ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"21" березня 2025 р. справа № 300/8910/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, державного підприємства "Інфоресурс" про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Міністерства освіти і науки України (надалі також - відповідач 1), державного підприємства "Інфоресурс" (надалі також - відповідач 2, ДП "Інфоресурс") про визнання протиправною бездіяльність Міністерства освіти і науки України, яка полягає у не внесені змін до даних що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти щодо порушення ОСОБА_1 , черговості здобуття освіти, визначеної статтею 10 Закону України "Про освіту", а саме: в розділі "На підставі даних, що містяться в ЄДЕБО, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної ч. 2 ст. 10 ЗУ "Про освіту" - вказати "Так, не порушує", зобов'язання Міністерство освіти і науки України, через технічного адміністратора державного підприємства "Інфоресурс" внести зміни до даних що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти щодо порушення ОСОБА_1 , черговості здобуття освіти, визначеної статтею 10 Закону України "Про освіту", а саме: в розділі "На підставі даних, що містяться в ЄДЕБО, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної ч.2 ст. 10 ЗУ "Про освіту" - вказати "Так, не порушує", сформувати та видати ОСОБА_1 довідку про здобувача освіти за даними ЄДЕБО щодо черговості здобуття освіти, визначеної статтею 10 Закону України "Про освіту", із зазначенням в розділі "На підставі даних, що містяться в ЄДЕБО, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної ч. 2 ст. 10 ЗУ "Про освіту" - вказати "Так, не порушує" .
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач здобував освіту за освітнім рівнем бакалавр: з 2014 у Львівському національному університеті імені Івана Франка, однак був відрахований у 2015, з 2016 у Київському національному університеті будівництва та архітектури, однак був відрахований у 2017. При цьому, аналізуючи ст.10 ЗУ «Про освіту» та пункт 2 частини 5 Закону України «Про вищу освіту», ОСОБА_1 не може вважатися таким, що здобув освітній рівень бакалавр. Таким чином, на думку представника позивача навчання ОСОБА_1 , за освітнім рівнем бакалавра у Львівському національному університеті імені Івана Франка з 2014 по 2015 роки та в Київському національному університеті будівництва з 2016 по 2017 роки, не свідчить про порушення послідовності здобуття ним освіти, оскільки стаття 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачає саме попереднє здобуття освіти, а не навчання протягом одного року. Відтак, зазначення у довідці від 04.09.2024 №271267 про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти щодо ОСОБА_1 , що поточне здобуття освіти порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», є протиправним. З наведених підстав представник позивача, просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.12.2024 дану позовну заяву залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам, визначеним статтею 161 Кодексу адміністративного судочинства України та надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліку.
09.12.2024 представником позивача зазначений в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недолік усунуто.
У зв'язку із усуненням позивачем недоліків позовної заяви, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.12.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, в якій містяться відомості про порядок і строк подання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечення.
Відповідач 2 скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 23.12.2024. Щодо заявлених позовних вимог заперечило, зазначивши, що що Державне підприємство "Інфоресурс" не є суб'єктом владних повноважень, тобто не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування, не здійснює публічно-владні управлінські функції, не надає адміністративні послуги. Власником ЄДЕБО є держава в особі Міністерства освіти і науки України, яке відповідно до покладених на нього завдань забезпечує ведення та функціонування ЄДЕБО, вживає організаційних заходів, пов'язаних із забезпеченням функціонування ЄДЕБО, встановлює вимоги до апаратного та програмного забезпечення ЄДЕБО та є володільцем інформації, що міститься в ЄДЕБО. ДП "ІНФОРЕСУРС" лише забезпечує функціонування ЄДЕБО у порядку, визначеному Міністерством освіти і науки України. Представник відповідача-2 зазначив, що відповідно до підпункту 1 пункту 8 розділу IV Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти суб'єкти освітньої діяльності та їх територіально відокремлені структурні підрозділи (відокремлені підрозділи), що надають освітні послуги у сфері в т.ч. фахової передвищої, вищої освіти, вносять до ЄДЕБО та підтримують в повному, актуальному та достовірному стані інформацію за переліком, визначеним у пунктах 6-9 розділу III цього Положення. При цьому, відповідачі не відносяться до суб'єктів освітньої діяльності, не провадять освітню діяльність. В зв'язку із наведеним просить суд в задоволенні позову відмовити.
