14.03.25
22-ц/812/371/25
Справа №490/3452/24
Провадження № 22-ц/812/371/25
Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.
Іменем України
11 березня 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - Яворської Ж.М.,
суддів: Базовкіної Т.М.,
Царюк Л.М.,
із секретарем судового засідання - Травкіною В.Р.,
за відсутності учасників справи належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в
апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю
«Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп»
на рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 12 грудня 2024 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Гуденко О.А., повний текст рішення складено 23 грудня 2024 року, у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення інфляційних витрат і 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання
У квітні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (далі - ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення інфляційних витрат і 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Обґрунтовуючи позовні вимоги вказували, що рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 22 вересня 2010 року у справі №2-8969/10 стягнуто солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 525 470,09 грн.
Проте відповідачі так і не вчинили жодних дій щодо погашення кредитної заборгованості.
Ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 15 липня 2022 року у справі №761/12424/21 замінено сторону стягувача у виконавчих листах №2-8969/10, виданих Шевченківським районним судом м. Києва з ПАТ «КБ «Надра» на його правонаступника ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп».
За змістом положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться
Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом
Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом
Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц, від 04.06.2019 у справі №916/190/18
Також згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду які викладено у постанові від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц закон не пов'язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов'язанням, забезпеченим порукою.
Виходячи з вищевказаного, наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором кредиту солідарно як з боржника так і з поручителів, яке не виконане останніми, не звільняє їх від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України. Вказана правова норма не містить застережень щодо неможливості солідарної відповідальності боржників за порушення грошового зобов'язання (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, справа №910/3077/20)
Відповідно до розрахунку інфляційних витрат і 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, яке становить 525 470,09 гривень, за період з 01.05.2017 по 23.02.2022 розмір нарахованих інфляційних витрат і 3% річних на суму боргу становить 323 822,94 грн., що складається з: інфляційне збільшення - 247 852,92 грн., 3% річних - 75 970,02 грн.
Оскільки, судове рішення про стягнення з боржника коштів не виконувалось досить тривалий час, враховуючи, що таке прострочення є триваючим правопорушенням, кредитор - позивач вправі вимагати стягнення з боржника відповідача в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та 3% процентів річних за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання аж до повного його виконання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі N916/190/18 зазначено, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання; наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу»
Посилаючись на сталу судову практику та норми законодавства та умови договору поруки вказують на чітку наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 за договором поруки інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за період існуючого прострочення виконання грошового зобов'язання за кредитним договором по поверненню тіла кредиту та сплаті відсотків за користування ним, встановленого судовим рішенням, оскільки за законом поручитель відповідає в тому обсязі, що і боржник, якщо інше не визначено в договорі.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки.
Законом України від 30.03.2020 №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Зазначений Закон України від 30.03.2020 №540-IX набрав чинності 02.04.2020. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із наступними змінами і доповненнями) установлено з 12.03.2020 до 31.10.2020 на всій території України карантин, дію якого неодноразово було продовжено до 01.07.2023
В той же час, з початком повномасштабного вторгнення 24.02.2022, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» №2120-IX від 15.03.2022, який набув чинності 17.03.2022 Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені стст. 257-259 (позовна давність) цього Кодексу, продовжуються на строк його дії
Тобто, було запроваджено механізм, за якого позовна давність на період дії карантину, воєнного стану або надзвичайної ситуації продовжується на строк дії таких обставин. Суди під час аналізу вимог про застосування строків позовної давності зважають на те, що їх продовження в період дії карантину є безумовним та автоматичним в силу закону. А тому обґрунтування причин, за яких дія карантину не дала б змоги особі подати позов вчасно, не вимагається (постанова Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 920/724/21)
З огляду на вищевикладене, оскільки трирічна позовна давність відраховується з дати нарахування інфляційних витрат та 3% річних, а саме з 01.05.2017, враховувати зміни до ЦК України, які введені в дію на підставі Закону України №540- ІХ з 02.04.2020 та Закону України №2120-IX з 17.03.2022, то позовна давність щодо стягнення інфляційних витрат та 3% річних починаючи з 02.04.2020 була продовжена та станом на дату подачі цього позову не пропущена.
Відповідно до розрахунку інфляційних витрат і 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, яке становить 525 470,09 гривень, за період з 01.05.2017 по 23.02.2022 розмір нарахованих інфляційних витрат і 3% річних на суму боргу становить 323 822,94 грн., що складається з: інфляційне збільшення - 247 852,92 грн. та 3% річних - 75 970,02 грн.
