Номер провадження: 22-ц/813/1610/25
Справа № 500/5781/17
Головуючий у першій інстанції Пащенко Т. П.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
27.02.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого судді Сєвєрової Є.С.,
суддів: Комлевої О.С., Сегеди С.М.,
за участю секретаря Малюти Ю.С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Ізмаїльська міська рада Ізмаїльського району Одеської області,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15.05.2024 у складі судді Пащенко Т.П.,
встановив:
2. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом визнання недійсним рішення, в якому просила суд усунути створені позивачці ( ОСОБА_1 ) перешкоди в користуванні земельною ділянкою, розташованою за адресою: м.Ізмаїл, шляхом визнання недійним рішення 23 сесії VII скликання Ізмаїльської міської ради від 26.05.2017 року за №2303- VII «Про надання дозволу гр. ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 », а також стягнути судові витрати.
Позов обґрунтований тим, що на підставі договору дарування, укладеного 09.09.1999 та посвідченого державним нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори Єфіменко М.Д. (зареєстровано в реєстрі за №4/6170), позивачка набула у приватну власність будинок з надвірними спорудами, який знаходиться в АДРЕСА_2 , який складається з житлового будинку літ. А, сараю літ. Б, літньої кухні літ. В, вбиральні літ. Г, сараю літ. Д, входу в підвал літ. Е, надвірних споруд, розташованих на земельній ділянці площею 2020 кв.м. (п.1 договору дарування).
27.10.1999 право власності позивачки на вказане домоволодіння зареєстровано в Ізмаїльському міжміському бюро технічної інвентаризації, що підтверджується відміткою про державну реєстрацію права власності на договорі дарування від 09.09.1999. Виходячи з даних технічної інвентаризації, зафіксованих у технічному паспорті на садибний (індивідуальний) житловий будинок, виготовленому Ізмаїльським МБТІ станом на 06.07.2017 розмір земельної ділянки під домоволодінням по АДРЕСА_2 складає 2363 кв.м., у тому числі, під будинком, господарськими будівлями 197 кв.м., під городом - 1247 га., під двором - 919 кв.м.
13.11.2001 позивачка уклала шлюб з ОСОБА_3 та змінила прізвище з ОСОБА_4 на ОСОБА_5 . З того часу подружжя ОСОБА_5 почали спільно використовувати в інтересах сім'ї домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 та земельну ділянку, закріплену за вказаним домоволодінням.
На підставі рішення виконкому Ізмаїльської міської ради від 16.12.1999 №984 частину земельної ділянки під будинком та господарськими спорудами розміром 0,1 га передано в приватну власність ОСОБА_6 . Частина присадибної земельної ділянки під городом та двором до цього часу не приватизована, але починаючи з 2001 року перебуває в спільному користуванні подружжя ОСОБА_5 (позивачки та її чоловіка) і використовується для обслуговування будинку, господарських споруд та під город біля домоволодіння. Також, за вказану земельну ділянку протягом багатьох років позивачем, за рахунок спільних коштів подружжя, сплачується земельний податок до бюджету.
У червні 2017 року позивач отримала листа від виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради за №01/13-964, датованого 29.06.2017, у якому позивачку повідомляли про необхідність встановлення огородження земельної ділянки згідно встановлених меж. З метою упорядкування земельних відносин, та зважаючи на те, що більш, ніж 15 років частина земельної ділянки по АДРЕСА_2 перебувала в спільному користуванні подружжя ОСОБА_5 , чоловік позивачки - ОСОБА_3 подав до Ізмаїльської міської ради заяву про безоплатну передачу у власність земельної ділянки орієнтовним розміром 0,10 га за адресою АДРЕСА_2 . Проте, через деякий час після подачі заяви про приватизацію земельної ділянки, а саме 15.09.2017 до позивачки звернувся невідомий їй раніше чоловік стосовно погодження меж земельної ділянки, відведення якої здійснювалося згідно «Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_2 у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 », розробленого ПП «ТАЙЗЕР ЕКСПО Україна». При цьому, для ознайомлення позивачу було надано декілька сторінок вказаного проекту, а саме генеральний та ситуаційний план, а також схематичне зображення запланованої до відведення земельної ділянки з каталогом координат окружної межі. Шляхом візуального огляду меж земельної ділянки, зображених на схемі, було встановлено, що її частина накладається на земельну ділянку, закріплену за домоволодінням по АДРЕСА_2 , що перебуває в користуванні позивачки та її чоловіка - ОСОБА_3 . Позивачка відмовилася підписувати будь-які документи про погодження меж земельної ділянки, адже жодні роботи зі встановлення межових знаків в її присутності не проводилися, що взагалі не дозволяло чітко ідентифікувати межі запланованої до відведення суміжної земельної ділянки.