25.12.2025 Міністерством освіти і науки України надано відзив на позовну заяву, щодо заявлених позовних вимог заперечило, зазначивши, що Законом України “Про вищу освіту» вища освіта визначається як сукупність систематизованих знань, умінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, інших компетентностей, здобутих у закладі вищої освіти (науковій установі) у відповідній галузі знань за певною кваліфікацією на рівнях вищої освіти, що за складністю є вищими, ніж рівень повної загальної середньої освіти. Після першого зарахування на навчання для здобуття відповідного рівня освіти, особі, яка приступила до навчання, впродовж періоду навчання надавалися необхідні освітні послуги, які забезпечували, зокрема, формування знань, умінь, навичок та загальних компетентностей на тому самому рівні вищої освіти. Повторне зарахування означає, що особа знову формуватиме такі знання, уміння, навички та загальні компетентності. У термінах визначення послідовності здобуття освіти це свідчить про здобуття освіти в непослідовному порядку. Так, позивач здобував освіту за освітнім рівнем бакалавр: з 2014 у Львівському національному університеті імені Івана Франка, однак був відрахований у 2015, з 2016 у Київському національному університеті будівництва та архітектури, однак був відрахований у 2017, а з 12.09.2022 зарахований на навчання за освітнім рівнем бакалавра до закладу вищої освіти «Університет Короля Данила» де продовжує навчання. Саме тому у довідці, на підставі даних, що містяться в ЄДЕБО у відповідному полі буде зазначено «Ні, порушує». При цьому, не вважається порушенням послідовності здобуття освіти у разі, якщо здобувана освіти було поновлено на навчання або переведено з іншого закладу освіти, а попереднє навчання було за таким же рівнем, що й поточне навчання. Також відповідач відзначає, що питання внесення інформації про здобувача освіти до ЄДЕБО належить до компетенції суб'єктів освітньої діяльності. Відтак, вимоги позивача заявлені у позовній заяві є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечують проти позову, встановив наступне.
Згідно з даними виписки з Єдиної державної електронної бази з питань освіти щодо документів про освіту та про навчання особи ОСОБА_1 здобував освіту за освітнім рівнем бакалавр: з 2014 у Львівському національному університеті імені Івана Франка, однак був відрахований у 2015, з 2016 у Київському національному університеті будівництва та архітектури, однак був відрахований у 2017, з 12.09.2022 зарахований на навчання за освітнім рівнем бакалавра до закладу вищої освіти «Університет Короля Данила» де продовжує навчання (а.с.12-13).
На ім'я ОСОБА_1 сформовано довідку про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти Інформація про поточне здобуття освіти від 04.09.2024 року за № 271267, у рядку якої: “На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України “Про освіту» зазначено “Ні, порушує» (а.с.11).
23.10.2023 представник позивача, звернувся до Директорату фахової передвищої, вищої освіти Міністерства освіти і науки України в особі Генерального директора Олега Шарова з проханням внести зміни до даних що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти щодо порушення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , черговості здобуття освіти, визначеної статтею 10 Закону України «Про освіту», а саме: в розділі «На підставі даних, що містяться в ЄДЕБО, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної ч.2 ст. 10 ЗУ «Про освіту» - вказати «Так, не порушує» (а.с.14-16).
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, позивач звернулася із вказаним позовом до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, які склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 53 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.
Частиною 1 статті 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Згідно з статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює та визначає Закон України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Статтею 23 Закону № 3543 передбачено відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, відповідно до пункту 1 частини третьої цієї статті призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України “Про освіту», а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок № 560).
Додатком 5 до Порядку № 560 затверджено перелік документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Вказаним переліком передбачено, що документами, що підтверджують право на відстрочку для здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти, у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України “Про освіту», а також докторантів та осіб, зарахованих на навчання до інтернатури, є довідка про здобувача освіти, сформована в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, або довідка закладу освіти про зарахування на навчання до інтернатури та довідка закладу охорони здоров'я про місце роботи на посаді лікаря-інтерна.
