Справа № 760/29445/24 Слідчий суддя ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/1913/2025 Доповідач в суді ІІ інстанції ОСОБА_2
12 березня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
та секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 27 січня 2025 року про арешт майна у кримінальному провадженні №12024100090001695 від 29.05.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст.15, ч. 4 ст. 191 КК України,
Ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 27 січня 2025 року задоволено клопотання прокурора Солом'янської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_8 у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024100090001695 від 29 травня 2024 року, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого частиною 2 статті 366, частиною 2 статті 15 частиною 4 статті 191 Кримінального кодексу України, про арешт тимчасово вилученого майна.
Накладено арешт з метою забезпечення збереження речових доказів на майно, власником якого є ОСОБА_7 , вилучене під час проведення обшуку 14 листопада 2024 року за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: мобільний телефон марки Samsug Galaxy 21FE 5G, SM-G 990B2/DS, RZCTA1TG7QL, IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 , із сім-карткою мобільного оператора «Київстар» НОМЕР_3 у силіконовому чохлі чорного кольору.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу з доповненнями до неї, в якій просить її скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора.
Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що під час проведення обшуку ОСОБА_7 надав для огляду свій особистий мобільний телефон, не обмежував доступ до нього та надав пароль від нього та повідомив, що в його телефоні зберігається лише особиста інформація, яка не має будь-якого відношення до професійної чи будь-якої іншої діяльності.
Апелянт зазначає, що особистий телефон ОСОБА_7 є для нього життєво необхідною річчю, оскільки у ньому зберігаються дані банківських рахунків та карток, доступ до електронної пошти, на яку він отримує документи, пов'язані з лікуванням та станом здоров'я своєї матері та особисті фотографії і відео членів сім'ї, в тому числі дітей та онуків.
Від прокурора ОСОБА_9 надійшло до суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неявкою прокурора, зайнятого в іншому судовому засіданні, однак, жодних доказів на підтвердження неможливості неприбуття до суду ним не надано.
З урахуванням положень ч. 1 ст. 172, ч. 4 ст. 405 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проводити апеляційний розгляд за відсутності прокурора, який без поважних причин не прибув у судове засідання.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши доводи представника ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 , яка підтримала апеляційну скаргу з наведених у ній підстав, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається із матеріалів судового провадження, у провадженні слідчого відділу Солом'янського УП ГУ НП у місті Києві знаходиться кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024100090001695 від 29 травня 2024 року, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого частиною 2 статті 366, частиною 2 статті 15 частиною 4 статті 191 КК України.
Під час здійснення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні 14.11.2024 року, на підставі ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 08 листопада 2024 року (справа № 760/27253/24, 1-кс/760/12779/24), проведено обшук за місцем фактичного проживання ОСОБА_7 , а саме за адресою: АДРЕСА_1 .
З протоколу обшуку від 14.11.2024 року, який відбувався за адресою: АДРЕСА_1 , вбачається, що у ході проведення обшуку виявлено та вилучено мобільний телефон марки Samsung Galaxy 21FE 5G, SM-G 990B2/DS, RZCTA1TG7QL, IMEI 1 НОМЕР_1 , IMEI2 НОМЕР_2 , із сім-карткою мобільного оператора «Київстар» НОМЕР_3 у силіконовому чохлі чорного кольору.
Постановою старшої слідчої СВ Солом'янського УП ГУ НП в м. Києві ОСОБА_10 від 14.11.2024 року, виявлене та вилучене майно у ході обшуку 14.11.2024 року за адресою: АДРЕСА_1 , було визнано речовими доказами у даному кримінальному провадженні.
28.11.2024 року ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва клопотання про арешт майна, виявленого та вилученого 14.11.2024 року за адресою: АДРЕСА_1 , поданого 15.11.2024 року, було повернуто прокурору та встановлено строк в сімдесят дві години для усунення недоліків, у зв'язку з відсутністю постанови про визнання речовим доказом майна.
07.01.2025 року органом досудового розслідування було отримано зазначену ухвалу разом з матеріалами клопотання.
08.01.2025 року після усунення недоліків прокурор звернувся до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на тимчасово вилучене майно.
27.01.2025 ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва накладено арешт з метою забезпечення збереження речових доказів на майно, вилучене під час проведення обшуку 14.11.2024 року за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_7 , а саме: мобільний телефон марки Samsug Galaxy 21FE 5G, SM-G 990B2/DS, RZCTA1TG7QL, IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 , із сім-карткою мобільного оператора «Київстар» НОМЕР_3 у силіконовому чохлі чорного кольору.
Слідчий суддя виходив з того, що враховуючи правову підставу для арешту майна, достатність доказів, що вказують на вчинення кримінального правопорушення, з метою збереження речей, які можуть мати доказове значення у кримінальному провадженні, наявні підстави для задоволення клопотання слідчого про арешт майна.
З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Так, згідно з ч. 1 ст. 237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей, документів та комп'ютерних даних.
Приписами ч. 5 ст. 237 КПК України визначено, що при проведенні огляду дозволяється вилучення лише речей і документів, які мають значення для кримінального провадження, та речей, вилучених з обігу.
Положення ч. 7 ст. 237 КПК України при проведенні огляду уповноважують слідчого, прокурора оглядати і вилучати речі і документи, які мають значення для кримінального провадження. При цьому, такі речі та документи, що не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Разом з тим, ч. 2 ст. 168 КПК України передбачає, що тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.
Так, у відповідності до ч. 3 ст. 171 КПК України, клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.
У разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.
У свою чергу, згідно з ч. 1 ст. 167 КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання слідчого про накладення арешту на майно, вилучене під час обшуку, з тих підстав, що вказане майно у встановленому законом порядку визнане речовими доказами у межах кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке слідчий просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання та накладення арешту на вилучене майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що незастосування арешту даного майна, може призвести до його приховування, пошкодження, знищення чи відчуження.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано наклав арешт на вказане майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Посилання апелянта на невідповідність вилученого майна критеріям речових доказів, є безпідставними, оскільки встановлені слідчим суддею фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку, що вилучене майно може містити відомості, які можуть бути використані як докази факту та обставин вчинення кримінального правопорушення, а отже відповідає ознакам речових доказів, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 173 КПК України дає підстави для його арешту як речових доказів з метою збереження.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого ч. 1 ст. 170 КПК України.
Твердження апелянта про безпідставність вилучення мобільного телефону, відхиляються колегією суддів, з огляду на те, що зазначений пристрій тимчасово вилучений у зв'язку із необхідністю його надання разом з інформацією, що на ньому міститься для проведення експертного дослідження, а також вказаний пристрій може бути знаряддям вчинення злочину в зв'язку із тим, що під час його візуального огляду було виявлено, що у мобільному телефоні містяться контакти із особами, які можуть бути причетні до вчинення кримінального правопорушення, при цьому, що частину даних було видалено, що зумовило потребу у призначенні комп'ютерно-технічної експертизи.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень ст.ст. 170, 172-173 КПК України, які б слугували підставою для її скасування. Ухвала слідчого судді відповідає вимогам ч. 5 ст. 173, 372 КПК України, та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
постановила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 27 січня 2025 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя ________________ ОСОБА_2
Судді:
ОСОБА_3 ____________ ОСОБА_4____________