Також в цей час позивачці стало відомо, що рішенням Ізмаїльської міської ради від 31.08.2017 за №2636-ИІ ОСОБА_3 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_2 по непередбаченій законодавством підставі: «у зв'язку із неможливістю визначити на підставі графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, чи відповідає місце розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, генеральному плану м.Ізмаїл по непередбаченій законодавством підставі: «у зв'язку із неможливістю визначити на підставі графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, чи відповідає місце розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральному плану м.Ізмаїл, та іншій містобудівній документації».
У вересні 2017 року позивач отримала листа Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 18.09.2017 за №02/13-1529, у якому їй було повідомлено про необхідність прибути на засідання комісії по розгляду земельних спорів, що відбудеться 26.09.2017, з питання узгодження меж земельної ділянки по АДРЕСА_3 . На засіданні комісії 26.09.2017 року позивач в порядку статті 160 Земельного кодексу України надала свої заперечення стосовно погодження меж суміжної земельної ділянки по АДРЕСА_3 та вказала на те, що частина земельної ділянки, запланованої до відведення гр. ОСОБА_2 у власність, перебуває в користуванні позивача та її чоловіка. Засідання комісії було перенесено на 12.10.2017, на якому було враховано заперечення позивачки та прийнято рішення про рекомендацію заявнику ( ОСОБА_2 ) вирішувати питання погодження меж в судовому порядку. Крім того, позивачка дізналася, що проект землеустрою, у якому визначено межі спірної земельної ділянки, розроблено на підставі рішення 23 сесії VII скликання Ізмаїльської міської ради від 26.05.2017 за №2303- VII «Про надання дозволу гр. ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 ». Вказаним рішенням ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту площею 0,0986 га по землеустрою щодо відведення земельної ділянки АДРЕСА_1 . Позивачка не погоджується з рішенням спірної комісії про погодження меж земельної ділянки по АДРЕСА_3 та вважає незаконним вищевказане рішення Ізмаїльської міської ради про надання дозволу ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0986 га у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), оскільки у користуванні позивача починаючи з вересня 1999 року перебуває земельна ділянка площею 2020 кв.м., що знаходиться під домоволодінням по АДРЕСА_2 . Право користування вказаною земельною ділянкою було набуте позивачкою внаслідок отримання у власність (на підставі договору дарування від 09.09.1999) житлового будинку з надвірними спорудами, яка знаходиться в АДРЕСА_2 . Таким чином, позивачка є законним користувачем земельної ділянки по АДРЕСА_2 площею 2020 кв.м. ОСОБА_2 на підставі оскаржуваного рішення від 26.05.2017 за №2303-VII отримав від Ізмаїльської міської ради дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0986 га по АДРЕСА_1 , частина якої накладається на земельну ділянку, що перебуває в користуванні позивачки та знаходиться по АДРЕСА_2 . Проте, право позивачки на користування земельною ділянкою по АДРЕСА_2 , не припинялося з жодної з підстав, передбачених ст. 141 Земельного Кодексу України, а отже, є дійсним. Ізмаїльська міська рада перед прийняттям оскаржуваного рішення від 26.05.2017 за №2303-VII мала на підставі наданих ОСОБА_2 графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, пересвідчитися, що земельна ділянка не перебуває у власності чи користуванні інших осіб. Як зазначалося вище, право позивачки на користування землею, частину якої заплановано до відведення ОСОБА_2 , є дійсним, тому, її не може бути передано у власність Ізмаїльській міський раді без згоди позивачки. Встановивши даний факт, Ізмаїльська міська рада могла прийняти оскаржуване рішення від 26.05.2017 за №2303-VII про надання ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 , лише за умови наявності письмової згоди позивачки, як законного землекористувача частини земельної ділянки, на отримання якої претендує ОСОБА_2 . Проте, вказані вище вимоги земельного законодавства були проігноровані ОСОБА_2 , а отже, оскаржуване рішення від 26.05.2017 за №2303-VII суперечить вимогам ч.5 ст. 116 та ч.6 ст. 118 Земельного кодексу України.