Додатком 9 до Порядку № 560 затверджено форму довідки про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти.
Отже, право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації мають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України “Про освіту». При цьому документом, що підтверджує право на відстрочку для здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти, у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України “Про освіту», є довідка про здобувача освіти, сформована в Єдиній державній електронній базі з питань освіти.
Суд зазначає, що згідно матеріалів справи на ім'я ОСОБА_1 сформовано довідку про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти Інформація про поточне здобуття освіти від 04.09.2024 року за № 271267, у рядку якої: “На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України “Про освіту» зазначено “Ні, порушує» (а.с.11).
Відтак, спірними у цій справі є правовідносини щодо дотримання послідовності здобуття позивачем освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України “Про освіту» у контексті застосування пункту 1 частини третьої статті 23 Закону № 3543.
Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти регулює та визначає Закон України від 05 вересня 2017 року № 2145-VIII “Про освіту» (далі - Закон № 2145, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Частиною 2 статті 10 Закону № 2145 передбачено такі рівні освіти: дошкільна освіта; початкова освіта; базова середня освіта; профільна середня освіта; перший (початковий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; другий (базовий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; третій (вищий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; фахова передвища освіта; початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень вищої освіти; другий (магістерський) рівень вищої освіти; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти.
Відповідно до частини 2 статті 16 Закону № 2145 фахова передвища освіта здобувається на основі повної або базової середньої освіти. Здобуття фахової передвищої освіти на основі базової середньої освіти здійснюється з одночасним здобуттям повної загальної середньої освіти та отриманням відповідного документа про повну загальну середню освіту.
Згідно з частиною 2 статті 17 Закону № 2145 вища освіта здобувається на основі повної загальної середньої освіти. Рівні, ступені вищої освіти, порядок, умови, форми та особливості її здобуття визначаються спеціальним законом.
За приписами статті 40 Закону № 2145 після успішного завершення навчання за освітньою програмою здобувачі освіти (крім вихованців дошкільних закладів освіти) отримують відповідний документ про освіту. Документи про освіту видаються закладами освіти та іншими суб'єктами освітньої діяльності. Інформація про видані документи про середню, професійну (професійно-технічну), фахову передвищу та вищу освіту вноситься до Єдиного державного реєстру документів про освіту в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Пунктом 23 частини 1 статті 1 Закону № 2145 визначено, що рівень освіти - завершений етап освіти, що характеризується рівнем складності освітньої програми, сукупністю компетентностей, які визначені, як правило, стандартом освіти та відповідають певному рівню Національної рамки кваліфікацій.
Так, основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти, умови для посилення співпраці державних органів і бізнесу з закладами вищої освіти на принципах автономії закладів вищої освіти, поєднання освіти з наукою та виробництвом з метою підготовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях встановлює та створює Закон України 01 липня 2014 року № 1556-VII “Про вищу освіту» (далі - Закон № 1556, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 5 Закону № 1556 підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітніми програмами на таких рівнях вищої освіти: початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень; другий (магістерський) рівень; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень.
Перший (бакалаврський) рівень вищої освіти передбачає набуття здобувачами вищої освіти здатності до розв'язування складних спеціалізованих задач у певній галузі професійної діяльності.
Другий (магістерський) рівень вищої освіти передбачає набуття здобувачами вищої освіти здатності до розв'язування задач дослідницького та/або інноваційного характеру у певній галузі професійної діяльності.
Здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою освітньої програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти: 1) молодший бакалавр; 2) бакалавр; 3) магістр; 4) доктор філософії/доктор мистецтва.
Бакалавр - це освітній ступінь, що здобувається на першому рівні вищої освіти та присуджується закладом вищої освіти у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти освітньо-професійної програми, обсяг якої становить 180-240 кредитів ЄКТС. Для здобуття освітнього ступеня бакалавра на основі освітнього ступеня молодшого бакалавра або на основі фахової передвищої освіти заклад вищої освіти має право визнати та перезарахувати кредити ЄКТС, максимальний обсяг яких визначається стандартом вищої освіти.
