04 березня 2025 року
м. Харків
справа № 646/2325/23
провадження № 22-ц/818/486/25
Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів колегії - Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,
за участю секретаря судового засідання Волобуєва О.О.
сторони справи:
позивач - Акціонерне товариство «Таскомбанк»
відповідач - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харків апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Таскомбанк» на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 05 вересня 2024 року ухвалене у складі судді Демченко І.М.,-
В травні 2023 року АТ «Таскомбанк» звернулось до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 1097119-600 від 03.12.2020 у розмірі 182 824,11 грн з яких: заборгованість за тілом кредиту - 116 366,94 грн, заборгованість за процентами - 17,01 грн та заборгованість по комісії - 66 440,16 грн.
В обґрунтування позовних вимог АТ посилалось на те, що 03 грудня 2020 року між АТ «ТАСКОМБАНК» та ОСОБА_1 укладено Заяву-договір № 1097119-600 про надання кредиту.
Відповідно до п. 1. розділу 1 «Замовлення банківських послуг» Кредитного договору Позичальник просив надати кредит в рамках кредитного продукту «Зручна готівка Максимум» на умовах Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб: сума кредиту: 147 644, 61 грн.; строк кредиту: 48 місяців; проценти за користування кредитом: 0,01% річних; комісія за обслуговування кредиту: 2,5% щомісячно.
Відповідно до п. 2 розділу 1 Кредитного договору відповідач просив надати кредит шляхом виплати кредитних коштів в сумі, визначеній в п. 1.1 даного розділу, з оформленням такої виплати відповідно до законодавства України на рефінансування заборгованості в іншій фінансовій установі у сумі 147 644,61 грн., шляхом перерахування на поточний рахунок № НОМЕР_1 в АТ «ТАСКОМБАНК» та доручив АТ «ТАСКОМБАНК» перерахувати кредитні кошти для погашення заборгованості в АТ «Ідея Банк», ЄДРПОУ 19390819, згідно Заяви-договору № Р20.00505.006971204 від 26.08.2020 у сумі 147 644,61 грн.
Відповідно до умов Кредитного договору, відповідач акцептував Публічну пропозицію АТ «ТАСКОМБАНК», яка розміщена на веб-сайті Банку: www.tascombank.com.ua, на укладання Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб і беззастережно приєднався до умов Договору.
Відповідно до п.2.,3. р.2 Кредитного договору відповідач просив надати кредит, згідно інформації, наведеної в Заяві-договорі та зобов'язався повертати кредит щомісячно згідно графіку, передбаченого Додатку № 1 до цієї Заяви-договору, що є її невід'ємною частиною. Платежі з повернення заборгованості за кредитом та сплати процентів та комісій за користування ним, оплата вартості усіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань позичальника здійснюються у сумах та в терміни, що передбачені графіком платежів, розрахунком сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх послуг, що передбачені в Додатку № 1 до цієї Заяви-договору.
Кредитні кошти відповідачу було надано у спосіб, зазначений в Кредитному договорі, що підтверджується відповідною випискою. Отже, позивач свої обов'язки за Кредитним договором виконав в повному обсязі.
В подальшому Відповідач перестав виконувати умови Кредитного договору в повній мірі, а саме, перестав сплачувати заборгованість по кредиту, процентах та комісії.
У зв'язку з тим, що умови вищезазначеного Кредитного договору позичальником не виконані, кредитні кошти у встановлені договором строки не повернуті, що мало наслідком утворення заборгованості, яка станом на дату даного звернення залишається непогашеною.
Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Таскомбанк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заборгованість у розмірі 116 383, 95 грн. та понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1745, 76 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення обґрунтовано тим, що позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження вимог про стягнення заборгованості за договором кредиту, проте безпідставно включив до розміру заборгованості комісію, умови про сплати якої є нікчемними.
Не погодившись з рішенням суду АТ «Таскомбанк» подало апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просило рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не повно дослідив матеріали справи та зробив висновки, що не відповідають дійсним обставинам у справі та вимогам закону. А саме, укладений між сторонами договір містить умови про сплату комісії. Відповідач своїм підписом у договорі кредиту підтвердив свою поінформованість з умовами договору та погодився з ними, а також здійснював погашення кредитної заборгованості на погоджених сторонами умовах протягом тривалого періоду. Тому у суду були відсутні підстави для визнання умов договору про сплату комісії нікчемними. Відмова суду у стягненні нарахованої банком комісії суперечить умовам договору та вимогам закону.
Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
В частині задоволення позову рішення суду не оскаржується, тому судовою колегією не переглядається.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга АТ «Таскомбанк» не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що 03 грудня 2020 року між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 укладено Заяву-договір № 1097119-600 про надання кредиту ( надалі Кредитний договір).
Відповідно до п. 1. розділу 1 «Замовлення банківських послуг» Кредитного договору Позичальник просив надати кредит в рамках кредитного продукту «Зручна готівка Максимум» на умовах Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб: сума кредиту: 147 644, 61 грн.; строк кредиту: 48 місяців; проценти за користування кредитом: 0,01% річних; комісія за обслуговування кредиту: 2,5% щомісячно.
Відповідно до п. 2 розділу 1 Кредитного договору відповідач просив надати кредит шляхом виплати кредитних коштів в сумі, визначеній в п. 1.1 даного розділу, з оформленням такої виплати відповідно до законодавства України на рефінансування заборгованості в іншій фінансовій установі у сумі 147 644,61 грн., шляхом перерахування на поточний рахунок № НОМЕР_1 в АТ «Таскомбанк» та доручив АТ «Таскомбанк» перерахувати кредитні кошти для погашення заборгованості в АТ «Ідея Банк», ЄДРПОУ 19390819, згідно Заяви-договору № Р20.00505.006971204 від 26.08.2020 у сумі 147 644,61 грн (т. 1 а.с. 7).
Відповідно до умов Кредитного договору, відповідач акцептував Публічну пропозицію АТ «Таскомбанк», яка розміщена на веб-сайті Банку: www.tascombank.com.ua, на укладання Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб і беззастережно приєднався до умов Договору.
Відповідно до п.2.,3. р.2 Кредитного договору відповідач просив надати кредит, згідно інформації, наведеної в Заяві-договорі та зобов'язався повертати кредит щомісячно згідно графіку, передбаченого Додатку № 1 до цієї Заяви-договору, що є її невід'ємною частиною. Платежі з повернення заборгованості за кредитом та сплати процентів та комісій за користування ним, оплата вартості усіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань позичальника здійснюються у сумах та в терміни, що передбачені графіком платежів, розрахунком сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх послуг, що передбачені в Додатку № 1 до цієї Заяви-договору. (т. 1 а.с.7)
Кредитні кошти відповідачу було надано у спосіб, зазначений в Кредитному договорі, що підтверджується відповідною випискою. Отже, позивач свої обов'язки за Кредитним договором виконав в повному обсязі.
З розрахунку заборгованості по кредитному договору № 1097119-600 від 03.12.2020, укладеному з позичальником ОСОБА_1 вбачається, що станом на 01.05.2023 за позичальником рахується заборгованість у розмірі 182 824,11 грн з яких: заборгованість за тілом кредиту - 116 366,94 грн, заборгованість за процентами - 17,01 грн та заборгованість по комісії - 66 440,16 грн (т. 1 а.с. 14).
14 квітня 2023 року на адресу ОСОБА_1 було направлене повідомлення-вимога про дострокове виконання грошових зобов'язань за кредитним договором № 1097119-600 03.12.2020, надавши можливість протягом 30 календарних днів добровільно погасити кредит в повному обсязі, але в будь -якому випадку не пізніше 45 календарних днів з дня направлення банком повідомлення позичальнику. Однак у визначені строки зазначені вимоги не виконані (т. 1 а.с. 136).
08 квітня 2024 року ОСОБА_1 , звернувся до голові правління АТ «Таскомбанк» з пропозицію про реструктуризацію заборгованості за Кредитним договором у розмірі 182 824,11 грн, яка утворилась за кредитним договором №1097119-600 від 03.12.2020 та надати йому можливість погашати заборгованість рівними платежами протягом трьох років (т.2 а.с. 35).
30 травня 2024 року на адресу ОСОБА_1 був направлений лист від АТ «Таскомбанк» про надання дозволу на часткове погашення боргу зі сторони Позичальника терміном на 36 місяців та сплату судового збору у розмірі 2 742,36 (т.2 а.с. 54).
Судова колегія вважає, що суд правильно встановив характер спірних правовідносин та застосував до них належні норми матеріального права, що їх регулюють.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
За правилом частини першої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У частині першій статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Як вбачається з матеріалів справи у пункті 1.4. Кредитного договору сторони обумовили, що за користування кредитом позичальник сплачує комісію за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в розмірі 2,5% .
Умовами укладеного сторонами кредитного договору - інформацією, яка зазначена у заяві № 1097119-600 від 03.12.2020, передбачено щомісячну комісію за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 2,5 % від суми кредиту. Проте ні у цій заяві, ні в інших наявних у справі доказах немає переліку додаткових та супутніх банківських послуг, за які встановлена ця щомісячна комісія. І це при тому, що згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, так як її споживач має право отримувати безоплатно. Позивач не зазначив та не надав доказів узгодження з відповідачем переліку послуг, за які він має сплачувати комісію, при укладенні кредитного договору.
У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються приписи законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України у вказаній редакції).
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. На виконання вимог у тому числі п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 вказаного Закону Правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Відповідно до п. 5 цих Правил, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит, загальні витрати за споживчим кредитом є витрати споживача, уключаючи комісії. Тож наведеними нормами права передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»).
10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні.
Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10 червня 2017 року).
Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів».
Згідно зі статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачяться на користь споживача.
Отже, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Відповідно до статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.
Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини перша та друга статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»).
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі
№ 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) зазначено, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов'язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті. Якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) зазначено, що «згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Виходячи з наведеного судова колегія погоджується з висновком суду, що відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11, абз. 1 ч. 2, ч. ч. 4, 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» та зважаючи на заперечення ОСОБА_1 , умови Кредитного договору про сплату комісії за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними. Матеріали справи також не містять доказів, що споживач користувався такими послугами.
Виходячи з вищенаведеного судова колегія вважає, що суд правильно встановив обставини справи, рішення суду в частині відмови у задоволені позову про стягнення комісії за обслуговування кредитної заборгованості є законним і обґрунтованим, постановлено з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.
Доводи апеляційної скарги висновків не спростовують.
Згідно положень ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Тому апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Таскомбанк» належить залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін.
Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції немає.
Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Таскомбанк» - залишити без задоволення.
Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 05 вересня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 14 березня 2025 року.
Головуючий О.Ю.Тичкова
Судді О.В.Маміна
Н.П.Пилипчук