Позиція відповідачів в суді першої інстанції
Представник Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області надав суду відзив, в якому вказав, що формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. 16.12.1999 виконавчим комітетом Ізмаїльської міської ради №984 було прийнято рішення «Про передачу земельних ділянок у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель» було передано ОСОБА_7 земельну ділянку по АДРЕСА_2 , площею 0,1 га. При цьому, було рекомендовано ОСОБА_7 замовити технічну документацію для видачі державного акту на право приватної власності на землю. Проте, до теперішнього часу документація із землеустрою не розроблялась, державний акт не видавався. Таким чином, земельна ділянка по АДРЕСА_2 , площею 0,1 га., не є сформованою згідно діючого законодавства, а тому, не може бути об'єктом цивільних прав. В позовній заяві позивачка вказує, що вона є законним користувачем земельної ділянки площею 2020 кв.м. Проте, жодним документом своє нібито право позивачка не підтверджує. Позивачці надавалась у власність лише земельна ділянка площею 0,1 га, яка на теперішній час не сформована згідно діючого законодавства. Рішенням Ізмаїльської міської ради від 26.05.2027 року №2303-VII надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0986 га у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 із земель комунальної власності. Таким чином, представник відповідача вважає, що рішення Ізмаїльської міської ради не створює перешкоди у користуванні позивачкою наданою їй у власність земельною ділянкою, тому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_8 надав суду заперечення на позовні вимоги, а згодом уточненні заперечення на позовні вимоги, в яких вказав, що вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими, посилаючись на наступне. Рішенням Ізмаїльської міської ради від 26.05.2017 №2303-VII «Про надання дозволу ОСОБА_8 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 надано дозвіл ОСОБА_8 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0986 га у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 . ПП «Тайзер Експо Україна» на підставі договору №167-17п від 26.07.2017 розроблено Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_8 . Відповідно до довідки міськрайонного управління Держгеокадастру в Ізмаїльському районі та м.Ізмаїлі №97-15-0.18-1650/186-17 від 02.10.2017 року про правовий статус земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 вказана земельна ділянка відноситься до земель м.Ізмаїл не наданих у власність або користування. За категорією земель вказана земельна ділянка відноситься до земель житлової та громадської забудови. Рішенням виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 11.05.2017 року №507 «Про погодження схеми забудови з впорядкуванням червоних ліній забудови в межах АДРЕСА_4 » затверджено детальний план територій. У відповідності до цього рішення та інших рішень органів місцевого самоврядування відбулося відведення земельних ділянок з наданням відповідних адрес. Дана земельна ділянка межує із земельною ділянкою, яку передано рішенням виконкому Ізмаїльської міської ради №984 від 16.12.1999 громадянці ОСОБА_9 безкоштовно у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд за адресою: АДРЕСА_2 у розмірі 0,1 га, яка передбачалась вимогами ст. 67 Земельного Кодексу України від 1990 року та рекомендовано замовити технічну документацію для виготовлення державного акту на право приватної власності. До цього часу ОСОБА_9 не оформила та не зареєструвала за собою право приватної власності на вказану земельну ділянку. При прийнятті вказаних рішень місцевими органами влади, щодо розпорядження земельними ділянками у межах міста ніяких прав позивачки стосовно права власності або права користування земельною ділянкою не було порушено. Посилання позивача на ст. 30 ЗК України від 1990 року безпідставне тому, що згідно ст.30 ЗК України від 1990 року при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених ст.67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо, інше не передбачено у договору відчуження, будівлі і споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення. Але, у договорі дарування не має ніяких посилань на оформлене та зареєстроване право власності або право користування земельною ділянкою у відчужувачів будинку та надвірних споруд. У липні 2017 року до Ізмаїльської міської ради звернувся чоловік позивачки ОСОБА_3 з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0986 га у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) за