Провадження № 22-ц/803/2807/25 Справа № 204/6681/24 Суддя у 1-й інстанції - Токар Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
18 березня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
судді-доповідача - Никифоряка Л.П.,
суддів - Гапонова А.В., Новікової Г.В.,
за участі секретаря судового засідання - Драгомерецької А.О.,
Учасники справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр»,
Відповідач: ОСОБА_1 ,
розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в м. Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2024року, головуючий у суді першої інстанції Токар Н.В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2024року Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» - Товариство подало в суд позов проти ОСОБА_1 з вимогою про стягнення з відповідачки на його користь заборгованості за кредитним договором у розмірі 109030,00грн.
Існування таких вимог Товариство пов'язувало із тим, що 18 вересня 2021року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит №3430396. Відповідач здійснила дії, спрямовані на укладання договору шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки. На рахунок відповідачки в подальшому кредитодавцем було перераховано грошові кошти у розмірі встановленому договором - 20000,00грн. Станом на сьогоднішній день строк повернення грошових коштів за договором наступив, але відповідачка не виконує свої зобов'язання, грошові кошти не повертає, проценти за користування коштами не сплачує.
26 січня 2022року був укладений договір №26-01/2022-83 відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №3430396 від 18 вересня 2021року. В свою чергу, 13 березня 2023року був укладений договір №10-03/2023/01 відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №3430396 від 18 вересня 2021року. З огляду на що, позивач зазначав що ТОВ «Коллект Центр» наділено правом вимоги до відповідача за договором №3430396 від 18 вересня 2021року.
Згідно наданого позивачем розрахунку, станом на 10 березня 2023року за ОСОБА_1 значиться заборгованість за договором про споживчий кредит №3430396 від 18 вересня 2021року в розмірі 109 030 грн, з яких: 20 000 грн - тіло кредиту; 89 030 грн - заборгованість по відсоткам (а.с.16,17).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2024року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 , задоволено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, оскільки відповідачем було допущено порушення зобов'язань з повернення кредитних коштів, у зв'язку з чим виникла відповідна заборгованість, яка підлягає стягненню на користь товариства.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
23 грудня 2024року ОСОБА_1 подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції через систему “Електронний суд» апеляційну скаргу на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2024року.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 висловила вимогу про скасування рішення з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявниці полягає у тому, що суд не звернув уваги на те, що дане підписання договору було за межами володіння відповідачкою мобільного телефону, через який було здійснено дії на підписання такого договору. Відповідачка фізично не могла звернутись до позивача для отримання споживчого кредиту, оскільки в неї був відсутній мобільний телефон та сім карта, через яку пройшла ідентифікація на сайті позивача.
Також заявниця стверджувала про те, що прострочена заборгованість за нарахованими процентами, що перевищує 15 днів, стягненню не підлягає виходячи з того, що нарахування встановлених в договорі відсотків після закінчення строку на який укладався Договір, повинно бути припинене, так як у кредитора, після закінчення строку на який укладався кредитний договір виникло право на отримання від позичальника інфляційних втрат та 3% річних, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, а не процентів, передбачених договором, як плату за користування кредитом.
Інший довід апеляційної скарги полягав у тім, що позивачем не надано будь-який договір на банківське обслуговування та паспорт споживчого кредиту, який підписаний відповідачкою особисто або електронним цифровим підписом.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив проти апеляційної скарги, заявляв що обставини якими скаржниця обґрунтовувала свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 09 січня 2025року відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 09 січня 2025року справу призначено до судового розгляду на 19 лютого 2025року.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2025року задоволено самовідвід судді Красвітної Т.П., у справі здійснено повторний автоматизований розподіл справи між суддями.
Згідно з даними автоматизованої системи документообігу суду 25 лютого 2025року визначено склад колегії суддів: суддя-доповідач - ОСОБА_2 , судді: ОСОБА_3 , Петешенкова М.Ю.
У зв'язку з прийнятим рішенням Вищої ради правосуддя від 25 лютого 2025року №315/0/15-25 про відставку судді ОСОБА_2 , на підставі розпорядження керівника апарату суду та у відповідності до пункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, у справі здійснено повторний автоматизований розподіл справи між суддями.
Згідно з даними автоматизованої системи документообігу суду визначено склад колегії суддів: суддя-доповідач - Никифоряк Л.П., судді: Гапонов А.В., Новікова Г.В.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 06 березня 2025року справу призначено до судового розгляду на 18 березня 2025 року.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про доставку електронного листа.
Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами
Відповідно до анкети-заяви на кредит №3430396 створеної 18 вересня 2021року, ОСОБА_1 просила банк про надання споживчого кредиту на наступних умовах: сума кредиту - 20 000 грн; строк кредитування 15 днів; дата повернення кредиту 03 жовтня 2021року; сума до повернення 20 030 грн.; комісія - 0,00 грн.; проценти - 30,00 грн нараховуються за ставкою 0.01% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (а.с.12).
