Справа № 754/5573/23 Головуючий у суді І інстанції Бабко В.В.
Провадження № 22-ц/824/5001/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
12 березня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.
за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Львівський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, про виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини,
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини.
Позов обґрунтував тим, що з 08 червня 2013 року він перебував з відповідачкою у зареєстрованому шлюбі, під час якого остання народила двох дочок: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 08 червня 2017 року на підставі рішення Деснянського районного суду м. Києва шлюб між сторонами було розірвано. Позивач записаний батьком обох дітей в актових записах про народження. Однак, під час одного із конфліктів між сторонами відповідачка заявила, що він не є біологічним батьком ОСОБА_4 , що підтвердило його сумніви щодо біологічного батьківства відносно молодшої дочки.
ОСОБА_1 просив суд виключити з актового запису про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , № 3140 від 02 вересня 2015 року відомості про нього як батька дитини.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач в особі представника - адвоката Кремінця М.М. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів порушення судом першої інстанції норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що з метою встановлення або спростування факту його батьківства щодо ОСОБА_4 за його клопотанням 18 травня 2023 року судом було постановлено ухвалу про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи, проведення якої доручено експертам Київського міського бюро судово-медичної експертизи.
На виконання зазначеної ухвали суду Київським міським клінічним бюро судово-медичної експертизи проведено дослідження відібраних зразків крові та складено висновок експерта за № 103-117-2023, результати якого позивач вважає недостовірними з тих підстав, що під час відбору зразків крові у нього, відповідачки та молодшої дочки ОСОБА_4 з великою імовірністю мало місце підміна аналізів крові дітей, оскільки старша дочка ОСОБА_3 також перебувала в приміщенні бюро без його відома.
Крім того, ОСОБА_2 перебувала в приміщенні бюро до початку відбору зразків крові та мала розмову із працівником установи. Позивача на прохідній в бюро не пропустили, а наказали чекати виклику для здійснення процедури відбору зразків крові. При цьому, в матеріалах експертизи № 103-117-2023 відсутній протокол відібрання зразків крові, який є невід'ємною частиною такого виду експертизи.
Враховуючи зазначені обставини, позивачем подано до суду клопотання про проведення повторної судової молекулярно-генетичної експертизи, яке також було задоволено, про що судом першої інстанції постановлено ухвалу від 18 грудня 2023 року. Утім, постановою Київського апеляційного суду від 03 квітня 2024 року за апеляційною скаргою відповідачки вказана ухвала була скасована, а справа направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду.
З огляду на зміст судового рішення апеляційної інстанції та зроблені в ньому висновки позивач звернувся до суду з повторним клопотанням про проведення повторної судової молекулярно-генетичної експертизи, однак ухвалою суду першої інстанції від 30 травня 2024 року у задоволенні цього клопотання було відмовлено.
Позивач наголошує, що відсутність в матеріалах проведеної у справі судової експертизи протоколу відібрання зразків крові, який є невід'ємною частиною експертизи і який не був витребуваний в судовому порядку, є істотним порушенням процесуальних норм, що у свою чергу робить неможливим вважати висновок експерта доказом у справі.
Також позивач ставить під сумнів наданий відповідачкою висновок експертного заключення № MG18-52373/S1S2 від 27 серпня 2018 року про біологічну спорідненість між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на 99,9326 %, який, на його думку, не може слугувати доказом у справі, оскільки у ньому відсутній протокол відбору біологічних зразків, не вказано місце відбору біологічних зразків, відсутні документи про експерта, який проводив це дослідження, висновок підписаний не експертом, а директором підприємства «Medical Genomics Ltd» А.Семіходським, яке зареєстроване в Англії. Відомості, що це підприємство є експертною установою, а його директор - експертом в області молекулярної генетики, у наданому експертному дослідженні також відсутні. Оскільки документ підписаний іноземною юридичною особою, тому він може набути сили доказу лише у випадку його легалізації (засвідчення) консульськими посадовими особами або проставлення апостиля.
