Справа № 643/8952/24 Головуючий суддя І інстанції Броницька М. В.
Провадження № 22-ц/818/834/25 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них
20 лютого 2025 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.
суддів колегії Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Холод М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Андрійко Олени Володимирівни на ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2024 року, у справі за заявою представника позивача ОСОБА_2 в інтересах позивача ОСОБА_3 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна подружжя,
У провадженні Московського районного суду м. Харкова перебуває цивільна справа № 643/8952/24 за позовною заявою представника позивача ОСОБА_2 в інтересах позивача ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна подружжя.
21.10.2024 представником позивача надана заява про забезпечення позову, в якій заявник просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення заборони відчуження квартири за адресою : АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 .
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2024 року заяву представника позивача ОСОБА_2 в інтересах позивача ОСОБА_3 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна подружжя - задоволено.
Заборонено ОСОБА_1 відчужувати належне їй майно: квартиру по АДРЕСА_1 , що зареєстрована на праві власності на підставі договору купівлі - продажу від 17.09.2024, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Янбековою О.І. та зареєстрованого в реєстрі за № 1331 за ОСОБА_1 .
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, представник відповідачки ОСОБА_1 - адвокат Андрійко Олена Володимирівна в апеляційній скарзі просить її задовольнити, ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2024 року у справі № 643/8952/24 - скасувати, у задоволенні заяви представника позивача від 21 жовтня 2024 року про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна подружжя - відмовити.
Зазначила, що 12 серпня 2024 року, позивач ОСОБА_3 через свою представницю - адвоката Сисоєву Катерину Миколаївну звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , в якому просить суд визнати спільною сумісною власністю подружжя готівкові грошові кошти в розмірі 393 077,00 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 1/2 частини вказаних грошових коштів в сумі 196 538,50 грн. Ухвалою Московського районного суду міста Харкова 13.08.2024 року - вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. На даний час підготовче судове засідання призначено на 19.11.2024 о 13:00.
21 жовтня 2024 року представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_2 у даній справі подала уточнену позовну заяву, в якій Позивач вже просить: визнати спільною сумісною власністю подружжя нерухоме майно - вищевказану квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частини вказаної спірної квартири. Разом з вказаною позовною заявою подана заява про забезпечення позову шляхом заборони Відповідачу відчуження нерухомого майна, а саме: квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Але питання про прийняття до розгляду поданої Позивачем позовної заяви від 21 жовтня 2024 року на даний час не вирішена, а тому на розгляді залишається позовна заява, в першій редакції від 12 серпня 2024 року.
Представник Відповідача, вважає що вказана ухвала про заборону відчуження належного Відповідачу майна постановлена незаконно, з порушенням вимог ст. 149, 152, 153 ЦПК України.
Зауважила, що рішенням Московського районного суду м. Харкова від 14.08.2024 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірваний. Під час шлюбу, 02 квітня 2019 року між відповідачкою ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено попередній договір, відповідно до якого Продавець ОСОБА_4 зобов'язується в майбутньому передати Покупцю ОСОБА_1 право власності на спірну у даній справі квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до п.1 вищезазначеного договору Продавець, ОСОБА_4 , зобов'язувався продати Покупцю, ОСОБА_1 , однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , в строк до 30 серпня 2022 року (включно). Відповідно до п. 2.4, ціна предмета договору склала 393 077 грн. (триста дев'яносто три тисячі 077 грн.), що є еквівалентом 14 580 доларів США.
Позивач за первісним позовом вважає, що кошти, які були внесенні відповідно за попереднім договором, є спільними коштами подружжя. На час перебування в шлюбі договір купівлі-продажу квартири не було укладено, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 09 серпня 2024 року квартира АДРЕСА_3 , загальною площею 20,7 м2, житлова площа 18,7 м2, зареєстрована за ТОВ «ПЛАСКОНТРАКТ» відповідно до Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 68062641 від 17.06.2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Галиною Олександрівною на підставі акту приймання-передачі, серія та номер: 188, 189 від 12.06.2023 року, тобто на сьогодні договір купівлі-продажу квартири не укладено. При укладанні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до Суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (ч.2 ст.65 СК України). За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані з сім'єю інтереси одного з подружжя. На думку, Позивач попередній договір від 02.04.2019 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про намір у подальшому укладання договору купівлі-продажу, укладався в інтересах сім'ї, за згодою сторін та за спільні кошти.
