вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
(додаткова)
"27" лютого 2025 р. Справа№ 910/4461/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Остапенка О.М.
суддів: Сотнікова С.В.
Доманської М.Л.
за участю секретаря судового засідання Карпової М.О.
у присутності представників сторін:
від позивача: Гришина Т.А. на підставі ордеру (в режимі відеоконференції)
від відповідача-1: Коломієць Ю.Г. на підставі ордеру
від відповідача-2: на з'явились
розглянувши заяву Фізичної особи-підприємця Фіцая Юрія Івановича про вирішення питання про судові витрати за результатами розгляду апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Попа Лучіана Івановича на рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2024
у справі №910/4461/23 (суддя Бондаренко-Легких Г.П.)
за позовом Фізичної особи-підприємця Попа Лучіана Івановича
до 1. Фізичної особи-підприємця Фіцая Юрія Івановича
2. Державної організації "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій"
про визнання права попереднього користувача, визнання недійсним свідоцтва України НОМЕР_1 та зобов'язання вчинити дії щодо внесення змін до реєстру про визнання свідоцтва недійсним
У березні 2023 року ФОП Поп Л.І. (позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ФОП Фіцая Ю.І. (відповідач-1) та ДО "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" (відповідач-2), в якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову (надійшла до суду 15.05.2023) та заяви про уточнення заяви про зміну предмета позову (надійшла до суду 05.06.2023), просив суд:
- визнати за ФОП Попом Л.І. право попереднього користувача на знак для товарів і послуг (торговельну марку) зі словесним позначенням знаку "ІНФОРМАЦІЯ_1", який охороняється свідоцтвом на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 від 12.01.2015, до дати подання заявки ТОВ "ТД "Трейдагросервіс", а саме до 21.10.2013 року;
- визнати недійсним повністю свідоцтво НОМЕР_1 від 12.01.2015 у класі МКПТ 29, видане на підставі заявки ТОВ "ТД "Трейдагросервіс", поданої 25.10.2013, словесна частина - "ІНФОРМАЦІЯ_1", що на момент розгляду справи належить Фіцаю Ю.І., який використовує її у своїй діяльності як суб'єкт підприємницької діяльності;
- зобов'язати ДО "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" внести відомості у Державний реєстр свідоцтв України на знаки для товарів і послуг про визнання повністю недійсним свідоцтва на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 від 12.01.2015, що належать Фіцаю Ю.І., та здійснити публікації про це в офіційному бюлетені "Промислова власність".
За наслідками розгляду заявлених вимог рішенням Господарського суду міста Києва від 23.04.2024 року у справі №910/4461/23 у задоволенні позову відмовлено.
02.05.2024 року від відповідача-1 надійшла заява про стягнення судових витрат, в якій відповідач-1 просить суд судові витрати останнього, пов'язані із наданням професійної правничої допомоги у розмірі 138 540,00 грн. стягнути з позивача на користь відповідача-1.
10.07.2024 року від позивача надійшло клопотання про зменшення витрат відповідача-1 на правничу допомогу, в якій просив суд зменшити відповідні витрати до 23 090,00 грн.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 11.07.2024 у справі №910/4461/23 задоволено заяву ФОП Фіцая Ю.І. та присуджено до стягнення з ФОП Попа Л.І. на користь ФОП Фіцая Ю.І. 79 500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу; решту судових витрат ФОП Фіцая Ю.І. покладено на останнього; повернуто ФОП Попу Л.І. з Державного бюджету України надмірно сплачений за квитанціями №32528798800006600149 від 02.04.2023, №32528798800006726890 від 17.04.2023 судовий збір у розмірі 10736,00 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, ФОП Поп Л.І. звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2024 року у справі №910/4461/23 повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі; стягнути з відповідача-1 судовий збір за подання апеляційної скарги.
Крім того, не погоджуючись із зазначеним додатковим рішенням місцевого господарського суду, ФОП Поп Л.І. звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2024 року у справі №910/4461/23 в частині стягнення витрат на правову допомогу та прийняти нове рішення в цій частині, яким зменшити розмір витрат на правову допомогу до 27 050,00 грн.
Постановами Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2025 апеляційні скарги ФОП Попа Л.І. залишено без задоволення, а оскаржувані рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2024 у даній справі - без змін.
При цьому, відповідачем-1 в судовому засіданні 06.02.2025 року у відповідності до ч. 8 ст.129 ГПК України, тобто до закінчення судових дебатів, зроблено заяву про відшкодування судових витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, докази понесення яких та їх розміру останній зобов'язався подати протягом п'яти днів після ухвалення відповідного судового рішення по суті спору.
10.02.2025 засобами поштового зв'язку відповідачем-1 подано до суду заяву про вирішення питання про судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, в якій останній просить стягнути з позивача на його користь 74 280,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою суду від 17.02.2025 призначено розгляд заяви ФОП Фіцая Ю.І. про вирішення питання про судові витрати у справі №910/4461/23 на 27.02.2025 за участю повноважних представників сторін, запропоновано позивачу до дати судового засідання подати до суду письмові пояснення щодо заяви про вирішення питання про судові витрати або клопотання про зменшення таких витрат.
18.02.2025 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про проведення судового засідання 27.02.2025 та всіх наступних судових засідань в режимі відеоконференції, проведення яких просить забезпечити поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів, за наслідками розгляду якої ухвалою суду від 24.02.2025 вказану заяву було задоволено та призначено проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
26.02.2025 року від представника позивача надійшло клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу до 20 000,00 грн., доводи якого фактично зводяться до того, що витрати відповідача-1 на правову допомогу є необґрунтованими, неспівмірними обсягу наданих послуг та безпідставно завищені.
27.02.2025 року від представника відповідача-1 надійшли письмові пояснення щодо витрат на професійну правничу допомогу.
Представник відповідача-1 в судовому засіданні 27.02.2025 року подану заяву підтримав, просив її задовольнити та стягнути з ФОП Попа Л.І. на користь ФОП Фіцая Ю.І. 74 280,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Представник позивача в судовому засіданні в режимі відеоконференції проти задоволення у повному обсязі заяви відповідача-1 заперечував, просив зменшити витрати на професійну правничу допомогу до 20 000,00 грн.
Представник відповідача-2 в судове засідання не з'явився, подавши до його початку заяву про розгляд справи без участі представника УКРНОІВІ.
Згідно статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.
Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
27.02.2025 року оголошено вступну та резолютивну частини додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі.
Розглянувши в судовому засіданні подану відповідачем-1 заяву та доданої до неї докази, заслухавши пояснення присутніх представників учасників провадження у справі з цього приводу, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення з огляду на наступне.
Як встановлено судом, в матеріалах справи наявний Договір про надання правничої допомоги №85/2023 від 03.05.2023, укладений між АО "Адвокатська фірма "Єфімов та партнери" (з 21.12.2023 найменування - АО "Адвокатська фірма "Єфімов, Брожко та партнери") та ФОП Фіцаєм Ю.І.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
У поданій суду апеляційної інстанції заяві про стягнення судових витрат представником відповідача-1 наведено детальний опис виконаних робіт (наданих послуг) на суму 74 280,00 грн., в підтвердження чого до заяви додано Акти приймання наданих послуг, підписані сторонами договору, рахунки на оплату та платіжні інструкції про оплату.
Згідно детального опису виконаних робіт (наданих послуг) АО "Адвокатська фірма "Єфімов, Брожко та партнери" виконало наступні види послуг:
- аналіз апеляційної скарги на основне рішення, аналіз апеляційної скарги на додаткове рішення та підготовка відзивів до апеляційних скарг: час - 6,9; сума - 24 150,00 грн. (з розрахунку 3500,00/1год);
- підготовка до судових засідань, виїзд до суду в судові засідання 26.09.2024 року: час - 0,5; сума - 1 500,00 грн. (з розрахунку 3500,00/1год);
- підготовка до судових засідань, виїзд до суду та участь в судових засіданнях 14.11.2024 року: час - 2,7; сума - 13 500,00 грн. (з розрахунку 5000,00/1год);
- підготовка до судових засідань, виїзд до суду в судові засідання, тривалий час очікування (понад дві години) та участь в судових засіданнях 05.12.2024 року: час - 2,3; сума - 8 050,00 грн. (з розрахунку 3 500,00/1год);
- підготовка до судових засідань, виїзд до суду в судові засідання, тривалий час очікування та участь в судових засіданнях 06.02.2025: час - 3; сума - 10 500,00 грн. (з розрахунку 3 500,00/1год);
- підготовка проекту заяви про стягнення судових витрат у справі №910/4461/23: час - 1,2; сума - 4 200,00 грн. (з розрахунку 3 500,00/1год);
Отже, з огляду на наведені докази, понесені ФОП Фіцаєм Ю.І. судові витрати на професійну правничу допомогу складають 74 280,00 грн. та, на переконання представника відповідача-1, підлягають стягненню з позивача.
Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (частина 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України).
Частинами 1, 2 статті 126 ГПК України унормовано витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини 3 названої статті для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 4 статті 129 ГПК України).
Частиною 5 названої статті передбачено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Частиною 8 статті 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Отже, суд вправі покласти лише ті судові витрати, які є обґрунтованими, неминучими, співмірними та розумними (розумно необхідними).
Фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають в себе: 1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення; 2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі; 3) необхідність виїзду у відрядження; 4) важливість доручення для клієнта; 5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт; 6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт; 7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення; 8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом; 9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.
Жодний з названих факторів не має самодостатнього значення; вони підлягають врахуванню у взаємозв'язку з обставинами кожного конкретного випадку.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява №19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).
Стосовно вимог відповідача-1 про стягнення з позивача витрат на оплату послуг адвоката, суд зазначає, що дане питання необхідно розглядати в двох площинах: по-перше, це договірні відносини відповідача-1 з адвокатом (адвокатами) стосовно надання юридичних послуг і, по-друге, це вимога про оплату наданих послуг відповідачу-1.
