ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"21" березня 2025 р. справа № 300/1052/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє представник адвокат Комарницький Едуард Григорович, звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області) про визнання протиправними дії щодо призупинення виплати дострокової пенсії за віком, зобов'язання поновити нарахування та виплату дострокової пенсії за віком з 19.06.2023.
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням № 092850020449 від 26.06.2023 позивачу було призначено з 19.06.2023 дострокову пенсію за віком, як учаснику бойових дій, згідно норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Проте, 20.09.2023 позивачу від ГУ ПФУ в Івано-Франківській області надійшло повідомлення № 0900-0304-8/46210 про призупинення виплати раніше призначеної дострокової пенсії за віком, згідно якого зазначено, що записи про періоди роботи: з 27.10.1986 по 16.03.1993 на Лісокомбінаті «Осмолода»; з 06.04.1993 по 21.08.1996 в ПТВП «ТАМІ»; з 29.08.1996 по 16.06.2000 та з 08.07.2000 по 22.03.2001 в МП «Карпати», викликають сумнів, а при перерахунку пенсії без врахування даних періодів позивач не набуває права на пенсію у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Однак, на думку представника позивача, вимога відповідача надати йому документи, які підтверджують записи трудової книжки є безпідставною, оскільки основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Крім того, Законом № 1058-IV не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії, як «сумнів про записи про роботу». Не передбачено такої підстави й будь-яким іншим законом України. Отже, припинення виплати мені пенсії відбулося безпідставно та не у спосіб, визначений частиною 1 статті 49 Закону № 1058-IV. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.02.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 11.03.2024. Щодо заявлених позовних вимог заперечив та просив суд в задоволенні позову відмовити, вказавши що Управлінням пенсійного забезпечення, надання страхових виплат соціальних послуг, житлових субсидій та пільг проводилась перевірка правильності призначення пенсій, за наслідками якої встановлено масовий характер внесення до трудових книжок громадян недостовірних записів про роботу в МП “Карпати» ( ЄДРПОУ 13643194 ) та ПТВП “Тамі». Так, ОСОБА_1 відсутній у звітах за найманих працівників МП “Карпати», які подавались керівником МП “Карпати» до Пенсійного фонду. Інформація про найманих працівників МП “Карпати» в період з 01.01.1998 по 31.12.1998 та з 01.01.2002 по 31.12.2003 в Головному управлінні відсутня. Щодо спірного періоду роботи позивача з 06.04.1993 по 16.06.2000 року на ПТВП “Тамі», просимо суд врахувати, що відповідно до Акту перевірки документів для підтвердження даних про стаж роботи ОСОБА_1 встановлено, що первинні документи ( накази та відомості нарахування заробітної плати ) відсутні. Крім того, просить суд про врахування трудової книжки серії НОМЕР_1 , дата заповнення 27.10.1986, в цілому, як доказу у даній справі. Відтак, вимоги позивача заявлені у позовній заяві є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечують проти позову, встановив наступне.
19.06.2023 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про призначення дострокової пенсії за віком, як учаснику бойових дій, згідно норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с.29).
Відповідно до наявного в матеріалах справи протоколу призначення пенсії "Версія: 1.6.78.1" від 26.06.2023, рішенням № 092850020449 від 26.06.2023 ОСОБА_1 було призначено з 19.06.2023 дострокову пенсію за віком, як учаснику бойових дій, згідно норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що визнається та не заперечується сторонами. Згідно зазначеного протоколу "страховий стаж позивача становить 26 років 1 місяць 2 дні (а.с.12).
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області видано довідку від 31.08.2023 за №0900-0604-5/42421 "про те, що МП “Карпати» ( ЄДРПОУ 13643194 ) перебувало на обліку в органах Пенсійного фонду України з 26.03.1993 по 30.10.2001. Інформація про найманих працівників МП “Карпати» ( ЄДРПОУ 13643194 ) в період з 01.01.1998 по 31.12.1998 та з 01.01.2002 по 31.12.2003 в Головному управлінні відсутня (зворотній бік, а.с.45).
