Іменем України
19 березня 2025 рокум. ДніпроСправа № 640/15695/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисіль С. В., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області про визнання протиправними дій, скасування рішень, зобов'язання вчинити дії,
У провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (далі - відповідач, ЦМУ ДМСУ у м. Києві та Київській області), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області щодо прийняття рішення від 13 жовтня 2020 року № 317 про скасування дозволу на міграцію в Україну громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 ;
- скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області від 13 жовтня 2020 року № 317 про скасування дозволу на міграцію в Україну громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 ;
- скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області від 13 жовтня 2020 року № 80112500015196/317-1 про скасування посвідки на постійне місце проживання громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області здійснити оформлення, виготовлення та видачу на ім'я ОСОБА_1 посвідки на постійне місце проживання в Україні.
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що ЦМУ ДМСУ у м. Києві та Київській області безпідставно скасовано дозвіл на імміграцію в Україну та посвідку на постійне проживання з посиланням на порушення позивачем законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства і те, що дії позивача становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні. На думку позивача, оскаржувані дії і рішення є необґрунтованими, а тому він звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та визначено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , ЦМУ ДМСУ у м. Києві та Київській області 28 липня 2021 року подало відзив на позовну заяву, вказуючи на те, що підставою для скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання стало подання Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області (далі - ГУ СБУ у м. Києві та Київській області) від 07 вересня 2020 року № 51/1/2-5123, в якому зазначено, що 05 лютого 2019 року позивач був затриманий за нанесення тілесних ушкоджень, у зв'язку з чим був притягнений до кримінальної відповідальності за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 Кримінального кодексу України та вироком Печерського районного суду міста Києва від 20 грудня 2020 року у справі № 757/55534/20-к позивача було визнано винним у скоєні кримінального проступку, передбаченого частиною першою статті 125 Кримінального кодексу України та призначено покарання у виді штрафу. Враховуючи відомості наведеного подання були наявні підстави для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію і посвідки на постійне проживання в Україні.
У січні 2022 року представник позивача - адвокат Величко В. П. подав до суду відповідь на відзив, вказуючи, що листом Офісу Генерального прокурора від 24 травня 2021 року, надано відповідь про те, що згідно даних Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінальних проваджень, станом на 20 травня 2021 року, кримінальні провадження, у яких мітяться відомості про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за статтями 109-114 КК України до кримінальної відповідальності, не встановлені. Отже, позивач наполягає, що правових підстав для прийняття оскаржуваних рішень немає.
Крім того, представник позивача зазначає, що відповідачем не дотримано принципу пропорційності, необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких, спрямоване це рішення (дія), що призводить і вже призвело до несприятливих наслідків. Зокрема, позивач, зараз проживає закордоном і не має права заїхати на територію України, через що втратив тісні соціальні зв'язки з сім'єю і близькими людьми.
На виконання положень Закону України від 13 грудня 2022 року № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16 вересня 2024 року № 399 справу передано на розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року прийнято до провадження справу та визначено продовжити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено наступне.
09 березня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського РВ ГУ ДМС України в Києві із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 1 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію» (дружина громадянка України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 04 березня 2014 року Печерським РВ ГУ ДМС України в м. Києві, шлюб зареєстровано 28 лютого 2014 року, про що Відділом державної реєстрації а цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві складеного відповідний актовий запис № 253 та 11 березня 2014 року повтор видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 .
На підставі заяви іноземця, результатів здійснених перевірок відсутності підстав для відмови у наданні дозволу, 05 липня 2016 року Печерським РВ ГУ ДМС України в м. Києві прийнято рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 1 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію».
Позивача вперше було документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_3 , виданою 12 серпня 2016 року органом 8001, та у подальшому, в порядку обміну посвідкою на постійне проживання від 10 червня 2019 року № НОМЕР_4 , виданою органом 8101.
У відповіді на адвокатський запит було повідомлено, що ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області 13 жовтня 2020 року прийнято рішення № 317 про скасування громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дозволу на імміграцію в Україну на підставі пунктів 3 та 5 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», тобто дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні та іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 05 липня 2016 року.
У зв'язку з прийняттям вказаного рішення, посвідка на постійне проживання від 10 червня 2019 року № НОМЕР_4 скасована на підставі вимог підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 321, тобто скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію» (рішення про скасування посвідки на постійне проживання від 13 жовтня 2020 року № 80112500015196/317-1).
Підставою для проведення в ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області перевірки надання ОСОБА_1 дозволу на імміграцію слугувало подання Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області.
07 вересня 2020 року ГУ СБУ у м. Києві та Київській області направило до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області подання № 51/1/2-5123, в якому зазначено, що Головним Управлінням встановлено, що ОСОБА_1 05 лютого 2019 року був затриманий за нанесення тілесних ушкоджень, у зв'язку з чим був притягнений до кримінальної відповідальності за скоєння злочину, передбаченою частиною першою статті 125 Кримінального кодексу України. Таким чином, своїми діями іноземець порушив вимоги пункту 3 статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», відповідно до якого іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватись Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства і держави. Враховуючи викладене, з метою забезпечення охорони громадського порядку, захисту національної безпеки та прав і законних інтересів громадян України, відповідно до пунктів 3, 5 статті 12 Закону України «Про імміграцію», ГУ СБУ у м. Києві та Київській області просить розглянути питання щодо скасування громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 посвідки на постійне проживання в Україні № НОМЕР_4 , виданої 07 червня 2019 року.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано позовні вимоги, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов'язки, що і громадяни України.
У статті 1 Закону України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773-VI) визначено, що іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
За змістом частини п'ятнадцятої статті 4 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.
Згідно зі статтею 2 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.
Статтею 3 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України від 07 червня 2001 року № 2491-ІІІ «Про імміграцію» (далі - Закон № 2491-ІІІ, у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2491-ІІІ:
- імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;
- іммігрант - це іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання;
- дозвіл на імміграцію - це рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
- квота імміграції - це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року;
- дозвіл на імміграцію - це рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 2491-III дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.
Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: 1) діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України; 2) висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України; 3) особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США; 4) особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України; 5) особи, які раніше перебували в громадянстві України; 6) батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти; 8) особи, які безперервно проживали на території України протягом трьох років з дня встановлення їм статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми; 9) особи, які прослужили у Збройних Силах України три і більше років (частина друга статті 4 Закону № 2491-III).
Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається: 1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України; 2) особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України; 3) особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням; 4) особам, імміграція яких становить державний інтерес для України; 5) закордонним українцям, подружжям закордонних українців, їх дітям у разі їх спільного в'їзду та перебування на території України (частина третя статті 4 Закону № 2491-III).
Пунктом 2 частини першої статті 9 Закону № 2491-III встановлено, що заява про надання дозволу на імміграцію подається, зокрема, особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.
Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади (частина друга статті 9 Закону № 2491-III).
Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання (частина одинадцята статті 9 Закону № 2491-III).
Частиною першою статті 10 Закону № 2491-ІІІ встановлено перелік обставин, за яких дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Суд зазначає, що процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983 (далі - Порядок № 1983).
Відповідно до підпункту 3 пункту 2 Порядку № 1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи ДМС (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які на законних підставах перебувають на території України і є іммігрантами позаквотової категорії (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС або територіальний орган), а саме: одного з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітей і батьків громадян України.
МВС, органи Національної поліції, СБУ та її регіональні органи, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу, Держприкордонслужба відповідно до компетенції вживають у місячний строк за зверненням ДМС, її територіальних органів та територіальних підрозділів заходів: до виявлення серед осіб, які подали заяву про надання дозволу на імміграцію, таких, яким дозвіл на імміграцію не може бути наданий відповідно до статті 10 Закону України «Про імміграцію» (пункт 9 Порядку № 1983).
Заяви про надання дозволу на імміграцію подаються до територіальних підрозділів за місцем проживання - особами, які тимчасово перебувають в Україні на законних підставах (пункт 10 Порядку № 1983).
У разі необхідності відповідні територіальні органи і підрозділи, які забезпечують провадження у справах з питань імміграції, можуть затребувати інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, якщо це не суперечить Закону України «Про імміграцію», а також запросити для бесіди заявників чи інших осіб (пункт 11 Порядку №1983).
Відповідно до пункту 12 Порядку № 1983 територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам; здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.
За змістом пункту 14 Порядку № 1983, територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України «Про імміграцію», надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби. МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит. Термін перевірки може бути продовжений, але не більше ніж на один місяць.
У разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції ДМС, територіальні органи у місячний термін аналізують отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію і надсилають до ДМС разом з матеріалами справи дані про результати розгляду (пункт 15 Порядку № 1983).
У разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу (пункт 16 Порядку № 1983).
Отже, зі змісту наведених вище положень Порядку № 1983 вбачається, що територіальні органи ДМС, отримавши від особи заяву про імміграцію в Україну, у місячний термін проводять перевірку правильності її оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України «Про імміграцію», а також надсилають відповідні запити до компетентних органів, висновки яких враховуються при прийнятті рішення про надання дозволу на імміграцію.
З аналізу викладеного вбачається, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.
Матеріали справи свідчать, що на виконання Порядку № 1983 документи, які були подані позивачем для отримання дозволу на імміграцію, були перевірені територіальним підрозділом відповідача, який приймав документи позивача, перевіряв їх справжність та відповідність вимогам законодавства, а відповідач прийняв рішення про надання дозволу на імміграцію. Отже, відповідач визнав дані документи прийнятними та достатніми для надання дозволу на імміграцію.
Вказана обставина підтверджується дозволом на імміграцію в Україну, який був виданий позивачу 05 липня 2016 року.
Отже, компетентний орган державної влади, при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні та оформленні посвідки на постійне проживання в Україні, проводив необхідну перевірку поданих документів та з'ясовував у межах своєї компетенції питання щодо наявності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, проте таких підстав не виявив.
У свою чергу, підстави для скасування дозволу на імміграцію визначені статтею 12 Закону № 2491-ІІІ, а саме, якщо:
1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;
2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;
3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;
4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;
5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;
6) в інших випадках, передбачених законами України, щодо позивача не було встановлено.
Як зазначалось вище, підставою для скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну відповідач зазначив пункти 3 і 5 частини першої статті 12 Закону № 2491-ІІІ.
Пунктом 3 частини першої статті 12 Закону № 2491-ІІІ передбачено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні, а згідно з пунктом 5 частини першої статті 12 Закону № 2491-ІІІ - якщо іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
Підставою для скасування дозволу послугувало подання ГУ СБУ у м. Києві та Київській області від 07 вересня 2020 року № 51/1/2-5123, відповідно до змісту якого позивача було притягнуто до кримінальної відповідальності за скоєння злочину, передбаченою частиною першою статті 125 Кримінального кодексу України.
Так, зі змісту вироку Печерського районного суду міста Києва від 20 грудня 2020 року у справі № 757/55534/20-к вбачається, що позивача було визнано винним у скоєні кримінального проступку, передбаченого частиною першою статті 125 Кримінального кодексу України, та призначено покарання у виді штрафу, що становить 850 грн.
Суд звертає увагу, що за своїм змістом кримінальним проступком (за скоєння якого позивача було притягнуто до відповідальності) є кримінально каране діяння невеликої тяжкості, яке не несе великої суспільної небезпеки і за вчинення якого передбачене менш суворе покарання, ніж за злочин.
Вказане свідчить, що скоєння позивачем кримінального проступку, за який позивачу призначено покарання у виді штрафу, не є підставою вважати, що його дії становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні та про порушення ним законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, оскільки судимість здобута на підставі кримінального законодавства України може бути підставою для скасування дозволу лише у разі засудження іммігранта в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року.
Так, згідно з пунктом 2 частини першої статті 12 Закону № 2491-ІІІ дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили.
Суд не надає оцінки доводам відповідача про те, що 06 лютого 2019 року на позивача було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 5100,00 грн за адміністративне правопорушення відповідальність за яке передбачена частиною першою статті 203 КУпАП і те, що 20 жовтня 2017 року Печерським районним судом міста Києва у справі № 757/38206/17-п позивача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першої статті 130 КУпАП, оскільки вказані обставини не були підставою для прийняття оскаржуваного рішення від 13 жовтня 2020 року № 317 про скасування дозволу на міграцію в Україну громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 .
Крім того, відповідно до пунктів 21-24 Порядку № 1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав.
Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу.
ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.
Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону № 2491-ІІІ. Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі.
З аналізу вказаної норми вбачається, що функція територіальних органів, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію, реалізується шляхом всебічної перевірки на підставі відповідного подання, а також запрошення для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання.
Разом з тим, відповідачем, у порушення вищевказаних приписів, до суду не надано будь-яких доказів надіслання (вручення) позивачу запрошення про надання пояснень та відповідних документів.
Отже, відповідачем не надано суду належних доказів існування обставин, що передбачені статтею 12 Закону № 2491-ІІІ, які надавали б йому підстави для скасування позивачу дозволу на імміграцію.