Особа має право здобувати ступінь молодшого бакалавра та бакалавра за умови наявності в неї повної загальної середньої освіти.
Атестація осіб, які здобувають ступінь молодшого бакалавра, бакалавра чи магістра, здійснюється екзаменаційною комісією, до складу якої можуть включатися представники роботодавців та їх об'єднань, відповідно до положення про екзаменаційну комісію, затвердженого вченою радою закладу вищої освіти (наукової установи).
Заклад вищої освіти на підставі рішення екзаменаційної комісії присуджує особі, яка успішно виконала освітню програму на певному рівні вищої освіти, відповідний ступінь вищої освіти та присвоює відповідну кваліфікацію.
Атестація осіб на першому (бакалаврському) та/або другому (магістерському) рівнях вищої освіти може включати єдиний державний кваліфікаційний іспит, що проводиться за спеціальностями та в порядку, визначеними Кабінетом Міністрів України.
Статтею 7 Закону № 1556-VII встановлено, що документ про вищу освіту видається особі, яка успішно виконала відповідну освітню програму та пройшла атестацію.
Встановлюються такі види документів про вищу освіту за відповідними ступенями: диплом молодшого бакалавра; диплом бакалавра; диплом магістра; диплом доктора філософії/доктора мистецтва.
Невід'ємною частиною диплома молодшого бакалавра, бакалавра, магістра, доктора філософії/доктора мистецтва є додаток до диплома європейського зразка, що містить структуровану інформацію про завершене навчання. У додатку до диплома наводиться інформація про результати навчання особи, освітні компоненти, отримані оцінки і здобуту кількість кредитів ЄКТС, а також відомості про національну систему вищої освіти України.
Інформація про видані дипломи вноситься закладами вищої освіти, крім вищих військових навчальних закладів, до Єдиної державної електронної бази з питань освіти.
З системного аналізу наведених норм слідує, що фізична особа вважається такою, що здобула певний рівень освіти та набула знань і навичок, які відповідають такому рівню, у разі завершення нею навчання за відповідною освітньо-кваліфікаційною програмою, виконання відповідної освітньої програми необхідного обсягу та проходження атестації.
Таким чином, основним критерієм є завершеність попереднього етапу навчання та здобуття певного рівня освіти, що має підтверджуватися відповідним документом про освіту.
Тобто основним критерієм є завершеність попереднього етапу навчання та здобуття певного рівня освіти, що підтверджується належним документом про освіту.
Суд звертає увагу, що сторони не заперечують ні фактів попереднього навчання позивача, вступу ним до закладу вищої освіти (за освітнім рівнем “бакалавр») та його подальшого відрахування без завершення освіти, ні факту поточного здобуття позивачем вищої освіти (за освітнім рівнем “бакалавр»).
При цьому, Згідно з даними виписки з Єдиної державної електронної бази з питань освіти щодо документів про освіту та про навчання особи ОСОБА_1 здобував освіту за освітнім рівнем бакалавр: з 2014 у Львівському національному університеті імені Івана Франка, однак був відрахований у 2015, з 2016 у Київському національному університеті будівництва та архітектури, однак був відрахований у 2017, з 12.09.2022 зарахований на навчання за освітнім рівнем бакалавра до закладу вищої освіти «Університет Короля Данила» де продовжує навчання (а.с.12-13).
Так, ОСОБА_1 зарахований на навчання до закладу вищої освіти «Університет Короля Данила» за освітнім рівнем “бакалавр» за спеціальністю 192 “Будівництво та цивільна інженерія», початок навчання 15.09.2022, завершення навчання - 30.06.2026.
Таким чином, позивач не завершив навчання за освітнім рівнем “бакалавр», оскільки не пройшов відповідну атестацію, відрахований із навчання та відповідно не отримав диплома за вказаною спеціальністю та освітнім рівнем.
Відтак, вказані факти не можуть свідчити про здобуття позивачем відповідного рівня освіти у зв'язку із незавершеністю процесу здобуття освіти у 2014-2017 роках.