Оскільки, судове рішення про стягнення з боржника коштів не виконувалось досить тривали час, враховуючи, що таке прострочення є триваючим правопорушенням, кредитор - позивач вправі вимагати стягнення з боржника відповідача в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та 3% процентів річних за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання аж до повного його виконання, позивач просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку інфляційних витрат і 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у загальному розмірі 323 822,94 грн., судові витрати, в тому числі витрати на правничу допомогу 25000 грн.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 грудня 2024 року, з урахуванням ухвали того ж суду про виправлення описки від 20 січня 2025 року, у задоволенні позову відмовлено.
Мотивуючи відмову у задоволені позову суд першої інстанції зазначав, що позивач стверджує проте, що якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку трьох процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання, яке вже виникло на підставі рішення суду. Таким чином, з ухваленням 22.09.2010 року Шевченківським районним судом м. Києва рішення у справі № 2-8969/10 про стягнення заборгованості за кредитним договором зобов'язання відповідачів сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання. Відтак, кредитор має право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення до дати виконання рішення суду.
Розглядаючи обставини цієї справи в контексті статей 3, 611, частини 2 статті 625 ЦК України вирішального значення набуває та обставина чи мало місце прострочення виконання грошового зобов'язання та за конкретних обставин цієї справи неналежне виконання грошового зобов'язання підтверджено рішенням суду, в якому суд захистив право кредитодавця та визначив розмір кредиту, що підлягав стягненню, процентів за користування коштами та пені за неналежне виконання грошового зобов'язання - фактично обов'язок виконати грошове зобов'язання трансформувався в обов'язок виконати рішення суду.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, вони не містять жодних доказів звернення заявника з часу набуття прав кредитора до відділу ДВС з метою виконання рішення суду.
При цьому Шевченківським районним судом м. Києві при розгляді справи 761/12424/21 заяви позивача про поновлення строку пред'явлення виконавчого листа до виконання в ухвалі від 15.09.2023 року встановлено, що представником заявника ТОВ ФК "Дніпрофінансгруп" не доведено поважності причин пропуску строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання, що свідчить про відсутність підстав для видачі його дубліката, а тому приходить до висновку про відмову в задоволенні заяви.
Отже, усвідомивши неможливість виконання вищевказаного судового рішення у примусовому порядку, позивач ТОВ ФК "Дніпрофінансгруп" в квітні 2024 року звернувся до суду з цим позовом про стягнення з відповідачів у солідарному порядку заборгованості з нарахованих 3% річних та інфляційних втрат за період з травня 2017 року.
Враховуючи, що грошове зобов'язання відповідачів перейшло в обов'язок останніх виконати рішення суду, однак на теперішній час відсутні докази того, що на час вирішення спору судом виконавчі листи у справі № 2-8969/10 перебувають на виконанні, суд дійшов висновку, що за умов що склалися у цій справі застосування статті 625 ЦК України нерозривно пов'язане з простроченням виконання обов'язку по виконанню рішення суду.
Звертаючись до суду з цим позовом ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» вказувало, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання, підтвердженого судовим рішенням, до моменту його повного виконання і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Однак такі доводи суд першої інстанції вважав необґрунтованими, оскільки позивач не зберіг право на виконання грошового зобов'язання яке є задавненим.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання (постанова ВП ВС від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц).
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
Отже, проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання (постанова ВП ВС від 04.02.2020 в справі № 912/1120/16).
В контексті наведеного, суд дійшов висновку, що підставою для застосування положень ст. 625 ЦК України є встановлення: наявності обов'язку боржника; невиконання цього обов'язку впродовж певного періоду часу; вини особи, що призвело до невиконання або неналежного виконання зобов'язання (тобто, протиправність невиконання).
Отже, за таких обставин, з врахуванням ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 15 вересня 2023 року та категорії цього спору, відсутності доказів наявності вини в діях відповідачів щодо невиконання рішення суду від 22 вересня 2010 року про стягнення заборгованості, оскільки відповідні обставини в процесі розгляду справи за наявних матеріалів справи не встановлені, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості на підставі ст. 625 ЦК України.
Відповідно до усталеної практики постанов Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі №554/4741/19, Об'єднаної палати Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 встановлено, що розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм. Натуральним зобов'язанням (obligatio naturalis) є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов'язанні не має права нараховувати 3 % річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку відповідно до правової позиції у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц.
