Справа № 462/9660/24
06 березня 2025 року м.Львів
Залізничний районний суд м. Львова в складі:
головуючого - судді Боровкова Д.О.
при секретарі Данилович Н.В.,
за участю представника позивача Жарського І.Р. представника відповідачів Міхно М.Г.,
представника третьої особи Дуди П.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Львові у загальному позовному проваджені цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (третя особа: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Кулик Надія Йосифівна) про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 10 травня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , нежитлових приміщень № 22-1 по 22-6, загальною площею 55,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 679471846101), посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулик Н.Й., зареєстрований в реєстрі за № 170.
Свої вимоги мотивує тим, що ОСОБА_1 є поручителем перед банком за двома кредитними договорами, проте в зв'язку з порушенням позичальниками зобов'язань за вказаними договорами банк був змушений звернутися до суду за захистом своїх прав. Рішенням Господарського суду Донецької області від 06 червня 2023 у справі № 905/942/22 ухвалено стягнути з ТОВ «ЕКО-ФАРМ №1» та відповідачки ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» 748766,88 грн, з яких 690532,02 грн. заборгованість за кредитом, 58234,86 грн. заборгованість за відсотками з користування кредитом, та судовий збір у розмірі 11231,50 грн. Також, рішенням Господарського суду Донецької області від 25 грудня 2023 у справі № 905/943/22 ухвалено стягнути з ТОВ «Марфарм» та ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» 470216,17 грн. заборгованість за кредитом та 47909,80 грн. заборгованість за процентами, витрати на оплату судового збору у розмірі 7771, 89 грн. Однак, під час розгляду вищевказаних справ у суді, 10 травня 2023 року ОСОБА_1 уклала з ОСОБА_2 оспорюваний договір купівлі-продажу нежитлових приміщень. Вважають вказаний договір таким, який укладений з метою уникнути виконання кредитних договорів та зобов'язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов'язання і завдає шкоди АТ КБ «Приватбанк», як кредитору, і тому, такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним. В зв'язку з наведеним, просить позов задовольнити.
Представник відповідачки ОСОБА_1 - адвокат Міхно СМ.Г. подала до суду відзив на позов, у якому просить у задоволені позову відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю, мотивуючи це тим, що договір купівлі-продажу нежитлових приміщень № 22-1 по 22-6, загальною площею 55,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 не містить ознак фраудаторності, оскільки ОСОБА_1 є платоспроможною, зокрема, у неї власності знаходяться об'єкти нерухомості у м. Маріуполі /а.с.138-142/.
Представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Міхно М.Г. подала до суду відзив на позов, у якому просить у задоволені позову відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю, мотивуючи це тим, що договір купівлі-продажу нежитлових приміщень не містить ознак фраудаторності, оскільки позивач не надав доказів відсутності в сторін правочину наміру створити юридичні наслідки /а.с.177-178/.
Представник позивача подав суду відповідь на відзив, в якому ще раз наголосив, що вважає, що оспорюваний правочин був вчинений відповідачами на уникнення ОСОБА_1 відповідальності за зобов'язаннями за кредитними договорами /а.с.162-168/.
У судовому засіданні представник позивача - адвокат Жарський І.Р. позов підтримав, дав пояснення аналогічні доводам, які наведені у позові, просить позов задовольнити.
У судовому засіданні представник відповідачів - адвокат Міхно М.Г. проти позову заперечила, дала пояснення аналогічні доводам, які наведені у відзиві, просить у задоволені позову відмовити.
У судовому засіданні представник третьої особи - адвокат Дуда П.В. при ухвалені судового рішення поклався на розсуд суду, пояснивши, що приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Кулик Н.Й. при посвідченні оспорюваного договору купівлі-продажу діяла відповідно до вимог чинного законодавства.
Рух справи у суді, клопотання сторін, процесуальні рішення суду у справі.
24 грудня 2024 року позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому також просив забезпечити докази шляхом витребування у приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Кулик Н.Й. належним чином завірену копію оспорюваного договору купівлі-продажу.
Того ж дня, 24 грудня 2024 року позивач подав до суду заяву про забезпечення позову /а.с.60-63/.
26 грудня 2024 року ухвалою суду вищевказану заяву позивача задоволено; накладено арешт на нежитлові приміщення № 22-1 по 22-6, загальною площею 55,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 /а.с.71-74/.
Того ж дня, 26 грудня 2024 року ухвалою суду у справі відкрито провадження; постановлено розгляд справи проводити у загальному позовному провадженні та призначено підготовче судове засідання; витребувано у приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу завірені Кулик Н.Й. матеріали нотаріальної справи щодо укладання договору купівлі-продажу нежитлових приміщень /а.с.53,54/.