18 вересня 2021року ТОВ «Мілоан» з однієї сторони та ОСОБА_1 з іншої сторони уклали договір про споживчий кредит №3430396 з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, дистанційно в електронній формі в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» (а.с.6-10).
Відповідно до п.п. 1.2-1.7 договору, сума кредиту становить 20 000,00 грн; кредит надається строком на 15 днів з 18.09.2021року; дата повернення 03 жовтня 2021року; відсоткова ставка - 4,00% річних; комісія - 0,00 грн; проценти - 30,00 грн нараховуються за ставкою 0.01% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом; стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку заборгованості за кожен день користування кредитом.
Пунктом 2.3 договору передбачена можливість пролонгації кредиту на умовах п.2.3.1.
Окрім того, сторонами було погоджено та підписано у якості додатку №1 до договору про споживчий кредит №3430396 від 18 вересня 2021року, графік розрахунків (а.с.10 на звороті) у якому позичальниця підтвердила, що: до укладення цього договору ознайомилася з наявними схемами кредитування, отримала у письмовій формі (у вигляді електронного документа, розміщеного в особистому кабінеті) паспорт споживчого кредиту, який є невід'ємною частиною цього договору, з інформацією, передбаченою ч.2,3 ст.9 Закону України «Про споживче кредитування»; до укладення договору отримала проект цього кредитного договору разом з додатками (в електронному вигляді в особистому кабінеті), ознайомилася з усіма його умовами (у тому числі викладеними у п.6.3) та Правилами, що розміщені на веб-сайті Товариства та є невід'ємною частиною цього договору; умови договору їй зрозумілі та вона підтверджує, що договір адаптовано до її потреб та фінансового стану; до укладення цього договору отримала від Товариства інформацію, зазначену в Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та в Законі України «Про споживче кредитування» (п.5.1. Договору).
Як вбачається з паспорта споживчого кредиту №3430396, підписаного споживачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, споживач ОСОБА_1 підтвердила отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані виходячи із обраних споживачем умов кредитування (а.с.11).
Укладення Товариством кредитного договору з позичальницею в електронній формі юридично є еквівалентним отриманню Товариством ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв'язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов'язання та наслідки. Цей Договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі (п.п. 6.4., 6.5. Договору).
У розділі 10 договору «Реквізити сторін» вказано ідентифікуючі відомості ТОВ «МІЛОАН», а також ідентифікуючі відомості позичальника, зокрема: прізвище, ім'я та по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, дані паспорта, адреса проживання, контактний номер телефону та електронна пошта.
Із довідки про ідентифікацію наданою позивачем вбачається, що ТОВ «Мілоан» підтверджує, що клієнт ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ), з якою укладено договір №3430396 від 18 вересня 2021року, ідентифікований ТОВ «Мілоан»: одноразовий ідентифікатор - S69765, дата відправки ідентифікатора позичальнику - 18 вересня 2021року, номер телефону на який було відправлено ідентифікатор - 3870993351596 (а.с.13).
Позивачем в порядку, встановленому договором, виконано умови договору про споживчий кредит та 18 вересня 2021року здійснено переказ коштів ОСОБА_1 у розмірі 20 000,00грн на кредит рах. № 516875*14, призначення платежу - кошти згідно договору 3430396, що підтверджується платіжним дорученням №56632531 від 18 вересня 2021року(а.с.13 на звороті).
Відповідно до договору факторингу №26-01/2022-83 від 26 січня 2022року, ТОВ «Мілоан» передає новому кредитору ТОВ «Вердикт Капітал» належні ТОВ «Мілоан» права грошової вимоги до боржників (а.с.18-20).
Згідно витягу з додатку №3 до договору факторингу №26-01/2022-83 від 26 січня 2022року, до ТОВ «Вердикт Капітал» перейшло право грошової вимоги, зокрема, до відповідача ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит №3430396 від 18 вересня 2021року (а.с.23).
10 березня 2023року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» був укладений договір №10-03/2023/01 відповідно до умов якого ТОВ «Вердикт Капітал» передає новому кредитору ТОВ «Коллект Центр» належні ТОВ «Вердикт Капітал» права грошової вимоги до боржників (а.с.24-27).
Згідно витягу з додатку № 3 до договору №10-03/2023/01 про відступлення прав вимоги від 10 березня 2023року, до ТОВ «Коллект Центр» перейшло право грошової вимоги, зокрема, до відповідача ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит №3430396 від 18 вересня 2021року (а.с.30).
Згідно наданого позивачем розрахунку, станом на 10 березня 2023року за ОСОБА_1 існує заборгованість за договором про споживчий кредит №3430396 від 18 вересня 2021року в розмірі 109 030 грн, з яких: 20 000 грн - тіло кредиту; 89 030 грн - заборгованість по відсоткам (а.с.16,17).
