13 березня 2025 року
м. Рівне
Справа № 569/1491/24
Провадження № 22-ц/4815/207/25
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Гордійчук С.О.,
суддів: Хилевича С.В., Шимківа С.С.
секретар судового засідання: Хлуд І.П.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дем'яненко Л.П. на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 31 жовтня 2024 року, ухвалене в складі судді Ковальова І.М., повний текст рішення складено 31.10.2024 року у справі № 569/1491/24
В січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування.
Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина. Згідно заповіту все своє майно ОСОБА_3 заповів ОСОБА_4 , яка є матір'ю позивача. 09 березня 2022 року ОСОБА_4 звернулася до приватного нотаріуса Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Скоромної Ю.А. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , однак ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла, не встигнувши отримати свідоцтво про право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_3 . Також заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 подала його донька ОСОБА_2 як спадкоємець за законом.
Вказує, що він як спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 , прийняв спадщину у встановленому законом порядку. Вважає, що крім іншого, у нього також виникло право на спадкове майно ОСОБА_4 , яке вона прийняла після смерті ОСОБА_3 , у зв'язку з чим видача ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину по закону на обов'язкову частку у спадщині на майно померлого ОСОБА_3 порушує право власності ОСОБА_1 на спадкове майно.
Підставою для усунення ОСОБА_2 від спадкування є ненадання допомоги ОСОБА_3 у період перебування його в безпорадному стані через похилий вік, хворобу та каліцтво. Фактично відповідач за своїм батьком не доглядала та не надавала йому допомоги. До самої смерті мати позивача доглядала ОСОБА_3 , спільно з ним проживала у житловому будинку, вела повністю домогосподарство та надавала інші постійну і необхідну допомогу, здійснила його поховання.
Просив суд усунути відповідача ОСОБА_2 від спадщини за законом після смерті ОСОБА_3 .
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 31 жовтня 2024 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування відмовлено.
В апеляційній скарзі посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також вважаючи, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, просить суд оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не врахував, що його мати ОСОБА_4 є особою яка прийняла спадщину, так як подала заяву нотаріусу про прийняття спадщини. Вважає, що вона прийняла усе майно, яке належало померлому із часу відкриття спадщини, а відтак до нього як її спадкоємця першої черги перейшло усе спадкове майно ОСОБА_3 , що їй належало на день відкриття спадщини. Вказує, що видача ОСОБА_2 свідоцтва про право на обов'язкову частку у спадщині на майно померлого ОСОБА_3 порушує право його матері ОСОБА_4 на заповідане ним спадкове майно, що в свою чергу зменшує обсяг спадкового майна у нього, як її спадкоємця.
Крім того, судом не враховано, що ОСОБА_2 не виконувала свого обов'язку щодо підтримки та допомоги своєму батьку.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду таким вимогам відповідає.
Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 .
Згідно заповіту від 15 червня 2016 року ОСОБА_3 , зробив таке розпорядження: все своє майно, де б воно не знаходилось і з чого б не складалося, і взагалі все те, що на день його смерті буде належати йому і на що він за законом матиме право заповідає - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
09 березня 2022 року ОСОБА_4 подала заяву про прийняття спадщини приватному нотаріусу Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Скоромній Ю.А. відповідно до якої відкрито спадкову справу №8/2022.
31 жовтня 2022 року із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_3 також звернулася - ОСОБА_2 , донька померлого.
Постановою приватного нотаріуса Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Скоромної Ю.А. від 16 грудня 2022 року індекс 131/02-31 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області 08 листопада 2023 року визнано протиправними дії приватного нотаріуса Скоромної Ю.А. щодо невидачі ОСОБА_2 , свідоцтва про право на спадщину; скасовано постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії №131/02-31 від 16 грудня 2022 року видану приватним нотаріусом Скоромною Ю.А.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 про що 03 січня 2023 року складено відповідний актовий запис №21.
Свідоцтво про право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_3 . ОСОБА_4 отримати не встигла.
Після смерті ОСОБА_4 , позивач по справі ОСОБА_1 (син), подав заяву приватному нотаріусу Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Скоромній Ю.А. про прийняття спадщини.
Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом та за законом.
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ч. 1 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Статтею 1223 ЦК України встановлено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст. 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Згідно з частиною першою статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
Пунктом 5.9 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5, врегульовано, що право на обов'язкову частку у спадщині виникає у спадкоємця, передбаченого частиною першою статті 1241 ЦК України, у випадках, якщо у заповіті містяться положення про усунення його від спадкування або цьому спадкоємцеві заповідана частка спадщини, яка є меншою від належної йому обов'язкової частки. Право на обов'язкову частку у спадщині не залежить від згоди інших спадкоємців, волі спадкодавця та не пов'язане зі спільним проживанням спадкодавця й осіб, які мають право на обов'язкову частку. Право на обов'язкову частку у спадщині має особистий характер та не може переходити в порядку спадкової трансмісії.