Зі змісту позовної заяви судом встановлено, що позивач ставить питання про стягнення 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 01 травня 2017 року по 23 лютого 2022 року.
Проте, з часу ухвалення та набрання законної сили рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 2-8969/10 від 22 вересня 2010 року, яким вирішено спір між сторонами щодо боргових зобов'язань відповідачів, правовідносини сторін перейшли в іншу площину - площину виконання судового рішення, яким стягнуто з відповідачів заборгованість за кредитним договором №08/03/2008/840 К 663 від 12 березня 2008 року.
ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» є правонаступником ПАТ «КБ «Надра» на підставі договору від 21 липня 2020 про відступлення прав вимоги №GL48N718070_I_4, згідно якого до заявника перейшло право вимоги до боржників за кредитним договором №08/03/2008/840 К 663 від 12 березня 2008р.
Отже, коли в судовому порядку кредитору було відмовлено у видачі дубліката виконавчого листа з мотивів пропуску строку на пред'явлення його до виконання, кредитор втрачає право на стягнення заборгованості з боржника за судовим рішенням в примусовому порядку. Відповідно припиняються повноваження суду здійснювати судовий контроль за виконанням такого судового рішення. За вказаної правової ситуації зобов'язання боржника за судовим рішенням трансформується в звичайне грошове зобов'язання. Тобто, в подальшому кредитор втрачає право на судовий захист своєї вимоги. Відповідно є підстави стверджувати, що між сторонами виникли правовідносини з виконання натурального зобов'язання. Таким чином, у цій справі ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» були нараховані 3% річних до вимоги, яка існує в натуральному зобов'язанні.
Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції висновував, що зобов'язання відповідачів є задавненим, у зв'язку з чим набуло характеру натурального зобов'язання. Як вбачається з встановлених обставин, 3% річних та інфляційні втрати були нараховані позивачем на вимогу, яка на цей час існує в натуральному зобов'язанні. За таких обставин кредитор, для охорони інтересів боржника, міг пред'явити позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані на заявлену вимогу, тільки разом з пред'явленням позову про стягнення заявленої вимоги, або після відкриття виконавчого провадження.
В апеляційній скарзі, ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» не погоджується з рішенням суду першої інстанції, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог, стягнення витрат за надання професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції у розмірі 5000 грн..
Так, вказує, що між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «НАДРА» 12 березня 2008 року укладено кредитний договір №08/03/2006/840 К 663 на підставі якого ВАТ КБ «НАДРА» надав останньому кредитні кошти на суму 54 255,57 доларів США
Того ж дня, з метою забезпечення виконання умов кредитного договору між ОСОБА_2 та ВАТ КБ «НАДРА» укладено договори поруки.
У зв'язку з невиконанням основного зобов'язання за вказаним кредитним договором ПАТ КБ «НАДРА» звернулося до Шевченківського районного суду м. Києва з позовною заявою про солідарне стягнення заборгованості з відповідачів.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 22 вересня 2010 року у справі №2- 8969/10 стягнуто солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 525 470,09 грн.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 15 липня 2022 року у справі №761/12424/21 замінено сторону стягувача у виконавчих листах №2-8969/10, виданих Шевченківським районним судом міста Києва з ПАТ «КБ «Надра» на його правонаступника ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп».
Однак відповідачі так і не вчинили жодних дій щодо погашення кредитної заборгованості.
Зазначають, що для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням
Законом передбачено, що нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові
Зазначають, що право кредитора на звернення до суду із позовом на підставі статті 625 ЦК України про стягнення трьох процентів річних та інфляційних витрат за весь період прострочення виконання рішення суду виникає як до боржника так і до поручителя, оскільки останній, у зв'язку з винесенням судового рішення про стягнення заборгованості також набув статусу боржника
Оскільки, судове рішення про стягнення з боржника коштів не виконувалось досить тривали час, враховуючи, що таке прострочення є триваючим правопорушенням, кредитор - позивач вправі вимагати стягнення з боржника відповідача в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та 3% процентів річних за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання аж до повного його виконання
Також вказували, що ними не пропущена позовна давність.
Відповідачі правом на подачу відзиву не скористалися.
Про розгляд справи апеляційним судом сторони повідомлені належним чином, проте у судове засідання не з'явилися, що в силу приписів частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 стаття 4 ЦПК України).
Згідно зі статтею 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.
Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції висновував, що зобов'язання відповідачів є задавненим, у зв'язку з чим набуло характеру натурального зобов'язання, за таких обставин кредитор, для охорони інтересів боржника, міг пред'явити позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані на заявлену вимогу, тільки разом з пред'явленням позову про стягнення заявленої вимоги, або після відкриття виконавчого провадження.
