14.03.25
22-ц/812/407/25
Справа №487/3097/19
Провадження № 22-ц/812/407/25
Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.
Іменем України
11 березня 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - Яворської Ж.М.,
суддів: Базовкіної Т.М.,Царюк Л.М.,
із секретарем судового засідання - Травкіною В.Р.,
за участі позивача - ОСОБА_1 та її представника Луконіної Н.В.,
відповідача - ОСОБА_2 та її представника Українець С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції
апеляційну скаргу
ОСОБА_1 ,
подану адвокатом Луконіною Оленою Валеріївною
на рішення Заводського районного суду м.Миколаєва від 11 грудня 2024 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Карташевою Т.А., повний текст рішення складено 20 грудня 2024 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє також і в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - служба у справах дітей Адміністрації Заводського району виконавчого комітету Миколаївської міської ради, про стягнення боргу за договором позики
У квітні 2019 року ОСОБА_1 , яка діє від свого імені та від імені неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , та ОСОБА_6 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, служба у справах дітей адміністрація Заводського району Миколаївської міської ради, про стягнення боргу за договором позики.
Обґрунтовуючи позовні вимоги вказувала, що 26 квітня 2006 року Заводським відділом реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області був зареєстрований шлюб між нею ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_7 ) та ОСОБА_8
02 листопада 2016 року між ОСОБА_8 та відповідачкою ОСОБА_2 був укладений договір позики у простій письмовій формі. Відповідно до цього договору ОСОБА_8 передав у позику ОСОБА_2 кошти в розмірі 400 000 доларів США, що еквівалентно у національній валюті 10 688 000,00 грн згідно з курсом валют НБУ станом на 17 квітня 2019 року.
На підтвердження укладення договору позики відповідачкою була власноруч складена розписка від 02 листопада 2016 року, яка підтверджує факт передачі ОСОБА_8 відповідачці вказаної грошової суми.
Звертають увагу, що зазначені грошові кошти в розмірі 400 000 доларів США є спільним сумісним майном подружжя: позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюбний договір між позивачкою ОСОБА_1 та її чоловіком не укладався, поділ спільного майна подружжя не здійснювався.
Після смерті ОСОБА_8 відкрилась спадщина, яка складається з рухомого та нерухомого майна та зазначених вище грошових коштів.
Позивачі та відповідач є спадкоємцями першої черги після смерті свого чоловіка, батька та сина. Відповідачка та мати спадкодавця ОСОБА_2 подала заяву про відмову від права на спадщину на користь малолітніх дітей спадкодавця ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Частка відповідачки у спадщині склала 1/5 частину всієї спадкової маси, і ця частина перейшла до двох малолітніх дітей порівну.
Приватним нотаріусом Шиліною Г.М. були видані свідоцтва про право на спадщину за законом.
Позивачі вказують, що до спадкоємців померлого у відповідних частках перейшли усі права та обов'язки за договором позики від 02 листопада 2016 року, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 .
У встановлений договором строк відповідачка спадкоємцям померлого борг в сумі 400 000 доларів США не повернула, ігноруючи їх звернення.
Так, посилаючись на положення статті 1218 ЦК України, позивачі вважають, що до них, як до спадкоємців кредитора, перейшло право вимоги за договором позики від 02 листопада 2016 року у відповідних частках від загальної суми позики, а саме:
ОСОБА_1 - право вимоги на 3/5 частки (1/2 та 1/10 частки), що дорівнює 240 000 доларів США, еквівалент у національній валюті 6 412 800 грн (200 000 дол. США -1/2 частка+40 000 дол. США 1/10 частка);
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - право вимоги на 3/20 частки (1/10 частка майна та половина 1/10 частки, від якої відмовилася ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 ), що дорівнює 60 000 дол. США, еквівалент у національній валюті 1 603 200 грн (40 000 дол. США - 1/10 частка +20 000 дол. США половина 1/10 частки, від якої відмовилася відповідачка);
ОСОБА_3 - право вимоги на 3/20 частки (1/10 частка майна та половина 1/10 частки, від якої відмовилася ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 ), що дорівнює 60 000 дол. США, еквівалент у національній валюті 1 603 200 грн (40 000 дол. США - 1/10 частка +20 000 дол. США половина 1/10 частки, від якої відмовилася відповідачка);
ОСОБА_6 - право вимоги на 1/5 частку, що дорівнює 40 000 дол. США, еквівалент у національній валюті 1 068 800 грн.