Відповідач, листом № 0900-0304-8/46210 від 20.09.2023 повідомлено позивача про призупинення виплати раніше призначеної дострокової пенсії за віком та зазначено, що за результатами перевірки записів трудової книжки серії НОМЕР_1 періоди роботи: з 27.10.1986 по 16.03.1993 на Лісокомбінаті «Осмолода»; з 06.04.1993 по 21.08.1996 в ПТВП «ТАМІ»; з 29.08.1996 по 16.06.2000 та з 08.07.2000 по 22.03.2001 в МП «Карпати», викликають сумнів, а при перерахунку пенсії без врахування даних періодів позивач не набуває права на пенсію у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу (а.с.11).
Вважаючи протиправним дії відповідача, щодо призупинення виплати дострокової пенсії за віком та такими, що порушують право на належне пенсійне забезпечення, позивач звернулася до суду з відповідними позовними вимогами.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Суд, у відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи правову норму, яку слід застосувати до спірних правовідносин, зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до статті 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складової права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.07.2003.
Статтею 1 Закону №1058-IV передбачено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Пунктом 4 частини 1 статті 115 Закону №1058-IV передбачено, що право на призначення дострокової пенсії за віком мають: військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи з числа резервістів, військовозобов'язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім'ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до абзаців четвертого і п'ятого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, а також абзацу шостого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Отже, положеннями пункту 4 частини 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та статті 16 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачена можливість дострокового виходу на пенсію учасникам бойових дій.
Відповідно до копії посвідчення серії НОМЕР_2 від 05.05.2024 позивач є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни (а.с.49).
У відповідності до частини 1 статті 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Суд зазначає, що згідно листа № 0900-0304-8/46210 від 20.09.2023 повідомлено позивача про призупинення виплати раніше призначеної дострокової пенсії за віком та зазначено, що за результатами перевірки записів трудової книжки серії НОМЕР_1 періоди роботи: з 27.10.1986 по 16.03.1993 на Лісокомбінаті «Осмолода»; з 06.04.1993 по 21.08.1996 в ПТВП «ТАМІ»; з 29.08.1996 по 16.06.2000 та з 08.07.2000 по 22.03.2001 в МП «Карпати», викликають сумнів, а при перерахунку пенсії без врахування даних періодів позивач не набуває права на пенсію у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу (а.с.11).
Надаючи правову оцінку таким твердженням відповідача, суд зазначає наступне.
Статтею 1 Закону №1058-IV встановлено, що страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, яке діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до пунктів 1-2 частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Закон №1058-IV набрав чинності 01.01.2004, до цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-ХІІ.
Згідно пункту 1 частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Крім того, за приписами пункту 16 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Статтею 56 Закону №1788-ХІІ визначено види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію.
Так, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до пункту "а" частини 1 статті 3 Закону №1788-ХІІ у редакції, чинної на час виникнення спірних правовідносин, право на трудову пенсію мали особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів (далі іменуються - підприємства та організації, якщо не обумовлено інше), - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Таким чином, до набрання чинності 01.01.2004 Законом №1058-IV, періоди трудової діяльності зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, тобто відповідно до статті 3 та 56 Закону №1788-ХІІ на підставі трудової книжки, диплому про період стаціонарного навчання, військового квитка та інших документів, які підтверджують періоди роботи, а з 01.01.2004 - згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу, що містяться в системі персоніфікованого обліку пропорційно до сплати страхових внесків.
Пунктами 2 та 3 постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 за №794 "Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування" доручено пенсійному фонду разом із Міністерством праці та соціальної політики, Міністерством фінансів та Державною податковою адміністрацією забезпечити з 1 жовтня 1998 року впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Починаючи з 1 липня 2002 року обчислення пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" здійснюється із заробітку особи за період роботи після 1 липня 2000 року за даними системи персоніфікованого обліку.
Згідно приписів статті 62 Закону №1788-ХІІ передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 (надалі по тексту також - Порядок №637) регламентовано, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
В силу правового регулювання, визначеного приписами пункту 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, суд зазначає, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Однак, суд звертає увагу, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, а перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування найманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та зазначені у статті 11 Закону №1058-ІV, сплачуються їх роботодавцями та безпосередньо застрахованими особами.