адресом АДРЕСА_2 на підставі тривалого відкритого без документів користування земельною ділянкою. Але законом не передбачено надання переваги щодо першочергового отримання у власність або користування конкретної земельної ділянки за цією підставою. Рішенням Ізмаїльської міської ради № 2636-VII від 31.08.2017 року відмовлено ОСОБА_3 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Рішення Ізмаїльської міської ради № 2636-VII від 31.08.2017р. не оскаржене. Згідно зі ст.22 ЗК України від 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі, на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється. Документів, що посвідчують право власності або право користування земельною ділянкою площею 2020 кв.м., яка вказана у договорі дарування від 09.09.1999 року, а також, площею 2363 кв.м. за даними технічної інвентаризації житлового будинку та надвірних споруд від 06.07.2017 року, за дарувальником та позивачем до суду не надано. Відповідно до ст. 125 ЗК України від 28.10.2001, право власності, а також, право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Але, до цього часу позивачка ОСОБА_4 ( ОСОБА_1 ) не оформила та не зареєструвала за собою право приватної власності на відведену земельну ділянку та не зверталася до Ізмаїльської міської ради щодо оформлення права користування земельною ділянкою. Позивачка ухиляється від оформлення технічної документації щодо права власності на власну земельну ділянку та підписання акту погодження (встановлення) меж земельної ділянки. Тому, посилання позивачки про накладення земельної ділянки відведеної відповідачу на її земельну ділянки без встановлених на її земельній ділянці межових знаків, безпідставне. Позивачка не є, а ні законним власником, а ні законним користувачем земельної ділянки, що відводиться у власність гр. ОСОБА_8 . З огляду на викладене, ОСОБА_8 просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15.05.2024 у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що позивачкою не надано належних доказів в підтвердження обставин викладених в позові, вона та її представник не звернулися до суду з клопотанням щодо призначення земельно-технічної експертизи. Крім того, оскільки земельна ділянка, яка перебуває в користуванні позивачки не є сформованою, не можливо визначити чи дійсно частина земельної ділянки по АДРЕСА_1 накладається на земельну ділянку закріплену за домоволодінням по АДРЕСА_2 . Судом не встановлено невідповідності Конституції або законам України рішення Ізмаїльської міської ради від 26.05.2017 №2303-VII «Про надання дозволу ОСОБА_8 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 », а також не встановлено, що дане рішення порушує права позивачки.
Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги
Не погодившись з вищевказаним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15.05.2024 скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити, стягнути з відповідачів на її користь судові витрати, понесені позивачем при розгляді справи в суді.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки договором дарування від 09.09.1999 підтверджено, що позивачка є власником будинку з надвірними спорудами, який знаходиться в АДРЕСА_2 і розташований на земельній ділянці площею 2020 кв.м. При цьому, місце розташування і межі земельної ділянки під домоволодінням підтверджено Збірним кадастровим планом власників землі за землекористувачів в м. Ізмаїл Одеської області М1:2000, Планом встановлення меж земельної ділянки, розробленим ПП «Геоінформсервіс». Крім того, розмір і межі земельної ділянки, закріпленої за домоволодінням підтверджено і дослідженими судом матеріалами технічної інвентаризації, що містилися у Технічному паспорті на садибний (індивідуальний) житловий будинок, виготовленому Ізмаїльським МБТІ станом на 06.07.2017 та матеріалами, що містяться в Інвентаризаційній справі на домоволодіння в АДРЕСА_2 . Згідно вказаних документів, на момент переходу будинку з надвірними спорудами у власність позивача, розмір земельної ділянки під домоволодінням по АДРЕСА_2 складав 2363 кв.м., у т.ч. під будинком, господарськими будівлями - 197 кв.м., під городом - 1247 га, під двором - 919 кв.м. Тому, на думку скаржниці, наявними у справі доказами підтверджено, що позивач 09.09.1999 на підставі ст. 30 ЗК України набула права користування земельною ділянкою під домоволодінням в АДРЕСА_2 . До того ж з вказаного часу позивач безперервно використовує цю земельну ділянку для обслуговування будинку, прибудинкових споруд, городництва, а також сплачує земельний податок.