Вказує, що наданий відповідачкою договір № 044S/175 без дати, укладений нею нібито з ТОВ «Медікал Геномікс Україна», не підписаний жодною із сторін та в ньому відсутні посилання на експертну установу, яка проводила аналіз біологічних зразків. Більш того, інформація про ТОВ «Медікал Геномікс Україна» в реєстрах України щодо наявності роботи з біологічними зразками відсутня, тобто дозвільні документи вказаного товариства на роботу по наданню послуг у цій галузі відсутні.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачка в особі представника - адвоката Зайцева І.Ю. просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено всі обставини справи та надано належну правову оцінку зібраним у справі доказам, які у своїй сукупності свідчать про повну доведеність споріднення позивача щодо ОСОБА_4 .
Зазначає, що фактично обґрунтування апеляційної скарги зводиться до незгоди позивача з результатами проведення судової молекулярно-генетичної експертизи, проведення якої було доручено судовому експерту Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи.
Однак, всім твердженням позивача з приводу доказів, що підтверджують його батьківство, які зазначені в апеляційній скарзі, вже було надано правову оцінку Київським апеляційним судом при скасуванні ухвали суду першої інстанції про призначення повторної судової молекулярно-генетичної експертизи.
Відповідачка звертає увагу, що на підставі ухвали суду від 18 травня 2023 року у даній справі була призначена та проведена судово-медична експертиза у відділенні судово-медичної генетичної ідентифікації Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи та надано висновок експерта за № 103-117-2023 від 31 липня 2023 року, відповідно до якого молекулярно-генетичним дослідженням встановлено, що вірогідність підтвердження біологічного батьківства ОСОБА_1 відносно ОСОБА_4 складає величину не менш ніж 99,99 %. Таким чином, біологічне батьківство позивача відносно дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , практично доведено.
При цьому відбори зразків крові позивача, відповідачки, а також дитини ОСОБА_4 проводилися у точній відповідності до порядку проведення експертизи, висновок експерта містить вичерпну відповідь на поставлені питання, відповіді чіткі та однозначні, висновок відповідає вимогам належності, достовірності та допустимості.
Посилання позивача на порушення порядку проведення експертизи та відсутність протоколу відібрання зразків для проведення експертизи не заслуговують на увагу, оскільки сам ОСОБА_1 надав відповідь з Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи від 28 серпня 2024 року, у якій зазначено про повну відповідність методиці проведення експертизи, а також наявність протоколу відбору зразків крові у підекспертних осіб в матеріалах справи.
Крім того, матеріали справи містять висновки про біологічну спорідненість спільних з позивачем двох малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , відповідно до якого діти мають обох спільних батьків, які є ідентичними з висновком проведеної судової експертизи про батьківство позивача щодо ОСОБА_4 .
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 - адвокат Зайцев І.Ю. заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення.
Позивач та третя особа в судове засідання не з'явився і явку своїх уповноважених представників не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомили, а тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника відповідачки в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
За правилом частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача про оспорювання його батьківства відносно малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не знайшли своє підтвердження на підставі наявних у справі доказів, не ґрунтуються на встановлених нормах цивільного та сімейного законодавства України, тому підстави для їх задоволення відсутні.
Колегія суддів в повній мірі погоджується із такими висновками районного суду виходячи з такого.
Суд першої інстанції встановив, що з 08 червня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого у них народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У свідоцтвах про народження дітей ОСОБА_1 значиться їхнім батьком, що сторонами не заперечувалося.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 08 червня 2017 року у справі № 754/3194/17 шлюб між сторонами було розірвано.
15 серпня 2018 року ОСОБА_2 було замовлено в ТОВ «Медікал Геномікс Україна 2000» генетичний аналіз ймовірності того, чи є ОСОБА_4 та ОСОБА_3 повними сіблінгами (мають двох спільних біологічних батьків) або напівсіблінгами (мають тільки одного біологічного батька).
Згідно із висновком про біологічну спорідненість № MG18-52373/S1S2 від 27 серпня 2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ймовірність спорідненості становить 99,9326 %. Ґрунтуючись на генетичних даних, комбінований індекс спорідненості складає 1482 та вказує на те, що одержані генетичні дані у 1842 разів більш ймовірні, якщо ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є повними сіблінгами, ніж якщо би були вони напівсіблінгами (а.с. 24, т. 1).