З огляду на вищевикладене, позивач не завершив навчання за першим освітнім рівнем вищої освіти - бакалавра, а тому вступ для здобуття вищої освіти за таким самим рівнем вищої освіти за спеціальністю, за наявності раніше здобутої професійної (професійно-технічної) освіти, які є нижчою за рівнем, від того, що позивач здобуває, не може вважатися порушенням послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України “Про освіту».
З цих же підстав суд відхиляє доводи відповідача 1 про те, що повторне зарахування позивача означає те, що він знову формуватиме такі знання, уміння, навички та загальні компетентності, оскільки, як уже зазначено судом вище, факт здобуття знань і навичок за відповідним освітньо-кваліфікаційним рівнем вищої освіти має підтверджуватися відповідним документом про вищу освіту, якого у позивача згідно з матеріалами розглядуваної справи немає.
У цьому аспекті суд ще раз звертає увагу відповідачів на конструкцію норми пункту 1 частини 3 статті 23 Закону № 3543, диспозиція якої містить словосполучення: “здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти». Тобто в цій конструкції “здобутий рівень освіти» безумовно вказує на факт завершеності процесу здобуття освіти.
Законодавство про освіту чітко визначають, що здобуття рівня освіти підтверджується отриманням відповідного документа. Законодавець однозначно використав термін “здобутий» для позначення завершеного і офіційно підтвердженого рівня освіти.
Посилання відповідача 1 на алгоритм визначення послідовності здобуття освіти, який визначений листом МОН України від 03 червня 2024 року № 1/9758-24 “Про особливості формування в ЄДЕБО довідки про здобувача освіти», як на належне джерело правового обґрунтування, суд до уваги не бере, оскільки листи це службова кореспонденція, вони не є нормативно-правовими актами, можуть носити лише роз'яснювальний, інформаційний та рекомендаційний характер і не повинні містити нових правових норм, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. Такі правові норми мають бути викладені виключно у нормативно-правовому акті, затвердженому відповідним розпорядчим документом уповноваженого відповідно до законодавства суб'єкта нормотворення, погодженому із заінтересованими органами та зареєстрованому в органах юстиції в порядку, встановленому законодавством про державну реєстрацію нормативно-правових актів.
Наведений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18 липня 2019 року у справі № 826/2426/16.
Крім того, суд звертає увагу, що закони приймаються Верховною Радою України, а міністерства мають лише впроваджувати відповідні процедури, які повинні відповідати цим законам.
Щодо доводів відповідача 1 про те, що питання внесення інформації про здобувача освіти до ЄДЕБО належить до компетенції суб'єктів освітньої діяльності, то суд зазначає таке.
Відповідно до статті 8 Закону № 1556 засади функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти визначаються законодавством.
Інформація про здобувачів освіти та працівників закладів вищої освіти, що міститься у Єдиній державній електронній базі з питань освіти, надається безоплатно центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, для використання у статистичних цілях.
Відповідно до частини першої статті 74 Закону України "Про освіту", у системі освіти функціонує інтегрована інформаційна система Єдина державна електронна база з питань освіти.
Згідно з частиною п'ятою статті 74 Закону України "Про освіту" визначено: "держателем Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти є центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, що здійснює організаційні заходи, пов'язані із забезпеченням функціонування Електронної бази та її складових".
Власником Електронної бази є держава в особі центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Адміністратором Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти є визначена Кабінетом Міністрів України юридична особа, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Адміністратор Електронної бази: - здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Електронної бази; - відповідає за технічне і технологічне забезпечення Електронної бази, збереження та захист інформації (даних), що містяться в Електронній базі; - забезпечує надання та анулювання доступу до Електронної бази; - проводить навчання для роботи з Електронною базою; - здійснює інші заходи, передбачені законом.
Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 74 Закону України "Про освіту", положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти та порядок її ведення затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 5 розділу І Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти, що затверджене МОН України від 08 червня 2018 року № 620 (далі - Положення № 620), власником ЄДЕБО та виключних майнових прав на її програмне забезпечення є держава. Розпорядником ЄДЕБО є Міністерство освіти і науки України, технічним адміністратором державне підприємство "Інфоресурс", що належить до сфери управління розпорядника ЄДЕБО.