За змістом статті 14 Закону №1058-IV страхувальниками відповідно до цього Закону є роботодавці.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 за №2464-VI (надалі по тексту також Закон № 2464-VI) платниками єдиного внеску є роботодавці.
У досліджуваному випадку суд керується нормами матеріального права, чинними на час спірних правовідносин, зокрема, за період з 1992 року по 2001 рік.
Зокрема, пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" від 26.06.1997 за №400/97-ВР (надалі по тексту також Закон №400/97-ВР) визначено, що платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників.
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону №400/97-ВР об'єктом оподаткування є для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 цього Закону, - фактичні витрати на оплату праці працівників, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України "Про оплату праці", а також винагороди, що виплачуються громадянам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №400/97-ВР на обов'язкове державне пенсійне страхування для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 цього Закону встановлюються ставки збору в розмірі 32 відсотки від об'єкта оподаткування, визначеного абзацами першим і другим пункту 1 статті 2 Закону №400/97-ВР.
Збір на державне обов'язкове пенсійне страхування сплачується одночасно з одержанням коштів в установах банків на оплату праці (стаття 5 Закону №400/97-ВР).
Згідно підпунктів 2.1., 2.2. пункту 2 Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами страхових внесків до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів, затвердженої постановою Правління Пенсійного Фонду України №11-1 від 06.09.1996, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.09.1996 за №550/1575 (надалі по тексту також Інструкція №11-1), платниками зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників.
Підпунктами 18.2, 18.3. і 18.4. пункту 18 Інструкції №11-1 визначено, що платники зборів, зазначені в підпунктах 2.2., 2.4., 2.7. пункту 2 цієї Інструкції, зобов'язані:
- вести облік виплати громадянам коштів, у тому числі в натуральній формі, з яких проводиться відрахування на соціальне страхування;
- своєчасно і в повному обсязі нараховувати, утримувати та сплачувати до Пенсійного фонду страхові збори, а також подавати йому відповідні звіти;
- зберігати облікові дані про нарахування, утримання та сплату страхових зборів до Пенсійного фонду протягом трьох років.
Службові особи підприємств, винні у порушенні встановленого порядку реєстрації платників зборів, сплати платежів до Пенсійного фонду, у неподанні звітності до Фонду, залежно від обставин справи притягуються до матеріальної, дисциплінарної та адміністративної відповідальності відповідно до чинного законодавства (підпункт 19.1. пункту 19 Інструкції №11-1).
В свою чергу, з 05.07.1991 в первинній редакції Закон України "Про пенсійне забезпечення ", врегульовував наступним чином спірні правовідносини.
По перше, право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема, особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів*, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України (підпункт а частини1 статті 3 Закону №1788-XII).
По друге, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків (частини 1, 2, пункт "а" частини 3 статті 56 Закону №1788-XII).
По третє, у заробіток для обчислення пенсій включаються всі види оплати праці, на які за діючими правилами нараховуються страхові внески (частина 1 статті 66 Закону №1788-XII).
У вказаний період діяв пункт "б" частини 1 статті 110 Кодексу законів про працю України (надалі по тексту також КЗпП України), за змістом якого при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці, зокрема, розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати.
Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду (частина 5 та 6 статті 20 Закону №1058-IV).
Як слідує із приписів частини 12 статті 20 Закону №1058-IV страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
При цьому, у частині 10 статті 20 Закону №1058-IV зазначено, якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до положень статті 106 Закону №1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для висновку, що у випадку несплати підприємством страхових внесків до органу пенсійного фонду відповідальність за таку несплату несе саме підприємство-страхувальник, в якому працює застрахована особа, оскільки саме на страхувальника покладено обов'язок здійснювати відрахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи та їх перерахунок до відповідного фонду, а відтак саме роботодавець є тією особою, яка згідно закону повинна сплачувати страхові внески.
Отже, фактично внаслідок невиконання Лісокомбінатом «Осмолода», ПТВП «ТАМІ» та МП «Карпати» обов'язку по сплаті страхових внесків позивач позбавлений соціальної захищеності, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Водночас позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо обов'язкового порядку взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків та належної сплати страхових внесків, а отже, несплата страхувальником страховим внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на такому підприємстві.