Доводи скарги також мотивовані тим, що рішення Ізмаїльської міської ради від 16.12.1999 №984 не було реалізовано, державний акт про право власності позивачем не отримано, проте наявність вказаного рішення не призвело до припинення права користування позивача земельною ділянкою, що перейшла їй у користування після набуття права власності на будинок з надвірними спорудами, який знаходиться в АДРЕСА_2 .
Зазначає, що суд в оскаржуваному рішенні безпідставно, з посиланням на 79-1 ЗК України, вказує, що земельна ділянка позивача є несформованою, з огляду на те, що Земельний кодекс України доповнено ст. 79-1 на підставі Закону України №3613-VI від 07.07.2011 «Про державний земельний кадастр», тобто вже після набуття позивачкою права користування спірною земельною ділянкою (у вересні 1999 року). При цьому, згідно п. 2 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєного їм кадастрового номера, що також викладено постанові Верховного суду від 20.06.2018 у справі №713/1291/17.
Також ОСОБА_1 у доводах скарги посилається на те, що висновки суду про те, що неможливо визначити чи дійсно частина земельної ділянки в АДРЕСА_1 , накладається на земельну ділянку, закріплену за домоволодінням по АДРЕСА_2 , зокрема у зв'язку з тим, що позивачка та її представник не зверталися до суду з клопотанням щодо призначення земельно-технічної експертизи, є необґрунтованими, оскільки висновок експерта не є єдиним належним і допустимим доказом, на підставі якого суд міг встановити таку обставину, натомість вказані обставини підтверджуються іншими наявними у справі доказами, зокрема, відомостями з документації із землеустрою, кадастровим планом земельної ділянки, розробленим ПП «Тайзер Експо Україна» у 2017 році, Генеральним планом та Ситуаційним планом М1:2000, збірним кадастровим планом власників землі за землекористувачів в м.Ізмаїл Одеської області М1:2000, планом встановлення меж земельної ділянки, розробленої ПП «Геоінформсервіс» тощо.
Позиція відповідачів в суді апеляційної інстанції
На адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу від відповідачів не надходив, однак відповідно до положень ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Явка сторін в суді апеляційної інстанції
В судове засідання, призначене на 27.02.2025 та проведеному в режимі відеоконференції з'явилися: скаржниця ОСОБА_1 та її представник - ОСОБА_10
ОСОБА_8 та представник Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області до суду не з'явилися, хоча були повідомлені належним чином, у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується письмовими матеріалами справи, заяв про відкладення розгляду справи не надали.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
3.МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин
Відповідно до договору дарування від 19.09.1999 ОСОБА_11 та ОСОБА_12 подарували, а громадянка ОСОБА_9 прийняла у дар будинок з надвірними спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , з надвірними спорудами, розташованими на земельній ділянці площею 2020 кв.м. (а.с.9 т.1).
Як вбачається зі свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 після укладення шлюбу з ОСОБА_3 , ОСОБА_9 змінила прізвище на « ОСОБА_1 » (а.с.22 т.1).
Згідно рішення Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області №2252-VII від 29.12.2022 року (Додаток 1) проспект Суворова перейменовано на проспект Незалежності.
Відповідно до довідки КП «Ізмаїльське МБТІ» від 16.10.2018 року №1479 згідно матеріалів інвентаризаційної справи на об'єкт нерухомості по АДРЕСА_2 ОСОБА_9 (1/1 частка) на підставі договору дарування від 10.09.1999, посвідченого державним нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори Єфіменко М.Д. в реєстрі 4/6170, зареєстрований в реєстрі прав власності на нерухоме майно в реєстровій книзі за №34/93 від 24.10.1999 (а.с.106 т.1).