Цивільним кодексом України визначено обмеження волі заповідача щодо права розпоряджатися власністю (обмеження принципу свободи заповіту) шляхом установлення права окремої категорії осіб на обов'язкову частку у спадщині, де право на обов'язкову частку у спадщині мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки, які спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
Право на обов'язкову частку виникає лише у разі спадкування за заповітом, оскільки особи, що мають таке право, належать до спадкоємців за законом першої черги, а відтак, за відсутності заповіту (визнання його недійсним, усунення спадкоємців за заповітом від права на спадкування тощо) неодмінно закликаються до спадкування. Отже, обов'язковий спадкоємець наділений правом на спадкування у разі, якщо: він взагалі не вказаний у заповіті як спадкоємець; він прямо позбавлений права на спадкування змістом заповіту; частка спадщини цієї особи визначена змістом заповіту в меншому розмірі, ніж це встановлено законом.
Позбавлення особи права на обов'язкову частку ЦК України не передбачає, хоча особа, яка має право на обов'язкову частку, може бути усунена від права на спадкування за правилом ст. 1224 ЦК України.
Вирішення питання щодо усунення права на спадкування з підстав, передбачених ст. 1224 ЦК України, можливо за умови, якщо таке право на спадкування існує.
Статтею 1224 ЦК України визначено коло осіб, які позбавляються суб'єктивних прав на спадкування, незважаючи на те, що існували певні передумови для закликання їх до спадкування - призначення спадкоємцями у тексті заповіту, наявність певного ступеня спорідненості, перебування у шлюбі зі спадкодавцем або на його утриманні протягом встановленого строку.
Відповідно до частини п'ятої статті 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
При цьому має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунутий від спадкування.
Вимога про усунення спадкоємця від права на спадкування може бути пред'явлена особою, для якої таке усунення породжує пов'язані зі спадкуванням права та обов'язки, одночасно з її позовом про одержання права на спадкування з підстав, визначених у частині другій статті 1259 ЦК України. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 206/68/15-ц, від 08 жовтня 2018 року у справі № 441/509/16, від 24 вересня 2020 року у справі № 534/1318/17.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 вересня 2020 року у справі № 534/1318/17 (провадження № 61-1821св19) зазначено, що: «вимога про усунення спадкоємця від права на спадкування може бути пред'явлена особою, для якої таке усунення породжує пов'язані зі спадкуванням права та обов'язки, одночасно з її позовом про одержання права на спадкування з підстав, визначених у частині другій статті 1259 ЦК України. Оскільки позивач не довела в установленому законом порядку, що вона є особою, для якої таке усунення породжує пов'язані зі спадкуванням права та обов'язки, а також не зверталася з позовом про одержання права на спадкування, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про безпідставність такої вимоги».
Убачається, що на час смерті ОСОБА_3 (батько відповідача) ОСОБА_2 входила до кола осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині після смерті батька згідно з частиною першою статті 1241 ЦК України, незалежно від умов заповіту.
Мати позивача ОСОБА_4 , як спадкоємець ОСОБА_3 (батько відповідача) за заповітом у визначений законом строк звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак не встигла отримати свідоцтво про право на спадщину, оскільки померла. Право на належну їй частку у спадщині перейшло до позивача як спадкоємця першої черги, крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині.
Встановивши, що позивач не є спадкоємцем ОСОБА_3 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вимога про усунення спадкоємця за законом (обов'язкова частка) від права на спадкування не може бути пред'явлена особою, для якої таке усунення не породжує пов'язані зі спадкуванням права та обов'язки. Тому відсутні порушені права та інтереси позивача ОСОБА_1 , що є самостійною підставою для відмови в позові.
Крім того, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що спадкодавець ОСОБА_3 перебував у безпорадному стані та потребував допомоги саме від відповідача ОСОБА_2 , а остання, у свою чергу, умисно ухилялася від надання такої допомоги. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунутий від права на спадкування.
Інші доводи апеляційної скарги, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки не знайшли свого підтвердження і зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та до тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене відповідно до ч.13ст.141ЦПК України відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дем'яненко Л.П. залишити без задоволення.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 31 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 13 березня 2025 року
Головуючий : Гордійчук С.О.
Судді : Хилевич С.В.
Шимків С.С.