Вказаний висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 17.07.2019 у справі №144/669/17, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 23.03.2020 у справі № 535/1031/16-а, від 09.10.2020 у справі №341/460/17, від 01.03.2021 у справі №423/757/17, від 27.05.2021 у справі №343/659/17 та від 08.04.2022 у справі №242/1568/17.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5статті 242 КАС України).
Окремо суд відзначає, що саме відповідач у спірному випадку є тим суб'єктом владних повноважень, який в силу закону здійснював та здійснює контроль за виконанням платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування власного обов'язку щодо своєчасності, повноти нарахування і сплати внесків із заробітку позивача.
При оцінці інших доводів відповідача, викладених у відзиві на позов стосовно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 27.10.1986, суд зазначає наступне.
Як уже зазначалося судом вище, згідно статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
В силу вимог пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Тобто, прийняття на підтвердження стажу роботи, зокрема, довідок, застосовується тільки в тому випадку, коли "відсутня трудова книжка", або"відсутні відповідні записи про відповідні періоди роботу особи" чи містяться "неправильні чи неточні записи в трудовій книжці про ті чи інші періоди роботу особи на підприємстві".
З 29.07.1993 діє Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 за №58 (надалі по тексту також Інструкція №58).
Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника (пункт 1.1Інструкції №58).
Відповідно до пункту 2.4.Інструкції №58усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (пункт 4.1 Інструкції №58).
На момент заповнення трудової книжки позивача чинною була Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах і організаціях, затверджена постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 за №162 (надалі по тексту також - Інструкція №162).
Положеннями пункту 2.3. Інструкції №162 визначено, що всі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
За змістом пункту 2.13. Інструкції №162 у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовка пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 вказується дата прийому на роботу. У графі 3 пишеться: "Прийнято або призначено в такий цех, відділ, підрозділ, ділянку, виробництво" із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії або посади та присвоєного розряду.
При звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (пункт 4.1 Інструкції №162).
Як визначено пунктом 1.4 Інструкції №162 питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 за №656 "Про трудові книжки робітників та службовців" (надалі по тексту також - Постанова №656) та даною Інструкцією.
Так, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню (пункт 1 Постанови №656).
Пунктом 12, 13 вказаної Постанови передбачено, що заповнення трудових книжок і вкладишів до них проводиться за мовою союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округу, на території яких розташоване дане підприємство, установа, організація та офіційною мовою СРСР.
При звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу, згідно пункту 18 Постанови №656, несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Аналогічні норми встановлені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993, відповідно до пункту 1 якого, як вже зазначено судом, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За приписами пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 за №301 "Про трудові книжки працівників", зокрема, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 06.02.2018 по справі №677/277/17, від 09.08.2019 у справі №654/892/17, від 12.09.2022 у справі №569/16691/16-а, а також в ухвалах від 10.10.2023 у справі №160/5139/23 (адміністративне провадження №К/990/32775/23) і від 16.11.2023 у справі №560/2839/23 (адміністративне провадження №К/990/37163/23).
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Як вбачається з матеріалів справи та не спростовується відповідачем, позивач подав до пенсійного органу для призначення пенсії основний документ, який підтверджує стаж роботи - трудову книжку.
З дослідження копії трудової книжки серії НОМЕР_1 від 27.10.1986 слідує, що позивача в періоди з 27.10.1986 по 16.03.1993 працював на Лісокомбінаті «Осмолода», з 06.04.1993 по 21.08.1996 працював в ПТВП «ТАМІ», а з 29.08.1996 по 16.06.2000 та з 08.07.2000 по 22.03.2001 працював в МП «Карпати» (а.с.13-14).
Суд зазначає, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи, які засвідчені роботодавцем та дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази, на підставі яких позивача було прийнято на таку роботу.