30 грудня 2024 року до суду надійшли витребувані копії матеріалів нотаріальної справи /а.с.78/.
30 січня 2025 року ухвалою суду підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду /а.с.228/.
Заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Фактичні обставини у справі, встановлені судом.
Судом встановлено, що 09 грудня 2022 року ухвалою Господарського суду Донецької області у справі № 905/942/22 за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ТОВ «ЕКО-ФАРМ №1», ОСОБА_1 про солідарне стягнення 748766,88 грн., з яких 690532,02 грн. заборгованість за кредитом; 58234,86 грн. заборгованість за відсотками з користування кредитом постановлено: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі №905/942/22. Справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 06 червня 2023 у вищевказаній справі № 905/942/22 ухвалено: позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» - задовольнити; стягнути з ТОВ «ЕКО-ФАРМ №1» та ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» 748766,88 грн., з яких 690532,02 грн. заборгованість за кредитом, 58234,86 грн. заборгованість за відсотками з користування кредитом, та судовий збір у розмірі 11231,50 грн. /а.с.35-39/.
Вищевказаним судовим рішенням було встановлено, що 17 травня 2021 між АТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «ЕКО-ФАРМ №1» було укладено кредитний договір № MRVKLOK116506 з використанням електронного цифрового підпису. Відповідно до п. А.1 Договору вид кредиту відновлювальна кредитна лінія. Пунктом А.2 Договору передбачено, що ліміт цього Договору: 703885,01 грн. У той самий день - 17 травня 2021 року, між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № MRVKLOK116506/DP, відповідно до якого остання поручилася перед банком за виконання зобов'язань ТОВ «ЕКО-ФАРМ №1» за кредитним договором № MRVKLOK116506 від 17 травня 2021 року. Проте, ТОВ «ЕКО-ФАРМ №1» належним чином не виконувало зобов'язання за вказаним кредитним договором, і тому з відповідачів було стягнуто суму заборгованості за кредитним договором.
Крім цього, АТ КБ «Приватбанк» 20 жовтня 2022 року (ще до відкриття провадження у справі № 905/942/22) звернувся до Господарського суду Донецької області зі заявою про забезпечення позову, в якій просив забезпечити позов шляхом накладення арешту на майно, яке належить відповідачу 2 ОСОБА_1 , а саме: на нежитлові приміщення №22-1 по №22-6, загальною площею: 55.8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 ; та транспортних засобів: SKODA OKTAVIA 2013 року випуску (об'єм (потужність) двигуна см3 1595) та MITSUBISHI LANCER 2007 року випуску (об'єм (потужність) двигуна 1584).
29 листопада 2022 року ухвалою Господарського суду Донецької області у задоволені заяви АТ КБ «Приватбанк» про забезпечення позову від 20 жовтня 2022 року було відмовлено /а.с.40/.
Також, 16 січня 2023 року ухвалою Господарського суду Донецької області у справі № 905/943/22 за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ТОВ «Марфарм», ОСОБА_1 про солідарне стягнення 518 125,97 грн. постановлено: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі №905/943/22. Справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 25 грудня 2023 року у вищевказаній справі № 905/943/22 ухвалено: позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» - задовольнити; стягнути з ТОВ «Марфарм» та ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» 470216,17 грн. заборгованість за кредитом та 47909,80 грн. заборгованість за процентами, витрати на оплату судового збору у розмірі 7771, 89 грн /а.с.44,45/.
Вищевказаним судовим рішенням було встановлено, що 17 грудня 2020 року між АТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «Марфарм» було укладено кредитний договір №39995651-КД-1 відповідно до умов якого вказаному товариству було надано кредит у розмірі 502125,00 грн. у вигляді відновлювальної кредитної лінії. У той самий день - 17 грудня 2020 року, між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № № 39995651-ДП-1, предметом якого є надання поруки ОСОБА_1 за виконання зобов'язань ТОВ «Марфарм», які випливають з Кредитного договору (п. 1.1. договору поруки). Проте, ТОВ «ТОВ «Марфарм»» належним чином не виконувало зобов'язання за вказаним кредитним договором, і тому з відповідачів було стягнуто суму заборгованості за кредитним договором.