На підставі ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 18 травня 2023 року Київським міським клінічним бюро судово-медичної експертизи було проведено судову молекулярно-генетичну експертизу, за результатами якої складено висновок експерта № 103-117-2023 від 31 липня 2023 року.
Відповідно до вказаного висновку молекулярно-генетичним дослідженням встановлено, що вірогідність підтвердження біологічного батьківства ОСОБА_1 відносно ОСОБА_4 складає величину не менше ніж 99,99 %. Біологічне батьківство ОСОБА_1 відносно ОСОБА_3 практично доведено (а.с. 45-48, т. 1).
Відповідно до статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частина десята статті 7 СК України). Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю сторін. Одним із способів захисту сімейних прав та інтересів є, припинення правовідношення, а також визнання його недійсним, скасування (частина друга статті 18 СК України).
Главою 12 СК України встановлено порядок визначення походження дитини від матері та батька.
Статтею 121 СК України встановлено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, відповідно до частини першої статті 122 СК України, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини.
Частина перша статті 122 СК України встановлює презумпцію шлюбного походження дитини, яка складається з двох частин: презумпції материнства дружини та презумпції батьківства чоловіка.
Презумпція шлюбного материнства стверджує, що саме дружина народила дитину і саме ту дитину, яку вона забрала з пологового медичного закладу.
Згідно із презумпцією батьківства чоловіка, саме він є батьком дитини, народженої його дружиною. Презумпція батьківства чоловіка (шлюбного батьківства) поширюється на три групи дітей: 1) тих, які були зачаті і народжені в шлюбі; 2) тих, які були зачаті до шлюбу, але народжені в шлюбі; 3) тих, які були зачаті у шлюбі, але народжені після його припинення або визнання недійсним.
Статтею 133 СК України передбачено, що якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір'ю, а чоловік - батьком дитини.
Таким чином, законодавством встановлена презумпція батьківства щодо дитини, яка народжена у шлюбі.
Презумпція батьківства - це загальне правило, що відображає безумовне визначення походження дитини від свого батька. Традиційною та загальновживаною є презумпція батьківства чоловіка матері дитини, тобто в разі народження дитини у шлюбі до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним її матір'ю і батьком визначається подружжя.
Водночас, згідно з частинами першою - третьою статті 136 СК України особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 СК України, має право оспорити своє батьківство, пред'явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження. Оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття.
Частиною п'ятою статті 136 СК України визначено, що не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком.
Зазначена норма спрямована на захист законних інтересів дитини.
Верховний Суд в постанові від 17 березня 2020 року в справі № 606/2142/18 виснував, що під час вирішення справ про оспорювання батьківства суди повинні керуватися найкращими інтересами дитини, забезпечуючи баланс між інтересами дитини та сторін у справі.
Предметом доказування у справах про оспорювання батьківства є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною. Доводити відсутність кровного споріднення з дитиною можливо будь-якими допустимими доказами, у тому числі висновками судово-медичної, біологічної чи генетичної експертиз, при цьому для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла, тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
В частині третій статті 12, частині першій статті 81 ЦПК України закріплено загальне правило розподілу обов'язків з доказування, а саме кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази відповідно до вимог статей 77-80 ЦПК України.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Таким чином, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, зобов'язана їх довести, надавши суду докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про такі обставини. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення по справі на користь протилежної сторони. Отже, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства.
Про зазначене також зауважував Європейський суд з прав людини, рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а саме: «в ході національного розгляду суд призначив ДНК-тест з метою вирішення цього спору про батьківство. Тест продемонстрував, що відповідач був батьком дитини з ймовірністю 99,99 відсотків. Суд враховує, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (KALACHEVA v. RUSSIA, № 3451/05, § 34, ЄСПЛ, від 07 травня 2009 року).
Крім того, Верховний Суд у постановах від 31 січня 2024 року в справі № 752/13549/22 (провадження № 61-10510св23), від 13 вересня 2023 року в справі № 552/4291/22 (провадження № 61-6451св23) та інших виснував, що висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є достатньою підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердження або спростування факту батьківства.