Розпорядник ЄДЕБО є володільцем інформації, що міститься в ЄДЕБО.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІІ Положення № 620 інформація вноситься до ЄДЕБО за допомогою спеціалізованого програмного забезпечення ЄДЕБО або спеціалізованого програмного забезпечення, що використовується уповноваженими суб'єктами, узгодженого з технічним адміністратором ЄДЕБО.
Відповідно до пункту 1 розділу ІV Положення № 620, розпорядник ЄДЕБО:
1) вживає організаційних заходів, пов'язаних із забезпеченням функціонування ЄДЕБО;
2) здійснює контроль за забезпеченням захисту інформації в ЄДЕБО згідно із законодавством;
3) використовує інформацію, що міститься в ЄДЕБО, у тому числі персональні дані, з метою прийняття управлінських рішень та виконання повноважень, визначених законодавством;
4) вносить до ЄДЕБО інформацію щодо:
- ліцензування (рішення про видачу, анулювання ліцензій на провадження освітньої діяльності, звуження, розширення освітньої діяльності) суб'єктів освітньої діяльності відповідно до ліцензійних умов на провадження освітньої діяльності;
- результатів перевірок, ініційованих розпорядником ЄДЕБО, щодо дотримання суб'єктами освітньої діяльності - ліцензіатами ліцензійних умов на провадження освітньої діяльності;
- акредитації спеціальностей, напрямів підготовки у закладах освіти, освітньо професійних програм, за якими здійснюється підготовка здобувачів освітньо кваліфікаційного рівня "молодший спеціаліст", а також освітньо-професійних програм у сфері фахової передвищої освіти (до затвердження положення про акредитацію освітньо-професійних програм у сфері фахової передвищої освіти);
- іншу інформацію, визначену законодавством;
5) забезпечує верифікацію в ЄДЕБО інформації, визначеної підпунктами 1, 2 пункту 8, абзацами п'ятим - сьомим підпункту 1 та підпунктом 4 пункту 9 розділу III цього Положення, що підтверджується накладенням кваліфікованого електронного підпису;
6) встановлює вимоги до апаратного та програмного забезпечення ЄДЕБО;
7) визначає: перелік інформації, доступ до якої надається уповноваженим суб'єктам; вартість послуг з організації та підтримання доступу до ЄДЕБО, а також інших послуг, пов'язаних з ЄДЕБО та її реєстрами, що надаються технічним адміністратором ЄДЕБО.
За приписами пп.78 п.4 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 р. № 630, МОН відповідно до покладених на нього завдань: забезпечує ведення та функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти, інших державних електронних баз та реєстрів, інших інформаційних систем у сфері, що належить до його компетенції.
Отже, в силу норм чинного законодавства, Міністерство освіти і науки України є відповідальною особою за організаційне забезпечення ЄДЕБО та встановлення вимог апаратного та програмного забезпечення ЄДЕБО, його ведення та функціонування, а також є володільцем інформації, що міститься в ЄДЕБО.
При цьому, державне підприємство "Інфоресурс" є юридичною особою, що належить до сфери управління МОН, виконуючи лише функції з технічного адміністрування. Тож саме Міністерство освіти і науки України має повноваження щодо вжиття заходів стосовно внесення змін до інформації в ЄДЕБО стосовно послідовності здобуття освіти особами. Відтак, вимоги до відповідача 2 є передчасними і необґрунтованими, оскільки вказують саме на порядок виконання рішення суду і частині зобов'язання Міністерства освіти і науки України внесення змін до ЄДЕБО, тому в цій частині позову суд відмовляє.
Враховуючи встановлені судом обставини справи та з огляду на викладені вище приписи законодавства, суд дійшов висновку, що Міністерство освіти і науки України допустило протиправну бездіяльність, яка полягає у не вжитті заходів по виправленню відомостей, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти про порушення ОСОБА_1 послідовності здобуття освіти, визначеної частиною 2 статті 10 Закону України “Про освіту», у зв'язку з навчанням на денній формі, за освітнім рівнем “бакалавр» за спеціальністю 192 “Будівництво та цивільна інженерія», в Університеті Короля Данила.