Крім цього, АТ КБ «Приватбанк» ще до відкриття провадження у справі № 905/943/22 звернувся до Господарського суду Донецької області зі заявою про забезпечення позову, в якій просив забезпечити позов шляхом накладення арешту на майно, яке належить відповідачу 2 ОСОБА_1 , а саме: на нежитлові приміщення №22-1 по №22-6, загальною площею: 55.8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 ; та транспортних засобів: SKODA OKTAVIA 2013 року випуску (об'єм (потужність) двигуна см3 1595) та MITSUBISHI LANCER 2007 року випуску (об'єм (потужність) двигуна 1584).
30 листопада 2022 року ухвалою Господарського суду Донецької області у задоволені заяви АТ КБ «Приватбанк» про забезпечення позову було також відмовлено /а.с.46/.
10 травня 2023 року між відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулик Н.Й., зареєстрований в реєстрі за № 170 (надалі - договір купівлі-продажу) /а.с.79,80/.
Відповідно до умов вказаного договору продавець ОСОБА_1 продала покупцю ОСОБА_2 нежитлові приміщення № 22-1 по 22-6, загальною площею 55,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 679471846101), які належали продавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідченого 14 липня 2015 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дитюк Г.М. (пункти 1 та 2 договору купівлі-продажу від 10 травня 2023 року).
Відповідно до пункту 5 договору купівлі-продажу, за домовленістю сторін продаж зазначених нежитлових приміщень вчиняється за ціною 1156100 грн. 00 коп., які продавець отримав від покупця до підписання даного договору. Сторонам роз'яснено щодо здійснення розрахунків з купівлі-продажу нерухомого майна з урахуванням вимог чинного законодавства України. На час підписання цього договору сторони не мають одна до одної жодних претензій щодо проведених розрахунків, що підтверджують своїми підписами під цим договором.
Згідно з пунктом 6 договору купівлі-продажу, продавець свідчить, що нежитлові приміщення, що відчужуються, до моменту укладання цього договору, нікому іншому не продано, будь-яким іншим способом не відчужено, будь-яких інших договорів з відчуження чи щодо користування з іншими особами відносно них не укладено, як внесок до статутного фонду юридичних осіб не передано; під заставою (в тому числі податковою) вони не перебувають, судового спору щодо них немає; прав у третіх осіб на вказані приміщення не має.
Позиція суду; застосування норм права та мотиви, з яких виходив суд при ухвалені рішення.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Згідно з частиною 1 та 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У статті 215 ЦК України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин 1 та 5 статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання такого договору недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Відповідні ознаки фіктивного правочину заначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16, провадження № 14-260цс 19, та у постанові Верховного Суду від 16 серпня 2022 року у справі № 754/2738/20, провадження № 61-4796 св 22.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 зазначено таке: «Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01 червня 2016 року у справі № 920/1771/14, від 30 листопада 2016 року у справі №910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину потрібно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце».
Отже, у справах про оспорювання договору за позовом особи, яка не є його стороною, спершу потрібно встановити, яким чином договір порушує (зачіпає) її права та законні інтереси.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
Боржник, який відчужує майно після пред'явлення до нього позову про стягнення заборгованості, або виникнення у нього обов'язку зі сплати боргу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина 3 статті 13 ЦК України).
Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260 цс 19).
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.
До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.
Верховний Суд неодноразово аналізував конструкцію фраудаторного правочину, тобто правочину, який вчиняється на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису. Зміст як договірного, так і недоговірного зобов'язання складають права та обов'язки його суб'єктів. Суб'єктивне право, що належить управненій стороні у зобов'язанні, йменується правом вимоги, а суб'єктивний обов'язок зобов'язаної сторони називається боргом. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, належить: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника (зокрема, син, онук, мати), дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа). Касаційний суд акцентує увагу, що контрагентом з яким боржник вчиняє оспорюваний договір може бути не тільки родич боржника, але й інша особа (зокрема, співвласник в спільній власності). Відсутність заборони чи арешту не виключає кваліфікацію правочину як фраудаторного, оскільки для оспорення правочину, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), важливим є те, що учасники цивільного обороту використовують приватний інструментарій всупереч його призначенню, принципу доброї совісті та, зокрема, для, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника (поручителя) чи зменшення обсягу його майна.(див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 серпня 2024 року в справі № 947/37261/21 (провадження № 61-7737св24)).
ОСОБА_1 , відчужуючи спірне нерухоме майно, була обізнана про існування судових справ № 905/942/22 та № 905/943/22, а також, про намагання АТ КБ «Приватбанк» забезпечити позов у вказаних справах шляхом накладення арешту на вказане нерухоме майно, а отже, могла на майбутнє передбачити негативні наслідки для себе у випадку ухвалення у зазначених справах судових рішень про стягнення з неї грошових коштів на користь АТ КБ «Приватбанк» та примусового виконання цих судових рішень.