Стосовно першого аспекту суд виходить із основоположного принципу цивільного права принципу свободи договору. Сторона має право на свій розсуд оцінити вартість послуг адвоката, навіть у розмірі ціни позову.
Стосовно другої площини розглядуваного питання суд зазначає, що положення ГПК України про стягнення вартості послуг адвоката по-суті є оплатою відповідачем-1 наданих йому послуг з правничої допомоги. І в цьому аспекті оцінка вартості послуг позивачу не має беззаперечного статусу.
Право на справедливий суд, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та положення статті 4 ГПК України стосовно рівності сторін є гарантією захисту прав, у даному випадку позивача, від покладення на нього обов'язку відшкодування необґрунтованої вартості послуг адвоката внаслідок різних причин, зокрема, помилки відповідача-1 в оцінці вартості таких послуг, отримання і оплата відповідача-1 послуг, що не були необхідні для розгляду даної справи або ж навіть навмисного завищення відповідача-1 та адвокатом вартості таких послуг з метою отримання неправомірної вигоди за рахунок позивача.
Відповідно до правової позиції, викладеної, зокрема, у постанові Верховного Суду від 08.04.2020 року у справі №922/2685/19, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення (п. 22). Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (п.27.2.)
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19.
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази, відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому, згідно з статтею 74 ГПК України, сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.
У пункті 4.16 постанови від 30.11.2020 у справі №922/2869/19 Верховний Суд вказав, що "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, що "під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи". За таких обставин, колегія суддів у справі №922/2869/19 вказала, що висновки судів про частково відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчать про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України та висновків об'єднаної палати про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.
Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.11.2021 у справі №910/7520/20.
Крім того, правомірність зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги з власної ініціативи суду за відсутності відповідного клопотання іншої сторони по справі також підтверджується постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.11.2021 року у справі №873/137/21.
Дослідивши матеріали справи, а також додані до заяви докази, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, судом встановлено, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу 74 280,00 грн. не є співмірним із: складністю справи; виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Так, судом встановлено, що виконавцем фактично було здійснено аналіз апеляційних скарг на основне рішення та на додаткове рішення, підготовка відзивів до апеляційних скарг та їх подання до суду, а також взяття участі у судових засіданнях.
З матеріалів справи вбачається, що представником відповідача-1 було подано суду лише відзиви на апеляційні скарги, в той час як жодних інших процесуальних документів представником відповідача-1 суду не подавалось.
Судова колегія вважає, що витрати відповідача-1 у розмірі 24 150,00 грн. за аналіз апеляційних скарг та подання відзивів на них, а також 33 550,00 грн. за участь у судових засіданнях значно завищені, а відтак не є розумними та виправданими, як обов'язкової умови для відшкодування таких витрат у повному обсязі іншою стороною.
Щодо витрат відповідача-1 у розмірі 4 200,00 грн. за підготовку проекту заяви про стягнення судових витрат у справі №910/4461/23, то судова колегія не вбачає підстав для покладення їх на позивача, оскільки подання стороною заяви про розподіл судових витрат не може бути ототожнено з витратами на професійну правничу допомогу, які пов'язані з розглядом справи по суті спору.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 року у справі №910/9714/22.
За таких обставин, оцінивши витрати ФОП Фіцая Ю.І. з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також часу, який міг би витратити адвокат на підготовку процесуальних документів по справі, зокрема відзивів на апеляційні скарги, як кваліфікований фахівець, та витраченого часу на участь у справі, керуючись критеріями реальності та розумності понесених витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмету спору, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг, суд вважає справедливим та співрозмірним призначення відшкодування ФОП Фіцаю Ю.І. відповідних витрат у розмірі 40000,00 грн. шляхом їх стягнення з ФОП Попа Л.І.
Відповідно до ч. 3 ст. 233 ГПК України суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті.
Враховуючи вищевикладене, оскільки під час прийняття постанови Північним апеляційним господарським судом не було вирішено питання про судові витрати, судова колегія дійшла висновку про часткове задоволення заяви Фізичної особи-підприємця Фіцая Юрія Івановича про вирішення питання про судові витрати у справі №910/4461/23 шляхом постановлення додаткової постанови в силу приписів ст. 244 ГПК України.
Керуючись статтями 123, 126, 129, 221, 244 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1.Заяву Фізичної особи-підприємця Фіцая Юрія Івановича про вирішення питання про судові витрати задовольнити частково.
2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця Попа Лучіана Івановича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Фізичної особи-підприємця Фіцая Юрія Івановича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) 40 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку із розглядом справи №910/4461/23 в суді апеляційної інстанції.
3.Доручити господарському суду міста Києва видати наказ.
4.Дану постанову вважати невід'ємною частиною постанови Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2025 року у справі №910/4461/23.
5.Справу повернути до господарського суду міста Києва.
Додаткова постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 ГПК України.
Повний текст додаткової постанови підписано 17.03.2025 року після виходу судді Доманської М.Л. з відпустки.
Головуючий суддя О.М. Остапенко
Судді С.В. Сотніков
М.Л. Доманська