У зв'язку з вищевказаним Позивач вважає, що гроші в розмірі 393 077 грн., які були сплачені за попереднім договором, є спільним майном подружжя та підлягають поділу.
Вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення заяви про забезпечення позову, оскільки забезпечення позову шляхом заборони відчуження квартири, яка належить Відповідачці на підставі договору, який було укладено після розірвання шлюбу, за відсутності вимог (на момент постановлення оскаржуваної ухвали) про визнання зазначеної квартири об'єктом спільної сумісної власності подружжя, є неспівмірним заявленим позовним вимогам.
У письмовому відзиві представник позивача - адвокат Сисоєва К.М. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін.
На обґрунтування вказала, що рішенням Московського районного суду м. Харкова від 14.08.2024 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірваний. Під час шлюбу сторонами було придбано: квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , житловою площею 27,5 м2, загальною площею 45,6 м2, відповідно до договору купівлі- продажу від 03 вересня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ушивець О.Ю. № 14201. Згідно з вищезазначеним договором, Позивачу, ОСОБА_3 , належить 2/3, Відповідачу, ОСОБА_1 , належить 1/3 частина.
Також зазначає, що сторони під час шлюбу 02 квітня 2019 року уклали попередній договір, відповідно до якого Продавець зобов'язується в майбутньому передати Покупцю право власності на квартиру за адресо : АДРЕСА_1 . Даний договір був укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Відповідно до вищезазначеного договору, а саме п.1, Продавець, ОСОБА_4 , зобов'язувався продати Покупцю, ОСОБА_1 , однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , в строк до 30 серпня 2022 року (включно). Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, ОСОБА_4 є керівником Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЛАСКОНТРАКТ». Відповідно до п.2.4, ціна предмета договору склала 393 077 грн (триста дев'яносто три тисячі) гривень 077 коп., що є еквівалентом 14 580 доларів СІНА. Кошти, які були внесені відповідно до попереднього договору, є спільними коштами подружжя. На час перебування в шлюбі договір купівлі-продажу квартири не було укладено, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 09 серпня 2024 року квартира АДРЕСА_3 , загальною площею 20,7 м2, житлова площа 18,7 м2, зареєстрована за ТОВ «ПЛАСКОНТРАКТ» відповідно до Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 68062641 від 17.06.2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Галиною Олександрівною на підставі акту приймання-передачі, серія та номер: 188, 189 від 12.06.2023 року, тобто на сьогодні договір купівлі- продажу квартири не укладено.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24.09.2024 року, право власності на нерухоме майно, а саме на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , 17.09.2024 року зареєстровано на ОСОБА_1 .
Позивач просить в позовній заяві про визнання спільною сумісною власністю подружжя нерухомого майна: квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 (зареєстрованим: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) право власності на 1/2 частини квартири, АДРЕСА_1 .
Метою забезпечення позову є вжиття Судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку Відповідача з тим, щоб забезпечити Позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь Позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та його представниці, за відсутності інших учасників справи, які були належним чином повідомлені про судове засідання, суд апеляційної інстанції відповідно до ст. 367 ЦПК України вивчив матеріали справи та перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, та вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з положеннями ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам оскаржене судове рішення у повній мірі відповідає.
Ухвала судді суду першої інстанції мотивована тим, що вжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони відчуження майна, яке є предметом спору є необхідним задля ефективного захисту прав позивача у разі задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
У статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову.
Відповідно до частини 1 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Згідно з частиною 2 статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених претензій позивача (заявника). Вжиття заходів забезпечення позову є правом суду, а не його обов'язком. Тому при вирішенні питання щодо заяви про забезпечення позову суд враховує не лише доводи, викладені у відповідній заяві, а й інші наявні матеріали цивільної справи.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
У постановах Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18, від 19 травня 2022 року у справі № 619/2293/21 (провадження № 61-15440св21) зазначено, що повинен бути наявним зв'язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Подібні правові висновки сформульовані також в постановах Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20, від 31 січня 2023 року у справі № 295/5244/22 (провадження № 61-12011св22), від 28 серпня 2023 року у справі № 493/1457/22 (провадження № 61-6886св23).
Пунктом 2 частини 1 статті 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.
12 серпня 2024 року, позивач ОСОБА_3 через свою представницю - адвоката Сисоєву Катерину Миколаївну звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , в якому просить суд визнати спільною сумісною власністю подружжя готівкові грошові кошти в розмірі 393 077,00 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 1/2 частини вказаних грошових коштів в сумі 196 538,50 грн. Ухвалою Московського районного суду міста Харкова 13.08.2024 року - вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. На даний час підготовче судове засідання призначено на 19.11.2024 о 13:00.
Як вбачається із заяви про забезпечення позову та доданих до неї документів, позивач звернувся до суду із уточненим позовом про визнання спільною сумісною власністю подружжя нерухомого майна, а саме квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 право власності на частини квартири, за адресою: АДРЕСА_1 .
Відтак у заяві про забезпечення позову зазначено, що з урахуванням підстав та змісту позову, на її думку, існує реальна загроза здійснення відчуження майна на користь третіх осіб, що може унеможливлює виконання рішення суду, а тому відповідним та співмірним видом забезпечення позову вважає - накладення заборони на відчуження квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
21 жовтня 2024 року представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_2 у даній справі дійсно подала уточнену позовну заяву, в якій Позивач вже просить: визнати спільною сумісною власністю подружжя нерухоме майно - вищевказану квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частини вказаної спірної квартири. Разом з вказаною позовною заявою подана заява про забезпечення позову шляхом заборони Відповідачу відчуження нерухомого майна, а саме: квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
При розгляді даної апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з того, що з матеріалів справи вбачається існування реального спору між сторонами щодо поділу спільного майна подружжя, а саме: грошових коштів, витрачених на придбання вказаної квартири. Крім того, позивач вже уточнив свої вимоги і наразі просить суд першої інстанції здійснити її поділ.
На думку колегії суддів, невжиття вказаних позивачем заходів забезпечення позову до вирішення справи по суті дійсно може істотно ускладнити розгляд ефективний захист оспорюваних прав та інтересів в межах спору про поділ спільного майна подружжя, та негативно позначиться на виконанні основного завдання цивільного судочинства, визначеного у ст. 2 ЦПК України, оскільки існує реальна можливість відчуження вказаної спірної квартири.
Доводи скарги про те, що у первинній редакції позовні вимоги були іншими - колегія суддів відхиляє, оскільки забезпечення позову відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України допускається і до звернення до суду з відповідним позовом.
Згідно до матеріалів справи позивач на день розгляду судом заяви про забезпечення позову вже подав уточнений позов, предметом якого є спірна квартира.
Верховний Суд неодноразово у своїх постановах, зокрема, від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, від 15.09.2023 у справі № 916/2359/23, від 06.12.2023 у справі № 917/805/23, зауважував, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача у будь-який момент як розпорядитися коштами, що знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача у будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Застосування забезпечення позову за наведених обставин є пропорційним, оскільки його невжиття може призвести до відчуження даного майна на користь інших осіб, що в свою чергу призведе до обмеження прав позивача на ефективний правовий захист.
Отже, на думку суду, вид забезпечення позову накладення заборони відчуження майна, що належить відповідачу на праві приватної власності, є співмірним із заявленими позовними вимогами.
З урахуванням підстав та змісту позову, надавши оцінку відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам, балансу інтересам сторін, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про необхідність застосування забезпечення позову шляхом заборони відчужувати квартиру.
Така заборона має тимчасовий характер та спрямована на запобігання відчуження майна і жодним чином не обмежує права відповідача у можливості володіти та користуватися об'єктом нерухомого майна, а тому застосовані судом заходи забезпечення відповідають закону та є пропорційними (співмірними) легітимній меті - інтересам правосуддя, ст. 2 ЦПК України
Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скарги цього висновку не спростували, то відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
постановив :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Андрійко Олени Володимирівни - залишити без задоволення.
Ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складений 17 березня 2025 року.
Головуючий В.Б. Яцина.
Судді колегії Н.П. Пилипчук.
О.Ю. Тичкова.