Враховуючи вищевикладене, просили стягнути з відповідачки ОСОБА_2 кошти, отримані нею за договором позики від 02 листопада 2016 року, на користь позивачки ОСОБА_1 у розмірі 6 412 800 грн, на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від імені і в інтересах якого діє ОСОБА_1 , у розмірі 1 603 200 грн, на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , від імені і в інтересах якого діє ОСОБА_1 , у розмірі 1 603 200 грн, на користь ОСОБА_6 у розмірі 1 068 800 грн
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 грудня 2024 року відмовлено у задоволенні позову.
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що оскільки в судовому засіданні не встановлено, що підпис в розписці від 02 листопада 2016 року виконаний ОСОБА_2 , подана позивачами до суду розписка не підтверджує те, що її текст схвалювався позичальником ОСОБА_2 , що нею погоджені умови договору позики, тому немає підстав вважати, що ОСОБА_8 надав ОСОБА_2 грошові кошти у борг, а остання їх отримала.
Щодо пояснень свідків, допитаних в судовому засіданні, суд зазначив, що вони не є належними доказами у цій справі, оскільки як зазначено в п. 12 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009, не може доводитися свідченнями свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов'язань, що виникли з правочину. Випадки, коли свідчення свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, у ЦК визначені прямо (частина друга статті 937, частина третя статті 949 ЦК).
Тож, за встановлених судом обставин справи, немає підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , яка діє від свого імені та в інтересах дітей, ОСОБА_5 та стягнення боргу з ОСОБА_2 за договором позики.
Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції ОСОБА_4 , діючи через адвоката Луконіну Н.В., подала на нього апеляційну скаргу та вказувала, що оскаржуване рішення не відповідає дійсним обставинам справи і ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому просила про його скасування та ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог.
Так, вказує, що на підтвердження вимог позивачів до ОСОБА_2 суду був наданий оригінал розписки від 02 листопада 2016 року, виконаний друкарським способом, в якій зазначено про те, що ОСОБА_2 , яка зазначила в розписці свої паспортні дані та адресу місця реєстрації, отримала від свого сина - ОСОБА_8 , також зазначено паспортні дані та адреса проживання позичальника, грошові кошти в сумі 400 000 доларів США, які має намір витратити на проведення ремонту та благоустрою території продтоварної бази, розташованої за адресою АДРЕСА_1 .
Зазначену суму позики у розмірі 400 000 доларів США позичальниця зобов'язується повернути позикодавцю 20 січня 2018 року.
Також позичальниця зазначає, що у разі відсутності в неї необхідної для повернення позики суми грошових коштів, вона зобов'язується передати в приватну власність своєму синові - позичальнику ОСОБА_8 - продтоварну базу за адресою АДРЕСА_1 , що належить їй на праві власності відповідно до свідоцтва № НОМЕР_1 від 17 лютого 2014 року.
Розписка містить дату її укладання - 02 листопада 2016 року, підпис, виконаний кульковою ручкою, що встановлено висновками експертів, та прізвище ім'я і по - батькові позичальниці - « ОСОБА_2 ».
До суду позивачкою ОСОБА_1 надано оригінал боргової розписки.
Відповідачка ОСОБА_2 заперечувала факт отримання грошових коштів та складання зазначеної розписки, вказуючи, що про її існування дізналася лише в суді.
При цьому відповідачка до правоохоронних органів з приводу підробки її підпису на борговій розписці не зверталася, права звернення з позовом про визнання недійсним договору позики, на підтвердження укладання якого було видано спірну розписку, не реалізувала.
Заперечення ґрунтувалися лише на твердженнях, що грошей вона не отримувала, і розписки не підписувала, а також на показах свідків, які вказали, що на дату складання розписки 02 листопада 2016 року, ОСОБА_2 перебувала за межами м. Миколаєва.
