На підтвердження помилково перерахованих коштів позивачем до матеріалів справи долучені платіжні інструкції: від 05.03.2024 №53180 на суму 25 000, 00 грн (призначення платежу - оренда приміщень за 03/2024 згідно з Договором №76 суборенди нежитлового приміщення від 10.04.2023); від 04.04.2024 №СЦ00005243 на суму 25 000, 00 грн (призначення платежу - оренда приміщень за 04/2024 згідно з Договором №76 суборенди нежитлового приміщення від 10.04.2023); від 03.05.2024 №СЦ6630 на суму 25 000, 00 грн (призначення платежу - оренда приміщень за 05/2024 згідно з Договором №76 суборенди нежитлового приміщення від 10.04.2023).
Звертаючись до суду з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» стверджує, що відповідач набув грошові кошти у розмірі 75 000,00 грн без достатніх правових підстав, оскільки дані кошти були перераховані відповідачу помилково після розірвання договору. За таких обставин, просив суд стягнути з Фізичної особи-підприємця Зоріна Віктора Анатолійовича безпідставно отримані кошти в сумі 75 000, 00 грн, а також 1088,11 грн 3% річних та 2727,70 грн інфляційних втрат відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
За приписами частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 ГК України).
До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина шоста ст. 283 ГК України).
Згідно з частиною першою ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частинами першою та п'ятою ст. 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Згідно із частиною 3 статті 291 ГК України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
Згідно із частинами 1, 2 статті 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
Згідно з ч. 3 ст. 653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
Як вбачається з матеріалів справи, 31.03.2024 між сторонами припинились орендні правовідносини на умовах Договору №76 суборенди нежитлового приміщення від 10.04.2023 та позивач повернув відповідачу об'єкт оренди - нежиле приміщення на 3 поверсі, площею 250 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Уманська, буд. 6.
Позивач після припинення договору помилково перерахував відповідачу грошові кошти згідно з вищезазначеними платіжними інструкціями на загальну суму 75 000, 00 грн, які просив суд повернути на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За приписами статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Загальна умова частини 1 статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Згідно із частиною 1, пункту 1 частини 2 статті 11, частин 1, 2 статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Частиною 1 статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Системний аналіз положень частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11, частини 1 статті 177, частини 1 статті 202, частини 1 статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18.
Як вбачається з матеріалів справи, після розірвання договору суборенди нежитлових приміщень №76 від 10.04.2023 з 31.03.2024 відповідачем отримані грошові кошти у загальному розмірі 50 000, 00 грн згідно з платіжними інструкціями 04.04.2024 №СЦ00005243 на суму 25 000, 00 грн та від 03.05.2024 №СЦ6630 на суму 25 000, 00 грн. Так, грошові кошти згідно платіжної інструкції від 05.03.2024 №53180 на суму 25 000, 00 грн були сплачені у період дії договору, однак поза його умовами, з огляду на те, що позивачем на виконання умов договору було сплачено за останній місяць (у даному випадку березень 2024 року) аванс згідно пункту 5.3. Договору.
Тобто, останній місяць березня 2024 року був оплачений при підписанні акта прийому-передачі нежитлового приміщення від 01.05.2023, що відповідачем не заперечується.
За умовами пункту 5.3. Договору №76 суборенди нежитлового приміщення від 10.04.2023 зазначений платіж (аванс) не повертається у випадку відмови орендаря від зобов'язань за даним договором. В той час, як між сторонами добровільно було розірвано договір №76 суборенди нежитлового приміщення від 10.04.2023.
Тому, доводи відповідача не знайшли свого підтвердження.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» про стягнення з Фізичної особи-підприємця Зоріна Віктора Анатолійовича безпідставно отриманих коштів у розмірі 75 000,00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Крім того, за змістом статей 509, 524, 533-535 та 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц та від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.
Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з ним та вважає, що останній є обґрунтованим та арифметично вірним, а відтак заявлені до стягнення суми 3 % річних за період з 03.05.2024 по 24.09.2024 у розмірі 1012, 29 грн та інфляційних втрат за період з 03.05.2024 по 24.09.2024 у розмірі 2675,98 грн є правомірними.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Доводи наведені апелянтом в апеляційній скарзі не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, при цьому апеляційним судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам сторін із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до вирішення спірних правовідносин.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2024 у справі №910/11721/24 прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Згідно зі статтею 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Зоріна Віктора Анатолійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2024 у справі №910/11721/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2024 у справі №910/11721/24 залишити без змін.
3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Фізичну особу-підприємця Зоріна Віктора Анатолійовича.
4. Матеріали справи №910/11721/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді І.П. Ходаківська
А.М. Демидова