Колегія суддів не може погодитися із цим висновком суду першої інстанції з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «НАДРА» 12 березня 2008 року укладено кредитний договір №08/03/2008/840 К 663 на підставі якого ВАТ КБ «НАДРА» надав відповідачу ОСОБА_1 кредитні кошти на суму 54 255,57 доларів США.
З метою забезпечення виконання умов кредитного договору того ж дня між ОСОБА_2 та ВАТ КБ «НАДРА» укладено договори поруки, відповідно до якого остання у разі невиконання ОСОБА_1 умов кредитного договору, стає солідарним боржником та відповідає перед Банком всім своїм майном, яке їм належить на праві власності та особистими коштами (п.1 вказаного договору Поруки)
У зв'язку з невиконанням основного зобов'язання за вказаним кредитним договором ВАТ КБ «НАДРА» рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22 вересня 2010 року у справі №2-8969/10 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмірі 525 470,09 грн.( а.с.25-27).
ВАТ КБ «НАДРА» отримав виконавчі листи, які було пред'явлено до виконання.
21 липня 2020 р. між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» укладено договір про відступлення прав вимоги №GL48N718070_I_4, згідно якого до заявника перейшло право вимоги до боржників за кредитним договором №08/03/2008/840 К 663 від 12 березня 2008 р.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15.07.2022 у справі №761/12424/21 ( провадження 6/761/377/2022)замінено сторону стягувача у виконавчих листах №2-8969/10, виданих Шевченківським районним судом міста Києва з ПАТ «КБ «Надра» на його правонаступника ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп»( а.с.29-31).
З Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що ухвалою цього ж суду від 15 вересня 2023 року у справі №761/12424/21 Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» в задоволенні заяви про видачу дубліката виконавчого документа та поновлення строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , відмовлено.
Із змісту вказаного судового рішення вбачається, що первісний стягувач ПАТ «КБ «Надра» отримавши виконавчий лист щодо боржника ОСОБА_1 , неодноразово пред'являв його до примусового виконання, однак 25 вересня 2017 року державним виконавцем винесено постанову про повернення цього виконавчого листа стягувачу, що підтверджується листом від 18.04.2023 р.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Верховний Суд у постанові від 06 березня 2019 року по справі № 757/44680/15-ц здійснив тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України та дійшов висновку про те, що:
1) натуральним є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном;
2) конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку;
3) кредитор в натуральному зобов'язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.
У вказаній справі, дійшовши висновку про натуральний характер зобов'язання, суд касаційної інстанції виходив з того, що вимога кредитора не може бути захищена в судовому порядку за сплином позовної давності.
Разом з тим, в даній справі основна вимога кредитора вже захищена судом у рішенні Шевченківського районного суду м. Києва від 22 вересня 2010 року у справі №2-8969/10, яким з відповідачів стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 525 470,09 грн., а отже зобов'язання не можна вважати натуральним.
При цьому та обставина, що позивачеві відмовлено у видачі дублікату виконавчого листа та поновленні строку на пред'явлення його до виконання не має правового значення, оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України сум.
Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року по справі №916/190/18).
Можливість нарахування боржникові кредитором наслідків прострочення виконання грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 ЦК України, після реалізації права на дострокове стягнення усієї суми кредиту, встановлена також постановою Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року по справі №127/15672/16-ц.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Передбачене частиною 2 статті 625 ЦК України нарахування відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.
В даному випадку розмір заборгованості вже встановлений судовим рішенням по справі №2-8969/10, яке набрало законної сили, та складає 525 470,09 грн. та складається із заборгованості за тілом кредиту, процентами та пені.
Схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 759/4755/19 (провадження № 61-14506св20).
Суд першої інстанції вказаного не врахував та не звернув уваги, що оскільки кредитор вже скористався судовим захистом та рішенням суду з боржника стягнуто суму основного боргу, то таке зобов'язання вже не є натуральним, а кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.
Таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання, підтвердженого судовим рішенням, до моменту його повного виконання і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Зважаючи на викладене, висновок суду першої інстанції про те, що зобов'язання між сторонами є натуральним, а тому положення статті 625 ЦК України не підлягають застосуванню, на думку колегії суддів є помилковими.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно з положеннями частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частиною 6 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).
У частині 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Верховний Суд у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 688/2332/20 (провадження № 61-6400св21) визначив формулу та порядок обчислення передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України трьох відсотків річних за прострочення виконання судового рішення: «сума боргу за судовим рішенням Ч «кількість днів прострочення виконання судового рішення» Ч 3 ч 100 ч 365 (днів у році).
Обґрунтовуючи розмір 3 % річних, які підлягають стягненню з відповідачів за період з 01 травня 2017 року по 23 лютого 2022 року у сумі 75970 грн.02 коп.,позивач у позові вказав, що це є компенсація за невиконання позичальником як умов кредитного договору, так і рішення суду.
Із наданого позивачем розрахунку заборгованості, видно що позивач нараховував 3% як компенсацію за несвоєчасне погашення на стягнуту рішенням суду заборгованість.
Тобто використана банком формула відповідає визначеній Верховним Судом у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 688/2332/20 (провадження № 61-6400св21) формулі та порядку обчислення передбачених ч.2 ст.625 ЦК України трьох відсотків річних за прострочення виконання судового рішення.
У той же час, у даному випадку положення статті 625 ЦК України застосовуються саме за невиконання рішення суду про стягнення заборгованості (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц).
Оскільки рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22 вересня 2010 року у справі №2-8969/10 вже стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь банку заборгованість за кредитним договором, процентами та судові витрати, то спірні правовідносини трансформувалися у відносини, які виникають з приводу виконання судових рішень та передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання. Тобто кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, а саме, стягнення 3% річних та інфляційних втрат внаслідок прострочення виконання грошового зобов'язання, що виникло на підставі рішення суду.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суду у постанові від 24 жовтня 2018 року у справі № 296/12238/15-ц.
Отже враховуючи, що наданий банком розрахунок 3% річних здійснений з використанням передбаченої Верховним Судом формули, та на основі стягнутої рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22 вересня 2010 року у справі №2-8969/10 сум, то у даних правовідносинах, які є трансформовані з кредитних, цей розрахунок є належним та допустимим доказом у справі, а заявлені у позові суми 3% річних та інфляційних втрат підлягають стягненню у солідарному порядку у розмірі 323822 грн.94 коп., з яких 247853 грн. 92 коп. інфляційні втрати та 75 970 грн. 02 коп. - 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Стосовно посилання відповідачів на пропуск строку позовної давності колегія суддів зазначає наступне.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Частина 1 статті 261 ЦК України визначає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила
Згідно частини 3 статті 267 ЦК України заява про застосування строків давності може бути подана лише до винесення судом рішення.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України).
Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (частина перша статті 254 ЦК України).
Строк як часова категорія характеризується не тільки початковим, а й кінцевим моментом. Для правильного обчислення різних видів строків важливе значення має визначення початок їх перебігу. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Тобто день, в якому безпосередньо мав місце момент початку перебігу строку, при обчисленні останнього не враховується. Положення статті 253 ЦК України поширюються й на інші випадки встановлення початку перебігу строків (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19 (провадження № 61-7013св20)).
З урахуванням принципу розумності, що в окремих положеннях ЦК міститься правило про визначення перебігу строку "від дня" чи "з часу", а не "від наступного дня". Такий прийом законодавчої техніки законодавець застосував, керуючись принципом економії нормативного матеріалу, проте він жодним не змінює загального правила передбаченого в статті 253 ЦК України.
Тому початок перебіг строку за вказаних обставин починається з наступного дня після відповідної календарної дати, тобто строку коли повинна бути сплачена орендна плата.
Між тим, Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Зазначені законодавчі зміни набули чинності з моменту опублікування Закону № 540-ІХ, тобто з 02 квітня 2020 року.
Отже, вказаною нормою права встановлено, що строки, визначені статтею 257 ЦК України на час дії карантину продовжуються автоматично.
У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався, та було скасовано з 01 липня 2023 року.
Окрім того, відповідно до п. 19 "Прикінцевих та перехідних положень" Цивільного кодексу України в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" в країні запроваджено воєнний стан, який на даний час триває.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що трирічна позовна давність відраховується позивачем з 01 травня 2017 року, то колегія суддів вважає, що позивачем не пропущена позовну з давність на звернення до суду з вказаним позовом.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, на переконання апеляційного суду, знайшли свого підтвердження під час перегляду справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Вирішуючи спір у справі, яка переглядається, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки обставинам, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення учасників справи, іншим фактичним даним, які випливають із встановлених обставин, а тому висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову не може вважатись обґрунтованим і таким, що відповідає положенням статей 76, 81, 89 ЦПК України.
Неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, а це, відповідно до статті 376 ЦПК України, є підставою для скасування судового рішення, ухваленого у цій справі, та прийняття нового судового рішення по суті заявлених позовних вимог, які з установлених колегією суддів апеляційного суду обставин справи та наведених мотивів в редакції даної постанови підлягають задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Оцінюючи подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат у судах першої та апеляційної інстанцій, колегією суддів апеляційного суду виходить з такого.
За правилами статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (частина 2 статті 137 ЦПК України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (частина 3 статті 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 137ЦПКУкраїни).
У разі недотримання цих вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч.5,6 ст.137 ЦПК України).
Із наданих та досліджених доказів на підтвердження витрат, понесених позивачем на оплату професійної правничої допомоги у судах першої та апеляційної інстанцій, колегією суддів апеляційного суду встановлено, що звертаючись до суду першої та апеляційної інстанцій представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінангруп» Чміль Юлія Володимирівна просила суд стягнути із відповідача на користь Товариства витрати на професійну допомогу у розмірі 13500 грн., з яких 8500 грн. в суді першої інстанції, та 5000 грн. в апеляційній інстанції.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу сторона апелянта надала копію договору про надання правової допомоги №02/01/24 від 02 січня 2024 року, що підписано сторонами Адвокатським бюро «Юлії Чміль» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінангруп».
Відповідно до пункту 3.1 договору про надання правової допомоги, вартість наданих юридичних послуг Бюро визначається самостійно після одержання від клієнта замовлення на надання юридичної допомоги, відповідно до тарифів вказаних в Додатку №1 до Договору та виставляє клієнту відповідний рахунок.
Відповідно до пункту 3.5 Договору за результатами надання юридичної допомоги співробітником (адвокатом) бюро складає акт, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої адвокатом юридичної допомоги і її вартість. Акт вважається підписаним, якщо протягом 5 днів з моменту йог7о отримання клієнтом, останній не надав бюро письмової аргументації заперечень на акт (п.3.6 Договру).
Згідно акту прийому-передачі наданих послуг від 02 липня 2024 року клієнту- Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінангруп» було надано виконавцем - Адвокатським бюро «Юлії Чміль» такі послуги:
- складання позовної заяви, у тому числі формування пакету документів для подання позовної заяви з додатками до суду - 4000 грн.,
- ознайомлення з матеріалами справи за наданим пакетом клієнтом, аналіз наданих документів, ознайомлення з судовою практикою та визначення перспектив справи (3 год)- 4500 грн.
Колегія суддів з огляду на відсутність заперечень відповідачів щодо співмірності розміру витрат на правничу допомогу позивача із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, з урахуванням обсягу фактично виконаної адвокатом роботи із представництва позивача, принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності цих витрат, виходячи з конкретних обставин справи, дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачів витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у заявленій позивачем сумі 8500 грн.
Досліджуючи докази на підтвердження витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги, та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.
Згідно акту прийому-передачі наданих послуг від 19 лютого 2025 року клієнту- Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінангруп» було надано виконавцем- Адвокатським бюро «Юлії Чміль» такі послуги: - складання апеляційної скарги - 5000 грн.
За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що позивачем доведено належними та допустимими доказами понесення витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката в суді першої та апеляційної інстанцій, а тому з відповідачів на користь позивача слід відшкодувати в рівних частках по 6750 таких витрат (8500+5000=13500/2).
Відповідно до частини 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог - частина 2 статті 141 ЦПК України.
Таким чином, понесені позивачем та документально підтвердженні судові витрати (судовий збір) за подання позовної заяви та апеляційної скарги, що складає 11171 грн.90 коп., слід покласти на відповідачів у рівних частках по 5585 грн. 95 коп. (3885.88+7286.02= 11171.90/2).
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» задовольнити.
Рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 12 грудня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення інфляційних витрат і 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання задовольнити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» 247853 (двісті сорок сім тисяч вісімсот п'ятдесят три) грн. 92 коп. інфляційних витрат та 75 970 (сімдесят п'ять тисяч дев'ятсот сімдесят) грн. 02 коп. - 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» з кожного по 5585 (п'ять тисяч п'ятсот вісімдесят п'ять) грн. 95 коп. витрат по сплаті судового збору, по 6750 (шість тисяч сімсот п'ятдесят) грн. витрат за надання правничої допомоги.
Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий Ж.М. Яворська
Судді Т.М. Базовкіна
Л.М. Царюк
Повний текст постанови складено 14 березня 2025 року.