В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що за клопотанням представника позивача - адвоката Кремінця М.М. суд першої інстанції ухвалою від 18 травня 2023 року призначив у даній справі судову молекулярно-генетичну експертизу, проведення якої доручив експертам Київського міського бюро судово-медичної експертизи і на розгляд якої поставив питання: чи є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , біологічним батьком малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно з висновком експерта Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи (відділення судово-медичної генетичної ідентифікації № 103-117-2023 від 31 липня 2023 року вірогідність підтвердження біологічного батьківства ОСОБА_1 відносно ОСОБА_3 складає величину не менше ніж 99,99 %, тобто біологічне батьківство позивача відносно ОСОБА_4 доведено.
Встановивши, що висновок за результатами проведеної у справі судової медичної (молекулярно-генетичної) експертизи, відповідно до якого вірогідність підтвердження батьківства позивача відносно ОСОБА_4 складає величину не менше, ніж 99,99 %, є належним та допустимим доказом щодо встановлення батьківства і не викликає сумнівів щодо правильного використання нормативно-правових актів та інформаційних джерел із застосування Методики проведення молекулярно-генетичних досліджень, а позивачем не доведено необхідність призначення повторної судово-медичної експертизи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову у зв'язку з наявністю між позивачем та дитиною кровної спорідненості.
Суд першої інстанції в ухвалі від 30 травня 2024 року обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання представника позивача про проведення повторної судово-медичної (молекулярної-генетичної) експертизи, яке було заявлено з підстав наявності у ОСОБА_1 припущень під час відбору зразків крові з великою імовірністю мало місце підміна аналізів крові дітей сторін (а.с. 242-245, т. 1).
Відповідно до частини другої статті 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).
Згідно з роз'ясненими, що містяться в пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 30 травня 1997 року «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах», повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов'язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Істотними можуть визнаватися, зокрема, порушення, які призвели до обмеження прав обвинуваченого чи інших осіб. В ухвалі (постанові) про призначення повторної експертизи зазначаються обставини, які викликають сумніви у правильності попереднього висновку експерта. Проведення повторної експертизи може бути доручено тільки іншому експертові.
Колегія суддів вважає, що первинна експертиза була призначена та проведена відповідно до вимог закону, обґрунтованих підстав сумніватися у достовірності її висновків немає.
Доводи ОСОБА_1 про те, що в матеріалах експертизи № 103-117-2023 відсутній такий документ, як протокол відбору зразків крові, що само по собі є підставою для повторного призначення експертизи, не заслуговують на увагу, оскільки нормативно-правовими актами, що регулюють призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень не передбачено обов'язкової наявності вказаного протоколу, а всі дані щодо відбору крові містяться у самому висновку експерта № 103-117-2023 від 31 липня 2023 року, який у свою чергу не суперечить іншим наявним у матеріалах справи доказам.
Колегія суддів також враховує, що фактично аргументи апеляційної скарги позивача зводяться до незгоди із відмовою місцевого суду призначити у справі повторну судову молекулярно-генетичну експертизу, однак сторона позивача, висловлюючи такі заперечення щодо ухвали суду першої інстанції, яка не підлягає оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду, правом на призначення такої експертизи в суді апеляційної інстанції не скористалася, відповідного клопотання не заявляла.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Отже, за встановлених обставин цієї справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, урахувавши принцип диспозитивності цивільного процесу та засади змагальності сторін, відповідно до яких позивач зобов'язаний був довести обставини, на які він посилався на підтвердження своїх позовних вимог, в тому числі шляхом надання ключового доказу - позитивного для нього висновку експертизи з питання походження дитини, суд першої інстанції дійшов цілком законного і обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не спростував факт свого батьківства стосовно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та з цих підстав вірно відмовив у задоволенні позову за його необґрунтованістю.
Наведені представником позивача в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки носять формальний характер, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення норм закону, у тому числі в частині змагальності і диспозитивності цивільного судочинства.
Суд першої інстанції виконав вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судового рішення в цивільній справі, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі, правильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, у зв'язку з чим обґрунтовано не вбачав підставі для виключення з актового запису про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відомостей про ОСОБА_1 як батька дитини.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого позивачем судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2024 року у даній справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 18 березня 2025 року.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній