19 березня 2025 року
м. Київ
cправа № 907/882/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Грицик Лариси Олексіївни
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 03.03.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 24.10.2024 у справі
за позовом Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради
до фізичної особи-підприємця Грицик Лариси Олексіївни
про стягнення 279 829,39 грн.
Короткий зміст і підстави позовних вимог
У листопаді 2022 року Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до фізичної особи-підприємця Грицик Лариси Олексіївни (далі - ФОП Грицик Л. О., відповідач та/або орендар) з вимогою про стягнення заборгованості за договором оренди землі від 18.02.2014 № 1691/1, укладеним між Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради (17.11.2021 змінено назву на Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради, далі - Департамент, позивач та/або орендодавець) та ФОП Грицик Л. О. (далі - договір оренди землі) за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 (включно) у сумі 279 829,39 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що орендарем за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 (включно) не сплачено кошти у розмірі 279 829, 39 грн, які є різницею між сплаченими нею грошовими коштами та розміром орендної плати, який належало сплатити за договором оренди землі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Як убачається з матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцій, 18.02.2014 між Департаментом та ФОП Грицик Л. О. укладено договір оренди № 1691/1 земельної ділянки площею 1,2617 га у м. Ужгороді на вул. Електрозаводській, 35, кадастровий номер 2110100000:34:001:0228, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості. Строк дії договору оренди землі встановлено до 24.10.2018.
Земельна ділянка площею 1,2617 га у м. Ужгороді на вул. Електрозаводській, 35, кадастровий номер 2110100000:34:001:0228, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр) за реєстраційним номером 319472121101 та є комунальною власністю територіальної громади міста Ужгорода, що підтверджується відомостями з вказаного Державного реєстру.
Відповідно до актуальної інформації про державну реєстрацію іншого речового права право оренди вказаної земельної ділянки зареєстровано 17.03.2014 строком дії до 24.10.2018 за Грицик Ларисою Олексіївною.
Після закінчення строку дії договору оренди землі рішенням Ужгородської міської ради від 30.10.2018 № 1354 про поновлення дії договорів оренди земельних ділянок строк дії цього договору оренди землі для ФОП Грицик Л. О. поновлено на 5 років, встановлено новий строк оренди землі - з 25.10.2018 до 30.10.2023.
У подальшому, 23.11.2018 Департамент надіслав ФОП Грицик Л. О. пропозицію щодо укладення договору оренди землі в редакції додаткової угоди від 30.10.2018 до договору оренди землі.
Відповідно до надісланого проєкту додаткової угоди нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 2018 рік становить 13 859 39,99 грн (пункт 5); розмір орендної плати на рік встановлено 415 781,88 грн та, відповідно, 34 648,49 грн на місяць (пункти 10, 11); строк дії договору встановлено до 30.10.2023 (пункт 8).
11.12.2018 ФОП Грицик Л. О. повернула орендодавцю підписану додаткову угоду до договору оренди землі (договір оренди землі в новій редакції від 30.10.2018) (далі - додаткова угода від 30.10.2018) з протоколом розбіжностей до пунктів 14, 30 договору, без заперечень щодо пунктів стосовно розміру орендної плати.
Не погодившись із запропонованою редакцією договору оренди землі, Департамент звернувся до суду з вимогами про визнання укладеною у редакції позивача пунктів 14 та 30 додаткової угоди від 30.10.2018.
У свою чергу, ФОП Грицик Л. О. подала зустрічний позов про визнання недійсними пунктів 5, 10, 11 додаткової угоди від 30.10.2018 стосовно нормативної грошової оцінки земельної ділянки, розміру орендної плати.
За результатами судового розгляду спору в господарських судах постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.09.2020 у справі № 907/12/19 у частині зустрічного позову ФОП Грицик Л. О. у позові відмовлено. Підстави для відмови у позові викладено в редакції мотивувальної частини постанови Верховного Суду від 18.11.2021 у справі № 907/12/19, в якій Верховний Суд послався на такі факти, що мають юридичне значення: сторонами було погоджено передбачені Законом України «Про оренду землі» істотні умови спірного договору оренди землі, у тому числі строк дії договору, орендну плату, її розмір, а тому договір є чинним, а саме відповідно до: пункту 5 укладеної між сторонами додаткової угоди від 30.10.2018, нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 2018 рік становить 13 859 395,99 грн згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 19.09.2018 № 1209: пункту 10 додаткової угоди від 30.10.2018 орендна плата вноситься орендарем щомісячно у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки у грошовій формі та становить 415 781,88 грн на рік; пункту 11 додаткової угоди від 30.10.2018 орендна плата вноситься щомісячно протягом 30 календарних днів за останнім днем податкового (звітного) місяця в розмірі 34 648,49 грн.
Звертаючись із даним позовом, позивач пояснював, що відповідачем упродовж дії договору оренди землі як орендарем здійснювалася часткова щомісячна оплата за використання земельної ділянки на підставі попередньо укладеного договору оренди землі у розмірі 8442,00 грн, про що зазначено у розрахунку заборгованості, що доданий до позовної заяви. Однак сплачені відповідачем кошти не покривають в повній мірі заборгованість, що виникла за укладеним та чинним між сторонами договором оренди землі.
З урахуванням наведеного Департаментом висунуто вимогу про стягнення з ФОП Грицик Л. О. заборгованості за договором оренди землі за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 (включно) у розмірі 279 829,39 грн, що є різницею між сплаченими нею грошовими коштами та розміром орендної плати, що належить сплатити за договором оренди землі.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 03.03.2023 у справі № 907/882/22 (суддя Пригуза П. Д.), залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 24.10.2024 (Матущак О. І. - головуючий, судді: Кравчук Н. М., Скрипчук О. С.) позов задоволено повністю; стягнуто з ФОП Грицик Л. О. на користь Департаменту заборгованість за договором оренди землі за період січень-грудень 2020 року у розмірі 279 829, 39 грн та витрати на оплату судового збору в розмірі 4200, 00 грн.
Судові рішення аргументовано тим, що рішенням суду в іншій справі № 907/12/12 встановлено факт укладення додаткової угоди до договору оренди землі, а відтак, сторонами погоджено і розмір орендної плати. Оскільки відсутні докази про сплату орендної плати за період січень-грудень 2020 року, то заборгованість із її сплати у розмірі 279 829,39 грн підлягає стягненню в судовому порядку.
При цьому суди визнали безпідставними доводи відповідача стосовно того, що у нього не виникло обов'язку із сплати орендної плати, адже не було проведено державної реєстрації договору оренди у новій редакції, як того вимагало чинне законодавство, з огляду на приписи частини п'ятої статей 6, 17 Закону України «Про оренду землі», згідно з якими земельна ділянка вважається переданою орендарю з моменту державної реєстрації права оренди, і з цього ж моменту в нього виникає відповідне речове право.
Більше того, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що в пункті 40 додаткової угоди від 30.10.2018 сторони погодили, що орендар зобов'язаний сплатити плату за землю за фактичне її використання у період від 25.10.2018 до моменту державної реєстрації права оренди землі. Вказане в черговий раз підтверджує те, що орендар погодив розмір орендної плати, а також період її сплати до державної реєстрації такого права оренди.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Закарпатської області від 03.03.2023 та постановою Західного апеляційного господарського суду від 24.10.2024 у справі № 907/882/22, ФОП Грицик Л. О. звернулася із касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду Закарпатської області.
За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
У тексті касаційної скарги скаржниця вказує, зокрема, на те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права, а саме положення статей 18, 20 Закону України «Про оренду землі», статті 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 640, 653, 654 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28.03.2024 у справі № 160/240/23, від 19.01.2023 у справі № 803/806/17, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 та від 16.03.2020 у справі № 922/1658/19. У контексті наведених доводів скаржниця наголошує, що додаткова угода до договору оренди землі, дані про яку не були внесені до Державного реєстру, не є правовою підставою для справляння орендної плати та земельного податку, а обов'язок сплачувати плату за землю виникає за наявності права користування (оренди землі), яке обумовлюється моментом його реєстрації.
Крім цього, скаржниця, посилаючись на положення пункту 1 частини першої статті 310 ГПК України як обов'язкову підставу для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд та висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 635/4233/19, від 12.11.2018 у справі № 814/789/12, від 10.09.2020 у справі № 817/1793/17, від 30.09.2020 у справі № 817/1779/17, від 0404.2024 у справі № 320/2796/23, від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20, від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19, вказує, що суд першої інстанції безпідставно відмовився надавати оцінку доводам ФОП Грицик Л. О. та наданим нею суду доказам щодо відсутності на час виникнення спірних правовідносин затвердженої у встановленому порядку нормативної грошової оцінки земельної ділянки, відсутності позитивного висновку державної експертизи землевпорядної документації до технічної документації з нормативно-грошової оцінки земель міста Ужгорода та незаконності розміру орендної плати у зв'язку з неправильним застосуванням локальних коефіцієнтів у витязі з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 19.09.2018.
Скаржниця, посилаючись також на наявність підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 310 ГПК України як обов'язкової підстави для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд, вказує, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази та необґрунтовано відхилив клопотання про долучення та дослідження доказів та інше клопотання учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
05.02.2025 на адресу Верховного Суду надійшло клопотання ФОП Грицик Л. О., в якому скаржниця просить суд врахувати висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 у справі № 907/825/22.
Дослідивши доводи та аргументи, викладені у касаційній скарзі, з урахуванням матеріалів справи у їх сукупності, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про наявність підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду в порядку частини третьої статті 302 ГПК України з огляду на таке.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі у редакції, чинній на час винесення судового рішення у справі № 907/12/19), оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Статтею 2 Закону України «Про оренду землі» визначено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі, який за змістом статті 13 цього Закону є договором, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
У статті 17 Закону України «Про оренду землі» визначено, що об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.
За змістом статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Відповідно до пунктів 11- 14 Порядку ведення Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.09.2009 № 1021, дата внесення запису до розділу Книги записів є датою державної реєстрації документа, що посвідчує право на земельну ділянку. Датою державної реєстрації договору про внесення змін до договору оренди (суборенди) землі, договору про його дострокове розірвання або поновлення є дата внесення запису до розділу Книги записів. Зазначені записи вносяться до відповідного розділу Книги записів у порядку, встановленому для договорів оренди та суборенди землі. Державна реєстрація документа, що посвідчує право на земельну ділянку, проводиться за місцем розташування земельної ділянки. Кожному документу, що посвідчує право на земельну ділянку, при здійсненні його державної реєстрації присвоюється реєстраційний номер.
Протягом розгляду цієї справи ФОП Грицик Л. О. зазначала, що право оренди спірної земельної ділянки зареєстровано за нею строком до 24.10.2018. При цьому з огляду на те, що право оренди земельної ділянки за додатковою угодою від 30.10.2018 (з урахування судового рішення у справі № 907/12/19), не було зареєстровано, така угода не набрала чинності.
Відповідно до частини третьої статті 653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (стаття 654 ЦК України).
При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що з 01.01.2013 набрали чинності зміни, внесені Законом України від 11.02.2010 № 1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», яким з тексту статей 182, 640, 657, 732, 745 ЦК України виключено положення щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону України «Про оренду землі» було виключено статті 18 та 20 про обов'язкову державну реєстрацію договорів оренди землі, а тому, починаючи з 01.01.2013, державній реєстрації підлягало саме право оренди, яке виникає на підставі договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого належним чином.
Разом з цим Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 28.03.2024 у справі № 160/240/23, на яку посилається скаржник як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, вирішуючи питання щодо правомірності нарахування податкового зобов'язання із орендної плати за землю, виходячи із умов, визначених додатковою угодою від 17.01.2020 до договору оренди земельної ділянки від 02.09.2014, дійшов висновку, що додаткова угода до договору оренди підлягала державній реєстрації. У зв'язку зі встановленням у судовому процесі обставин відсутності факту державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки у сторін цієї додаткової угоди не виникли права та обов'язки, які обумовлені нею.
Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 803/806/17, на яку також посилається скаржник як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
У свою чергу, Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 16.03.2020 у справі № 922/1658/19 дійшов висновку, що державній реєстрації підлягає лише саме виникнення речового права - права оренди земельної ділянки та його строк, а не умови договору оренди землі, зокрема такі, як розмір орендної плати.
Отже, наведене вище переконливо свідчить про принципово різний підхід Касаційного адміністративного суду та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права в частині необхідності державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі, укладеного після 01.01.2013, що, на переконання колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, є неприпустимим.
Частиною третьою статті 302 ГПК України визначено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду.
Питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду може вирішуватися судом за власною ініціативою (частина перша статті 303 ГПК України).
Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Так, відступленням від висновку треба розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).
З огляду на виконання функцій із забезпечення сталості та єдності судової практики справа № 907/882/22 підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, які викладені у постановах від 19.01.2023 у справі № 803/806/17 та від 28.03.2024 у справі № 160/240/23, щодо необхідності державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі, укладеного після 01.01.2013.
На підставі викладеного та керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Справу № 907/882/22 разом із касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Грицик Лариси Олексіївни на рішення Господарського суду Закарпатської області від 03.03.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 24.10.2024 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді С. К. Могил
О. В. Случ