Суд зазначає, що ОСОБА_1 продала нежитлові приміщення, які можуть використовуватися лише у підприємницькій (господарській) діяльності, ОСОБА_2 , яка, як убачається з пояснень представника відповідачів, проживає у м. Запоріжжі, працює лікарем там же, підприємницькою діяльністю не займається. При цьому, представник відповідачів пояснила, що їй не відомо яким чином ОСОБА_2 використовує придбані нею приміщення.
Також, суд ураховує те, що у пункті 5 оспорюваного договору купівлі-продажу зазначено, що за домовленістю сторін продаж зазначених нежитлових приміщень вчиняється за ціною 1156100 грн. 00 коп., які ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_3 до підписання даного договору. При цьому, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Кулик Н.Й., яка посвідчувала вказаний договір, вважала за необхідним роз'яснити сторонам вимоги чинного законодавства України щодо здійснення розрахунків з купівлі-продажу нерухомого майна, про що зроблено нею було зроблено відповідне застереження у вказаному пункті договору.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 1087 ЦК України розрахунки за участю фізичних осіб, не пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть провадитися у готівковій або безготівковій формі. Граничні суми розрахунків готівкою для фізичних та юридичних осіб, а також для фізичних осіб - підприємців відповідно до цієї статті встановлюються Національним банком України.
Відповідно до підпункту 2 пункту 7 розділу ІІ Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Національного банку України від 29 грудня 2017 року № 148 (в редакції Постанови Національного банку № 205 від 19.09.2022), фізичні особи мають право здійснювати розрахунки готівкою між собою за договорами купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню, у розмірі до 50 000 (п'ятдесяти тисяч) гривень уключно. Платежі на суму, яка перевищує 50000 гривень, здійснюються шляхом переказу коштів із рахунку на рахунок або внесення та/або переказу коштів на рахунки.
Відповідачі та їх представник не надали суду доказів, що ОСОБА_2 здійснювався платіж на суму 1156100 грн. 00 коп. шляхом переказу коштів із її рахунку на рахунок ОСОБА_1 або внесення та/або переказу коштів на рахунки останньої.
При цьому, представник відповідачів пояснила, що ОСОБА_2 розрахувалася з ОСОБА_1 готівкою. Проте, суду не було надано жодного належного та допустимого доказу який б свідчив про те, що ОСОБА_2 , яка не займається підприємницькою діяльністю, працює лікарем, мала у своєму розпорядженні 1156100 грн. 00 коп. грошових коштів (таким доказом могли бути, зокрема, довідка про доходи, договір дарування коштів, свідоцтво про отримання спадщини, тощо).
З огляду на наведене, твердження представника позивача АК КБ «Приватбанк» про те, що відсутність доказів щодо здійснення розрахунків між відповідачами з купівлі-продажу нерухомого майна відповідно до вимог чинного законодавства України, свідчить про безоплатність вказаного договору, ніяким чином представником відповідачів не спростована.
Таким чином, суд приходить до висновку, що сторони оспорюваного договору купівлі-продажу, як учасники цивільних відносин «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (оспорюваний договір купівлі-продажу) використовувався учасниками для недопущення звернення стягнення на майно боржника. На підтвердження зазначеного свідчить: момент вчинення правочину (10 травня 2023 року), тобто після постановлення судом ухвал про відмову у задоволені заяв банку про забезпечення позову та менше ніж за місяць перед ухвалення судом рішення про стягнення з боржника кредитної заборгованості (06 червня 2023 року); контрагент з яким боржник уклав оспорюваний договір купівлі-продажу нежитлових приміщень не займається підприємницькою діяльністю та ніяким чином не використовує вказані приміщення після їх придбання; здійснення розрахунків між сторонами з купівлі-продажу нерухомого майна без дотримання вимог чинного законодавства України, що може свідчити про безоплатність оспорюваного договору.
Отже, суд вважає, що боржник ОСОБА_1 , яка відчужила належне їй нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу, за наявності у неї грошового зобов'язання на значну суму, діяла очевидно недобросовісно та зловживала правами, оскільки вчинила оспорюваний договір купівлі-продажу, який порушує майнові інтереси кредитора і направлені на недопущення звернення стягнення на майно боржника.