Звертає увагу, що проведеними експертними дослідженнями не вдалося встановити, що підпис на борговій розписці належить не ОСОБА_2 .
А тому, на її думку є всі підстави для задоволення позовних вимог.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 просила рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
У судовому засіданні апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_9 апеляційну скаргу підтримали та просили про її задоволення.
Відповідач ОСОБА_2 та її представник Українець С.В. апеляційну скаргу не визнали, просили залишити її без задоволення, а судове рішення без змін.
Позивачі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа про дату, час та місце розгляду спарви повідомлені належним чином, проте у судове засідання не зявилися, що в силу приписів частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляжу справи за їх відстуності.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, осіб, які з'явилися у судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 стаття 4 ЦПК України).
Згідно зі статтею 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.
Позивачі ОСОБА_4 , який на час ухвалення рішення суду є повнолітнім, ОСОБА_5 правом на подачу апеляційної скарги не скористалися. Така процесуальна поведінка позивачів вказує на їх згоду з оскаржуваними судовими рішеннями в частині відмови у задоволенні їх вимог.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що судом не встановлено, що підпис в розписці від 02 листопада 2016 року виконаний ОСОБА_2 , подана позивачами до суду розписка не підтверджує те, що її текст схвалювався позичальником ОСОБА_2 , що нею погоджені умови договору позики, тому немає підстав вважати, що ОСОБА_8 надав ОСОБА_2 грошові кошти у борг, а остання їх отримала.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У частині першій статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частин 1, 2 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина третя статті 1049 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей (див., зокрема постанову Верховного Суду України від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16).
У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку. У контексті презумпції належності виконання обов'язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов'язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов'язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов'язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов'язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов'язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов'язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов'язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов'язку (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року в справі № 544/174/17).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) зазначено, що «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 02 листопада 2016 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 було укладено договір позики у простій письмовій формі, за умовами якого остання отримала кошти в сумі 400 000 доларів США. Вказану суму ОСОБА_2 зобов'язалася повернути 20 серпня 2018 року. У випадку відсутності коштів, ОСОБА_2 зобов'язалася передати ОСОБА_8 у приватну власність продтоварну базу за адресою АДРЕСА_1 , яка належить їй на праві власності.
Під цим текстом розписки міститься дата та підпис ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер.
Після його смерті відкрилася спадщина на належне йому на день смерті рухоме та нерухоме майно.
Відповідно до матеріалів спадкової справи №05/2018 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 , яку було заведено 12 березня 2018 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Шиліною Г.М., із заявами про прийняття спадщини звернулися: дружина ОСОБА_1 від свого імені та від імені малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; дочка ОСОБА_6 .
Мати померлого ОСОБА_2 в заяві від 12 березня 2018 року відмовилась від прийняття спадщини на користь малолітніх онуків, дітей спадкодавця - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в рівних частках кожен.
Спадкоємцями майна ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його дружина ОСОБА_1 - на 1/5 частку у спадщині; його малолітній син ОСОБА_4 - на 3/10 частки у спадщині, у тому числі з урахуванням 1/10 частки у спадщині, від якої відмовилась мати спадкодавця ОСОБА_2 ; його малолітня дочка ОСОБА_3 - на 3/10 частки у спадщині, у тому числі з урахуванням 1/10 частки у спадщині, від якої відмовилась мати спадкодавця ОСОБА_2 ; його дочка ОСОБА_6 - на 1/5 частку у спадщині. Вказаним особам були видані свідоцтва про право на спадщину за законом, що складається з рухомого та нерухомого майна, які містяться в копії спадкової справи №05/2018.
Позивачі стверджували, що до них, як до спадкоємців ОСОБА_8 , перейшло право вимоги за договором позики від 02 листопада 2016 року у відповідних частках від загальної суми позики, відповідно до якого ОСОБА_8 передав у позику відповідачці ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 400 000,00 доларів США, що еквівалентно у національній валюті станом на 17 квітня 2019 року відповідно до курсу НБУ сумі у розмірі 10 688 000,00 грн.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини другоїстатті 16 ЦК України).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21).