Отже, під час розгляду справи відповідачем не було доведено наявності підстав для скасування дозволу на імміграцію та як наслідок і для скасування посвідки на проживання.
Слід зазначити, що у позовній заяві позивач просить суд: визнати протиправними дії ЦМУ ДМСУ у м. Києві та Київській області щодо прийняття рішення від 13 жовтня 2020 року № 317 про скасування дозволу на міграцію в Україну громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 і скасувати це рішення та скасувати рішення ЦМУ ДМСУ у м. Києві та Київській області від 13 жовтня 2020 року № 80112500015196/317-1 про скасування посвідки на постійне місце проживання громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 .
Однак, суд зауважує, що дії суб'єкта владних повноважень - це активна поведінка, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб, у той час, коли протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Відтак, за наявності рішення суб'єкта владних повноважень, яке визнається судом протиправним, оскаржувана бездіяльність поглинається скасуванням прийнятого рішення, оскільки суб'єктом владних повноважень проявлено активну поведінку - прийнято оскаржувані рішення.
Отже, права позивача у цій справі були порушені саме рішеннями ЦМУ ДМСУ у м. Києві та Київській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну і про скасування посвідки на постійне проживання.
Відтак, належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправними та скасування цих рішень, у той час як вимоги про визнання протиправними дій не призведуть до поновлення порушених прав, а тому не підлягають задоволенню.
З урахуванням вказаного, суд дійшов висновку, що рішення відповідача про скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідку на проживання позивачу є протиправними та підлягають скасуванню, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснити оформлення, виготовлення та видачу позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 321 (далі - Порядок № 321) посвідка скасовується територіальним органом/ територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону № 2491-ІІІ.
Відповідно до пункту 67 Порядку № 321 територіальний орган/ територіальний підрозділ ДМС протягом п'яти робочих днів з дня прийняття рішення про скасування посвідки інформує про це ДМС та Адміністрацію Держприкордонслужби.
При цьому, пунктами 68, 72 Порядку № 321 передбачено, що іноземець або особа без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про скасування посвідки, у випадку, зазначеному в підпункті 1 пункту 64 цього Порядку, повинні зняти з реєстрації місце проживання, здати посвідку та виїхати за межі України в місячний строк з дня отримання рішення про скасування дозволу на імміграцію.
Пунктами 78, 79 Порядку № 321 передбачено, що рішення про відмову в оформленні, обміні та видачі посвідки, про її скасування може бути оскаржено іноземцем або особою без громадянства в адміністративному порядку або до суду в установленому порядку.
ДМС, територіальний орган ДМС мають право переглянути рішення, прийняте відповідно територіальним органом / територіальним підрозділом ДМС, за наявності підстав зобов'язати їх відмінити попереднє рішення про відмову в оформленні, обміні та видачі посвідки, про її скасування і прийняти нове рішення на підставі раніше поданих документів.
Отже, саме до дискреційних повноважень ДМС України належить вирішення питання щодо видання посвідки на постійне проживання в Україні, а тому суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні цих вимог позивача.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, зазначеною нормою, законодавець визначає обов'язок суб'єкта владних повноважень аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Суд зазначає, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, не надав суду жодних доказів та пояснень на спростування тверджень позивача.
За встановлених у цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що основні (суттєві) аргументи позовної заяви є частково обґрунтованими, внаслідок чого позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з матеріалами справи позивач при зверненні до суду з позовом сплатив судовий збір у розмірі 908,00 грн, що підтверджується квитанцією від 03 червня 2021 року № 69139.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.
З огляду на те, що судом встановлено порушення відповідачем прав позивача, суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Частково задовольнити позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (ідентифікаційний код 42552598, місцезнаходження: вул. Березняківська, 4а, м. Київ, 02152) про визнання протиправними дій, скасування рішень, зобов'язання вчинити дії.
Визнати протиправними та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області від 13 жовтня 2020 року № 317 про скасування дозволу на міграцію в Україну громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 .
Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області від 13 жовтня 2020 року № 80112500015196/317-1 про скасування посвідки на постійне місце проживання громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 .
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,00 грн (дев'ятсот вісім гривень).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Закону України від 13 грудня 2022 року № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» судом апеляційної інстанції щодо всіх справ, підсудних окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, та переданих на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України відповідно до цього Закону, є Шостий апеляційний адміністративний суд.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.В. Кисіль