Аналогійний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 161/12564/21 (провадження № 61-10546св22), в якому, зокрема, зазначено таке: «суди при задоволенні позовних вимог про визнання недійсними оспорюваних правочинів та їх кваліфікацію як фраудаторних, обґрунтовано вважали, що: приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення договору дарування та купівлі продажу) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди)… До обставин, які дозволяють кваліфікувати оспорюваний договір, як фраудаторний, відноситься: ОСОБА_6 було відомо про пред'явлення ОСОБА_7 цивільного позову в межах розгляду кримінальної справи № 161/9741/18, а також в намаганні її представника забезпечити його арештом (тобто, спірні правочини були укладені у період розгляду кримінальної справи № 161/9741/18 та після пред'явлення позивачкою матеріальної претензії»).
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761 св 19), в якій, визнаючи за позовом банку (кредитора) договір дарування квартири недійсним, суд касаційної інстанції вказав, що договір дарування був укладений через місяць після пред'явлення позову банку про стягнення кредитної заборгованості і до ухвалення рішення суду про стягнення кредиту, є фраудаторним, так як укладений боржником на шкоду кредитору. Зокрема, Верховний Суд у цій справі зазначив таке: «Верховним Судом враховано, що на момент здійснення безоплатного відчуження спірного майна кредитне зобов'язання вважалося простроченим, його належне виконання не відбулося, а отже виникло право вимоги до поручителя основного боржника у зв'язку з його неплатоспроможністю…
В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора».
До подібних висновків, а саме визнаючи недійсним договір купівлі-продажу, укладений боржником на шкоду кредитору до ухвалення рішення суду про стягнення боргу, Верховний Суд у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 693/624/19, провадження № 61-6420 св 21, зазначив таке: «… очевидно, що учасники цивільних відносин (сторони оспорюваних договорів купівлі-продажу) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (оспорювані договори купівлі-продажу) використовувався учасниками для недопущення звернення стягнення на майно боржника; встановлені судами обставини, дозволяють зробити висновок, що оспорювані договори купівлі продажу є фраудаторними, тобто вчиненими на шкоду кредитору; до обставин, які дозволяють кваліфікувати оспорювані договори як фраудаторні відноситься: момент вчинення договорів (30 квітня 2016 року та 11 травня 2016 року, тобто після відкриття провадження, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засідання в справі № 439/506/16-ц)…»
Більше того, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 06 жовтня 2022 року у справі № 904/624/19 виходив із обставин укладення фраудаторного правочину навіть до пред'явлення позову про стягнення боргу, зазначаючи таке: «… договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов'язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов'язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора».
До подібних висновків (визнання недійсним фраудаторного договору до ухвалення рішення про борг) дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 09 лютого 2023 року у справі № 910/12093/20.
Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що при укладенні оспорюваного правочину від 10 травня 2023 року воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаним правочином, їх дії вчинені на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання у майбутньому рішення суду про стягнення з боржника грошових коштів.
Отже, суд дійшов висновку про наявність правових підстав, передбачених положеннями статті 234 ЦК України, для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу нежитлових приміщень недійсним.
Посилання представника відповідача на те, що оспорюваний договір не є фіктивним, майновий стан дозволяє ОСОБА_1 виконати кредитне зобов'язання, зокрема, за рахунок нерухомого майна, яке знаходиться на тимчасово окупованій території у м. Маріуполі, є половинчастим, оскільки окупація вказаного міста російським агресором унеможливлює на даний час задовольнити вимоги АТ КБ «Приватбанк» за рахунок вказаного майна.
Висновки суду у справі.
Враховуючи наведене, суд, дослідивши докази по справі в їх сукупності, прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на те, що позов був задоволений у повному обсязі, суд приходить до висновку, що сплачений банком судовий збір у загальному розмірі 5450 гривень 40 коп. (3422,40 грн. /за подання позову/ + 1514,00 грн. /за заяву про забезпечення позову/ + 1514,00 грн. /за заяву про забезпечення доказів/, підлягає стягненню в рівних частках з відповідачів, тобто по 2725 гривень 20 коп. з кожної /а.с.48,49,64/.
Керуючись статтями 81,89,141,263-265 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (третя особа: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Кулик Надія Йосифівна) про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень - задовольнити.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 10 травня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , нежитлових приміщень № 22-1 по 22-6, загальною площею 55,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 679471846101), посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулик Надією Йосифівною, зареєстрований в реєстрі за № 170.
Стягнути в рівних частках з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» судовий збір в розмірі 5450 гривень 40 коп., тобто по 2725 гривень 20 коп. з кожної.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи до Львівського апеляційного суду.
Позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського,1Д; ЄДРПОУ 14360570).
Відповідачі: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ); ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).
Повний текст рішення суду складаний 14 березня 2025 року.
Суддя:
Оригінал рішення.