Відповідно до статтей 60, 61 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Відповідно до статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, гроші, цінні папери, цифрові речі, майнові права, роботи та послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні та нематеріальні блага.
Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
За вимогами ЦК України склад спадщини має певні особливості: у порядку спадкування переходять лише ті права та обов'язки спадкодавця, що належали йому на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті; права та обов'язки спадкодавця переходять до правонаступників як єдине ціле з урахуванням усіх забезпечувань та обтяжень.
Відповідно до статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті і немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не установлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов'язки особи як кредитора або боржника, якщо вони нерозривно пов'язані з його особою й у зв'язку з цим не можуть бути виконані іншою особою.
Стаття 1261 ЦК України передбачає, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Оскільки позивачі є спадкоємицею першої черги за законом після померлого чоловіка та батька ОСОБА_8 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому до них перейшло право вимоги за договором позики грошей від 02 листопадад 2016 року, укладеним між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 .
Із змісту розписки вбачається, що договір позики грошей був укладений у письмовій формі, у договорі дотримано всі істотні умови договору позики: сума позики, строк повернення грошових коштів, а також відповідальність за порушення зобов'язання.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаютьсясторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша,третя статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
У постанові Верховного Суду України від 07.12.2023 у справі №357/9972/19 зазначено, що «обов'язок із доказування потрібно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним ніж протилежний.»
У справі, що переглядається встановлено, що ОСОБА_8 згідно з розпискою від 02 листопада 2016 року надав у позику відповідачці ОСОБА_2 грошові кошти, які вона в обумовлений строк не повернула.
Відповідачка ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечувала факт підписання розписки, зазначала, що підпис у розписці їй не належить, кошти вона не отримувала.
Згідно з частиною 1 статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Ухвалою Заводського районого суд м.Миколаєва від 30.09.2020 року за клопотанням відповідачки ОСОБА_2 у справі було призначено комплексну почеркознавчу та технічну експертизи документу.
Відповідно до висновку експерта №20-6593 судово-технічної експертизи документів, проведеної експертами Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 18.03.2021, друкований текст наданої на експертизу розписки від 02.11.2016 на суму 400 000 доларів США, укладеної між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 , виконаний електрофотографічним способом за допомогою лазерного принтера (багатофункціонального пристрою).
У розписці від 02.11.2016 на суму 400 000 доларів США, укладеної між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 зміни у вигляді монтажу, ознаки монтажу друкованих текстів та додавання окремих фрагментів, відсутні.
Підпис від імені ОСОБА_2 на розписці від 02.11.2016 виконано рукописним способом пишучим приладом із стержнем, заправленим пастою для кулькових ручок фіолетового кольору, без засобів друку з використанням оргтехніки.
Питання 2-4 не вирішувались з причин, вказаних у дослідницькій частині висновку.
Відповідно до висновку експерта №20-6594 судово-почеркознавчої експертизи, складеного експертам Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України 26.04.2021, вирішити питання, чи виконаний підпис від імені ОСОБА_2 у наданій на експертизу розписці про отримання грошової позики (Расписка) від 02.11.2016 на суму чотириста тисяч доларів США, розміщений ліворуч від друкованого запису « ОСОБА_2 », самою ОСОБА_2 або іншою особою, не виявилось можливим, з причин, вказаних у п. 1 (4) Дослідницької частини висновку.
Так, у дослідницькій частині висновку експерта зазначено, що оцінкою результатів проведеного дослідження підпису від імені ОСОБА_2 у наданій на експертизу розписці про отримання грошової позики (Расписка) від 02.11.2016 з усіма зразками її підпису (наданих судом для проведення дослідження та прийнятих експертом) були встановлені збіги загальних ознак і одночасно розбіжності діагностичних ознак. Ні збіжні, ні розбіжні ознаки не утворюють сукупності, достатньої для якого-небудь (позитивного чи негативного) висновку про виконання досліджуваного підпису від імені ОСОБА_2 нею самою. Більшість збіжних окремих ознак відноситься до малоінформативних та носить приблизний характер та при наявності діагностичних ознак, походження яких не вдалося пояснити через незначний ступінь їх прояву, наведені збіжні ознаки не можуть бути покладені у основу позитивного висновку про тотожність виконавця. В свою чергу, виявлені розбіжності не вдалося оцінити однозначно, а саме: вони можуть бути пов'язані як з виконанням досліджуваного підпису самою ОСОБА_2 у якихось незвичних умовах або у незвичному стані, так і з виконанням цього підпису - короткого за об'ємом графічного матеріалу і простого по виконанню - іншою особою з наслідуванням підпису (підписам) ОСОБА_2 .
Наявність встановлених діагностичних ознак у досліджуваному підпису може свідчити про вплив на виконавця цього об'єкту якихось збиваючих факторів, якими могли бути як природні (напариклад, незручна поза при письмі, незвичний психофізичний стан виконавця, нерівна поверхня, на якій було розташовано аркуш) так і штучні (виконання підпису з наслідуванням підпису (підписам) ОСОБА_2 або з використанням якихось технічних засобів) (стор. 7 висновку).
За клопотанням представника позивачів, ухвалою суду від 02.09.2021 призначено у справі додаткову судово-почеркознавчу експертизу на вирішення якої поставлено питання про те, чи виконано підпис від імені ОСОБА_2 в розписці від «02 ноября 2016г.» самою ОСОБА_2 або іншою особою?
Відповідно до висновку експерта від 28.01.2022 СЕ-19/112-21/10958-ПЧ, проведеної експертами Кіровоградського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, підпис, розташований нижче тексту розписки від імені ОСОБА_2 , датованої 02.11.20166, з лівого боку від запису « ОСОБА_2 » - ймовірно виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою, з наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_2 .
Експерт у процесі порівняння досліджуваного підпису із вільними та експериментальними заразками підпису ОСОБА_2 встановив як розбіжності так і збіги. Наведені у дослідницькій частині висновку розбіжні ознаки стійкі, суттєві, але у своїй сукупності достатні лише для ймовірного висновку про те, що досліджуваний підпис виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою. Що ж стосується встановлених збіжних ознак, то вони мало характерні, несуттєві і пояснюються виконанням даного підпису із наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_2 .
У судовому засіданні суду першшої інстанції було допитано експерта Кіровоградського НДЕКЦ ОСОБА_10 , яка роз'яснила, що для проведення експертизи їй було достатньо всіх зразків, як вільних так і експериментальних, які всі вона дослідила. Підпис досить простий, гарно зімітований, на її думку, він виконаний не ОСОБА_2 . Під час дослідження вона виявила невелику кількість діагностичних ознак - знайдено три негативні ознаки, їм була надана перевага, такої кількості було достатньо для ймовірного висновку про те, що досліджуваний підпис виконаний іншою особою.
Ухвалою Заводського районного суду суду від 09.02.2024 за клопотанням представника позивачів у справі призначено комісійну судово-почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено питання про те, чи виконано підпис від імені ОСОБА_2 в розписці від «02 ноября 2016г.» самою ОСОБА_2 або іншою особою?
Згідно з висновком експерта від 28.08.2024 №СЕ-19/111-24/27090-ПЧ Київського науково-дослдіного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ, вирішити запитання: «Чи виконано підпис від імені ОСОБА_2 в розписці від «02 ноября 2016 г.» самою ОСОБА_2 або іншою особою?» - не виявилось можливим у зв'язку з тим, що не було встановлено сукупності суттєвих збіжних чи стійких розбіжних почеркових ознак, достатніх для будь-якого ймовірного чи категоричного висновку про наявність або відсутність тотожності.
Отже, згідно з висновком експерта спростовуються доводи ОСОБА_2 про те, що розписка, складена від її імені, підписана не ним, а іншою особою.
За такого, колегія суддів вважає, що відповідач не довела та судом першої інстанції не встановлено обставин, які свідчили б про те, що розписка ОСОБА_2 не підписувалась, оскільки саме на відповідача покладається спростування презумпції правомірності правочину.