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з'ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині що відповідачкою було допущено порушення зобов'язань з повернення кредитних коштів, у зв'язку з чим виникла відповідна заборгованість, яка підлягає стягненню на користь товариства.
Вислухав пояснення учасників справи котрі з'явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, так як висновки суду першої інстанції, викладені у рішенні не повністю відповідають обставинам справи.
Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України “Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України “Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України “Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України “Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України “Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України “Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України “Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно- телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України “Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України “Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України “Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України “Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа (стаття 1 Закону України “Про електронний цифровий підпис».
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 5 частини першої статті 3 Закону України “Про електронну комерцію»).
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20.
У справі встановлено, що для підписання кредитного договору ОСОБА_1 було використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог частини 6 та 8 статті 11 і 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що сторони досягли усіх істотних умов та уклали кредитний договір.
Отже, договір про надання фінансового кредиту підписано ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір не був би укладений.
Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачкою ОСОБА_1 таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є її процесуальним обов'язком.
Тож, кредитний договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому ОСОБА_1 через особистий кабінет на вебсайті товариства подано заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту шляхом натискання відповідної кнопки, після чого позивачем надіслано відповідачу за допомогою засобів зв'язку одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідачка і використала для підтвердження підписання кредитного договору, що укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідачки, цей правочин відповідно до Закону України “Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Отже, без здійснення вказаних дій відповідачкою кредитний договір не був би укладений сторонами, а тому цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).
Встановивши зазначені обставини у справі, можна дійти висновку, що між сторонами у справі укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач зобов'язався прийняти грошові кошти та повернути їх частинами у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами. Доказів повернення вказаних грошових сум кредитору у вигляді тіла кредиту чи відсотків матеріали справи не містять.
Вищевказане спростовує доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано будь-який договір на банківське обслуговування та паспорт споживчого кредиту, який підписаний відповідачкою особисто або електронним цифровим підписом.
Доводи про те, що підписання договору було за межами володіння відповідачкою мобільного телефону, через який було здійснено дії на підписання такого договору, відповідачка фізично не могла звернутись до позивача для отримання споживчого кредиту, оскільки в неї був відсутній мобільний телефон та сім карта, через яку пройшла ідентифікація на сайті позивача, є безпідставними оскільки вирок суду, яким встановлено вину іншої особи в оформленні спірного кредитного договору на підставі вкрадених особистих речей ОСОБА_1 , отримання та використання коштів за таким кредитним договором, укладеним з ТОВ «Мілоан», у матеріалах справи відсутній.
Наявний у матеріалах справи витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань в кримінальному провадженні № 12021046680000596 не свідчить сам по собі про те, що кредитний договір укладений і кошти використані не відповідачем, а іншою особою.
Натомість судом встановлено, що постановою начальника СД ВП №6 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області капітана поліції Жмак М.Є. від 18 листопада 2021року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021046680000596 від 12 жовтня 2021року, закрито у зв'язку з відсутністю складу кримінального проступку, відповідно до п.2 ч.1 ст.284 КПК України (а.с.113,115).
Посилання апеляційної скарги ОСОБА_1 на те, що прострочена заборгованість за нарахованими процентами, що перевищує строк 15 днів, стягненню не підлягає виходячи з того, що нарахування встановлених в договорі відсотків після закінчення строку на який укладався Договір, повинно бути припинене, так як у кредитора, після закінчення строку на який укладався кредитний договір виникло право на отримання від позичальника інфляційних втрат та 3% річних, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, а не процентів, передбачених договором, як плату за користування кредитом, не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки у пункті 2.2.3. договору про споживчий кредит №3430396 від 18 вересня 2021року зазначено, що проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена у пункті 1.6. цього Договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків коли за умовами визначена в пункті 1.5.2. процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного пункті 1.3., запропонована позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну ставку, встановлену в пункті 1.6. Договору. Якщо визначена в пункті 1.5.2. процентна ставка є нижчою від стандартної ставки, то після завершення первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах, проценти з дня продовження строку кредитування (пролонгації) на стандартних умовах згідно пункту 2.3.1.2. продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно пункту 1.6. Договору. Після спливу строку кредитування (з урахуванням пролонгацій) нарахування процентів за користування кредитом припиняється.
Відповідно до пункту 1.6. договору про споживчий кредит стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Згідно з пунктом 2.3.1.2 договору про споживчий кредит позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів.
Зазначеним пунктом також передбачено, що користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту).
Отже, на відміну від продовження (пролонгації) строку кредитування на пільгових умовах, продовження строку кредитування на стандартних (базових) умовах з процентною ставкою 5% не передбачало вчинення від позичальника певних дій, окрім як самого факту продовження користування кредитними коштами.