При цьому, твердження відповідача позивача прийнятий на роботу шофером в ПТВП “Тамі», а звільнений з роботи за власним бажанням з 16.06.2000, однак, запис про звільнення засвідчено підписом директора і печаткою МП “Карпати» не є безумовною підставою для не зарахування окремого періоду роботи особи до страхового стажу, адже визначальним є підтвердження факту зайнятості особи та виконання роботи на підприємстві, а не правильність заповнення трудової книжки.
За правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Також суд враховує, що згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 25.04.2019 у справі №593/283/17 (адміністративне провадження №К/9901/32140/18) та від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а (адміністративне провадження №К/9901/17572/18), формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження органами пенсійного фонду в реалізації особою конституційного права на соціальний захист та призначення пенсії.
Таким чином, суд вважає, що періоди роботи ОСОБА_1 з 27.10.1986 по 16.03.1993 на Лісокомбінаті «Осмолода»; з 06.04.1993 по 21.08.1996 в ПТВП «ТАМІ»; з 29.08.1996 по 16.06.2000 та з 08.07.2000 по 22.03.2001 в МП «Карпати» підлягають зарахуванню до страхового стажу останнього.
В частині позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 дострокової пенсії за віком з 19.06.2023, суд зазначає наступне.
Пунктом 1 частини 1 статті 49 Закону №1058-IV визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється, якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості.
У разі виявлення недостовірних даних у документах та відомостях, на підставі яких було встановлено та/або здійснюється виплата пенсії, рішенням територіального органу Пенсійного фонду України розмір та підстави для виплати пенсії переглядаються відповідно до цього Закону без урахування таких даних (частина 3 статті 49 Закону №1058-IV).
За змістом частин 1 і 2 статті 50 Закону №1058-IV суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.
Відрахування з пенсії провадяться в установленому законом порядку на підставі судових рішень, ухвал, постанов і вироків (щодо майнових стягнень), виконавчих написів нотаріусів та інших рішень і постанов, виконання яких відповідно до закону провадиться в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Розмір відрахування з пенсії обчислюється з суми, що належить пенсіонерові до виплати.
У спірному випадку суд констатує, що відповідач не довів наявність обставин, які, в розумінні проаналізованих положень Закону №1058-IV, можна трактувати як "подання документів, що містять недостовірні відомості", "виявлення недостовірних даних у документах та відомостях, на підставі яких встановлено та/або здійснюється виплата пенсії", "вчинення/допущено зловживань з боку пенсіонера" та/або "подання страхувальником недостовірних даних".
Відтак, зважаючи на встановлені обставини та сформовані судом висновки у даній справі, позивач на законних підстава отримував призначену пенсію, і за висновком суду володіє безумовним правом на продовження її виплати.
Таким чином, оскільки відповідач порушив право позивача на належну йому пенсію та безпідставно припинив її виплату, тому порушення такого права потребує судового захисту, шляхом відновлення виплати пенсії.
Разом з цим суд зазначає, що згідно листа № 0900-0304-8/46210 від 20.09.2023 позивачу виплачувалася дострокова пенсії за віком до 01.09.2023(а.с.11).
В зв'язку із вищенаведеним, суд дійшов висновку, що ефективним способом відновлення порушених протиправними діями ГУ ПФУ в Івано-Франківській області прав позивача є зобов'язання відповідача поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 дострокової пенсії за віком з дати її припинення, а саме з 01.09.2023, а не з 19.06.2023 як зазначено представником позивача.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
В рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007 зазначено, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, які є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейської соціальної хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини.
Згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач під час розгляду справи не надав.
Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню частково.
З огляду на те, що позивач не поніс судових витрат по сплаті судового збору, за відсутності доказів понесення сторонами інших судових витрат у справі, керуючись частиною 1 статті 139 КАС України, відсутні підстави для розподілу судових витрат у справі.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, щодо призупинення ОСОБА_1 з 01.09.2023 виплати дострокової пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області продовжити з 01.09.2023 нараховування і виплату ОСОБА_1 дострокової пенсії за віком на підставі заяви про призначення пенсії за віком від 19.06.2023 та рішення № 092850020449 про призначення пенсії за віком.
В задоволенні решти вимог позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 );
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018).
Суддя Микитин Н.М.