З огляду на вищевказані обставини, встановлені в ході судового розгляду справи, вбачається, що розписка, на підставі складення якої ОСОБА_2 було передано в борг 400 000 доларів США підписана ОСОБА_2 , а тому в останньої виникло грошове зобов'язання з повернення цієї суми позики, визначеної розпискою.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі №227/3760/19-ц зроблено висновок про те, що підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.
Оскільки між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 існували правовідносини, що виникли з договору позики (розписки), підписаної відповідачем власноручно; доказів повернення цього боргу в матеріалах справи відсутні, а наявність боргової розписки у спадкоємців позичальника підтверджує факт невиконання відповідачем зобов'язання та свідчить про існування заборгованості ОСОБА_2 перед спадкоємцями ОСОБА_8 .
Зважаючи на те, що у зв'язку зі смертю позикодавця належні йому за договором позики грошові кошти в розмірі 400 000 доларів США перейшли до його спадкоємців (позивачі у справі), які у встановленому законом порядку прийняли спадщину, вимоги про стягнення з відповідача суми позики є обгрунтованими. Грошові кошти у визначеному розмірі як сума позики за договором належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і належали йому за його життя. Зазначений розмір боргу відповідачкою не спростований.
Враховуючи викладене, а також те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для захисту порушеного права позивачів у зв'язку з недоведеністю та необґрунтованістю, колегія суддів вважає безпідставним. А аргументи викладені апеляційної скарги такими, що заслуговують на увагу.
Тому з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 , яка дія також в інтересах малолітньої ОСОБА_3 підлягає стягненню сума основного боргу за договором позики від 02 листопада 2016 року у відповідних частках: 3/5 частки ОСОБА_1 , що становить 6 412 800 грн.;3/20 частки ОСОБА_3 , що становить 1 603 200 грн. заборгованості за договором позики.
Таким чином, апеляційний суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 , яка діє також в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , 2013 року народження,підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;неправильне застосування норм матеріального права.
За такого, рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 грудня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , яка діє також і в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення цих вимог. В іншій частині вказане рішення суду слід залишити без змін.
Щодо судового збору.
За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (частина перша статті 1 Закону України «Про судовий збір»).
Як встановлено судом, ОСОБА_1 , звертаючись до суду першої інстанції просила про стягнення на свою користь 6 412 800 грн. та сплатила 9605 грн судового збору за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги 11526 грн.
У зв'язку із задоволенням позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі то з останньої підлягає стягненню сплачена сума судового збору за розгляд справи судом першої та апеляційної інстанції у загальному розмір 21131 грн. (9605 грн.+11526 грн.).
Також ОСОБА_1 звертаючись до суду з позовом діяла в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 та просила стягнути 1 603 200.
Судовий збір за вказану позовну вимогу повинен становити 9605 грн. та за подання апеляційної скарги 11526 грн.
Згідно з п. 14 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання заяви, апеляційної та касаційної скарги про захист прав малолітніх чи неповнолітніх осіб.
Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки ОСОБА_3 звертаючись з позовом в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 була звільнена від сплати судового збору та враховуючи задоволення позовних вимог в цій частині у повному обсязі із ОСОБА_2 в дохід держави підлягає стягненню 21131 грн. (9605 грн.+11526 грн.) судового збору.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Луконіною Оленою Валеріївною, задовольнити частково.
Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 грудня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , яка діє також і в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 , яка діє також і в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 412 800 (шість мільйонів чотириста дванадцять тисяч вісімсот) грн. заборгованості за договором позики та 21131 (двадцять одна тисяча сто тридцять одна) грн. судового збору.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_1 , 1 603 200 (один мільйон шістсот три тисячі двісті) грн. заборгованості за договором позики.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави 21131 (двадцять одна тисяча сто тридцять одна) грн. судового збору.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий Ж.М. Яворська
Судді Т.М. Базовкіна
Л.М. Царюк
Повний текст посткнови складено 14 березня 2024 року.