Таким чином, на переконання суду, задля належного та ефективного захисту прав позивача необхідно зобов'язати Міністерство освіти і науки України вжити заходів щодо внесення змін до даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, стосовно порушення ОСОБА_1 черговості здобуття освіти, визначеної статтею 10 Закону України “Про освіту», а саме в розділі “На підставі даних, що містяться в ЄДЕБО, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної ч. 2 ст. 10 Закону України “Про освіту» - вказати “Так, не порушує».
Решта доводів та аргументів учасників справи не мають значення для вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Згідно з частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд також враховує частину 2 статті 2 КАС України, відповідно до приписів якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідачі під час розгляду справи не надав.
Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відтак, підлягає стягненню з Міністерства освіти і науки України на користь позивача сплачений судовий збір пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 605,60 грн, згідно квитанції №4972-3528-0661-6702 від 21.11.2023 (а.с.6).
В свою чергу, відповідно до пункту 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Суд зазначає, що позивач в адміністративному позові вказав про необхідність стягнення із відповідачів понесених ним витрат на правову допомогу.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України.
За змістом пункту 1 частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, поряд з іншим, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Окрім зазначеного, частиною 4 статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи(частина 5 статті 134 КАС України).
На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 12000,00 грн подано:
- договір про надання правничої допомоги від 23.10.2024 №Д24-10-14, за яким клієнтом визначено ОСОБА_1 , адвокатом Денега Д.. М. (а.с.18-20);
- додаток №1 від 21.11.2024 до договору про надання правничої допомоги від 23.10.2024 №Д24-10-14 (а.с.21);
- акт про прийняття-передачі наданих послуг №1 від 21.11.2024 (а.с.22);
- ордер на надання правничої правової допомоги №1086008 від 22.11.2024 (а.с.7);
- свідоцтво про заняття адвокатською діяльністю від 17.03.2023 (а.с.8);
- розписка від 21.11.2024 на суму 12000 грн (а.с.23);
Відтак, позивачем надані належні документи про понесення останнім витрат на правничу допомогу в розмірі 12000,00 грн, що дає підстави для вирішення судом питання необхідності відшкодування таких витрат.
В свою чергу, суд звертає увагу, що відповідач 1 у відзиві щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу заперечив щодо наявності законних підстав для стягнення з управління на користь позивача коштів на оплату судових витрат.
За змістом частини 9 статті 139 КАС при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 року №5076-VI(далі Закон №5076-VI).
Згідно з положеннями статті 30 Закону №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У рішенні "Лавентс проти Латвії" (пункт 154) від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру і з урахуванням часткового задоволення позову.
В зв'язку із вищенаведеним, оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи, а також враховуючи часткове задоволення позову, суть виконаних послуг, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 4000,00 грн, є співмірною із складністю цієї справи та фактичним обсягом наданих адвокатом послуг і пропорційна до розміру задоволених позовних вимог.
Як наслідок, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України підлягає стягненню понесені судові витрати по оплаті правничої допомоги в розмірі - 4000,00 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Міністерства освіти і науки України, яка полягає у не внесені змін до даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти щодо порушення ОСОБА_1 , черговості здобуття освіти, визначеної статтею 10 Закону України «Про освіту», а саме: в розділі «На підставі даних, що містяться в ЄДЕБО, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною 2 статті 10 Закону України “Про освіту» - вказати «Так, не порушує».
Зобов'язати Міністерство освіти і науки України вжити заходів щодо внесення змін до даних що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти щодо порушення ОСОБА_1 , черговості здобуття освіти, визначеної статтею 10 Закону України «Про освіту», а саме: в розділі «На підставі даних, що містяться в ЄДЕБО, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною 2 статті 10 Закону України “Про освіту» - вказати «Так, не порушує».
В задоволенні решти вимог позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правову допомогу в розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи: Позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 );
Відповідачі - Міністерство освіти і науки України (код ЄДРПОУ 38621185, пр-т Перемоги, 10, м. Київ, 01135);
державне підприємство "Інфоресурс" (код ЄДРПОУ 37533381, вул. Олександра Довженка, 3, м. Київ, 03057).
Суддя Микитин Н.М.