Відповідно до виписки з рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 16.12.1999 №984 вирішено передати земельну ділянку по АДРЕСА_2 , площею 0,1 га безоплатно у приватну власність ОСОБА_4 ( ОСОБА_1 ), рекомендовано замовити технічну документацію для видачі державного акту на право приватної власності на землю (а.с.29 т.1).
Рішенням Ізмаїльської міської ради від 26.05.2017 №2303-VII «Про надання дозволу ОСОБА_8 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 » надано дозвіл ОСОБА_8 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0986 га у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.41 т.1).
ПП «Тайзер Експо Україна» на підставі договору №167-17п від 26.07.2017 розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_8 (а.с.31-35 т.1).
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 . Разом з тим, колегія суддів не погоджується з мотивуванням судом першої інстанції висновків про відмову в задоволенні позову.
Мотиви часткового прийняття аргументів, викладених в апеляційній скарзі
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад входить вирішення відповідно до закону питань з врегулювання земельних відносин.
Визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу. Тобто якщо порушення своїх прав особа знаходить у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Вирішуючи спори та, ухвалюючи рішення про визнання незаконним (недійсним) рішення органу місцевого самоврядування, суд повинен встановити невідповідності Конституції або законам України оскаржуваного акта (як змістовно, так і за процедурою прийняття), а також те, що оскаржуване рішення порушує конкретні права особи, яка звернулась до суду.
Згідно зі статтею 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Згідно з пунктом «в» частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок зі земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара (пункт «г» частини першої статті 121 ЗК України).
Згідно з частиною першою статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Частиною першою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження цих проектів регулюються статтями 118, 186-1 ЗК України.
Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з частиною сьомою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина 6 ст. 186 ЗК України).
Отже, перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним, відповідний орган у разі ухвалення рішення про відмову в наданні такого дозволу зобов'язаний належним чином мотивувати причини цієї відмови.
Позивачка ОСОБА_1 обґрунтовує підстави звернення до суду тим, щопід час ознайомлення з проектом, а саме генеральним та ситуаційним планом, а також схематичним зображенням запланованої до відведення земельної ділянки з каталогом координат окружної межі, шляхом візуального огляду меж земельної ділянки, зображених на схемі, було встановлено, що її частина накладається на земельну ділянку, закріплену за домолодінням по АДРЕСА_2 , що перебуває в користуванні позивачки та її чоловіка ОСОБА_3 .
В підтвердження вищенаведеного, а саме того, що частина земельної ділянки в АДРЕСА_1 , накладається на земельну ділянку, закріплену за домоволодінням по АДРЕСА_2 , позивачкою надано до суду:
-Відомості з документації із землеустрою, що включена до Державного фонду документації із землеустрою м.Ізмаїл Одеської області за підписом начальника міськрайонного управління в Ізмаїльському районі та м.Ізмаїл Головного управління Держгеокадастру в Одеській області К.В. Чумаченко;
-Кадастровий план земельної ділянки, розроблений ПП «Тайзер Експо Україна» у 2017 році;
-Генеральний план та Ситуаційний план М1:2000, на якому міститься Схема розміщення будівель і споруд на земельній ділянці по АДРЕСА_1 (розробник: ФОП ОСОБА_13 );
Зазначені вище докази містять відомості про місце розташування, опис меж, просторові координати земельної ділянки, що відводиться у власність ОСОБА_8 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 .
Крім того, позивачкою також надано докази, які містять відомості про місцезнаходження, опис меж та просторові координати земельної ділянки по АДРЕСА_2 , якою користується позивачка:
-Збірний кадастровий план власників землі за землекористувачів в м.Ізмаїл Одеської області М1:2000;
-План встановлення меж земельної ділянки, розроблений ПП «Геоінформсервіс».
