12.03.2025 року м.Дніпро Справа № 908/3706/23
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Кощеєва І.М. (доповідач)
суддів: Чус О.В., Дарміна М.О.
секретар судового засідання: Скородумова Л.В.
представники сторін:
від позивача: Шулякова М.В.
від відповідача: Погосян С.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
в режимі відеоконференції апеляційну скаргу
Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція"
на рішення Господарського суду Запорізької області від 25.03.2024р.
(суддя Азізбекян Т.А., м. Запоріжжя, повний текст рішення складено 05.04.2024р.)
у справі
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ФУЛТРЕЙД»
до відповідача: Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція»
про стягнення грошової суми
1. Короткий зміст заявлених вимог.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ФУЛТРЕЙД" звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" про стягнення 1 186 610, 04 коп. основного боргу, 43 277, 00 грн. 3% річних, 98 768, 04 грн. інфляційного збільшення. Зобов'язати орган (особу), що здійснюватиме примусове виконання рішення, здійснювати нарахування 3% річних на суму основного боргу з дати винесення рішення до моменту остаточного виконання рішення суду.
2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 25.03.2024 у справі № 908/3706/23:
-позов задоволено;
-стягнуто з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фултрейд" - 1 186 610 грн 04 коп. основного боргу, 43 277 грн 00 коп. 3% річних, 98 768 грн 04 коп. інфляційного збільшення, судовий збір у розмірі 19 929 грн 85 коп., витрати на правничу допомогу у розмірі 15 750 грн 00 коп.
-зобов'язано орган, що здійснюватиме примусове виконання рішення, здійснювати нарахування 3% річних на суму основного боргу з дати винесення рішення до моменту остаточного виконання рішення суду за наступною формулою: сума 3% річних = сума основного боргу х кількість днів прострочення/365 або 366 днів у році.
Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції виходив з обставин неналежного виконання Відповідачем умов договору № 53-121-08-22-11214 від 16.05.2022 в частині своєчасного та повного розрахунку за поставлений товар. Інфляційні втрати та 3% річних нараховані на підставі ст. 625 ЦК України.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" подало апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Запорізької області від 25.03.2024 у справі № 908/3706/23, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат, 3% річних та витрат на професійну правничу допомогу адвокату.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що для оплати вартості всієї поставленої продукції за договором, має значення факт здійснення реєстрації податкової накладної в ЄРПН, її належне оформлення та надання її Покупцю. Зобов'язання Відповідача щодо сплати суми в розмірі ПДВ має настати виключно за умов належного оформлення, реєстрації та надання податкової накладної. Обов'язок щодо належного оформлення податкової накладної та надання її Покупцю лежить на Постачальнику безпосередньо.
Відповідно, стягнення судом першої інстанції інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих на всю суму поставленого товару, в тому числі на ПДВ, не відповідає умовам укладеного договору та нормам матеріального права, які регулюють договірну діяльність.
Також апелянт посилається на наявність у суду права зменшувати розмір відповідальності за порушення зобов'язань. Так, Суд мав право звільнити Відповідача від відповідальності у вигляді, в тому числі, інфляційних втрат, заявлених Позивачем у справі. Суд мав врахувати, що (1) втрата Відповідачем значної частини виробничих потужностей внаслідок окупації Запорізької АЕС, (2) виконання Відповідачем в умовах воєнного спеціальних обов'язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу і (3) необхідність в таких умовах підтримувати безпеку АЕС (Рівненської, Хмельницької, Південноукраїнської) є надзвичайними обставинами, які перешкодили Компанії своєчасно виконати свої зобов'язання.
Відповідач вважає, що витрати на правничу допомогу в розмірі 15 750,00 грн є завищеними та необґрунтованими.
За доводами апелянта позов не є складним і не потребував значного часу виконання як юридичної, так і технічної роботи, оскільки не вимагав додаткового вивчення й аналізу законодавства України і судової практики. Справа не обтяжена значною кількістю доказів. Усі, без винятку, докази, якими обґрунтовані позовні вимоги у справі, є в наявності у позивача, відповідно, його представником ці докази не збиралися, не потребували додаткового вивчення, відтак, не є складною і підготовка до розгляду цієї справи, оскільки така підготовка не потребує аналізу великої кількості доказів, законодавства, значних затрат часу та зусиль.Справа, що розглядається, стосується лише Позивача та Відповідача та не викликає публічного інтересу, а результат її вирішення не може вплинути на репутацію сторін. Ціна позову не впливає на вирішення питання щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Крім того, адвокат Шулякова Марія Василівна представляє інтереси клієнтів то аналогічним справам, де відповідачем є також АТ "НАЕК "Енергоатом" (справи № 908/3704/23, 908/3703/23), тобто вказана робота є однотипною.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує погоджується з висновками суду першої інстанції. Позивач вважає, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. Рішення прийняте на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин та підтверджене належними доказами, які є у матеріалах справи та були досліджені судом при прийнятті оскаржуваного рішення.
