13 березня 2025 року
м. Рівне
Справа № 569/3326/25
Провадження № 22-ц/4815/525/25
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Гордійчук С.О.,
суддів: Ковальчук Н.М., Шимківа С.С.,
секретар судового засідання: Хлуд І.П.
учасники справи:
заявник: Комунальне підприємство «Рівненський обласний центр психічного здоров'я населення» Рівненської обласної ради,
заінтересована особа: ОСОБА_1
особа, щодо якої вирішується питання про примусову госпіталізацію: ОСОБА_2
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Теперика О.В. на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 лютого 2025 року, ухвалене в складі під головуванням судді Гордійчук І.О., присяжних: Мулявки С.К., Корсун О.В., дата складання повного тексту рішення відсутня, у справі № 569/3326/25,
18 лютого 2025 року генеральний директор КП «Рівненський обласний центр психічного здоров'я населення» Рівненської обласної ради Дишлюк Л. звернулася до суду із заявою про примусову госпіталізацію в психіатричний стаціонар ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .
Заява мотивована тим, що ОСОБА_2 доставлений ургентно бригадою швидкої медичної допомоги у супроводі працівників поліції та рідного брата в КП «Рівненський обласний центр психічного здоров'я населення», у зв'язку з неадекватною поведінкою.
Згідно комісійного огляду лікарів-психіатрів від 18 лютого 2025 року є достатні підстави вважати, що ОСОБА_2 страждає на тяжкий психічний розлад, через який він виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для оточуючих. У зв'язку із тим, що його лікування можливе лише в стаціонарних умовах, потребує госпіталізації до психіатричного закладу в примусовому порядку.
Просили суд про задоволення заяви.
Рішенням Рівненського міського суду від 19 лютого 2025 року заяву Комунального підприємства «Рівненський обласний центр психічного здоров'я населення» Рівненської обласної ради, заінтересована особа ОСОБА_1 , про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку - задоволено.
Госпіталізовано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , в психіатричний стаціонар в примусовому порядку до Комунального підприємства «Рівненський обласний центр психічного здоров'я населення» Рівненської обласної ради.
Рішення звернуто до негайного виконання. Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Не погоджуючись із рішенням суду, представник ОСОБА_2 адвокат Теперик О.В. подав апеляційну скаргу покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також вважаючи, що суд розглянув справу поверхнево, прийшов до помилкових висновків про наявність підстав для примусової госпіталізації, просить суд оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні заяви.
Апеляційна скарга мотивована тим, що будь-яких агресивних дій щодо оточуючих ОСОБА_2 не вчиняє.
Адвокат зазначає, що суд не взяв до уваги той факт, що між братами є спір щодо часток у спільному сумісному майні, а тому, посилання ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 постійно створює конфліктні ситуації є сумнівними на думку останнього.
Окрім цього вказує, що суд не взяв до уваги той факт, що між ОСОБА_2 та сусідами тривають побутові конфлікти протягом 30 років, оскільки такі сусіди являються глухонімими.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду таким вимогам відповідає.
Встановлено, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , доставлений ургентно бригадою швидкої медичної допомоги у супроводі працівників поліції та рідного брата в КП «Рівненський обласний центр психічного здоров'я населення», у зв'язку з неадекватною поведінкою.
17.02.2025 року ОСОБА_1 подав заяву генеральному директору КП РОЦПЗН РОР Дишлюк Л. в якій просить пролікувати в примусовому порядку його брата.
18 лютого 2025 року ОСОБА_2 був оглянутий комісією лікарів-психіатрів КП «Рівненський обласний центр психічного здоров'я населення» Рівненської обласної ради.
Відповідно до висновку комісії лікарів-психіатрів КП «Рівненський обласний центр психічного здоров'я населення» Рівненської обласної ради від 18.02.2025 встановлено попередній діагноз: параноїдна шизофренія, безперервний перебіг, виражений змішаний дефект з антисоціальною поведінкою та встановлено, що він страждає на тяжкий психічний розлад, через який він виявляє реальні наміри, що являють собою безпосередню небезпеку для оточуючих. У зв'язку із тим, що його лікування можливе лише в стаціонарних умовах, потребує госпіталізації до психіатричного закладу в примусовому порядку.
Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до частини першої статті 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.
Статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню
Законодавство України про психіатричну допомогу базується на Конституції України і складається із Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров'я», Закону України «Про психіатричну допомогу» та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу доки наявність такого розладу не буде встановлена на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Зазначене положення закону узгоджується із пунктом 5 Принципу 4 «Визначення психічної хвороби» Принципів захисту психічно хворих осіб та покращення психічної допомоги, прийнятих резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 17 грудня 1991 року № 46/119, де вказано, що жодна особа або орган влади не може класифікувати особу як таку, що має психічну хворобу, інакше як з метою, що прямо пов'язана із психічним захворюванням або внаслідок психічного захворювання.
Статтею 4 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування, медичної, психологічної та соціальної реабілітації, надання освітніх, соціальних послуг.
Особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги без її усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність (стаття 14 Закону України «Про психіатричну допомогу»).
Частинами першою та другою статті 16 Закону України «Про психіатричну допомогу» встановлено, що особа, яку було госпіталізовано до закладу з надання психіатричної допомоги за рішенням лікаря-психіатра на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону, підлягає обов'язковому протягом 24 годин з часу госпіталізації огляду комісією лікарів-психіатрів закладу з надання психіатричної допомоги для прийняття рішення про доцільність госпіталізації. У випадку, коли госпіталізація визнається недоцільною і особа не висловлює бажання залишитися в закладі з надання психіатричної допомоги, ця особа підлягає негайній виписці.
У випадках, коли госпіталізація особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку визнається доцільною, представник закладу з надання психіатричної допомоги, в якому перебуває особа, протягом 24 годин з часу госпіталізації направляє до суду за місцем знаходження закладу з надання психіатричної допомоги заяву про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону.
Надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку розглядаються як позбавлення свободи у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод з гарантіями, що передбачені цією статтею.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини особа не може вважатися «психічно хворою» та бути позбавлена волі, якщо не дотримано трьох нижченаведених мінімальних умов: по-перше, об'єктивна медична експертиза повинна достовірно встановити, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад має бути таким, що обумовлює примусове тримання особи у психіатричній лікарні; по-третє, необхідність продовжуваного тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості такого захворювання (пункт 96 рішення у справі «Заїченко проти України (№ 2) від 26 лютого 2015 року (заява № 45797/09)).
Відповідно до частини першої статті 339 ЦПК України за умов, визначених Законом України «Про психіатричну допомогу», заява представника закладу з надання психіатричної допомоги про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку та заява про продовження такої госпіталізації подаються до суду за місцезнаходженням зазначеного закладу.
Згідно із частинами першою, другою статті 340 ЦПК України у заяві про проведення психіатричного огляду фізичної особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку та її продовження, про госпіталізацію до психіатричного закладу у примусовому порядку та продовження такої госпіталізації повинні бути зазначені підстави для надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, встановлені законом.
До заяви про психіатричний огляд або надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку додається висновок лікаря-психіатра, а про продовження примусової амбулаторної психіатричної допомоги, про примусову госпіталізацію, її продовження - висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали.
Недотримання вимог матеріального чи процесуального права при вирішенні питання про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку призводить до порушення підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.
Відповідність такого позбавлення особи свободи національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин, які повинен встановити суд, розглядаючи справу.
Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 2-1/07 (провадження № 14-9свц18).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Ухвалюючи рішення про задоволення заяви про госпіталізацію в примусовому порядку ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що наявні правові підстави для її задоволення, оскільки згідно висновку огляду комісії лікарів-психіатрів особи, яка потребує госпіталізації в примусовому порядку від 18.02.2025 року, було встановлено, що ОСОБА_2 страждає на важкий психічний розлад через який вчиняє дії небезпечні для оточуючих.
Доводи апеляційної скарги щодо помилкових висновків суду про наявність підстав для примусової госпіталізації ОСОБА_2 до закладу є безпідставними і такими, що спростовуються вищевказаним висновком лікарів-психіатрів.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують, а відтак не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Теперика О.В. залишити без задоволення.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Повний текст постанови складений 13.03.2025 року.
Головуючий суддя: Гордійчук С.О.
Судді : Ковальчук Н.М.
Шимків С.С.