З вищенаведених документів, зокрема виходячи з Відомостей з документації із землеустрою, що включена до Державного фонду документації із землеустрою м.Ізмаїл Одеської області, Кадастрового плану земельної ділянки (розроблений ПП «Тайзер Експо Україна» у 2017 році), Генерального плану, Ситуаційного плану М1:2000 (розробник: ФОП ОСОБА_13 ), вбачається, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 :
- зі східної сторони прилягає до провулку Мельникова (межі від А до Б згідно кадастрового плану);
- із західної сторони межує з земельною ділянкою по АДРЕСА_2 , якою користується позивачка (межі від В до Г згідно кадастрового плану);
- з південної сторони межує з земельною ділянкою, позначеною під №194 на Ситуаційному плані (межі від Б до В згідно кадастрового плану).
- з північної сторони межує з землями гр. ОСОБА_14 (межі від Г до Д згідно кадастрового плану).
Натомість згідно Збірного кадастрового плану власників землі за землекористувачів в м.Ізмаїл Одеської області М1:2000 та Плану встановлення меж земельної ділянки, розробленого ПІ «Геоінформсервіс», земельна ділянка по АДРЕСА_2 :
-зі східної сторони прилягає до провулку Мельникова (межі від В до Г згідно Плану встановлення меж земельної ділянки);
-з західної сторони прилягає до проспекту Суворова (межі від А до Б згідно Плану встановлення меж земельної ділянки);
-з південної сторони межує з земельною ділянкою, позначеною під №194 (межі від .Г до А згідно Плану встановлення меж земельної ділянки);
-з північної сторони межує з землями гр. ОСОБА_14 (межі від Б до В згідно Плану встановлення меж земельної ділянки).
Вказуючи на наявність накладень земельної ділянки ОСОБА_8 на земельну ділянку ОСОБА_1 , остання посилалась саме на вищевказані докази.
Разом з тим, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що для встановлення наявності накладення земельних ділянок, площі накладень та встановлення за рахунок чиєї земельної ділянки таке накладення має місце, необхідні спеціальні знання у земельній сфері, тобто висновок експерта.
Так, відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18), для висновків про порушення прав позивача визначенням меж сусідніх земельних ділянок мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності (користуванні) позивача, де проходить її межа, чи порушена межа земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста.
Звертаючись в суд з позовом, ОСОБА_1 не надавала суду висновку експерта та не заявляла клопотань про призначення у справі земельно-технічної експертизи. Не заявлено такого клопотання і в суді апеляційної інстанції.
Наряду з цим, апеляційний суд враховує доводи скарги про те, що суд в оскаржуваному рішенні безпідставно, з посиланням на ст. 79-1 ЗК України, вказує, що земельна ділянка позивачки не є сформованою.
Так, Земельний кодекс України доповнено статтею 79-1 на підставі Закону України №3613-VI від 07.07.2011 «Про Державний земельний кадастр», тобто вже після набуття позивачкою права користування спірною земельною ділянкою (у вересні 1999 року).
При цьому згідно п.2 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.
Правовий висновок про те, що набуті в користування до 2004 року земельні ділянки вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера викладений також у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 20.06.2018р. у справі №713/1291/17.
Таким чином не відповідають фактичним обставинам справи висновки суду першої інстанції в частині того, що позивачкою не надано належних доказів того, що земельна ділянка, яка перебуває в користуванні позивачки, не є сформованою.
Неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, відповідно до п. п. 1, 4 ч. 1ст. 376 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду першої інстанції.
Частиною 4 ст. 376 ЦПК України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Враховуючи викладене, рішення суду підлягає зміні, із викладенням його в редакції цієї постанови, в решті залишається без змін.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є частково доведеними (тільки щодо мотивування висновків суду), а тому вона підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги змінює судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.
Згідно із ч. 4 ст. 376 ЦПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Оскільки висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають правовідносинам, які виникли між сторонами, колегія суддів вважає, що мотивувальна частина рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом викладення мотивувальної частини рішення суду першої інстанції в редакції мотивувальної частини даної постанови. В решті рішення суду необхідно залишити без змін.
Порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).
4. РЕЗОЛЮТИВН ЧАСТИНА
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15 травня 2024 року змінити шляхом викладення мотивувальної частини в редакції цієї постанови, в решті залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 24.03.2025
Головуючий Є.С. Сєвєрова
Судді: О.С. Комлева
С.М. Сегеда