6. Рух справи у суді апеляційної інстанції.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.2024р. для розгляду справи визначено колегію суддів у складі головуючого судді Коваль Л.А., суддів Мороза В.Ф., Чередка А.Є.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2024 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" на рішення Господарського суду Запорізької області від 25.03.2024 у справі № 908/3706/23. Розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 12.09.2024р..
Від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Фултрейд" надійшла заява про його участь в усіх судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів та підсистеми відеоконференцзв'язку Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - ЄСІТС).
На підставі розпорядження керівника апарату суду № 946/24 від 08.10.2024р. та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.10.2024р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Кощеєв І.М. (доповідач), судді - Чус О.В., Дармін М.О..
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.10.2024 р., судовою колегією у визначеному складі, прийнято апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" на рішення Господарського суду Запорізької області від 25.03.2024р. у справі №908/3706/23 до свого провадження. Розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 12.03.2025р. о 14:20 год. Ухвалено провести судове засідання у справі №908/3706/23 з представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Фултрейд" в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду (зал судового засідання №511) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в підсистеми ЄСІТС.
Від представника Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» надійшла заява про його участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів та підсистеми відеоконференцзв'язку Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - ЄСІТС).
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.02.2025р., судове засідання у справі №908/3706/23, призначене на 12.03.2025р. о 14:30 год., вирішено провести з представником Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду (зал судового засідання №511) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в підсистемі відеоконференцзв'язку ЄСІТС.
У судовому засіданні 12.03.2025р., проведеному в режимі відеоконференції, судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
7. Встановлені судом обставини справи.
16.05.2022р., між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фултрейд" (Постачальник) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" (Покупець) укладено договір поставки товару № 53-121-08-22-11214, за умовами якого (п. 1.1. договору) Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець прийняти і сплатити товар, визначений у таблиці п. 1.1 вказаного договору на загальну суму 1 438 466, 04 грн з урахуванням ПДВ.
Згідно п. 1.3 договору, строк поставки товару до 25 травня 2022 року.
Відповідно до п. 3.2 договору, оплата за поставлений товар здійснюється протягом 60-ти календарних днів з дати поставки повного обсягу товару, визначеного в п. 1.1 договору, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.
Оплата покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після реєстрації постачальником належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (п. 3.3. договору).
У відповідності до п. 12.1 договору, договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами і діє до завершення воєнного стану в Україні з можливістю пролонгації договору.
У подальшому між сторонами було укладено додаткові угоди до Договору, а саме:
Додаткова угода № 1 від 24.05.2022, якою внесені зміни до п. 1.3 Договору та узгоджено строк поставки товару до 30.06.2022 (п. 1 Додаткової угоди) та інші умови Договору залишені незмінними (п. 2 Додаткової угоди);
- Додаткова угода № 2 від 30.06.2022, якою внесені зміни до п. 1.3 Договору та узгоджено строк поставки товару до 22 серпня 2022 року (п. 1 Додаткової угоди) доповнено розділ Прикінцевих положень Договору, які не стосуються строків поставки товару та оплати за нього.
Позивачем виконано зобов'язання за договором та поставлено відповідачеві обумовлений договором товар на загальну суму 1 438 466, 04 грн. з ПДВ (з врахування ПДВ на суму 239 744, 34 н.), що підтверджується видатковими накладними:
- № 2 від 30 червня 2022 року на суму 251 856,00 грн без ПДВ, крім того ПДВ 50371,20грн, всього з ПДВ 302 227, 20 грн;
- № 3 від 05 серпня 2022 року на суму 946 865, 70 грн без ПДВ, крім того ПДВ 189 373, 14 грн, всього з ПДВ 1 136 238, 84 грн.
На підставі вказаної поставки позивачем оформлені податкові накладні від 30.06.2022 № 2 та від 05.08.2022 № 1.
Взяті на себе зобов'язання відповідачем виконані не в повному обсязі та з порушенням встановлених договором строків. Так, відповідачем 01.11.2022 сплачено 251856,00 грн., решта заборгованості не погашена та складає 1186610,04 грн.
Наявність вказаної заборгованості підтверджена і підписаним сторонами актом звірки за період з 03.05.2022-14.09.2023
Невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором в частині оплати товару стало підставою звернення позивача до суду із позовом про стягнення основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат.
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Позивача та Відповідача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.
Причиною звернення з апеляційною скаргою стала незгода відповідача з оскаржуваним рішенням суду першої інстанції в частині стягнення 3% річних, інфляційних втрат та витрат на професійну правничу допомогу.
В іншій частині зазначене судове рішення не оскаржується, а тому згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України, в апеляційному порядку не переглядається.
Місцевим господарським судом встановлено неналежне виконання відповідачем обов'язків за договором в частині своєчасної оплати вартості поставленого товару та наявності боргу, у сумі 1 186 610 грн 04 коп.
За приписами ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ч.ч.1 - 3 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Якщо покупець не виконує свого обов'язку щодо оплати переданого йому товару в установлений договором купівлі-продажу строк, продавець набуває право вимоги такої оплати.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, невиконання зобов'язання або його виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, є порушенням зобов'язання.
Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За приписами ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до наданих позивачем розрахунків, 3% річних нараховані, за загальний період з 05.10.2022р. по 18.12.2023р., у розмірі 43277,00 грн. та інфляційні втрати, з жовтня 2022 р. по грудень 2023р., в сумі 98768,04 грн. на суму простроченої заборгованості.
З урахуванням положень наведених норм та вищезазначених обставин справи, а саме підтверджений факт неналежного виконання відповідачем зобов'язання за спірним договором у частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар, що також не спростовується відповідачем в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що у позивача виникло право для нарахування сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України. З огляду на викладене, місцевим господарським судом зроблено правильний висновок, про стягнення з відповідача, разом з сумою основного боргу, інфляційних втрат, а також 3 % річних, враховуючи, що розрахунок цих сум не суперечить вимогам чинного законодавства України у частині їх нарахування і є арифметично правильним.
Стосовно посилань скаржника на те, що строк оплати товару у розмірі суми ПДВ не встановлений слід зазначити наступне.
Як зазначено вище, у п.3.2 Договору сторони погодили, що розрахунок за поставлений товар здійснюється протягом 60-ти календарних днів з дати поставки всього товару, передбаченого п. 1.1. договору, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.
При цьому, Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що обов'язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов'язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов'язку і може завдати покупцю збитків. Обов'язок реєстрації податкової накладної не перебуває в площині господарських правовідносин та не може слугувати підставою господарської відповідальності сторони договору.
Тобто, навіть у випадку відсутності реєстрації податкової накладної, це жодним чином не нівелює обов'язок покупця зі сплати вартості поставленого товару у повному обсязі та у строк, обумовлений договором, оскільки відсутність квитанції про реєстрацію податкової накладної та будь-яких інших документів не може вважатись відкладальною умовою та не звільняє покупця від обов'язку оплатити поставлений товар у визначений договором строк.
Зауваження у п. 3.3. договору щодо оплати покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ після реєстрації виконавцем належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН), не змінює строку щодо оплати повної вартості наданих послуг, в тому числі і суми ПДВ, оскільки згідно ч. 1 ст. 188 Податкового кодексу України сума ПДВ є складовою бази оподаткування, а тому входить до ціни товару і не підлягає відокремленню.
Крім того, позивачем вчасно виконані відповідні умови договору, оформлено податкові накладні в день поставки товару
Отже, доводи скарги про необґрунтованість висновків суду щодо настання строку оплати поставленого товару у частині сплати суми ПДВ є безпідставними, при цьому такі доводи ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником умов договору і норм чинного законодавства України.
Стосовно доводів скаржника про неврахування судом першої інстанції існування підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення інфляційних втрат апеляційний суд зазначає, що чинним законодавством таке зменшення не передбачено (виключаючи випадки неправильного розрахунку цих сум сторонами).
За змістом ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Щодо питання про звільнення відповідача від сплати річних та інфляційних втрат у зв'язку з форс-мажорними обставинами суд враховує, що 13.05.2022р. ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що в період дії воєнного стану у разі порушення зобов'язань згаданий вище лист від 28.02.2022р. можна роздрукувати із сайту ТПП України та долучати до повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання договірних зобов'язань у встановлений термін, для спроможності обґрунтованого перенесення строків виконання зобов'язань та вирішення спірних питань мирним шляхом.
Одночасно у листі вказано, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов'язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014 р., за кожним зобов'язанням окремо.
З огляду на це, загальний лист ТПП України щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією російської федерації проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов'язання (а доведення причинно-наслідкового зв'язку в такому випадку є обов'язковим).
Суд відзначає, що ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв'язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов'язання. Іншими словами, сама по собі військова агресія російської федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.
Воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання.
Вищенаведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 року у справі №922/2475/21.
Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Таким чином, сам по собі лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не засвідчує форс-мажорні обставини саме для спірних правовідносин, але у сукупності з доказами, наданими відповідачем, може їх підтверджувати.
У даному випадку, договір укладено та поставку здійснено вже після введення на території України воєнного стану, тобто сторони вже були обізнані про наявність таких обставин при плануванні своєї діяльності.
Відповідачем не доведено, що саме введення воєнного стану призвело до неможливості виконання ним зобов'язань за спірним договором, тому відповідні доводи не приймаються судом до уваги.
При цьому, слід зазначити, що як відповідач так і позивач під час воєнного стану в Україні знаходяться в однакових умовах, отже несприятливі обставини, пов'язані з військовою агресію Російської Федерації проти України настали не тільки для відповідача, але й для позивача.
Всі суб'єкти підприємницької діяльності, підприємства, установи та організації України знаходяться в рівних умовах та здійснюють свою господарську діяльність в однаковому несприятливому економічному становищі та повинні вживати усіх заходів, необхідних для належного виконання зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у ч. 4 ст. 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу у заявленому розмірі позивачем до матеріалів справи надано договір про надання правничої допомоги №640/2-12-23 від 01.12.2023р., укладений позивачем із адвокатом Шуляковою М.В., на підставі якого виписано ордер серії АР №1149760 від 15.12.2023р..
Додатком №1 до цього договору є завдання на надання правничої допомоги, а саме: вивчити документи (договір № 53-121-08-22-11214 від 16.05.2022р.); проаналізувати судову практику в господарських спорах з питань стягнення заборгованості; надати консультацію з питань господарських взаємовідносин по договору, зокрема стосовно питань стягнення заборгованості за поставлений товар за договором; скласти (за необхідності) позовну заяву про стягнення коштів з відповідача; представляти інтереси позивача в господарському суді до завершення розгляду справи судом; вивчати всі документи, готувати відповіді, складати клопотання, заяви, заперечення під час розгляду справи на них у цій справі.
Визначено, що вартість роботи за виконання зазначеного завдання складає 15 750,00 грн., які клієнт зобов'язується перерахувати на розрахунковий рахунок виконавця у строк до 31.12.2023р..
Актом приймання-здачі послуг від 15.12.2023р. підтверджено надання адвокатом позивачу правничих послуг, обумовлених у завданні, на суму 15750,00 грн.
Платіжною інструкцією №207 від 11.12.2023р. позивач оплатив на рахунок адвоката 15750,00 грн..
Повноваження Шулякової М.В. як адвоката підтверджуються свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серії №640 від 14.09.2007р..
Отже, наявними у справі доказами підтверджується факт отримання позивачем правової допомоги обсягом та вартістю, відповідно до умов договору про надання правової допомоги.
Відповідач надав заперечення проти заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на те, що заявлені витрати є завищеними, необґрунтованими та непропорційними предмету позову.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Проте, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що витрати на правничу допомогу є доведеними належним доказами, є розумними та співмірними складності даної справи.
Враховуючи виконаний адвокатом обсяг роботи, який включає як складання позовної заяви та відповіді на відзив, так і участь адвоката в судових засіданнях у даній справі, з огляду на ціну позову, суд першої інстанцій дійшов вірного висновку, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15750,00 грн. не є завищеним та правильно визнав заявлені витрати обґрунтованими.
Заперечення Скаржника щодо неспівмірности та завищеного розміру заявлених позивачем витрат на правничу допомогу, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду даної справи, а тому обгрунтовано відхилені господарським судом.
Отже, викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.
За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
10. Судові витрати.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 25.03.2024р. у справі № 908/3706/23 - залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 13.03.2025р.
Головуючийсуддя І.М. Кощеєв
Суддя О.В. Чус
Суддя М.О. Дармін