Справа № 671/325/25
21 березня 2025 року Волочиський районний суд
Хмельницької області в складі :
головуючої - судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
з участю прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
представника потерпілого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Волочиську клопотання прокурора про звільнення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Волочиськ Хмельницької області, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , з середньо-спеціальною освітою, голови ФГ «ІД-АГРО», одруженого, в силу ст. 89 КК України не судимого, від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України,
ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України, за таких обставин.
Згідно зі статтею 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, право власності на яку гарантується та набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Частиною 1 ст. 81 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності, приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування, прийняття спадщини, виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Положенням ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Статтею 125 Земельного кодексу України встановлено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.
Окрім того, ч. 1 ст. 375 Цивільного кодексу України передбачено, що лише власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
В порушення вказаних вище норм законодавства, влітку 2020 року, більш точний день та час досудовим розслідуванням не встановлено, у ОСОБА_4 виник протиправний злочинний умисел, спрямований на самовільне будівництво капітальної споруди, а саме: приміщення господарського призначення на самовільно зайнятій земельній ділянці, яка знаходиться на землях комунальної власності Волочиської міської територіальної громади між багатоквартирними житловими будинками за № № 19 та АДРЕСА_2 поряд із земельною ділянкою з кадастровим номером 6820910100:01:002:0301.
В подальшому, у невстановлений досудовим розслідуванням день та час, в серпні 2020 року ОСОБА_4 , діючи в особистих інтересах, з корисливих мотивів, в порушення вимог положень ст. 14 Конституції України, ст.ст. 81, 116, 125 Земельного кодексу України, ст. ст. 375, 376 Цивільного кодексу України, ст. ст. 26, 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність», за відсутності рішень органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу йому у власність чи надання у користування земельної ділянки та будь-яких підстав набуття права на землю, зокрема правовстановлюючих документів на право користування земельною ділянкою та дозвільних документів у сфері містобудування, які б надавали право на виконання будівельних робіт на відповідній земельній ділянці, шляхом залучення невстановлених досудовим розслідуванням осіб, що мають навички у сфері будівельної діяльності, проте які не були обізнані у злочинних намірах ОСОБА_4 , реалізовуючи свій попередній злочинний умисел, спрямований на здійснення самовільного будівництва споруди на самовільно зайнятій земельній ділянці, залучив невстановлених у ході досудового слідства працівників та упродовж серпня-вересня 2020 року, здійснив самовільне будівництво споруди розмірами 6,3 метри х 5,0 метрів, загальною площею 31,5 квадратних метрів із влаштуванням фундаменту з бетону та стін із газоблоків, а саме: споруди господарського призначення, переміщення якої неможливе без нанесення їй неспівмірної шкоди та втрати цілісності фундаменту і всієї конструкції, для провадження підприємницької діяльності із підведенням необхідних комунікацій, на самовільно зайнятій земельній ділянці, що перебуває у комунальній власності Волочиської міської ради.
Таке використання ОСОБА_4 вказаної вище земельної ділянки, а саме: її самовільне зайняття та самовільне будівництво на ній призвело до завдання збитків (шкоди) Волочиській міській територіальній громаді в особі Волочиської міської ради на загальну суму 952,83 грн.
Таким чином, як зазначено в обвинувальному акті, ОСОБА_4 обвинувачується у самовільному будівництві споруди на самовільно зайнятій земельній ділянці,тобто у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України.
Прокурор ОСОБА_3 звернувся до суду з клопотанням про звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Обвинувачений ОСОБА_4 в підготовчому судовому засіданні клопотання підтримав та просив звільнити його від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, зазначив, що вину у пред'явленому обвинуваченні визнає та не заперечує проти звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України.
Представник потерпілого ОСОБА_5 підтримала клопотання прокурора про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.
Заслухавши учасників судового процесу, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд вважає, що клопотання підлягає задоволенню.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 197-1 КК України, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , відноситься до нетяжких злочинів, за який передбачене покарання у виді штрафу від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або пробаційного нагляду на строк до трьох років, або обмеження волі на той самий строк.Пов'язані із злочином події відбувались у серпні-вересні 2020 року.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності у разі вчинення нею кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки.
На момент розгляду судом кримінального провадження щодо ОСОБА_4 передбачені законом строки давності притягнення його до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України, сплинули.
Відповідно до ч. 1 ст. 285 КПК України особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності суд закриває кримінальне провадження.
Частиною 3 ст. 288 КПК передбачено, що суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Таким чином, за змістом статей 284 - 288 КПК України підставами для звільнення особи від кримінальної відповідальності при розгляді справи в суді є наявність відповідної норми кримінального закону, яка передбачає таке звільнення, клопотання сторони кримінального провадження про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності та згода обвинуваченого на закриття кримінального провадження на цих підставах.
Отже, наявність цих умов є правовою підставою для прийняття судом рішення про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.
Оскільки з моменту вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України, минуло більше трьох років, і він просить про звільнення його від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, суд приходить до висновку про можливість звільнення останнього від кримінальної відповідальності із закриттям провадження у справі.
На підставі викладеного, керуючись ст. 49 КК України; ст. ст. 284-286 КПК України, суд
ОСОБА_4 звільнити від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України, на підставі ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, кримінальне провадження за ч. 3 ст. 197-1 КК України закрити.
На ухвалу протягом семи днів з дня її оголошення може бути подана апеляційна скарга.
Суддя ОСОБА_1