Отже, умовами договору про споживчий кредит №3430396 від 18 вересня 2021року сторони передбачили порядок продовження строку договору, а також погодили умови і строк нарахування процентів за користування кредитом.
Задовольняючи позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», суд першої інстанції дійшов правильного висновку про надання позивачем належних та допустимих доказів укладення з відповідачем кредитного договору, враховуючи вищезазначені обставини справи та вимоги закону.
Між тим, стягуючи з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованість за відсотками у сумі 89 030,00грн, суд першої інстанції не врахував наступне.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Як було зазначено вище, сторонами погоджено розмір процентів і порядок їх нарахування, який відповідно до розрахунку заборгованості, складає 89 030,00грн, що в рази перевищує суму отриману відповідачкою у позику - 20 000,00 грн.
Слід звернути увагу, що відповідачка, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не змогла ефективно здійснити свої права бути поінформованою про дійсні умови кредитування ТОВ “Мілоан», які викладені в декількох значних за об'ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому на думку суду, укладення ОСОБА_1 договору перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.
Отже, суд апеляційної інстанції враховує, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.
Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013року № 7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст. 3, ч.3 ст. 509 та ч.1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.
Застосовуючи дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.
У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20).
Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.
Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами в розмірі 89 030,00грн не є співрозмірною сумі кредиту у 20 000,00грн за договором, суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що необхідно зменшити розмір процентів за вказаним договором до розміру отриманих відповідачем кредитних коштів.
На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини не встановив, тому рішення суду підлягає зміні, шляхом зменшення стягнутої заборгованості за відсотками з 89 030,00грн до 20 000,00грн та відповідно загальної суми заборгованості.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи (пункти 1, 3 частини першої статті 376 ЦПК України).
Щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, слід зазначити, що на підтвердження цих витрат до позову додано копії наступних документів: Договір про надання правничої допомоги №07-06/2024 від 07 червня 2024року (з Додатком «прайс-лист»), укладений між АО «Лігал Ассістанс» та ТОВ "Коллект Центр" (а.с.34 на звороті-36); платіжну інструкцію №0440640000 від 11 червня 2024року на суму 200 000грн із зазначенням призначення платежу - надання правової допомоги згідно договору №07-06/2024 від 07 червня 2024року про надання правової допомоги (а.с.37); заявку на надання юридичної допомоги №60 від 07 червня 2024року (а.с.38); витяг з Акту №4 про надання юридичної допомоги від 10 червня 2024року у якому сторони погодили надання наступних правових послуг АО для ТОВ «Коллект Центр» стосовно боржника за договором №3430396 ОСОБА_1 : надання усної консультації - 4 000 грн, підготовка пропозицій - 6 000 грн, складання позовної заяви - 15 000 грн (а.с.39).
Апеляційний суд вважає, що при розподілі витрат на професійну правничу допомогу, стягуючи її у повному розмірі, суд першої інстанції вірно врахував характер наданих послуг та їх складність, однак неправильно визначився з розміром до стягнення витрат на професійну правничу допомогу, яка на думку апеляційного суду, з урахуванням зменшення судом стягнутої заборгованості за кредитом, підлягає зменшенню до 5 000,00грн. Саме такий розмір витрат буде об'єктивним та співмірним з виконаною адвокатом роботою у цій справі.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, які в цій справі складаються із судового збору, апеляційний суд виходить з наступного.
За положеннями частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно частини десятої статті 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Приймаючи до уваги висновок суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «Коллект Центр»підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подачу позову у розмірі 1110,89 грн (40000,00/109030,00 х 3 028,00 = 1110,89).
Відповідно з позивача ТОВ «Коллект Центр»на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 2 300,54 грн (69030,00 / 109030,00 х 3633,60 = 2 300,54).
Застосовуючи частину десяту статті 141 ЦПК України, в порядку розподілу судових витрат, слід стягнути з ТОВ «Коллект Центр»на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 189,65 грн ( 2 300,54 - 1110,89).
Отже, рішення суду підлягає зміні в частині стягнутої заборгованості за відсотками, загальної суми заборгованості, правової допомоги та скасуванню в частині стягнення судового збору.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2024року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованості за нарахованими відсотками, загальної суми заборгованості за кредитним договором та судових витрат на правову допомогу - змінити, зменшивши суму заборгованості за нарахованими відсотками до стягнення з 89 030,00грн до 20 000,00грн, зменшивши загальну суму заборгованості за кредитним договором до стягнення з 109 030,00грн до 40 000,00грн, а також зменшивши суму судових витрат на правову допомогу до стягнення з 25 000,00грн до 5 000,00грн.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2024року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» судових витрат по сплаті судового збору - скасувати.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 189,65 грн.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 18 березня 2025року.
Судді: