вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"17" березня 2025 р. Справа№ 910/12377/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Андрієнка В.В.
Сітайло Л.Г.
без повідомлення учасників справи
розглянувши матеріали апеляційної скарги Державного підприємства Міністерства оборони України "Київське управління механізації і будівництва" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2024
у справі №910/12377/24 (суддя - Котков О.В.)
за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України "Київське управління механізації і будівництва"
до Концерну "Техвоєнсервіс"
про стягнення заборгованості.
Державне підприємство Міністерства оборони України "Київське управління механізації і будівництва" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Концерну "Техвоєнсервіс" про стягнення заборгованості за договором про відшкодування витрат з утримання та обслуговування території №28-08/23 від 28.08.2023 у розмірі 14514,74 грн та за договором про надання послуг з утримання та обслуговування території №01/11-2021/19 від 01.11.2021 у розмірі 126696,85 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за вказаними договорами, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/12377/24, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.12.2024 у справі №910/12377/24 у задоволення позову Державного підприємства Міністерства оборони України "Київське управління механізації і будівництва" відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Державне підприємство Міністерства оборони України "Київське управління механізації і будівництва" подало апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга позивача мотивована тим, що місцевим господарським судом під час ухвалення оскаржуваного рішення неповно з'ясовано обставини справи, порушено норми матеріального та процесуального права.
За твердженнями позивача, надані ним первинні документи надають можливість встановити зміст і характер заявленої до стягнення заборгованості.
Також апелянт зауважує, що згідно висновків наведених в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2022 у справі №1519/2-5034/11, звернення особи щодо повернення боргу з позовною заявою до боржника є одним із варіантів вимоги в розумінні ч. 2 ст. 530 ЦК України.
Також в апеляційній скарзі викладено заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду на підставі ч. 2 ст. 256 ГПК України.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 06.01.2025 апеляційну скаргу у справі №910/12377/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Сітайло Л.Г., Андрієнко В.В.
Перевіривши матеріали апеляційної скарги Державного підприємства Міністерства оборони України "Київське управління механізації і будівництва", суддею-доповідачем виявлено недоліки такої скарги, а саме відсутність доказів сплати судового збору.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.01.2025 апеляційну скаргу у справі №910/12377/24 залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України та надано заявникові строк на усунення недоліків.
Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 задоволено заяву скаржника про поновлення строку на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства Міністерства оборони України "Київське управління механізації і будівництва" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2024 у справі №910/12377/24, зупинено дію оскаржуваного рішення, вирішено здійснювати розгляд справи без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) та надано відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
В межах встановлених судом процесуальних строків відповідачем не було надано відзиву на апеляційну скаргу, що в свою чергу не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення, відповідно до ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
За змістом ч. 3 ст. 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Оскільки клопотань про розгляд апеляційної скарги з повідомленням (викликом) учасників справи не заявлялось, а необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова Північного апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.
Як підтверджується матеріалами справи та встановлено судом першої інстанції, 01.11.2021 між Державним підприємством Міністерства оборони України "Київське управління механізації і будівництва" (балансоутримувач) та Концерном "Техвоєнсервіс" (власник) укладено договір про надання послуг з утримання та обслуговування території №01/11-2021/19, відповідно до п. 1.1 якого балансоутримувач забезпечує утримання і технічне обслуговування території за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 44, де розташований склад №45 (об'єкт власника) згідно генерального плану, що належить власнику, а власник зобов'язується відшкодувати витрати балансоутримувача, які поніс балансоутримувач під час виконання цього договору.
Відповідно до п. 2.1. договору балансоутримувач зобов'язується забезпечити: благоустрій та прибирання (ручного та механічного) території; прибирання та вивіз сміття; очищення території від снігу (в зимовий період); утримувати та здійснювати догляд за зеленими насадженнями на території; вуличне освітлення території в темний час доби; допуск до об'єкту власника через територію балансоутримувача відвідувачів власника з дотриманням встановлених правил перебування на території балансоутримувача; цілодобову охорону і пропускний режим на території балансоутримувача; забезпечення інших потреб власника, спрямованих на досягнення цілей цього договору.
Згідно з п. 2.2 договору власник зобов'язується своєчасно і в установленому порядку, передбаченому цим договором, здійснювати оплату за цим договором.
В п. 3.1 договору визначено, що вартість утримання території за цим договором становить 12000,00 грн на місяць.
Вартість утримання території за цим договором може бути переглянута балансоутримувачем території в бік збільшення внаслідок зміни цін (тарифів) і нормативів, які впливають на вартість послуги за цим договором, зростання індексів інфляції, індексів споживчих цін, вартості енергоносіїв, встановлення урядом нових ставок мінімальної заробітної плати та прийняття інших урядових рішень, а також інших чинників, що впливають на формування ціни за цим договором. Зміна ціни в такому випадку є обов'язковою для сторін та відбувається шляхом одностороннього повідомлення, яке балансоутримувач території надає власнику за 5 днів до початку наступного розрахункового періоду (п. 3.2 договору).
Пунктом 6.1. договору передбачено, що договір укладається на один рік і набирає чинності з дня його укладення. Договір вважається щороку продовженим, якщо за місяць до закінчення строку його дії однією із сторін не буде письмово заявлено про його розірвання або необхідність перегляду. У всьому, що стосується розрахунків, договір діє до повного виконання взаємних зобов'язань. Керуючись ч. 3 ст. 631 ЦК України сторони домовилися, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, а саме - з 01.05.2021 року.
28.08.2023 між Державним підприємством Міністерства оборони України "Київське управління механізації і будівництва" (балансоутримувач) та Концерном "Техвоєнсервіс" (власник) укладено договір про надання послуг з утримання та обслуговування території №28-08/23, відповідно до п. 1.1. якого балансоутримувач забезпечує утримання і технічне обслуговування території за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 44, де розташований склад №45 згідно генерального плану, що знаходиться на балансі власника, а власник зобов'язується відшкодувати витрати балансоутримувача послуги, а також відшкодувати інші витрати, які поніс балансоутримувач під час виконання цього договору.
Відповідно до п. 2.1. договору балансоутримувач зобов'язується забезпечити: послуги з благоустрою та прибирання (ручного та механічного) території; організацію вивозу сміття; утримувати та здійснювати догляд за зеленими насадженнями на території, яка приналежна до складу №45; забезпечити вуличне освітлення в темний час доби приналежної території до складу №45; допуск до об'єкту власника на територію балансоутримувача власника клієнтів згідно встановлених правил перебування на території балансоутримувача; організацію цілодобової охорони і пропускного режиму на території балансоутримувача; надання інших послуг, спрямованих на досягнення цілей цього договору.
Згідно з п. 2.3. договору власник зобов'язується своєчасно і в установленому порядку, передбаченому цим договором, здійснювати оплату за цим договором.
В п. 3.1. договору визначено, що ціна договору визначається виходячи з вартості послуг і робіт з утримання та обслуговування території, наданих власнику в період дії цього договору. Вартість послуг і робіт складає 8000,00 грн.
Договір укладається на один рік і набирає чинності з 01.09.2023. Договір вважається продовженим у випадку укладання та підписання додаткової угоди. У всьому, що стосується розрахунків, договір діє до повного виконання взаємних зобов'язань (п. 6.1. договору).
Позивач зазначає, що на виконання умов договору №01/11-2021/19 від 01.11.2021 у період з 01.11.2021 по 31.08.2023 він надав відповідачу послуги на загальну суму 276689,47 грн, що підтверджується актами надання послуг: №1670 від 31.12.2021, №1579 від 31.12.2021, №64 від 31.01.2022, №156 від 28.02.2022, №216 від 31.03.2022, №285 від 30.04.2022, №389 від 31.05.2022, №472 від 30.06.2022, №554 від 31.07.2022, №612 від 31.08.2022, №693 від 30.09.2022, №776 від 31.10.2022, №848 від 30.11.2022, №967 від 31.12.2022.
За отримані послуги відповідач в повному обсязі не розрахувався, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за договором №01/11-2021/19 від 01.11.2021 у розмірі 126696,85 грн.
Також позивач зазначає, що на виконання умов договору №28-08/23 від 28.08.2023 у період з 28.08.2023 по 16.08.2024 надав відповідачу послуги на загальну суму 100078,12 грн, що підтверджується актами надання послуг №44 від 31.01.2023 та №107 від 28.02.2023.
За отримані послуги відповідач в повному обсязі не розрахувався, внаслідок чого в нього утворилась заборгованість перед позивачем за договором №28-08/23 від 28.08.2023 у розмірі 14514,74 грн.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договорами №01/11-2021/19 від 01.11.2021 та №28-08/23 від 28.08.2023 у загальному розмірі 141211,59 грн.
Відповідач своїх заперечень проти позову не надав.
За результатами розгляду справи місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позову виходячи з того, що оскільки строк оплати наданих послуг сторонами в договорі не встановлено, доказів пред'явлення відповідачу вимоги про сплату заборгованості за договором матеріали справи не містять, з урахуванням вимог ч. 2 ст. 530 ЦК України, у відповідача не настав строк оплати спірних послуг. Разом з тим суд зауважив, що долучені позивачем до матеріалів справи акти надання послуг не підтверджують факт надання спірних послуг саме за договорами №28-08/23 від 28.08.2023 та №01/11-2021/19 від 01.11.2021, оскільки з даних актів не вбачається, що вони складені саме за вказаними договорами.
Проте, колегія суддів частково не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Спірні правовідносини є відносинами з надання послуг, тому, права і обов'язки сторін регулюються, зокрема, положеннями глави 63 ЦК України.
Згідно ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України) .
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності до умов спірних договорів, сторони погодили, що власник зобов'язується своєчасно і в установленому порядку, передбаченому договором, здійснювати оплату за договором.
Отже, строк оплати наданих послуг сторонами в договорах не встановлено.
Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За наведеного, керуючись ч. 2 ст. 530 ЦК України, суд першої інстанції встановивши, що позивач не пред'являв відповідачу вимогу про сплату заборгованості, дійшов висновку, що у відповідача не настав строк для оплати отриманих послуг.
Проте колегія суддів вважає хибними вказані висновки суду першої інстанції, оскільки у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2022 у справі №1519/2-5034/11 викладено висновок, який підтримано Верховним Судом у постанові від 25.01.2023 у справі №504/3770/15, що оскільки ст. 530 ЦК України не передбачено, у який спосіб та в якій формі повинна бути заявлена вимога кредитора до боржника, отже, звернення особи щодо повернення боргу з позовною заявою до боржника є одним із варіантів вимоги в розумінні ч. 2 ст. 530 ЦК України.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту.
За таких обставин, з огляду на звернення позивача до суду з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості за договорами (яку слід розцінювати як форму пред'явлення вимоги в силу ч. 2 ст. 530 ЦК України), відсутні підстави для відмови в задоволенні позовних вимог через відсутність доказів пред'явлення відповідачу вимоги про сплату заборгованості.
Водночас вирішуючи спір про стягнення заборгованості за договором утримання та обслуговування території, суду слід дослідити реальність надання відповідних послуг.
Колегія суддів зазначає, що оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов'язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі №910/4994/18, постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №927/986/17.
Згідно пунктів 2.1 договорів, балансоутримувач зобов'язався забезпечити:
- послуги з благоустрою та прибирання (ручного та механічного) території;
- організацію вивозу сміття;
- утримувати та здійснювати догляд за зеленими насадженнями на території;
- забезпечити вуличне освітлення в темний час доби;
- допуск до об'єкту власника на територію балансоутримувача власника клієнтів згідно встановлених правил перебування на території балансоутримувача;
- організацію цілодобової охорони і пропускного режиму на території балансоутримувача;
- надання інших послуг, спрямованих на досягнення цілей цього договору.
Пунктами 3.1 договорів також передбачено, що ціна договору визначається виходячи з вартості витрат балансоутримувача, понесених ним у зв'язку із утриманням та обслуговуванням території, в період дії цього договору.
На підтвердження наданих послуг позивач долучив до матеріалів справи акти наданих послуг та акти звірки взаємних розрахунків.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Отже, документами, які підтверджують виконання позивачем зобов'язання з надання послуг відповідачу, а також виникнення у відповідача зобов'язання з їх оплати, є, зокрема, акти надання послуг, які є первинними бухгалтерськими документами в розумінні вищевказаних положень законодавства та засвідчують факт здійснення сторонами господарських операцій і містять інформацію про вартість послуг.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що сам лише факт складання та підписання сторонами актів не є безумовним свідченням реальності господарських операцій за договором, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації, зазначеної у цих документах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №910/4994/18.
Також Верховний Суд неодноразово зазначав, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального надання таких послуг за договором (схожі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18, від 01.03.2023 у справі №910/6210/20).
Дослідивши надані позивачем акти надання послуг колегія суддів встановила, що вказані акти не розкривають зміст та обсяг наданих послуг (не дають можливість ідентифікувати, яку саме послугу за договором було надано), оскільки в якості послуги з актах зазначено: «Послуги утримання та обслуговування території». Також, як вірно встановлено судом першої інстанції, з актів не вбачається за можливе встановити, що зазначені в них послуги були надані саме за договорами №01/11-2021/19 від 01.11.2021 та №28-08/23 від 28.08.2023, оскільки підставою для надання послуг за цими актами визначено: «Договір надання послуг на утримання та обслуговування території» без зазначення дати та номеру договору.
Інших доказів, які б підтверджували реальність господарських операцій за вказаними договорами (будь-яких технічних документів та актів, у тому числі договорів зі спеціалізованими організаціями, що забезпечують виконання тієї частини послуг з утримання, що потребує спеціальних дозволів або ліцензування діяльності (тобто тих послуг, які балансоутримувач не міг виконувати самостійно, наприклад: вивезення побутових відходів, організація цілодобової охорони та пропускний режим, забезпечення електропостачання (освітлення території) тощо), матеріали справи не містять
Водночас, зі змісту наданих позивачем актів надання послуг неможливо достеменно встановити фактичного виконання послуг з обслуговування території та понесення Державним підприємством Міністерства оборони України "Київське управління механізації і будівництва" витрат на утримання та обслуговування території в спірний період - листопад 2021 року - серпень 2023 року у сумі заявлених позовних вимог - 141211,59 грн.
Щодо наданих позивачем актів звірки взаємних розрахунків колегія суддів зауважує, що з огляду на положення Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", за своєю правовою природою, акт звірки взаємних розрахунків не може вважатися первинним бухгалтерським документом ні за формою ні за змістом, а отже і бути доказом суми заборгованості. До того ж, надані акти не містять підписів представників сторін.
Згідно зі ст. ст. 11, 509, 901, 903 ЦК України обов'язок замовника оплатити послуги виникає з факту їх надання, а не з факту передачі послуг на підставі акта приймання-передачі виконаних робіт.
За наведеного, враховуючи, що обов'язок доказування і подання доказів в підтвердження позовних вимог (в даному випадку доказів надання послуг з утримання та обслуговування території), в силу приписів ст. ст. 13, 14, 73-80, 164 ГПК України, покладається на позивача, однак останнім не надано належних та допустимих доказів в підтвердження надання послуг відповідачу, не заслуговують на увагу твердження скаржника про те, що надані ним первинні документи надають можливість встановити зміст і характер заявленої до стягнення заборгованості.
З огляду на встановлені обставини, враховуючи, що сама лише наявність розрахунку заборгованості (акту приймання-передачі), без можливої ідентифікації договору, за яким надавались відповідні послуги, не може слугувати доказом наявності у відповідача заборгованості перед позивачем саме в заявленому ним розмірі (141211,59 грн) та не підтверджує надання підприємством послуг, зокрема послуг з утримання та обслуговування території, а також зважаючи на відсутність в матеріалах справи належних доказів, які б підтверджували факт надання позивачем спірних послуг, їх переліку, виду, обсягу, вартості (що унеможливлює встановити реальність їх надання та визначити складову їх вартості), суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необґрунтованість позовних вимог.
Враховуючи, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необґрунтованість позовних вимог у даній справі, неправильне застосування приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України не впливає на вірність висновків суду та не може бути підставою для його скасування.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим кодексом.
За приписами статей 74, 76, 77 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин відсутні передбачені законом підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2024 у справі №910/12377/24 в розумінні приписів ст. 277 ГПК України, у зв'язку з чим вимоги апеляційної скарги Державного підприємства Міністерства оборони України "Київське управління механізації і будівництва" не підлягають задоволенню.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги та відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.
Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як передбачено ч. 3 ст. 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 даної статті.
Вказана справа є малозначною, а тому прийнята постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1 Апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Київське управління механізації і будівництва" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2024 у справі №910/12377/24 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2024 у справі №910/12377/24.
5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді В.В. Андрієнко
Л.Г. Сітайло