Справа №:755/4021/25
Провадження №: 2/755/4638/25
"13" березня 2025 р. Суддя Дніпровського районного суду м. Києва Яровенко Н.О., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
03 березня 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулося до суду з позовом до відповідача до ОСОБА_2 , в якому просить суд розірвати шлюб укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який було зареєстровано Донецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного Головного управління юстиції у Донецькій області, актовий запис № 1598 від 05.11.1986 року.
В позовній заяві позивач зазначає, що малолітніх або неповнолітніх дітей подружжя не має.
Однак, відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Винятком із вказаного загального правила є випадки підсудності за вибором позивача, виключна підсудність, підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, а також підсудність справ, у яких однією зі сторін є суд або суддя, що передбачені нормами ст. ст.26,28-30 ЦПК України.
Згідно з ч. 2 ст. 28 ЦПК України, позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них. Позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.
Вказана справа не відноситься до справ із виключною підсудністю, підстав, які б згідно ст. 27, ст. 28 ЦПК України дозволили позивачу обирати підсудність за Дніпровським районним судом м. Києва урахуванням спору, який виник у сторін, суд не вбачає.
Статтею 8 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» визначено право на повноважний суд, відповідно до якого ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом. Вказана норма кореспондується з положеннями ст. 6 Конвенції, відповідно до якої в поняття «суд, встановлений законом», входить лише той суд, до підсудності якого віднесений розгляд тієї чи іншої справи.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Територіальна підсудність - це компетенція із розгляду справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.
Положення про підсудність справ врегульовано у главі 2 розділу I ЦПК України.
Згідно з нормами процесуального закону завданням інституту підсудності є розподіл цивільних справ між судами загальної юрисдикції для більш швидкого, правильного розгляду і вирішення справи, найбільш ефективного захисту прав, свобод та інтересів суб'єктів права.
Дотримання судами процесуальних норм інституту підсудності є вимогою ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке гарантує, що кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Недотримання правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, який є підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю (ч. 1ст. 378 ЦПК України).
Так, згідно з відповіддю №1192233 з Єдиного демографічного реєстру відповідач ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Також, 19 березня 2025 року на запит суду від Юридичного департаменту Міністерства соціальної політики України надійшла відповідь зі змісту, якої вбачається, що відомості з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб щодо ОСОБА_2 відсутні.
Разом з тим, позивач ОСОБА_1 , у позовній заяві вказала, що останнім відомим місцем проживання відповідача є Приватне акціонерне товариство «Готельний комплекс «Братислава» за адресою: АДРЕСА_2 .
У підтвердження вищевказаних відомостей до позовної заяви долучила договір оренди житлового приміщення, який знаходиться у АДРЕСА_2 .
Проте, відповідно до ст. 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 16.04.2017 №1973-VIII, місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік. Місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Також зазначені документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист.
Механізм здійснення декларування/реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого/ зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування декларування/ реєстрації місця проживання (перебування) визначає Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування), який також встановлює форми необхідних для цього документів.
Декларування/реєстрація місця проживання (перебування), зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), зміна місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування) особи, видача витягу з реєстру територіальної громади, здійснюється органом реєстрації на території територіальної громади, на яку поширюються повноваження відповідного виконавчого органу сільської, селищної або міської ради.
Документом, що підтверджує відомості про місце проживання (перебування) особи або інформацію про відсутність таких відомостей на дату та час його формування, є витяг із реєстру територіальної громади, який видається органом реєстрації або центром надання адміністративних послуг у паперовій формі за зверненням особи, яка декларує/реєструє місце проживання (перебування), власника (співвласників) житла, законного представника (представника) особи або власника (співвласника) житла, уповноваженої особи житла, іпотекодержателя або довірчого власника (далі суб'єкт звернення).
Реєстрацією, в розумінні норм вищезазначеного законодавчого акту, є внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Отже, провівши правовий аналіз норм ЦПК України, що визначають правила визначення територіальної підсудності цивільних спорів крізь призму законодавчих норм, які регулюють порядок реєстрації місця проживання чи місця перебування особи, суд дійшов висновку що місцем проживання особи, в розумінні ст. 27, ч. 2 ст. 28 ЦПК України, є не будь-яке житло, в якому особа проживає, як зазначає позивач, а виключно таке, що зареєстроване в порядку, встановленому Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", тобто уповноваженим на те органом реєстрації з внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру.
Більше того, згідно з ст. 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Реєстрація у встановленому законом порядку місця проживання підтверджується вичерпним переліком документів, зокрема, паспортом громадянина України.
Разом з тим, вказаний законодавчий акт не визначає інформацію з договору про оренду житлового приміщення як джерело відомостей про зареєстроване місце проживання (перебування, знаходження) особи, а тому така не може бути належним доказом для правильного визначення територіальної юрисдикції цивільного спору.
Суд зазначає, що договір оренди житла, в розумінні Правил реєстрації місця проживання, є одним із документів, що подаються для проведення реєстрації місця проживання особи, та не є доказом безумовності проведення такої реєстрації.
Таким чином, жодних належних доказів, в розумінні ЦПК України, на підтвердження територіальної підсудності даної цивільної справи Дніпровському районному суду м. Києва, позивачем не надано.
Згідно ч. 9 ст. 187 ЦПК України, якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
У відповідності до положень ч.1, 2 ст.32 ЦПК України, спори між судами про підсудність не допускаються і справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
Разом з тим, згідно з Розпорядженням Голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.09.2014 №27/0/38-14 розгляд справ, підсудних Кіровському районному суду м. Донецька, здійснюється Красноармійським міськрайонним судом Донецької області.
Крім цього, Вища рада правосуддя з 2 вересня 2024 року змінила територіальну підсудність судових справ чотирьох судів Донецької області, зокрема Красноармійського міськрайонного суду Донецької області - шляхом її передачі до Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.
На підставі викладеного та керуючись ст. 27, 31, 32, 187, 260, 261, 353-355 ЦПК України, суд,-
Цивільну справу № 755/4021/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу передати на розгляд до Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області(51925, Дніпропетровська область, м.Кам'янське, вул.ІгнатіяЯсюковича,5 ) за територіальною підсудністю.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя Н.О. Яровенко